РАК «РОДОМ» З НАШОЇ МОЛОДОСТІ

Чому на Рівненщині зростає кількість онкохворих і чи можна вберегтися від цієї страшної хвороби, «Дубровицький вісник» з’ясовував у завідувача поліклінічним відділенням Рівненського обласного онкологічного диспансеру, лікаря-хірурга-онколога вищої категорії Юрія Чишкевича, котрий нещодавно взяв участь в засіданні районної протиракової комісії. Йшлося там про важливість ранньої діагностики онкології. Окрім того, Юрій Володимирович провів й «лікбез» серед місцевих медиків, запропонувавши до їхньої уваги три чудові презентації щодо виявлення різновидів раку на ранніх стадіях. Переглянувши ці презентації, чимало нового й необхідного винесла для себе й представниця газети.

Юрію Володимировичу, яка ситуація з онкозахворюваннями в області на цей час?

Вона ніколи не була легкою, але є число, яке нас надзвичайно тривожить: ми вже три роки тому переступили тритисячну межу. До цього часу щороку в середньому виявляли до трьох тисяч онкохворих. Торік в області зафіксовано 3200 нових випадків раку. Хоча на загальноукраїнському рівні це далеко не найвищі показники, але в межах нашої області відбулося суттєве зростання захворюваності. Страждають в основному легені, шлунок, пряма кишка, молочні залози та гінекологічні органи в жінок. Одна з причин зростання: виявлення раку на ранніх – першій чи другій стадії. Але є й друга причина – абсолютний ріст кількості онкологічних захворювань.

Збільшилась кількість онкозахворювань серед дітей. Щороку маємо хворих на рак більше 50 діток від народження до восьми років. Це в основному хвороби генетичного рівня, які дуже тяжко лікуються.

Які основні причини виникнення раку?

Більшість із них відомі всім: це й наслідки Чорнобильської АЕС, і гормональні збої, і порушення харчування, і шкідливі звички. Ми прекрасно знаємо, що, на жаль, і харчування у наших людей не збалансоване, і розповсюдження шкідливих звичок стрімке.

Наприклад, незважаючи на те, що у нас оголошена «боротьба з курінням», ефекту від неї ми поки що не бачимо: рівень захворюваності на рак легень не зменшується. Рак страшний і неприємний тим, що він мультипричинний. Ніколи не можна сказати, що саме та чи інша причина викликала хворобу. Зазвичай це комплекс причин.

Чи відбулися зміни у фінансуванні онкодиспансеру державою? Кажуть, що на цей рік воно ще більше скорочується?

У нас, як і в усьому світі, онкологічне лікування дуже дороге. Через це жодна держава не може взяти на себе повне забезпечення онкохворих ліками. В основному державного фінансування на наш диспансер вистачає виключно на зарплату та енергоносії. На харчування одного хворого, приміром, закладено десь 3 гривні 44 копійки на день. От і як бути?

Де ж вихід? Пересічна людина не має достатньо коштів, щоб протистояти недузі.

На жаль, нині ситуація така, що хворих на рак людей, попри задекларовану в Конституції безкоштовну медицину, лікуємо за їхній рахунок. Це нонсенс, але в тих обставинах, що склалися, іншого виходу нема. Я завжди кажу: «Що чесніше: робити вигляд, що ми лікуємо, і не лікувати, а чи казати людині, скільки це коштує, і лікувати?» На жаль, ми саме в такій ситуації. Якщо в 2013 році частину хворих усе-таки забезпечували безкоштовною хіміотерапією, то ціни на онкопрепарати і були, і є дуже високими. Вони просто зашкалюють. І коли при іншій патології можна обійтися антибіотиками, які коштують 100-200 гривень, то одна ампула препарату для наших хворих може обходитися в 40 тисяч гривень. І розрахована вона на 21 день. На жаль, це світові ціни.

Скільки ж коштів усе-таки витрачається на лікування одного онкологічного хворого? Розумію, що конкретну суму назвати важко, але скажіть хоча б середній показник.

Це справді важко визначити. Онкологія – специфічна галузь. У нас при кожній патології використовуються специфічні препарати, для кожного виду раку є своя хіміотерапія. Але якщо узагальнити, то в середньому доба перебування хворого в реанімації обходиться у 7-8 тисяч гривень. Самі операції – об’ємні, травматичні, і, звичайно, медикаментозне забезпечення має бути високого рівня. Щоб здешевити їх, ми й так намагаємося багатоетапні операції проводити за одне втручання. В цілому ж 90-95% від того, що хворий витрачає на лікування, становить вартість медикаментів, ціну на які визначає не установа, а аптечна мережа.

Є хворі, які не можуть подолати такий ціновий поріг і відмовляються від лікування?

Хворий має право відмовитися. Але з будь-якої ситуації є вихід. Більш ефективні, але водночас дуже дорогі імпортні препарати можна замінити менш ефективними, зате дешевшими ліками вітчизняного виробництва. Між іншим, з’явилися досить непогані вітчизняні препарати. Ціни на них нижчі. Звичайно, не в сотні разів, а вдвічі чи втричі, але й це суттєво для хворого. Тобто альтернативи є. Звичайно, це тяжко для пацієнта, не менш тяжко і для нас. Коли ти знаєш, що хворому стовідсотково допоможе певний препарат, але не можеш його забезпечити ним, це вбиває морально.

Чи існують дієві методи профілактики онкозахворювань?

Так, існують. Я не буду говорити про правильний спосіб життя, відмову від шкідливих звичок і т.д. Хоча особисто впевнений: всі наші хвороби «родом» з юності. Від того, як ми себе в цей період поводимо, що робимо й до чого маємо слабкість, у майбутньому залежить дуже багатою. Ви, напевно, бачили пачку цигаром «Мальборо», де намальовано два ковбої? Хлопці, що прорекламували цей продукт, отримали від компанії в якості бонусу можливість безкоштовно все життя палити. Однак вік їхній виявився недовгим – обидва померли від раку. Якщо брати медикаментозні методи, то останнім часом у Сполучених Штатах, та й у нас, уже роблять вакцинацію проти раку шийки матки у жінок. Вакцини досить дорогі, і ефективність їх ще досліджується, а в нашій країні вони ще мало розповсюджені з огляду на наш менталітет. Ця вакцина вводиться дівчаткам до 10-11 років, тільки тоді вона може дати якийсь захист у подальшому. Скажіть, чи багато батьків витрачатимуть великі гроші для того, щоб вакцинувати десятирічну дитину від хвороби, яка може з’явитися у неї в зрілому віці, а може й не з’явитися?

Тобто не всі профілактичні заходи остаточно досліджені?

Можна сказати й так. Візьмемо історію з Анджеліною Джолі, яка видалила молочні залози, щоб захистити себе від можливого раку грудей. Науковці до цього ставляться неоднозначно. Так, теоретично у неї могло виникнути захворювання, бо від цієї патології померла її мати. Я на всіх презентаціях повторюю: якщо, приміром, є спадкова схильність до меланом, то людині ліпше завчасно видалити всі неуси задля профілактики. Більш точно цю схильність допоможе встановити генний аналіз. Але цей аналіз – надзвичайно дорога штука. Щоб відслідкувати генні мутації людини, треба витратити великі гроші. Чи доцільно видаляти молочні залози з профілактичною метою? Ми вже пройшли таку історію в 60-70-х роках, коли профілактично видаляли всім апендикс…

Але є інші питання профілактики: це своєчасне виявлення захворювання і своєчасне звернення хворого до лікарів. Коли головного онколога Радянського Союзу академіка Блохіна запитали, чи існує специфічна реакція на рак, він відповів: «Так, є дві специфічні реакції – нормальна реакція на свої відчуття і нормальна реакція лікаря на скарги хворого».

Для того, щоб уберегти себе від раку, треба, як мінімум, любити себе і довіряти своїм відчуттям, хоча б раз на рік задля власного заспокоєння відвідувати онколога, особливо, якщо вже переступив сорокарічний поріг. А у нас більшість хворих звертаються до лікаря тоді, коли вже впадуть. Так  й у вашому районі серед тих хворих, чиї історії захворювання розглядали на протираковій комісії. Запитуєш: «Чого не прийшли раніше?» Відповідають: «Думав, що минеться».

Складається враження, що вся відповідальність за хвороби лежить на самих хворих…

Скоріше, на суспільстві в цілому. Колись при Союзі діяла система диспансеризації. Тепер, на жаль, цього немає. Не можу сказати, що держава не намагається вплинути на ситуацію: формується нова система сімейної медицини. Хоча є й багато різних відгуків проти неї, та онкологи двома руками «за». Якщо сімейний лікар буде курувати сім’ю, він завжди побачить, що з людиною щось не так, і скерує її до фахівця. В усякому разі, надія на це є.

Але зараз питання звучить так: ріст онкологічних захворювань – це процес глобальний, на який ми, медики, впливати не можемо. Ми можемо вплинути тільки на раннє виявлення раку і його лікування на ранній стадії.

На жаль, мова цифр досить жорстка: в Рівному та Дубні – один із найнижчих показників виявлення захворювань на перших стадіях. Рівне також може «похвалитися» одним із найвищих в області показників, коли хворі звертаються до лікаря на четвертій стадії онкозахворювання.

Візьмемо елементарне: виявлення раку молочної залози на першій стадії. Це мамографія та операція. Все. Те саме захворювання, але виявлене на третій стадії, зумовлює значно складнішу діагностику, доопераційний курс променевої та хіміотерапії, операцію, післяопераційні курси хіміотерапії і так далі. Навіть чисто економічно (і для держави, і для пацієнта) вигідніше, щоб захворювання було виявлено на першій стадії. У цьому є логіка, але, на жаль, нею мало хто керується.

Чи завжди хворий винен у пізньому зверненні до фахівців? Чи все-таки частина вини лежить на лікарях, які вчасно не встановили діагноз?

Так, проблема рівня онкологічних обстежень лікарями загальної практики є. Як не дивно, в Рівному вона більш гостра, ніж у районах. У районах люди звертаються до дільничного терапевта, який краще знає кожного свого пацієнта. В місті, де є велика кількість вузьких спеціалістів, хворий обходить усіх спеціалістів по колу, і саме це інколи приводить до пізньої діагностики.

Звичайно, є питання онкологічної настороженості населення, але ніхто не знімає і питання онкологічної настороженості лікарів. Стара земська медицина спочатку виключала туберкульоз і рак, а тоді думала про інші захворювання. Над цим і б’ємося.

А які з онкологічних проблем, на вашу думку, нині головні?

В онкології взагалі більше проблем, ніж здобутків. Хоча, звісно, здобутки також є. Наприклад, деякі види патології, які ще 20-30 років тому не лікувалися, зараз виліковуються досить успішно. У нашій області сьогодні 61,8% хворих живуть понад п’ять років після лікування. Це достатньо високий показник, навіть на рівні України.

Сучасна позиція онкологів: рак – це звичайне хронічне захворювання, яке на ранніх стадіях успішно лікується. От і головна проблема – населення треба переконувати, що раку не варто боятися, його треба вчасно виявляти і лікувати.

Французькі онкологи кажуть, що в кожної людини є свій рак, але не кожна до нього доживає. Це чорний гумор, але так і є. Не буду проводити аналогію з Європою, бо там народ законослухняний, і якщо йому скажуть, що треба раз на рік робити мамографію, то її роблять, скажуть, що раз на півроку треба відвідувати дантиста, йдуть до дантиста.

Можливо, українці просто бояться? Для нас слово «рак» звучить як вирок.

Є й таке, але ця хвороба, на жаль, сама по собі не зникає. І не треба сподіватися на допомогу екстрасенсів. Не лікується рак накладанням рук і травами. Хоча повністю відкидати народні методи теж не стану. Я починав із усвідомлення, що лікування раку надзвичайно травматичне. І променева терапія, і оперування, і хіміотерапія – це пошкоджуючі методи лікування. А після них можна знімати побічні явища фітотерапією чи чимось іншим. Ми ж часто бачимо, що хворий, якому призначене лікування, йде до якогось діда, який дає таблетки чи травичку і обіцяє швидке одужання. Звичайно, краще попити травичку, ніж лягати під ніж, але результат такого лікування – четверта стадія раку, з якою хворих привозять до нас.

Є версія, що рак – грибкове захворювання. Це правда?

Я працюю в онкології нанцять років. Таких версій походження раку за рік з’являється п’ять або шість. Була й теорія, що рак – це один із видів прокази. На жаль, більшість із них не витримують жодної критики. Тому досі немає єдиної чіткої думки щодо походження раку.

Хоча у моїй практиці був випадок, коли я оперував пухлину шлунка, а на гістології це були друзи грибка. Але це один випадок за все моє хірургічне життя. Хоча вже доведено, що деякі види раку мають вірусну або генетичну етіологію. Наприклад, рак молочної залози може передаватися по жіночій лінії. Жінки, у яких дуже рано почалися і дуже пізно закінчилися менструації, також частіше хворіють на рак молочної залози. Є так званий «сімейний» рак товстої кишки. Але це не вирок, просто такі люди повинні досконаліше і частіше обстежуватися.

Як ви гадаєте, чи ці нинішні бурштинові розкопи, що охопили північ області, й по суті вчергове збурили ті радіактивні ізотопи, що вже за роки по Чорнобилю глибоко осіли в грунт, не спричинять нову хвилю онкології?

Медицина – це наука, яка ґрунтується на точних фактах. На превеликий сором, цей аспект бурштинової лихоманки, попри неодноразові застереження екологів, ніхто не взяв до уваги й досі. Жодних замірів радіаційного фону на тих уражених такою напастю наживи територіях ніхто, наскільки мені відомо, не робив. Цілком ймовірно, що у вашому запитанні й є рація. На жаль, ми, онкологи, дізнаємося про це лише трохи згодом й, що найприкріше – вже коли «дослідимо» цю проблему на операційному столі.

Людмила РОДІНА.