Колкам – 450. Це село патріотів і щирих людей.

11 червня, в день святкування ювілею, Колки рясно омив дощ. Це до добра, як кажуть у народі. У цьому селі живуть люди, які щиро люблять рідний край і хочуть бачити його чистим та затишним.

37 жителів Колківської сільської ради захищали нашу рідну Україну в неоголошеній війні на Сході, і зараз мешканці Колок служать за контрактом в ЗСУ. Цей факт не потребує особливих коментарів, красномовний і якнайкраще свідчить, яких синів виховують батьки, школа, громада. Низький уклін вам, хлопці – наші захисники! Саме завдяки вам ми й маємо змогу відзначати  свята і радіти ювілеям! Ваші земляки вас згадували на урочистостях, аплодували і дякували вашим батькам. Вас шанують у рідном селі і чекають додому. Тільки уявляю, скільки матерів у Колках пронесли і проносять цю неоголошену війну крізь своє серце. Хай Бог хранить ваших дітей, дорогі неньки!

Може селу й більше. Хтозна…

Перша писемна згадка про село датується 1567 роком. Згадується про село й у пізніших джерелах минулого століття, зокрема, у книзі О. Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся»: «Колки, село. Рівненський повіт. Любиковицька волость, над річкою Случчю при залізниці Рівне-Лунінець, на південь, від устя річки Горинь й на південний захід від міста Дубровиці. Село колись належало до величезних маєтків князів Дубровицьких (XVI ст.), а пізніше ділило долю сіл і осель, які часто переходили від одного до другого власника. Місцеві селяни від найдавніших часів займалися, крім рільництва й годівлі худоби, рибальством і мисливством. За переписом 1911 року село Колки, яке було віддалене від міста Рівного на 157 кілометрів, мало 1673 жителі, однокласову школу, горілчану крамницю і ґуральню». Ми говоримо про першу згадку, але цілком ймовірно, що поселення у цьому затишному місці виникло значно раніше. Рідко коли Бог живить населений пункт аж двома водними артеріями, буває, що й невеликого ставочка у селі нема. Вода – це життя. Так щиро благословляє Бог мешканців села на життя і продовження роду людського.

Цей незабутній червневий день

Свято передусім благословили молитвою у місцевому храмі Всіх Святих. Сайт Сарненської єпархії розповів про святкову службу так: «11 червня, в неділю 1-у після П’ятидесятниці, у свято Всіх Святих, митрополит Сарненський і Поліський Анатолій відвідав церковну громаду Всіхсвятського храму села Колки, Поліського краю, де з нагоди храмового свята та 450-річчя заснування села звершив Божественну Літургію.

Свого архіпастиря зустріли парафіяни у вратах храму, в знак поваги та християнської любові піднесли коровай та квіти. На святкове богослужіння зібралося багато мешканців села, прибули прочани з інших сіл району. На малому вході митрополит Анатолій освятив оновлений розпис храму. За традицією після читання Євангелія владика виголосив проповідь на тему Всіх Святих, котрі ввійшли в історію Святої Церкви».

Працювали у центрі села дитячі аукціони, у будинку культури діяла виставка народних умільців. По обіді розпочалася урочиста частина свята. Перед тим поспілкувалася з жителями села, у всіх був відмінний настрій, говорили про рідне село люди щиро і небайдуже.

Початок урочистого дійства. У залі яблуку ніде впасти. Багато людей стоїть. Спостерігаю, як сільський голова спілкується з художнім керівником Мирославою Мороз, останні нюанси обговорюють перед початком урочистостей. Приємно, коли є така співпраця, бо лише спільно у будь-якій громаді можна гарно організувати для людей свято. Вже п’яте скликання головує у Колках Петро Яцута. Такий головинський стаж – це показник високої довіри жителів села. Більшість глядачів у залі з емблемами села – таку візитівку розробили організатори.

На урочистостях до жителів Колок та гостей свята звернулися з добрими словами голова Дубровицької РДА Микола Петрушко, голова райради Микола Кухарець, військовий комісар Анатолій Білаш, міський голова Богдан Микульський, секретар міськвиконкому Оксана Краглевич, композитор Віктор Торчик, начальник відділу культури й туризму Сарненської РДА Едуард Раковець. Керівники району вручили грамоти районної ради та райдержадміністрації настоятелю місцевого храму, шанованому Андрію Удоду, фельдшеру швидкої, підприємцю Валентині Олексійовець, художньому керівнику СБК Мирославі Мороз. Так відзначили цих чудових людей за великий вклад у життя громади, за співпрацю з ЗСУ, сприяння і допомогу військовим, за організацію збору допомоги нашим солдатам.

Військовий комісар вручив грамоти Петру Яцуті та пресвітеру місцевої церкви ХВЄ Андрію Хомичу.

Схвильовано, від душі подякував усім землякам за любов до рідного села сільський голова. Особливі слова шанування прозвучали на адресу нашого депутата Василя Яніцького, який завжди за допомогою свого помічника Оксани Слободзян, сприяє проведенню творчих і спортивних заходів у селі. Тепло згадав Петро Яцута і благодійника Вітора М’ялика, який допомагав вирішувати проблемні питання багатьом сельчанам. «Без таких добрих людей неможливо рухатися вперед», – сказав сільський голова. Петро Петрович відзначив своїх шанованих земляків у кількох номінаціях і нагородив їх грамотами та преміями сільської ради. Зокрема всі присутні щирими оплесками вшанували: Олексійовця Якима Дмитровича (найстарішого жителя), багатодітну матір Світлану Ясак, наймолодших жительку і жителя – Іванка Котяша (батьки, Тетяна Таборовець та Тарас Котяш) і новонароджену дівчинку, яку ще тоді навіть не назвали (батьки: Микола та Анна Малош, вже дали ім’я донечці Даринка),  пару, яка найдовше прожила у шлюбі – Олексійовців Івана Йосиповича та Єлизавету Денисівну(60 років разом), найкращих господарів: на селі – Дем’яненка Андрія Володимировича, на Cивиці – Остаповця Леоніда Андрійовича; на Джерелі – Будкевича Петра Володимировича; майстриню-вишивальницю – Суслову Галину Михайлівну; вишивальницю – Дем’яненко Софію; найкращого водія маршрутного таксі – Віктора Жакуна.

Оксана Слободзян згодом зазначила: «Від імені народного депутата України Василя Яніцького, я привітала людей із знаменним ювілеєм, побажала процвітання й благополуччя кожній родині. Школа отримала в подарунок від БФ «Наш край» принтер, а мешканці села Микола Жакун та Іван Герасимчук отримали Подяки та премії від народного депутата. Було дуже зворушливо, коли, подякувавши за визнання їх заслуг перед громадою, ці чоловіки тут же віддали премії на фінансування своєї екологічної акції по очистці побережжя Горині».

Концертна програма була насиченою, цікавою, різноманітною. Приємно, що долучилися до відзначення гарної дати багато мешканців села: від працівників культури до вихованців дитсадка. Таких світлих і файних номерів розважальної програми вистачило б на три концерти. Мирослава Мороз, художній керівник СБК, поділилася думкою: «Спасибі всім, хто зробив святковий день незабутнім, всім землякам, які не стоять осторонь творчого життя в селі. Я дуже вдячна за розуміння та співпрацю директору Дубровицького РБК – Олександру Лавору, Петру Паську, Олегу Анісімову, Віктору Гурику, які допомогли з музичним супроводом. Спасибі колегам-культпрацівникам – Дубровицькому фольклорному ансамблю «Намисто» (особливо Ірина Потер), нашому шкільному лаборанту – Анатолію Покидьку (за ним була мультимедійка), всім учасникам нашого концерту, бо кожен додав родзинки у свято. Вдячні учителям за виставку, яку вони організували у СБК, любимо дивитися за виступами вихованців нашого садочка. Особливе «дякую» сусідам-сарнечанам. Вони приїхали і показали свій креативний почерк у мистецтві, вдячна своїм дівчатам з ансамблю, за їхнє розуміння, підтримку. А згодом були частування для всіх земляків – куліш та юшка. Завершився день масовим гулянням.

А зараз трішки про село вустами його жителів. Слово й про самих мешканців Колок – людей непересічних і ширих.

Єдуард Годунко, наш захисник, наразі служить у Збройних Силах України. Піски:

Звичайно, знаю, що у мого села така гарна ювілейна дата цього року. Дуже люблю рідні Колки, бо виріс серед гарної природи та чудових людей. Це ж мій рідний дім, а де буває краще, як вдома? Радий, що організували у нас таке чудове свято. Дивився фото з урочистих подій в інтернеті.

Щиро вітаю всіх своїх земляків з такою великою і важливою подією, як 450-ліття села. Миру всім. Хай у нас сміються дітки, буде чисте небо і цвітуть квіти. Думаю, що у мого села – гарне майбутнє. Всіх щиро вітаю, обіймаю рідних, які на мене чекають, і я дуже відчуваю їх любов і підтримку. Знаю, щохвилини хвилюються за мене батьки – Надія Григорівна та В’ячеслав Максимович. Моя служба – це і їх служба, бо кожен день тут – це випробування для тата і мами.

Я навчався в Дубровицькому професійному ліцеї, потім в Дубровицькій автошколі на водія. Згодом служив в армії. 10 липня 2015 був мобілізований, служив у Донецькій області, звільнився 27 жовтня 2016 року. Телефонували бойові побратими, розказували, як у них там, на Сході. Отож не витримав сидіти вдома і 18 березня 2017 підписав контракт. Працюю тут водієм багатоцільового тягача. Маю щирих друзів і побратимів. Хочу запевнити своїх земляків, що все у нас буде добре. Я вважаю, що тут, на Сході, моє місце, бо ми ж сини України, а матір треба захищати!

Валентина Олексійовець, медик, шанована і знана у всьому районі фельдшер швидкої допомоги:

Дуже люблю село і своїх земляків. Я не місцева, але вже багато років живу у Колках. Отож вважаю село рідним і дорогим серцю. Дуже рада, що доля дала можливість прислужитися землякам, ми відкрили у селі аптеку. Бо хочемо, щоб людям під рукою завжди було найнеобхідніше. Вважаю, що у кожному селі має бути аптечний заклад і кіоск. Бажаю всім своїм землякам спокою в душі, мирного неба і сонечка. Звичайно, як медик, закликаю всіх берегти своє здоров’я, бо це найважливіше. Бережіть себе та рідних.

Користуючись нагодою, що зустрілися напередодні Дня медичного працівника розпитую у Валентини Гнатівни про шлях, пройдений у медицині.

«Загалом 30 років працюю в галузі охорони здоров’я. Здається, ніби вчора закінчила Рівненське медучилище, а стільки літ пробігло у роботі. По закінченню медзакладу трудилася медсестрою в райлікарні, згодом на фабриці надавала працівникам медичну допомогу, а вже потому прийшла на швидку. Всюди своя специфіка. Всюди свої нюанси в роботі. Дякую долі, що можу бути в нагоді жителям району в найпотрібніші моменти. Завжди з добрим серцем і найкращими думками і намірами поспішаю до хворих.

Як зараз пригадую свій перший виклик. Він був із Смородська. Вже дорогою хвилювалася. Їхала до вагітної, у якої починалися пологи. Це було перше травня 1983 року. Ніколи не забуду. Фельдшер Григорій, який працював на ФАПі, зустрівши мене, сказав: «Ось тобі, моя дорога, рукавички, працюй». Я була шокована, як  справитися з пологами, що розпочалися вдома? Прохала Бога про сприяння. Але все минулося добре. Прийняла хлопчика. Закутала  його і заплакала. Так багато переживань огорнуло серце, рада була, що допомогла мамі подарувати світу нове життя. Потім фельдшер сказав мені, що обов’язково допоміг би у разі потреби, але треба було прийняти «бойове хрещення». От таке воно у мене було, це хрещення, на швидкій.

Другий виклик знову був у Смородськ, знову до породіллі, це була двійня. Десь близько 30 діткам допомогла прийти у цей світ. Я щиро вдячна долі, Богові за те, що моїми руками виконувалася така почесна місія. Допомагати хворим – це моя життєва дорога,  вона непроста, але благородна. Ми завжди поспішаємо туди, це важко.

Ось, наприклад, в Осову їдемо 27 хвилин, у Переброди – одну годину. Закликаю всіх людей поспішати себе рятувати, не зволікайте, як бачите, що треба медична допомога».

Від автора: користуючись нагодою напередодні дня медичного працівника щиро вітаємо від наших читачів Валентину Гнатівну з професійним святом. Дякуємо за життєву позицію, за милосердя, за фаховість і професіоналізм!

Хомич Василь Андрійович, пресвітер церкви ХВЄ, Колки, батько 4 дітей і дідусь 18 онуків:

Добрі люди живуть у нашому селі, трудівники і господарі. Найважливіше, щоб кожен з нас жив за заповідями Божими і любив ближнього, як самого себе. Саме на цьому повинен триматися світ.

85 членів налічує наша церква у Колках. Молимося Богові за Україну, за мир і рідне село. У дусі християнської любові виховуємо молодь і діток. Організовуємо молодіжні спілкування, табори відпочинку для діток. Ми активно долучилися до збору допомоги нащим захисникам. Члени нашої церкви усього Дубровицького району за час АТО передали на Схід більш як 100  тонн гуманітарних вантажів. Це наш обов’язок – сприяти захисту Батьківщини.

Отож вітаючи зі святом, щиро зичу всім миру і Божого благословення.

Післямова: Дякую жителям Колок за атмосферу свята, яку побачила в день ювілею. Дякую всім за настрій, за позитив. Часто спілкуюся з молоддю села, чи то в соцмережах, чи зустрічаючись у Дубровиці. Хочу відмітити, що виховують у Колках чудових синів і доньок України – патріотів, щирих і комунікабельних людей. Наприклад, не раз спілкувалася з талановитою дівчиною Альоною Воробей, яка має чудовий голос, вже робить перші кроки у модельній кар’єрі, говорила з випускниками Колківського НВК, хлопцями, які служать в армії. Отож, це найважливіше, що батьки, школа, культура виховують таке чудове молоде покоління у Колках.

Багато побажань звучали для мешканців села. Я додам, що у Колках люди скромні і терплячі. Бо було багато влад, але ніхто не спромігся збудувати у Колках сучасну школу чи пристойний, просторий дитсадок. (Силами бюджету сільради це неможливо). Кожен попередній керманич тягнув бюджетне «покривало» більш до свого рідного села.

Зараз районну раду очолює достойна людина, уродженець і житель Колок Микола Кухарець. Думаю, що разом з головою РДА Миколою Петрушком, нашим народним депутатом вони могли б якось зрушити з місця хоча б питання ремонту садочка. Вірю, що це нашим керівникам «болить». Однак гряде примусова «децентралізація». Невідомо що буде вже найближчим часом. А щоб там не було, особисто я зичу, щоб хоча б онуки тих багатьох жителів села – наших захисників, які ризикували на фронті своїм життям, могли навчатися у школі ХХІ століття і відвідувати садок, де будуть просторі зали, ігрові, спальні!

Допоможи, Боже, цьому селу! Зі святом, КОЛКИ!

Любов КЛІМЧУК.