Сміття сортувати – не закон приймати

Замість одного смітничка – кілька окремих відерець на кухні, а на зміну загальним бакам

для непотребу – роздільні контейнери. Саме так з нового року українців зобов’язали сортувати сміття

за видами. В приклад нам, як завжди, наводять цивілізованих західних сусідів.  Втім, чи готові ми

до цієї Європи, котра нагрянула з неочікуваної сторони?

Розпочати «сміттєву» реформу Україна збиралася ще в  далекому 2012-му, тоді був прийнятий відповідний закон. Втім лише через 6 років це «здійснилося». Ну, як «здійснилося», про новації розказали, штрафні санкції впровадили, а куди сортувати – для багатьох не ясно. Щоправда, Дубровиця випередила в цьому плані більшість міст. Напевно, вже помічали на вулицях новенькі жовті контейнери. Так ось у них слід скидати вторсировину (скло, пластик, папір). Тобто все, окрім органіки та небезпечних відходів (батарейок, лампочок). Як розповів Сергій Столярець, очільник «Будинкоуправління», таких баків з’явилось десять. «Ще п’ять плануємо докупити. Поставимо їх в найбільш людних місцях. Повністю забезпечити місто роздільними контейнерами нереально, адже воно складається на 80% з приватного сектора. І біля кожного поставити бак з сіткою обійдеться дуже дорого. В майбутньому, коли суспільна свідомість буде настільки високою, і люди самі сортуватимуть  в себе в дворах, ми робитимемо два рейси. Один – за звичайними відходами, інший – за вторсировиною. Тим більше техніку для цього маємо».

Далі відсортований непотріб звозитимуть на територію підприємства, де працівники його розділятимуть на види. Коли набереться достатня кількість, здаватимуть заготівельникам. «Надприбутків від цього не буде, бо вартість такої сировини невисока, –  каже Сергій Васильович. – Але, якщо  якийсь дохід отримуватимемо, то зможемо, наприклад, відтермінувати підвищення тарифу на певний час. В Польщі, приміром, мотивують людей грошима. Тобто, якщо тамтешній споживач сортує сміття, то платить за послуги на 20% менше. Ми теж можемо рухатись такою ж дорогою. Але спочатку треба розуміти, чи буде підприємство щось мати від насортованого». Тож перспектива непогана. Все в руках містян, а точніше у їхніх сміттєвих кошиках.

Від заготівельників вторсировина «кочує» на фабрики. Повноцінного переробного заводу поки не нажили. Сьогодні в Україні працюють лиш 22 сміттєсортувальні лінії, 1 сміттєспалювальний завод (столична «Енергія») та 3 сміттєспалювальні установки. Це все, на що ми спромоглися за часів незалежності. Спроб налаштувати бодай якусь цивілізовану систему поводження з побутовими відходами було вже декілька – і всі невдалі. Чиновники щоразу звітували, мовляв, програми не мали успіху, бо не вистачало грошей довести діло до кінця. Відтак питаю у пана Сергія, як він ставиться до нововведення. Чи не стане воно черговою утопічною ідеєю?

«Це не утопія. Рано чи пізно так мало статись. Тільки подумайте, зараз сміттєзвалища займають 7% нашої держави. Українського сміття стільки, що ним можна вкрити всю Данію. Навіщо сортувати сміття? Все просто – аби його стало менше. Бо вторсировина буде йти на переробку. В Європі це давно є звичною практикою. Другий плюс закону в тому, що з першого січня заборонено відводити земельні ділянки для нових сміттєзвалищ. І це стимулюватиме  владу щось вирішувати», – каже посадовець.

«А от соціологи нарікають на низьку свідомість людей. Мовляв, не готові ми до цього. А Ви вірите, що дійдемо до європейського мислення?», – знову ж цікавлюсь. 

«Звичайно, якщо не вірив би, то цим не займався. Європа почала боротись за чистоту і екологічність ще 60 років тому. Якщо згадати історію річки Темзи, то в 57-му вона офіційно була визнана мертвою. Там не було нічого живого. Західні сусіди зараз нас вчать, бо вони самі наступили на ці граблі. І ми поступово до цього дійдемо. Звичайно, не через рік чи два, хай би скільки законів не приймали. Але дійдемо. Важливо, аби це пояснювали на телеекранах та шпальтах газет. А головне, щоб була політична воля і бажання можновладців усіх рівнів.  І вони своїм прикладом показали, як треба робити. Бо що казати, якщо нині добряча частка наших дерслужбовців є боржниками «Будинкоуправління».

А тим часом

Якщо в місті зі сортуванням більш-менш зрозуміло, і там є кому подбати про це. То для селян така перспектива – з розряду фантастики. Сподіваюсь, принаймні, поки що. Тут і звичайних сміттєвих баків нема, вже не кажучи про сортувальні. Доводиться в кращому випадку нести непотріб на звалище за селом. Хоча для когось і це не під силу, тому  перетворюють у смітники лісосмуги, узбіччя доріг тощо. Ось така «культура».

Як тоді селянам залишатись законослухняними громадянами? Бо в мережі поширились інформація про штрафи за недотримання «сортувального» закону: 340-1360 гривень для населення та 850-1700 – для організацій. До слова, скоро у парламенті мають намір ухвалити так званий податок на упаковку: тобто за її утилізацію ми будемо сплачувати в момент купівлі запакованого товару.

Відповідь на питання однозначна – «включати» в собі європейця і думати про власне сміття самим.

Наприклад, діяти за стандартною схемою – збирати вторсировину дома, а потім здавати її заготівельнику. В Дубровиці є такий в районі автовокзалу. Макулатуру там приймають по 2,10 грн. за кілограм, склобій – по 40 копійок за кіло, плівку – по 3 гривні, банки з-під пива – по 10  гривень. Біла та блакитна пластикова пляшка цінується вище – по 5 гривень за кілограм, всі інші – по 3 гривні.

«Вимог особливих немає, – каже підприємець. – Скло  можна привозити будь-яке – і бите, і грязне, уже на заводі його миють. Макулатура – головне, аби не мокра. Приймаємо книжки, газети, чеки, все паперове, окрім глянцевих журналів. Без роботи не сидимо. Люди все частіше приносять. Особливо перед святами. Помалу привчаються викидати не на звалище, а нести сюди. Так хоч кілька гривень зароблять. Буває, що скло та папір тоннами привозять. Техніка є, тому можемо приїхати й забрати. Але це залежить від того, скільки сировини і де вона».

Батарейки вони не приймають. Кажуть, не в їх компетенції. Їх часто збирають в школах та деяких торгових точках, приміром, в магазині «Салют» в Дубровиці. Виявляється, вони лише на вигляд маленькі й невинні. Насправді одна пальчикова батарейка, викинута у відро для сміття, потрапляючи на сміттєзвалище, забруднює близько 20 квадратних метрів землі. «У лісі це територія проживання двох дерев, двох кротів, одного їжака і декількох тисяч дощових черв’яків», – кажуть екологи. Усе тому, що батарейки містять важкі метали, які навіть в невеликих кількостях можуть заподіяти шкоду. А от, що робити з лампочками, які теж вважаються небезпечним сміттям – не зрозуміло. Як і з градусниками, але про них поговоримо окремо.

А як в Європі?

Аби дізнатися, як сортують відходи за кордоном, я написала до нашої землячки з Висоцька Оксани Дулі, котра зараз мешкає в Німеччині. 

«Німці відповідально ставляться до цього. Біля житлових будинків розташовані контейнери для паперу, пластику, загального сміття та біовідходів (їжа, квіти). Відповідно, окремо й викидається кожен вид сміття. Скло сортується за кольором – біле, коричневе та зелене. А пластикові пляшки зазвичай відносять в магазин назад. Є спеціальні автомати, здана б/в пляшка в яких повертає німцям 0,25 євро за штуку. Нерідко біля таких «пляшкозбирачів» навіть черги. На купон з відповідною сумою можна щось придбати, просто забрати гроші або пожертвувати.

Контейнери щотижня розвантажуються. Люди дотримуються порядку, не буває такого, щоб лінувались і свідомо викидали сміття не туди. Німці – дуже «чиста» нація. По місту невеличких урн багато, а посеред вулиць обабіч дороги тут не зустріти великі контейнери, як буває в українських містах. Вони стоять десь на задніх дворах. Також є так звані центри утилізації сміття. Сюди можна привозити габаритні речі: старі меблі, техніку, вироби з дерева, а також одяг, скло, кабелі і багато іншого.

Мені здається, справа свідомого сортування відходів залежить не від нації, а в якійсь мірі від того, як влада сприймає і бореться з цією проблемою. А щодо людей, то треба елементарне бажання», –  справедливо зауважує дівчина.

Один філософ сказав, що «подібно до того, як буває хвороба тіла, буває також хвороба способу життя». Спосіб життя, при якому ми потураємо тому, що сміття розростається в геометричній прогресії, є згубним. Це очевидно. Вихід один – грамотно господарювати. І цьому можна, при бажанні, навчитися самим та навчити своїх дітей та онуків. В іншому разі навчить біда, як от із Грибовицьким сміттєзвалищем неподалік Львова.

І наостанок інформація для роздумів: сміттєвий кошик може пережити не одне покоління, адже скло розкладається більше як 1000 років, консервна бляшанка – 500, пластик – близько 180-200, гумові покришки – 120-140 років, фольга – більше 100 років.

Леся КОНДРАТИК.