Живіть яскраво, за себе і за мого сина…

20 лютого в День вшанування Героїв Небесної Сотні в Дубровицькому НВК «ліцей-школа» відкрили дошку пам’яті дубровичанину 23-річному Герою Юрію Колеснику. Захисник загинув 23 жовтня минулого року біля Волновахи.

З жовтня 2013 року солдат служив в 80-АЕРМБ і брав участь у виведенні українських бійців з «Іловайського котла». Потім Юрій перевівся в бойову частину «південного напрямку», де виконував бойові завдання у Луганській і Донецькій областях. У листопаді 2015 р. Юрій Колесник отримав нагороду Міноборони «Захиснику України».

Солдат Юрій Колесник проводив розвідку місцевості в районі селища Богданівка Донецької області. Встановлюючи сигнальні ракети для безпеки поста, він підірвався на невідомому мінно-вибуховому пристрої ворога.

У вівторок на урочисте відкриття дошки прийшли батьки Юрія – мама Валентина Василівна та батько Володимир Олександрович. На третьому поверсі у ліцеї, де розташувалася патріотична світлиця, зібралися педагоги та учні. Ці хвилюючі урочистості розділив з колективом ліцею настоятель Свято-Миколаївського храму отець Сергій, який освятив дошку пам’яті і помолився за упокій душі раба Божого Юрія.

Пригадався день похорону захисника. Велика процесія. Несли у труні молодого хлопчика у зеленій солдатській шапочці. Відспівавали Героя у Свято-Миколаївській церкві. Духовенство району на чолі з владикою Анатолієм помолилося за упокій його душі і підтримало брата-священика та всю родину. 20 настоятелів храмів Дубровиччини тоді було на панахиді у церкві.

По завершенню урочистого відкриття дошки розговорилися з Валентиною Василівною. Запитала у неї: «А чи сниться син?..». «Сниться, – каже вона, – часто сниться мені, сестрі, брату. Каже, що добре йому там».

– А дівчину хоч мав? – запитую у матері. Думаю, чи встиг цей юнак відчути це прекрасне почуття – кохання.

«Не втиг, – мама тужливо, – а коли ж міг закохатися? Навчання і відразу війна».

А такий Юрко вродливий на світлині, уявляю, скільки портретів коханої намалював би, бо ж гарно малював. Найменшенький у батьків, був улюбленцем родини. Згадують свою кровиночку. Моляться, рана у батьків, у сестри та брата не заживе ніколи.

Юрій був студентом військової академії і міг би дослужитися до генерала, якби її закінчив. Він кинув навчання, як і його друзі, і на війну пішов.

Батько Олександр Володимирович у ліцеї звернувся до хлопців: «Ви майбутні захисники своєї родини і України! Займайтеся спортом, не майте шкідливих звичок. От мій син під Щастям повністю обгорів, але залишився жити, бо був фізично витривалим. Він не міг бути вдома, як війна йшла. Юра багатьох побратимів поховав і серце сина краялося від цього. Будьте сильними, діти. Проживіть яскраве життя, за себе і за нашого синочка. Мій син мав вольовий характер і казав, що йтиме до кінця».

Запалили свічки, помолилися. Плакала мати, вчителі, дівчатка.

Він зустрічатиме учнів тепер поглядом. Цей симпатичний хлопець, який не мав коханої, але дуже любив Україну…

Зворушені лінійкою, спасибі дирекції закладу і учням, що дали нам відчути хід історії, ближче проникнутися сенсом цього дня в календарі.

У ліцеї, на третьому поверсі, гарно вшановано Небесну Сотню і наших полеглих Героїв з Дубровиччини. Вони віддали життя, щоб навчалися і ставали гарними людьми наші діти. Пам’ять живе.

Люба КЛІМЧУК.