Першовересень: твоя шкільна родина – історії краплина

Про Першовересень із школярами-сусідами, учнями молодших класів, спілкувалася напередодні свята. Хлопці, розклавши величезний конструктор на порозі мого під’їзду, майстрували роботи. Імен цих істот, які звучали поміж дітьми, запам’ятати навіть не намагалася (це не із розряду моїх знань в іграшковому світі). Але діти із задоволення відірвалися від улюбленої справи і наввипередки відповідали на моє запитання: «Завтра до школи. Який настрій у вас на Перший дзвоник?».

– Хіба завтра до школи?, – здивовано підвів очі другокласник Сашко на свого товариша. В його очах прочитала і розгублення, і здивування, і нотки суму. – А як же ми будемо гратися тут? Вже не буде часу.

– Ну ти й сказав, – ще більш здивовано відрізав білоголовий друг. – Сьогодні останній день літа, завтра – Перше вересня. Мені мама вже й вишиванку приготувала. Я хочу побачити друзів-однокласникі, в і взагалі у нас у школі дуже цікаво. Люблю свій клас, свою вчительку і свою школу.

Зрозуміла, що психологічний настрій школяра на навчання у великій мірі залежить від того, як налаштовують на цей процес дітей батьки, наскільки вони самі готові розпочати з синами і донечками новий навчальний.

У вівторок до своїх шкіл молодші учні поспішали разом з татами і мамами. На першокласників подивитися йшли цілими родинами. Зазначила для себе, що дідусі і бабусі радіють цій події у житті своїх онуків ще більше як їх батьки, обговорюють цю тему більш патетично і довго.

Як завжди урочисто і гарно пройшли святкові лінійки у навчальних закладах району. На першому уроці говорили про патріотизм і любов до України. Ця тема не є для теперішніх учнів віддаленою і лише ідеалістичною, бо поряд з ними живуть ті, хто повернувся з війни, хто воює, ці теми так часто піднімаються у звичних побутових сімейних розмовах, що наші діти пізнали їх набагато ближче і раніше, аніж їх ровесники з попередніх поколінь. Впевнена, що тема патріотизму буде лейтмотивом  у вихованні протягом всього навчального року.

А зараз мовою цифр: за парти 1 вересня у нашому районі сіли 693 першокласники. Найбільше найменшеньких учнів мають Переброди. Тут аж три перших класи (63 першачки). Серед дубровицьких навчальних закладів найбільше першокласників гостинно прийняла міська школа №2 (50 хлопчиків і дівчаток). А найменше у районі тих, хто пішов до школи вперше, у Великому Черемелі, тут їх лише троє, загалом у цій сільській школі всього-навсього навчається 19 дітей.

Заступник голови районної ради Г.П. Шах побував на святі Першого дзвоника у міській школі №2 і був вражений духом патріотизму, який став провідною нотою святкового дійства. Як розповів Григорій Петрович, він побачив величезне розмаїття вишиванок (у них були зодягнуті практично всі учні, педагоги, більшість батьків). Почув багато хвилюючих слів про сьогодення.

 – Цікавий факт або ж збіг обставин: цей Першовересень став для школи ювілейним – 50-им і відрадно, що саме в цей рік тут сяде за парту стільки ж першокласників, – ділиться думкою Григорій Петрович. – Чудова школа вже провела у самостійне життя багато талановитих випускників, атмосфера закладу нагадує затишний дух сімейного шкільного вогнища. Все тут до ладу і зі смаком, шкода лише, що у школі на 40 учнів припадає лише один комп’ютер. Однак, попри це, переконаний, що дадуть тут учням і у цьому році навчальному, як і у попередніх, найкращі знання.

Начальник відділу освіти Ніна Іванівна Стасюк розповідає нам, що побувала на святі Першовересня у Трипутнях, Кривиці і Будимлі. Вітала всіх винуватців торжества, спілкувалася з вчителями, учнями, батьками. Загальний настрій Першоверсня Ніна Іванівна охарактеризувала нам так: піднесений, патріотичний, позитивний. Педагоги з новими силами готові навчати наших діток мудрості і наукам, дітки ж,як завжди,кожен по-своєму відчув це свято. Хтось дуже радісно, а хтось з нотками суму у голосі. Для них ще потрібен час, аби звикнути до нового режиму дня.

«Разом з головою РДА Сергієм Киркевичем у Будимлі відкрили нову шкільну їдальню і два нових навчальних класи, – додає Ніна Іванівна, – затишні і комфортні споруди. Дітки вперше смачно і пообідали (як і всі школярі району) у їдальні світлій, сучасній, з гарним посудом і усмішками кухарів. До речі, вперше історії школи у Будимлі є 33 першокласники. Це рекордне число для Будимлянського освітнього закладу, отож звісно так доречні тут і їдальня, і нові класи. Сергій Киркевич пообіцяв всім присутнім на лінійці, що влада особливу увагу буде приділяти і надалі нашим діткам – майбутньому Україні.

По обіді зустріла в центрі міста двох знайомих другокласниць. Дівчатка їли морозиво у парку і ділилися враженнями про перший день у школі. «Ну як, готові вчитися на відмінно?, – запитую у подруг, – налаштувалися вже на уроки і домашні завдання?».

– Віка вчиться на відмінно, мабуть, не буде, – сміється одна з дівчаток, киваючи на подружку. – Вона ще минулого року закохалася у свого сусіда по парті і думає тільки про нього. Це від уроків відволікає».

Безпосередність, акселерація і незаангажованість теперішніх учнів мене, чесно кажучи, вже давно не дивує. Про себе ж, ще раз роблю висновок, що школа – то є цілий світ, світ науки, людських стосунків, виховного процесу. Цей світ приймає кожного з нас і не відпускає остаточно, живучи завжди глибоко у закутках нашого серця. От тільки записки на тему кохання теперішні школярі не пишуть на аркуші з зошита, а надсилають повідомленням по мобільному телефону. Та й шкільний твір простіше написати, користуючись павутиною інтернету. Однак почуття, аура, загальний настрій так схожі на той, який жив, у  наших шкільних родинах.