четвер, 3 вересня 2015 р.

Продовжуючи  справу  дідуся

Якось прочитала в інтернеті, що підприємець – це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або особистого доходу і передбачає здійснення нововведень. Отже, підприємець – це людина, що поєднує у собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.
Як на мене, найпростіше можна сказати так, це та людина, яка самотужки будує своє «Я» у суспільстві, приносить певне благо державі і людям.
Миколі Ліннику з Дубровиці лише 21 рік. Але юнака добре знають у нашому районі. Разом з мамою Тетяною Андріївною  він стає у нагоді людям у найскладніші моменти життя, надаючи ритуальні послуги. Після того, як не стало на цьому світі Андрія Олександровича Янковського, шанованої і знаної у районі людини, онук перейняв бізнес дідуся і зараз допомагає землякам організовувати поховання рідних і близьких. Багато чого навчив Миколу дідусь, передавши онукові свої знання, навики щодо ведення цієї непростої, але вкрай потрібної людям ланки підприємницької діяльності. Хлопець, наприклад, вміє власноруч виготовляти домовини, ремонтує техніку, опанував інші ази підприємництва. От, до прикладу, повністю «оновив» двигун автомобіля-катафалка, який був придбаний ще за життя Андрія Олександровича. Окрім того, допомагає Микола мамі виконувати обов’язки наглядача міських кладовищ, у будь-яку пору року і чоловічих рук докласти треба, аби приводити їх в порядок.
«Найперш, що турбує людину у час втрати близьких – розпач, – розповідають Микола і Тетяна Андріївна, дуже важливо допомогти у такий час духовно зібратися, визначитися з порядком дій, організувати поховання за всіма християнськими канонами. Знаєте, коли відходить у вічність літня людина, то ситуація складається спокійніше, бо кажуть, що вона прожила відведене Богом, і рідні більш-менш готові прийняти цю втрату як частину плинності нашого життя. Недарма ж колись літні люди, аби полегшити клопоти рідним у траурний час, готували клуночки з одягом, відкладали все потрібне «на смерть». У цій традиції є глибокий психологічний зміст».
«Якщо ж смерть забирає молодих, то звісно, душевний біль не дає можливості самотужки логічно думати, зібратися і поетапно скоординувати свої дії. От найголовнішим обов’язком вважаємо допомогти не розгубитися, віддати належну шану покійному і організувати похоронну процесію. Звичайно, радимо робити все згідно із християнськими традиціями, поряд з рідними, священнослужителями. Пам’ять про батька, його настанови дають поштовх для роботи, бо хочеться бути в нагоді людям у важкі моменти, допомогти пережити стресову ситуацію. Виготовляємо і пропонуємо свої домовини, але магазин з продажу інших ритуальних товарів відкривати не збираємося, бо треба для цього і час, і клопотів більше. Хочемо зазначити, що сьогодні маємо укладений договір з управлінням праці, який гарантує повернення певної частини коштів затрачених на поховання учасників війни – жителів нашого району. Це полегшує матеріальні затрати, які падають на плечі родини померлого пільговика.
До речі, як на мій погляд, – продовжує Тетяна Андріївна, – сьогодні зовсім не обов’язково у скрутну хвилину йти провідувати покійного з величезним дорогим вінком. А краще матеріально внести свою лепту в організацію похорону, замовлення поминальних служб тощо».
Якось доводилося спостерігати за роботою матері і сина. Дуже багато підказок і практичних дій побачила з їх боку у ці моменти, зрозуміла, що правильний алгоритм дій у таких скрутних ситуаціях  додає впевненості і врівноваженості передусім родичам покійного, бо навіть одягнути і покласти тіло у домовину треба зі знанням традицій. Бачила, як спільно з рідними Лінники робили все належне, аби траурний момент пройшов за християнськими канонами.
«Часто думаю над тим, чи не важко і чи потрібно синові, молодій людині, трудитися у цій сфері. Звісно, непросто. У наш час є інші можливості у районі заробляти чималі кошти. Але є родинна справа, яку не хочеться полишати на півдорозі. Як нам вдається – судити людям. Ми не чекаємо особливих подяк за свою роботу, бо не можна в скрутні хвилини вимагати від людини слів вдячності».
Люди рідко згадують про смерть. Ритуальні послуги – це бізнес, дотичний зі смертю, і його виживання також залежить від смерті. Раніше чи пізніше, як не прикро, кожному з нас доведеться безпосередньо скористатися ритуальними послугами, бо це невід’ємна частина буття. Є час помирати, є час народжуватися. Добре, якщо у скрутні хвилини поряд з вами будуть люди, які допоможуть вистояти і прийняти правильні рішення, такі як Микола і Тетяна Лінники. А ще важливо, що у наш час є молодь, яка знаходить свою життєву стежку, торуючи її, не зважаючи на труднощі і проблеми, не думаючи лише про одноденні миттєві заробітки.
Любов Клімчук.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар