Чужу  мову  можна  вивчити  за  кілька  років,

а  свою  треба  вчити  все  життя

Здавалося б, із грамотністю у ХХІ сторіччі особливих проблем виникати не повинно. Однак, за даними ЮНЕСКО, сьогодні близько 781 мільйона дорослих у світі не вміють читати й писати. У нашій державі, на щастя, таких проблем немає. Так, станом на 2014 рік письменними були 99,7 % населення. Але, погодьтесь, що нині просто знати абетку замало. Її потрібно ще й правильно та вміло втілювати в мовленні та на письмі.

«Зустрічають за одягом,

а проводжають за розумом»

Думаю, кожен неодноразово чув цей вислів, ось тільки, далеко не кожен керувався ним у житті. Адже ми з надзвичайною прискіпливістю та трепетом ставимось до зовнішності, не допускаємо огріхів у вбранні, макіяжі і зачісці. Та чомусь забуваємо про свою вимогливість, коли спілкуємось чи пишемо. Я вже не говорю, що на Закарпатті є села, де української мови взагалі не знають і не розуміють, натомість послуговуються угорською чи румунською. І на сході України не дивина зустріти людину, котра рідною мовою не зв’яже і двох слів. Втім і в середовищі україномовного населення не все так добре. Мовознавці, вчителі та викладачі одноголосно констатують, що рівень грамотності українців стрімко падає.

Деякі помилки у мовленні чи написанні стають, швидше, правилом, ніж винятком. А вживання іншомовних слів на український манер взагалі перетворюється у новомодний тренд. Звісно від граматичної чи синтаксичної помилки ще ніхто не помирав. «Однак безграмотність показує людину не в найкращому світлі перед оточуючими, тягне її донизу як у соціальному, так і в особистісному планах», – зазначає дубровичанка Галина Куц. Саме вона стала призеркою радіоконкурсу знавців української мови «Чорне по білому», тому має щодо грамотності свою особливу позицію.

«Я майже 24 роки відпрацювала діловодом у автошколі. Також певний період мій керівник Сергій Мефодійович Кошин був помічником народного депутата й власне народним депутатом. Тому до нього в громадську приймальню приходила велика кількість людей із заявами та зверненнями. Неодноразово мала справу і з листами депутатів. Цей період став для мене надзвичайно корисним досвідом, але водночас за цей час я зіткнулась зі справді кричущою проблемою – лише одиниці могли написати заяви без помилок. Прикро, що й можновладці інколи допускалися вкрай елементарних неточностей. Хоча саме вони, на рівні з вчителями та журналістами, мали б бути взірцем для людей», – розповідає пані Галина.

Тому й не дивно, зазначає вона, що наші діти зараз не можуть скласти ЗНО з української мови бодай на мінімальний бал. «Звісно немалу роль в цьому відіграють новітні технології та Інтернет, де всі рамки та правила розмиваються. Нинішнє суспільство набагато більше друкує, ніж пише. Досить просто скористатися програмою правопису, і комп’ютер відразу підкреслить невірно написане слово, а мозок включати не така вже  й крайня необхідність. Однак в цьому і проблема».

«Я не вважаю, що в мене бездоганна грамотність. Я не маю ніякої філологічної освіти, але це якось відбувається інтуїтивно: я відчуваю, що ось тут помилка, ось тут треба виправити, а ось тут дописати. Хоча, звісно, бувають всякі випадки. Особливо стало складно призвичаїтись до нових змін. Так, мене вчили у школі писати «будь ласка» через дефіс, тепер же воно вживається без нього. Так само своєрідний шок в мене був, коли я дізналась, що пів’яблука пишеться через апостроф. Мені здається, що змінювати правопис як мінімум не логічно. І так українську важко освоїти половині нашої верхівки та певній частині населення, а мовники цю ситуацію ще більше ускладнюють».

Та й загалом Галина Куц впевнена, що грамотність є невід’ємною ознакою успішної людини. До того ж вона справедливо підмічає, що патріотизм виявляється не лише в носінні вишиванки та кричанні «Слава Україні», а перш за все в ідеальному володінні своєю рідною мовою.

«Я мрію, щоб в Україні говорити

українською було модно»

Неграмотність може бути корисною лише у випадку, коли видає підробку чи контрафактну продукцію. Так, нещодавно натрапила на новину, в котрій йшлося, як один кмітливий та грамотний покупець допоміг виявити партію підробленого антивірусного препарату. У нього викликало підозру неправильно написане слово. У всіх інших випадках слова з помилками неприпустимі. Особливо, якщо вони транслюються на величезну аудиторію в телевізійній рекламі чи випуску новин. Отож, після чергового «кандидата медицинських наук» в титрах та «бочонка меду» в рекламному ролику я вирішила пошукати в соціальній мережі спільноти, які допомагали б пересічному глядачу вирізняти такі огріхи. І натрапила на справді унікальну та цікаву групу «Мова – ДНК нації», головна мета котрої популяризувати правильне українське слово, викорінювати кальки, помилки та русизми.

«Проект стартував у квітні 2014 року. Спонукало до його створення кілька факторів. По-перше, мені завжди було неприємно бачити помилки в ЗМІ, рекламних матеріалах, анонсах. Я розуміла, що через це й сама іноді починаю сумніватися у власних знаннях: «доречі» чи «до речі», «на жаль» чи «нажаль», «згідно документа» чи «згідно з документом»? Все частіше зазирала у словник, щоб переконатися, що пам’ять мене не підводить. По-друге, я з величезним ентузіазмом стараюсь дізнаватись щось нове про свою мову, оскільки довгий період розмовляла російською. Тепер про це дуже шкодую, тому й прагну наздогнати втрачене, читаючи багато літератури. Так, у лютому того року натрапила на книжку Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо» і була в захваті. А надто вразив вираз «просто неба» замість загальновживаного «під відкритим небом», який до того здавався цілком нормальним. Спочатку я розповіла про своє «відкриття» чоловікові, потім на роботі… А згодом потреба поділитися закоханістю до мови почала зростати. Саме так з’явилася ідея сторінки», – розповіла творець спільноти Катерина Клименко.

Наразі це волонтерський проект Катерини та її чоловіка. Спільнота уже об’єднала навколо себе тисячі людей і її популярність невпинно зростає. Причину успіху групи організаторка вбачає у актуальності, корисному наповненні, цікавому дизайні та легкій подачі. До того ж дівчина щиро зізнається, «що в нашій країні треба дуже багато змінювати, але я вірю, що всі разом ми це зможемо зробити. Головне, щоб у нас запанував мир, і кожен намагався робити щось корисне для країни – «віддавати», а не лише вимагати. От я мрію, щоб в Україні говорити українською було модно. І докладатиму всіх зусиль, щоб цьому сприяти».

Я також попросила Катерину, аби вона виділила найчастіші помилки, котрі стали загальновживаними.

«Нажаль». Коли знову сумніватиметеся, писати разом чи окремо ці два слова, згадайте, що між ними можна вжити ще одне слово: «на превеликий жаль». Таким чином, можливо, вам легше буде запам’ятати, що ми їх завжди пишемо окремо!

«Приймати учаcть». «Приймати» – це взагалі одне з тих слів, які дуже часто вживають неправильно. Зокрема, треба говорити: брати до уваги, брати до серця, брати участь, а у нас багато людей вживають у цих словосполученнях слово «приймати».

«На протязі дня». На протязі можна захворіти, а от чекати можна протягом дня, а ще краще упродовж дня.

«Слідуючий». В українській мові немає слова «слідуючий», тому треба говорити: наступного дня, наступна зупинка, подальші плани.

«Згідно інструкції», «відповідно з…», «у відповідності з…», «згідно до…» – це все помилкові конструкції. Українською потрібно говорити: «відповідно до…» і «згідно з…».

«Заключається». В українській мові слова «заключається» взагалі немає, тому угоди укладають, проблеми полягають, кохану обіймають…

«Їх чи їхнього?»  На жаль, під впливом російської мови все частіше «їх» вживається не у властивому значенні. Насправді, «їхній» — це присвійний займенник (відповідає на питання «чий?»), а «їх» — це форма родового і знахідного відмінка від особового займенника «вони» (відповідає на питання «кого?», «чого?», «що?»). Приклад: Я їх привіз до їхнього будинку.

«Здав екзамен». Можна здати документи в архів, а от іспит складають.

Зловживання словами «вірний» / «вірно». Вірним буває друг, а порада може бути слушною, шлях – правильним, спосіб – надійним.

Некоректне вживання слова «любий». В українській мові слово «лЮбий» означає «милий», а замість кальки «любИй» потрібно вживати: будь-який, будь-хто, усякий, кожний, перший-ліпший.

«Кращий фільм». В українській мові ступені порівняння прикметників утворюються і вживаються не зовсім так, як у російській. «Лучший фільм» українською не «кращий», а «найкращий фільм», «высшее качество» – не «вища», а «найвища якість».

«Співпадіння». Правильно говорити: збіг. Мовознавець Олександра Сербенська зазначає, що кальку «співпадіння» можна тлумачити як «спільне з кимось падіння».

«Підводити підсумки». Підводити можна очі, а підсумки підбивають, або одним словом – підсумовують.

«Дійсно». Дійсним може бути документ, а от вживати треба слово «справді».

«Бути правим чи мати рацію?». «Ви були абсолютно праві, так все і сталось, як Ви говорили». Чи можна «бути правим»? Звичайно, так. Але тільки тоді, коли ви знаходитесь справа від когось, хто розташований зліва. Тому що російське «Вы правы» українською перекладається як «Ви маєте рацію».

«Вибачте мене чи вибачте мені». Форма «вибачте мене» є калькою з російської мови – «извините меня». Правильна форма української мови – це «вибачте мені», «пробачте». Не можна говорити «я вибачаюсь», тому що зворотна частка -сь (-ся) означає «себе», і сказати «я вибачаюсь» рівнозначне «я сам собі вибачив».

«Зустрічаються і трапляються». Чи можна сказати: «В роботі зустрічаються помилки»? Ні, тому що зустрічаються тоді, коли є якась зустріч (переважно, хоча і не завжди, люди). Можна сказати: «В морі зустрілись кораблі»; «зустрітись з кимось поглядом»; «зустрітись з приятелем». В тексті, в книзі, в промові, в житті «трапляються» помилки, факти, недоліки тощо.

«Являється і є». Слово «являтися» в сучасній літературній мові означає лише «ввижатися у сні під час марення». Правомірним у функції зв’язку в таких конструкціях є слово «бути».

Насправді це лише невелика частина огріхів, котрі ми повсякчас допускаємо у своєму спілкуванні та на письмі. В українській мові безліч «підводних каменів», тому викладач української мови в «Острозькій академії» Лариса Степанівна Мініч дає кілька практичних порад, які можуть стати в пригоді: «Перш за все, слід якнайбільше читати, особливо хорошої художньої літератури, яка допоможе збільшити словниковий запас та виробити підсвідоме відчуття грамотності. У вільний час також можна вивчати синоніми та невідомі слова, вони дозволять красномовніше виразити свою думку, уникаючи слів-паразитів, непотрібних пауз та вигуків. Не треба лінуватися заглядати в словник, якщо виникають сумніви. Чудово, коли на полиці є кілька словників: тлумачний, орфографічний тощо. І найголовніше правило: допускаючи помилку – виправляти її. А взагалі система освіти повинна бути іншою. Учням в школі слід не тільки зазубрювати правила написання, але й вміти застосовувати їх на практиці. А ще кожній дитині потрібно прививати з материнським молоком любов до рідної мови. І тоді нам не буде страшний жодний ворог. Адже саме мова, як ніщо інше, об’єднує націю».

Отож, 8 вересня міжнародна спільнота відзначає День грамотності, який ще раз нагадує, що людина володар свого слова. І тільки їй вирішувати буде вона мудрим господарем чи невдячним марнотратом. Наостанок хотілося б процитувати Вальтера Скота: «Чужу мову можна вивчити за кілька років, а свою треба вчити все життя». Пам’ятаймо про це.

Леся КОНДРАТИК.