Слово про спорт. Не тільки з нагоди свята

Минулого тижня в Україні, і в Дубровиці зокрема, відзначали День фізичної культури і спорту – свято сильних духом і тілом людей. На стадіоні «Горинь» спортсмени району ще раз продемонстрували, що спорт додає кожному енергії, здоров’я, дарує радість спілкування і дух суперництва. Атмосферою проведених спортивних дійств всі залишилися задоволеними, бо масовість і настрій свята перевершили минулорічні заходи такого плану. Наприклад, Володимир Михайлович Мартинчик, педагог з багаторічним стажем, який у свій час став у нашому районі  першим вчителем-фізкультурником – відмінником освіти, попросив подякувати організаторам за вшанування ветеранів спорту, за увагу  до тих, хто писав і пише сторінки історії спорту у нашому районі:

– Попри всі економічні негаразди, нині молодь має хороші можливості займатися спортом у районі, бо діє спортивна школа, є хороші молоді тренери. Але інша справа, що хлопці і дівчата зараз надають перевагу спілкуванню в інтернеті, годинами просиджуючи біля комп’ютера. Значною мірою і від батьків залежить, який життєвий посил вони дають дітям, який власний приклад показують щодо здорового способу життя, - додав Володимир Михайлович.

Микола Голяка, відомий у районі організатор спортивних заходів, зазначає, що об’єднавчим фактором цьогорічного спортивного свята став футбол. Цей вид спорту був і є найпопулярнішим у районі, як і в Україні загалом. Відрадно, що минулої неділі на стадіоні зібралися багато футбольних команд з сіл нашого району. Футбольний дух суперництва додав усім присутнім гарного настрою і викликав багато емоцій. Таку думку розділив і заступник голови районної ради Григорій Петрович Шах, який щиро вітав і професіоналів, і спортсменів-любителів з їх святом і бажав нових спортивних перемог. Розвиваючи тему спорту у районі, наш співрозмовник додав, що питанню його розвитку слід приділяти належну увагу, бо саме спорт – потужне джерело здорового способу життя, патріотизму, віри у власні можливості. Варто зазначити, що ця тематика досить часто піднімається і на сесіях районних рад, і на колегіях райдержадміністрації. Інша справа, недостатність фінансування галузі. За словами Григорія Петровича, цьогорічне спортивне свято ще раз засвідчило, що у районі багато людей займається спортом, попри  відсутність багатьох необхідних чинників для удосконалення і розвитку спортивних закладів.

– Прикро, але у Дубровиці нема навіть належно облаштованого стадіону. На теперішньому ж навіть змагання районного рівня приймати соромно, що вже казати про міжнародний. Адже для спортсменів потрібні такі елементарні побутові умови, як от роздягалка. Нема у нас і спортивної школи як окремої облаштованої споруди. Аби вирішити хоча б лише вищезгадані питання, району потрібні мільйонні фінансування. Годі сподіватися, що найближчим часом у нас зрушаться ці проблеми з  мертвої точки. Хоча, якби у нас законодавчо був організований видобуток бурштину, і відрахування йшли до районного бюджету, ми могли б не лише дати лад нині діючим, й будувати нові чудові спортивні заклади

Торкаючись спортивної тематики, хочу розповісти про ще одну зустріч.

З жителями Дубровиці Ісмаїлом та Олександрою Мамелі ми розмовляли про життя, сьогодення і плани на майбутнє. Подружжя мешкає у Дубровиці три останніх роки, раніше жили у Сирії, на батьківщині Ісмаїла. У 2011 році у цій країні, як відомо, розпочався збройний та політичний конфлікт, родині довелося виїхати з країни і докорінно змінити своє життя.

Попри всі перипетії і життєві колізії, в Україні знову довелося розпочинати життя майже з нуля. Найбільше багатство, гордість батьків – їхні діти. Найстарший син Тофік народився у Львові, а середній Раслан  і наймолодша Куасар у сирійському місті Аллепо. Саме майбутнім дітей живуть сьогодні батьки і дуже мріють, щоб діти змогли реалізувати себе у житті.

– Наші хлопці дуже люблять футбол. старший Тофік навчається зараз у Сарненському ліцеї і виступає за збірну цього навчального закладу,  на жаль, вже пізно говорити про його можливість прорватися до великого футболу, бо там дуже обмежені вікові рамки, а от наш Раслан (в Україні хлопчика називають Русланом) мріє і хоче стати відомим футболістом.

– «Коли був зовсім маленьким, – ділиться спогадами мама, – отримав у подарунок від дядька футбольний м’яч. Відтоді, здається, не пішов, а побіг за цим м’ячем, ніби приріс до нього. На жаль, у Сирії цей вид спорту непопулярний, країна не грає у змаганнях міжнародного рівня, отож футболові уваги не приділяють. Взагалі у сирійській школі  дуже насичений і складний навчальний процес, строго регламентовані і набагато суворіші вимоги щодо  поведінки учнів. Українська школа видалася нашим дітям набагато лояльнішою у багатьох питаннях  Що ж до спорту, то в Україні, однозначно, більше можливостей (порівняно з Сирією) займатися багатьма видами спорту ще з юного віку.

Зараз наш Руслан навчається у 9 класі з футболу в Костопільському спортивному школі-інтернаті, він виступав на районних змаганнях з футболу, їздив на ігри за юнацькі збірні окремих українських футбольних клубів». Взагалі ж, взимку вирішуватиметься доля юного футболіста, бо у 14 років хлопці починають грати за контрактом. Найбільша мрія Руслана грати як Роналду (цей відомий футболіст не лише його кумира, й кумир тата). Хлопець мріє грати так, як бразильська зірка світового футболу, і виступати за збірну України. Батьки щиро вдячні тренеру Руслана Роману Стрибулевичу  і кажуть, що у Дубровиці син знайшов людей, які допомогли йому підтримати його мрію, додали впевненості в собі, аби рухатися вперед. Вони дуже вболівають за майбутнє Руслана і вірять, що всі старання юного спортсмена будуть основою його майбутнього як професійного футболіста. Батьки з гордістю демонстрували нагороди юного спортсмена і відзначила для себе наскільки є важливою родинна підтримка у таких спортивних починаннях.

Ніна Іванівна Стасюк, начальник відділу освіту, зауважує, що вже з десяток років не виділялися кошти для придбання спортінвентаря для навчальних закладів району. «Лише цьогоріч для цього передбачено 75 тисяч гривень. Це мізер, якщо зважити, що в середньому ненайкращий м’яч нині коштує близько 400 гривень. А займатися фізкультурою школярі мають де. Окремі ж спортивні зали є зразком хороших спортивних споруд, навіть на рівні держави, як от у Людині, Берестівській школі чи Дубровицькому ліцеї. А ще на балансі нашого відділу освіти зараз є басейн, який розташований на території агробуду». На власні очі автор цих рядків бачила цю солідну споруду. Щоправда, аби могли дітки тут навчатися плаванню потрібні мільйонні капіталовкладення: там доліпити плитку, там зробити  належне водопостання і підігрів, роздягалки та інше. Та й саме утримання басейну – річ з недешевих. Але ж, погодьтеся, і для освіти, і для дітей, і для дорослих цей басейн став би новим кроком у розвитку спорту району.

Хтозна, як складеться доля цієї спортивної споруди, як і доля нашого міського стадіону. Але навчити дитину любити фізкультуру і спорт можна вже сьогодні, без великих капіталовкладень, просто навіть тоді, коли замість чарки у колі друзів батько візьме сина з собою на стадіон.

Любов Клімчук.