Коли сила духу міцніша

Вже третій рік поспіль Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань ініціює проведення Всеукраїнської спартакіади «Сила духу» серед інвалідів праці. Життєлюбність, активність та віру у власні сили – ось що протиставляють учасники цього заходу своїм обмеженим фізичним можливостям. Вони  доводять, що навіть вади тіла не можуть перешкодити людині жити повноцінно, домагатись поставлених цілей та вершин. Серед сильних духом була й наша краянка Чередняк Віра Василівна із села Бережки, яка привезла додому срібло у змаганнях з дартсу. Незважаючи на життєві негаразди, вона все ж не втратила внутрішнього світла та теплоти, котрі дивним чином притягують та викликають повагу до цієї жінки.

Пані Віра згадує, що свою першу травму отримала у 2008 році на ДП «Ритм», де під час роботи втратила пальця. А другий раз, знову ж за нещасним збігом обставин, вийшла пізно ввечері на вулицю, впала і в результаті отримала три переломи, після чого одна із ніг не працює. Так і залишилась інвалідом. Однак вона оптимістично додає, що «слава Богу залишилась жива, а значить все буде добре».

Професійно спортом Віра Василівна ніколи не займалась. В молодості захоплювалась гандболом, але лише на аматорському рівні. Та й зізнається, що рано вийшла заміж, тому було не до цього, хоча зараз надолужує з внуками втрачене. На змагання, як вона сама зазначає, потрапила волею долі: «Сталося все дуже неочікувано та спонтанно. Зателефонували до мене з фонду виробничих травм Філіц Рита Станіславівна та Кучер Алла Яківна зі словами: «Віро Василівно, ви повинні нас виручити». Спочатку, звісно, не хотіла, адже, яка з мене спортсменка. Однак часто до них звертаюсь, коли є потреба, і вони завжди йдуть на зустріч, тому відмовитись я не могла. Трохи порадившись, вирішила спробувати себе в дартсі. Тренувалась дома, в мене у дворі висить все приладдя для цього. Ось трохи походжу по вулиці, і мушу підійти та кинути дротик. Це вже стало своєрідною звичкою».

Відбірковий етап відбувався у Рівному в червні цього року. Спочатку через помилку з підрахунком балів пані Віра зайняла 3 місце, однак в підсумку комісія вирішила, що на Всеукраїнський етап в Ужгород поїде саме вона. Фінальні змагання проходили з 10 по 12 вересня з 6 видів спорту: армреслінгу, гирьового спорту, бомбаскету, дартсу, настільного тенісу та шахів. Усього  позмагатися у спартакіаді приїхало майже 270 представників з усіх куточків України. Помітним фактом стала участь збірних команд Донецької та Луганської областей, що підкреслило єдність всіх регіонів нашої держави. В підсумку Рівненщина посіла 10 місце з 24 команд, отримавши 3 бронзи та одне срібло.

«Загалом все якось відбувалося душевно та тепло. Незважаючи на те, що у кожного були проблеми, певні вади, цього ніяк не відчувалось. Всі виявились хорошими людьми та справжніми українцями. Чомусь спочатку думали, що донеччани та луганчани буду якось відсторонено та упереджено ставитись, але їхня дружелюбність та щирість переконали нас в протилежному. Відтак упродовж двох днів ми стали однією великою спортивною родиною. Та й ужгородці прийняли нас надзвичайно добре. Влаштовували нам концерт, возили у філармонію, показували прекрасне Закарпаття. Комфортабельне проживання, харчування і переїзд були повністю безкоштовними. Ніби їхали з дому без особливих очікувань, але в результаті отримали гарний настрій, безліч приємних емоцій та хороших знайомих», - поділилася своїми враженнями Віра Василівна.

Отож, такі люди мають стати для нас взірцем мужності, єдності та оптимізму. Оскільки, незважаючи на стан здоров’я, всі без виключення учасники цього унікального дійства продемонстрували жагу до перемоги і безперечно всі вони стали переможцями у власному змаганні над життєвими обставинами. Нашій же землячці бажаємо успіхів у спартакіаді уже наступного року в Одесі. Впевнені, вона покаже, що поліський дух таки незламний. 

Леся КОНДРАТИК.