ОСОБЛИВА ФОРМУЛА ЩАСТЯ

Андрій Кулик, відомий у районі як засновник ПСП «Промінь» та його багаторічний керівник – за професією агроном. Тож до землі у нього особливо шанобливе ставлення. «Мати яблуневий сад, який створено власними руками, — це була моя давня мрія», — каже чоловік. А тому, коли великі аграрні формування назвали неефективними у плані господарювання, спробував себе в новій іпостасі. Андрій Євтухович, об’єднавши в єдину площу декілька паїв, не вагаючись почав закладати свій сад. За два роки, протягом 2000-2001-ого, було посаджено 25 га садовини. Напевно, це найбільший сад на півночі Рівненщини. Й досі з особливим теплом згадує чоловік тодішнього міністра АПК Сергія Рижука, що допоміг з реалізацією задуму під спеціальну державну програму. Про своїх колег, що повірили в ідею з садом та допомогли втілити її, теж говорить з великою пошаною. Каже: багато душі вклали в цей сад Тамара Андріївна Курачик, Надія Панасівна Ютовець, Ніна Іванівна Кузьмич, Олексій Олексійович Катрушин.

Сад, що працюватиме на державу

Яблуня – найпопулярніша та широко розповсюджена зерняткова плодова культура країн помірного клімату. Її високо цінували наші пращури, через тисячоліття до нас дійшли міфи і легенди про дерево та його плоди.

Коли сад тільки-но закладався, у пана Кулика була мета – відродити власника на землі, селянина, який, працюючи на себе, працює не тільки на прибуток, але й на державу. Сподівався цей підприємливий господарник, що врожай цього саду насамперед йтиме на обідній стіл школяриків, для яких передбачено безкоштовне харчування. Тому й сорти добиралися прискіпливо, за найкращими смаковими та зовнішніми ознаками, витривалі до транспортування та довготривалі у лежкості. Думалося, хай тішиться малеча щедротам рідної землі. Тому й «хімію» завжди намагалися застосовувати за мінімумом: аби комерційний успіх не ставав на заваді здоров’ю. Планувалося, що матиме «Промінь» від саду неабиякий оборот, а держава – суттєве поповнення податків. Але…

У той час новітні технології садівництва тільки-но входили «в моду», тож вчився сам, а тоді вже переконував послідовників. Спочатку багато хто з земляків вважав його диваком, адже у Соломіївці та навколишніх селах до того використовували традиційні методи та сорти плодових дерев. Селяни помилково вважали, що велике дерево більш вигідне тим, що плодів дає більше. Тоді мало хто замислювався, що такі види передбачали вступ у промислове плодоношення яблунь на шостий рік, а окупність вкладених ресурсів – на 9 рік. Андрій Євтухович першим почав культивувати напівкарликові дерева. Вони не тільки починали радувати плодами значно раніше, давали щедріші врожаї, але й були куди «економніші» в догляді, обробітку. Тепер у багатьох мешканців Соломіївської сільської ради – Куликові плодоноси. І кращих тут уже не уявляють.

Вся суть у мотивації

Якість плодів – це один із найважливіших факторів, що сприяє окупності садівництва. У великому дереві є таке поняття, як габітус крони. Якщо плоди на периферії, то вони інтенсивно забарвлені, мають чудові смакові властивості. У середині дерева ці властивості – колір та смак – трохи нижчі. Ось вам ще один «плюс» на користь карликових дерев. Але найголовніші складові успіху в яблуневому саду – це технологічність та врожайність. Наприклад, раніше у старих садів збір врожаю на одну людину становив 300 кг, мається на увазі, зерняткові дерева, у кісточкових інша специфіка. Водночас, у Європі показник зібраного врожаю на людину досягав 1-1,5 т, а то й більше.

«Самі цього навіть не очікували, коли вже на п’ятий рік ми, садівники-самоучки, зібрали урожай, що перевищив європейські показники, – наголосив керівник господарства. – Маючи проблеми зі збутом, адже наші плоди так чомусь й не користуються попитом для організації шкільного харчування в нашому районі, хоча, наприклад, із сусіднього Володимирецького та Кузнецовська, їх харчуючі організації закуповують дуже охоче, почали навіть невелику власну переробку. Продукцію саду полюбили працівники господарства, в розрахунок за паї чи обробіток того ж саду частенько просять саме яблука, груші чи кісточкові. Часто – саджанці».

У «Промені» в садівництві працює зовсім незначна кількість людей, сезонних – більше. Їх навчають, як правильно поводити себе з яблуком чи сливою при збиранні врожаю: зірвати, вкласти, щоб яблука лежали до весни, літа. З такими знаннями та вміннями працівник – вже є спеціалістом.

Бо ж одна помилка при закладуванні саду коштує десятиліття. Одна помилка при догляді – рік збитків. Щось неправильно зробив, не захистив дерево, зробив шкоду чи не вберіг від дії природи: сильних вітрів, сонячних опіків, шкідника чи хвороби – відразу втрачаєш. Тому мотивація повинна бути дуже високою.

Садівництво – це ніби вищий пілотаж

«Любов до саду – це не стільки бізнес, скоріше особлива духовна субстанція, – каже Андрій Євтухович. – Коли б не зайшов я  в сад, не зважаючи на пору року,  втрачаю реальність, тому що тут мене оточує такаааа краса, квітки та аромати, великі трудівниці бджоли снують в своїх ритуальних танцях. Я просякаю у саду космічною енергетикою. Це щось особливе. Взагалі садівництво визнано фахівцями як вищий пілотаж, і я можу це підтвердити». Вищий пілотаж, тому що один гектар саду прирівнюється до 50 га площ під польовими культурами, до 20-30 га культур технічних і до 25-30 га в овочівництві. Існує помилкова думка, що в саду працювати набагато легше, ніж в інших галузях сільського господарства. Але, до прикладу, розглянемо рослинництво. Навіть при сучасних інтенсивних технологіях за обробітку грунту – мінімальному чи нульовому, потрібно 3-6 заїздів техніки у поле: підготовка грунту, посіву, догляд, збирання врожаю. У сад же техніка заїжджає десятки разів! Таке навантаження зумовлене перш за все захистом дерев. В Україні при інтенсивних технологіях до 10-15 разів необхідно обробляти сад.

Наступне – підживлення по листу, бо необхідно підвищувати імунітет, адже дерева напівкарликові, їм необхідне живлення – вітаміни, мікродобрива. І не тільки в кореневу систему, через фертигацію, зрошення, а й по листу. «Крім того, в нашому саду поміж деревами – газони, зелена трава. Її потрібно косити, доглядати. Періодично скошувати траву, оскільки має бути задерніння. Так навіть відразу після дощу ми спокійно заїжджаємо та обробляємо дерева», – ділиться секретами ведення садівництва цей агроном з досвідом.

Косіння, боротьба з бур’янами у пристовбурових смугах, кількаразове внесення гербіцидів, потім – збирання врожаю – цих технологічних маніпуляцій не вбереш і в кілька десятків.

Економіка садівництва

Як відомо, економіка завжди була рушійною силою будь-якого бізнесу. Аби займатись садівництвом, необхідно починати з економіки, переконаний очільник «Променя».

Середній європейський сад має 10-15 га – це сад вмотивованих людей. Як правило, в Польщі чи Німеччині сад – сімейний бізнес, де батько, мати та їх діти працюють на себе. А більші сади потребують щонайменше з десяток постійних різноробочих. У такій ситуації є дві проблеми: люди, які менше вмотивовані, аніж сам господар (де правду діти, й Куликів сад частенько спустошують чи нищать «добрі сусіди»), а по-друге, є вбивчий фактор часу. Адже після дощу середовище саду вологе, розвивається неймовірна кількість усіляких хвороб: парша, гниль, борошниста роса, розмножуються шкідники. А тому у такій ситуації фактично є кілька лічених годин для порятунку саду. А чи завжди під рукою кілька одиниць  техніки для вирішення цих проблем? Відтак, навантаження збільшується, а часу, який відводиться для профілактики заходів, зовсім мало. Плюс боротьба за врожай та ринки його збуту. Саме тому необхідно мати значні технічні засоби, щоб вирішувати ці проблеми, а де брати тих же трактористів? Не кажучи вже про інших спеціалістів, різноробочих тощо. Тобто чим більший обсяг, тим більше клопоту і головного болю. Висновок: маючи сад площею гектар-два, господар може мати більші прибутки, аніж власники великих садів.

 «У мене в планах кілька проектів – крапельного зрошування та сучасного сховища із сортувальною та пакувальною лініями, – ділиться пан Кулик. – Та коли цим проектам вдасться зреалізуватися за нинішніх нестабільних умов?..».

Садити чи не садити?

Для аграрія гамлетівське «бути чи не бути» має своє звучання – «садити чи не садити». В умовах поліської зони – це вічна боротьба здорового глузду й генетики. Бо попри усвідомлення того, що ми вкладаємо в землю значно більше, аніж можемо взяти від неї, ми за покликом крові пращурів вперто продовжуємо порпатися в супісках й таки вирощуємо такі-сякі врожаї.

Уже три роки поспіль на Дубровиччині – несприятливі погодні умови. За теперішньої засухи сад потерпає найбільше. А це вже ризиковано. 

Крім того, сад не терпить дилетантства. На думку Андрія Кулика, дилетантам варто садити такі дерева, як горіх, вишню, аличу. Ці напрями садівництва не потребують великих знань, хоча прибуток приносять. Не складно ці дерева підживляти, обрізати, інколи підлити. А ось даякі плодові – взагалі ростуть самі по собі. Питання не в тому: садити чи не садити, до справи варто підійти серйозно. Якщо дивитись на садівництво як на бізнес, то одне. Якщо ж з погляду естетики, внутрішньої філософії – то це інша справа. Особливо добре, коли все поєднується.

«Я люблю те, що я роблю, а заробляю тим, що люблю! І це є однією із формул щастя», – впевнений керівник «Променя».  А колегам-садівникам радить: плодове дерево треба шанувати, давати йому вдосталь напитися. А коли захворіє – вилікувати його, за що останнє віддячить сторицею.

 Людмила РОДІНА.