четвер, 11 грудня 2014 р.

26 листопада у Дубровицькому  НВК „Ліцей-ЗОШ І-ІІ ступенів” пройшло гарне і урочисте свято «Пишайся, ти ліцеїст». Цього дня ліцейську родину поповнили 78 щасливчиків-десятикласкників, які продовжуватимуть і зберігатимуть традиції цього навчального закладу. Посвята у ліцеїсти пройшла в атмосфері родинного затишку і творчого запалу.
Дубровицький ліцей – сучасний високоінтелектуальний, високорівневий навчальний заклад, мета якого: виховання інтелектуальної творчої особистості, активного учасника навчально-виховного процесу, особистості з високо національною і громадською свідомістю, якій притаманні стійкі якості патріота і громадянина української держави. Про це говорили на святі і директор закладу Володимир Кушнір, і шановані гості, і учні, які разом розділили миті урочистості. А розпочалося дійство зі спільної молитви, яку благословив шанований духовний наставник ліцею отець Федір.
Цього ж дня пройшов фінал конкурсу «Ми - талановиті». 16 учасників виборювали титул переможця. Перше місце здобула ліцеїстка Людмила Стасюк, яка за лічені хвилини створила з піску, на очах у присутніх, портрет молодого Тараса Шевченка.

Ще одна перемога вихованців центру позашкільної освіти

У листопаді стали відомі підсумки міжнародного художнього конкурсу «Календар GLOBE 2015», проведеного з 12 вересня по 31 жовтня 2014 року Національним еколого-натуралістичним центром учнівської молоді Міністерства освіти і науки України, на який  учасники надсилали фотографії тему «GLOBE у моїй школі».
Оскільки, GLOBE – це комплексна програма дослідження навколишнього середовища, запропоновано було надсилали будь-які цікаві його компоненти: хмаринки, дерева, ґрунт, воду чи повітря, а також знімки вихованців за роботою на ділянках спостережень.
Цього року надійшло близько 1800 робіт від 206 учасників з  83 позашкільних і загальноосвітніх закладів з 16 областей України, які розміщені на українській сторінці GLOBE у Фейсбуці: www.facebook.com/globeinukraine.
Враховуючи таку велику кількість конкурсних робіт, ще більш значимою є перемога вихованки гуртка «Цифрова фотографія» Кушнір Ліни, яка за рішенням журі визнана призером художнього конкурсу «Календар GLOBE 2015» та нагороджена дипломом ІІ ступеня. Крім цього, її робота  розміщена у «Календарі GLOBE 2015» (червень), який можна завантажити та роздрукувати самостійно усім бажаючим.
Вітаємо Ліну, хай щастить у подальших творчих конкурсах.
Олена Бабко,  заввідділом центру позашкільної освіти.

Річниця чи роковини Революції Гідності?
Навряд Кабінет Міністрів, ухвалюючи постанову 21 листопада 2013 року про призупинення процесу підписання Угоди про асоціацію з ЄС, міг передбачити про те, що буде далі. Навряд чи Мустафа Найєм, залишаючи запис «Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності» на сторінці у Facebook, міг подумати про те, що з цього невеличкого повідомлення, почнеться справжня революція.
Навряд чи могли б ми уявити тоді, що люди з різних куточків України кидатимуть роботи, залишатимуть сім’ї і будуть їхати до столиці. Що кияни, почувши по телебаченню про можливу атаку «Беркута», не позакривають свої двері, а, навпаки, розбудять сусідів і масово ринуть туди, в центр боротьби за свободу. Або ж годуватимуть та грітимуть активістів. Що хлопці, які завжди «косили» від армії, будуть стояти в довжелезних чергах в воєнкомати. Що українці, девізом яких зазвичай було «Моя хата скраю», передаватимуть на Майдан гроші, харчі, ліки. Навряд чи.
Однак, історія обійшла всі «навряд» і створила Революцію Гідності, яка змінила не лише Україну, але й власне українців. Показала, що таке зрада та братерство, відчай та надія, безлад та зміни.
З того часу пройшов рік, але все частіше мучить нав’язлива дилема: це річниця чи роковини? Адже, ми здобули багато, а ще більше втратили.
За один рік, насправді мізерний період часу для історії,  українці зробили те, що не вдавалось їм з часу проголошення незалежності: скинули диктатора і його команду, змінили режим, почали ламати систему. В результаті, отримали нового президента, новий уряд, підписали та ратифікували Угоду про асоціацію з Євросоюзом, прийняли закон «Про люстрацію». Заявили світові про Україну, як окрему повноцінну державу, а не додаток до Росії. Ще більше змін відбулось у свідомості українців. Тепер бути громадянином своєї держави стало предметом  гордості. Дуже влучно сказав один з активістів Євромайдану: «Шукаючи Європу, ми знайшли Україну».
Проте революція має й інший бік медалі. Україна втратила найкращий синів і дочок на Майдані, згодом – на війні. Якщо Небесну сотню ми пам’ятаємо поіменно, то двох-трьох загиблих на Донбасі, не лише не знаємо, але й все менше дивуємось та переймаємось, почувши про них у щоденному випуску новин. Не дарма кажуть, що смерть одного – це трагедія, а двох – статистика.
Ми втратили Крим, на Сході повномасштабна війна, економіка на межі колапсу, долар по 16 гривень, бюджет не наповнюється, гуманітарна катастрофа на Донбасі. А найгірше те, що в цій складній ситуації, наш народ йде на вибори і голосує за залишки Партії Регіонів, комуністів та Ляшка.
Та це лише окремі факти. Щоб отримати об’єктивнішу картину, ми запитали у молодих людей Дубровиці, Рівного, Острога, які були безпосередніми учасниками Революції Гідності, як вони оцінюють цей рік та що змінилось за цей період.
Олександр: «Мені здається за цей рік ми пройшли десять років. Ми нарешті зрозуміли, хто ми є, чого ми хочемо та куди нам потрібно рухатися. Величезним плюсом стала орієнтація на Європейський Союз. Для нас це цивілізований вибір. Мінус в тому, що ще не проведені європейські реформи, які в нинішній ситуації критично потрібні. Щодо політиків, то не скажу, що вони дуже змінились. Однак, вони зрозуміли, що владу можна легко втратити, вона не вічна. Подякуймо за це пану Януковичу».
Іванна: «Багато людей зараз говорять, що Майдан був марним, що все залишилось так, як і було. Я з цим не погоджуюсь. Революція нас змінила, принаймні, в культурному плані. Українці нарешті вивчили свій гімн, наші музичні гурти стали популярними, молодь зрозуміла, що крутіше слухати «Океан Ельзи», ніж чергову пропіарену, російську «зірку». Люди пишаються тим, що вони українці».
Ігор: «Змінилися люди, система не змінилася. Таке враження, що влада кожного дня робить нам якусь послугу. Все відбувається під величезним примусом. Той же закон «Про люстрацію». По суті, його прийняли після того, як активісти почали викидати депутатів у смітники. До цього для влади було дико навіть подумати про люстрацію. Закон ще «сирий», з багатьма підводними каменями, якими можуть скористатися політики. Тому боротьба ще не закінчилась. Людям не потрібно мовчати. Хоча саме не мовчати та не бути осторонь й навчив їх Майдан».  
Людмила:«Можу сказати точно, що Євромайдан народив громадянське суспільство. Дав поштовх волонтерському руху. Якби не волонтери, думаю, Україна не здатна була б оборонятися від такого сильного ворога. Я пам’ятаю, як ми збирали продукти та речі активістам. Люди приносили величезні суми, зважаючи на наш рівень достатку, бабусі віддавали останнє. Я побачила сотні людей, які допомагали безкорисно, за ідею. Хто б міг подумати про таке ще кілька років тому. І це блискучий результат Євромайдану. Ця солідарність народилась тоді і процвітає й до сьогодні. Про це свідчать десятки вантажівок з провізією для наших військових з усіх куточків України».
Дмитро: «Важливий результат Революції Гідності ─ поява гласності. Тепер влада змушена зважати на думку народу. Та й сам народ зрозумів, що сила в його руках. Але поки він користується цією силою невміло. Війна, вічна економія, страх за завтрашній день накладають свій відбиток. Загалом можу сказати, що революція не завершилась. Революція ─ це докорінна зміна. Наразі докорінних змін немає. Нам потрібно завершити розпочату справу шляхом реформ».
Оксана: «Після Майдану люди стали свідомішими, почали більше цінувати, здавалось би, звичні речі. Бо коли всі рідні поруч, близькі люди здорові, життя минає звично і світ сприймається зовсім по-іншому, ніж коли живеш у час, коли бунтуєш проти влади та свідомо ризикуєш своїм життям, добробутом близьких, коли відпускаєш когось на Майдан чи на війну…».
Отож, Майдан ─ явище неоднозначне. Він подарував надію, натомість забрав сотні життів. Тепер наше головне завдання не звести нанівець цю надію, а навпаки змусити її палати ще сильніше.
21 листопада 2014 року ─ річниця початку боротьби за свободу. 21 листопада 2014 року ─ роковини Небесної сотні та десятків невідомих Героїв.
Леся Кондратик.

подати руку допомоги

22 листопада в День святого Архистратига Михаїла разом з головою районної ради Сергієм Киркевичем та директором Висоцького лісгоспу Віталієм Суховичем побували у Сельці. Приїхали провідати 17-річного жителя цього села Миколу Петрушка. На жаль, юнака вдома не застали, наразі він перебуває на лікуванні в обласному медичному закладі. Поспілкувалися з батьком Миколки, також Миколою, передали синові теплі вітання, побажання одужання і матеріальну допомогу.
Доля склалася так, що з трирічного віку виховується Микола з татом і бабусею. Свою безмежну любов віддають щоденно йому саме ці близькі люди. Хоча й бабуся сама немає здоров’я, у домі відчувається затишок, тепло родинного вогнища і турбота про ближнього. Два роки тому захворів Миколка, от і почалася тяганина з лікарнями, обстеженнями, значними затратами коштів на медпрепарати. До голови районної ради з проханням допомогти на лікування звернулася тітка хлопця – Галина Олексіївна Петрушко і попросила, у міру можливостей, допомогти коштами на лікування.
Сергій Васильович Киркевич, пройнявшись її розповіддю, зазначив, що неодмінно відвідає хлопця найближчим часом. Слова свого дотримав, бо він, як і Віталій Сухович, неодноразово подавав руку допомоги тим, хто цього потребував. Про розмір спільної з Віталієм Суховичем допомоги, голова районної ради змовчав, бо вважає, що лише Бог може оцінити розмір тої чи іншої пожертви на благо нужденної людини. «Найголовніше, аби Господь послав хлопчику виздоровлення і захистив від усіх негараздів», – підкреслив голова районної ради.

Скорботна свічка пам’яті
П’ять колосків із горя та печалі,
Страшний указ – то присуд для села,
В яру калина кров’ю обливалась,
А в села смерть голодна йшла, страшна.
І заніміло серце України
Від болю й горя за своїх дітей.
Мільйони рук до Господа молили:
– Помилуй, заступи, якщо ти є.
22 листопада у нашому районі, як і у всій Україні, вшанували пам’ять жертв голодоморів. Біля пам’ятного знака у центрі міста пройшов мітинг-реквієм, у якому взяли участь голова районної ради Сергій Киркевич, в.о. голови РДА Юрій Яременко, міський голова Адам Кузьмич, представники політичних організацій та громадськість району. Присутні віддали шану безвинно убієнним, запалили свічку пам’яті…
З хвилюванням говорили про трагічні сторінки голодомору в історії України Сергій Киркевич та Адам Кузьмич. Голова районної ради підкреслив, що ми молимося не лише за жертв Голодомору та упокій невинно убієнних, а й за нас, живих, за життя сьогоднішніх українців, за Україну, сьогоднішню Європу і світ. Ми молимося, щоб зрозуміти фатальні помилки історії і переконатися ще раз, що сила української нації в єдності. Саме ця риса має допомогти нам вистояти і сьогодні.
Благочинний УПЦ КП Дубровицького району отець Данило з церковним хором відслужив панахиду за померлими від голоду українцями.
У рамках жалобного заходу присутні долучилися до оголошеної загальнонаціональної хвилини мовчання та акції “Засвіти свічку”.
Лампади з вогнем, свічки, колоски хліба, ікона божої матері, спільна молитва – ці атрибути мітингу-реквієму ще раз змусили задуматися нас над нашим минулим, теперішнім і майбутнім, над долею України.
Любов Клімчук.
У Дубровиці – знову Віче

Цього разу організовано воно молодими активістами Віталієм Гнедьком та Романом Колюховим. А йшлося на Віче про неухильне впровадження в життя люстрації усіх гілок влади відповідно до Закону України про очищення влади. «Це шлях, яким пройшли всі цивілізовані Європейські країни, - зазначили організатори мітингу. – Разом з тим це - одна з основним вимог Майдану».
На підтримку молодих активістів виступили і депутати районної ради Людмила Берестень та Юрій Лосік. Щоправда, самих учасників Віче було й не так багато. Або громадська ініціатива поки що не ввійшла в норми життя дубровичан, або їх налякали перші морози. Присутні ж на міській площі Злагоди прийняли резолюцію: направити звернення до Президента України та Голови Верховної Ради про виконання вимог Майдану про люстрацію всіх гілок влади; створення народної ради та систематичні збори Віче (один раз на місяць), де вирішуватимуться найзлободенніші питання моменту.

«Буржуйки» – для фронтовиків

Відгукнувшись на заклик районної координаційної ради сприяння армії, що створено при голові районної ради Сергію Киркевичу, мешканці району вже здали 16 газових балонів, з них 12 – прихожани церков Християн Віри Євангельської,  для виготовлення «буржуйок». Цими нехитрими агрегатами зможуть на передовій обігрівати свої бліндажі наші солдати. Ми вже побачили одну із цих «фронтових» пічок, що виготовили для армійців працівники управління агропромислового розвитку. Ще три - взявся поставити для армії приватний підприємець Павло Голяка, значну частину обігрівальних засобів має зробити КП «Теплосервіс».

* Земляки
ПОЧАВШИСЬ ІЗ ДИТЯЧОГО ЗАХОПЛЕННЯ


Не випадковий гість Іван Деркач на міському стадіоні, де, власне, ми з ним колись давно й познайомилися. Любить спорт, особливо футбол. У дитинстві й сам з ровесниками ганяв м’яча, пізніше у складі орв’яницької команди на першість району. Тепер же він і вболівальник «зі стажем», і нерідко обслуговує спортивні змагання, будучи фельдшером швидкої медичної допомоги.
Іван Романович, зрештою, став дубровичанином три десятиліття тому, коли спорудив-облаштував власне родинне гніздо в райцентрі. А до того мешкав у Орв’яниці, куди, в свою чергу, його батько, побудувавшись, переїхав з родиною з орв’яницького хутора з-під Працюків. І сталося так, що саме там, на хуторі, в далекому дитинстві трапилося в малого Івана захоплення, яке випадково чи ні стане для нього визначальним вважай на все життя.
«Тоді, у шістдесятих роках, - розповідає тепер Іван Романович, – в Орв’яниці працював сільським фельдшером майбутній заступник головного лікар району Віталій Устима, знаний на Дубровиччині чоловік. До речі, його дружина, Лариса Олександрівна,вчителька, потім викладала нам у школі мову й літературу. Й от коли Віталій Григорович приїздив на хутір робити дітям медичні щеплення, малечу зазвичай збирали саме в нашій хаті. Мені малому було дуже цікаво, на правах «господаря» я не відходив від медика. А то ще такий спогад з тієї пори. Автівки, тим більше легковики на хуторі назагал були не часто, але по сусідству до хворої  людини частенько приїжджала «швидка». Кожного разу я крутився біля тієї машини, захоплено розглядав, намагався поспілкуватися з водієм. І якось з дитячою самовпевненістю хвалькувато заявив: «От виросту, й сам на такій їздитиму!».
Хтозна, чи мав на увазі хлопчик автівку взагалі, чи саме «швидку». Та й швидко забулося сказане за численними іншими дитячими враженнями. Натомість тепер і через обрії десятиліть не раз згадується.
А в ті часи Іван Деркач закінчив Орв’яницьку восьмирічку й поступив – куди ж бо інакше? – на фельшедшерське відділення Костопільського медучилища. Причому була в них спецгрупа, студентів якої готували для Збройних Сил. Отож дійсну строкову службу проходив орв’яничанин у Грузії військовим фельдшером окремої роти зв’язку. Міг потім і на понадстрокову службу залишитися, надто що вже мав середню спеціальну освіту. Проте повернувся додому, став у Дубровиці працювати фельдшером швидкої допомоги, й фельдшерує досі. Ось уже – небагато, немало – цілих 36 років.
Стільки тих термінових викликів, включаючи нічні, було за ці роки – й не злічити. Іван Романович і не лічив ніколи, каже тільки, що бувало й до 30 за зміну, а під час епідемій – й більше. Тим часом за складністю надаваної допомоги виклики бувають різні; не рідкість і такі, коли хворого відразу транспортувати неможливо, доводиться на місці рятувати від смерті. Тут на допомогу приходять уже власні досвід і витримка, діяти мусиш швидким неквапом, а потім, коли напад хвороби відступить, знайти для людини спокійні й упевнені заспокійливі слова, ще й підказати, як чинити надалі.
А зрештою виклики до хворих лише умовно можна ділити на «важкі» або «легкі», бо за кожним – конкретна людина, котра потребує невідкладної допомоги, до якої і належить служба «103». Наприклад, тепер Деркач уже з посмішкою розповідає, що за час роботи йому випало прийняти понад сотню пологів. То було переважно у 80-і роки, коли ще бракувало такого, як зараз, пильного лікарського нагляду за вагітними. Отож доводилося виступати в ролі акушера і на дому, і в машині «швидкої», й навіть на сіножаті край болота, як ото в Перебродах, чи аж в лісі в ожиннику, як траплялося в Милячах. Власне, акушерству вчили й в медучилищі; на практиці ж попервах, та ще й у таких екстремальних умовах було непросто. Часу немає ні на роздуми, ні на сторонні відчуття. Зупиняєш машину, водій біжить до найближчої хати по воду, а сам не полишаєш породіллі. Й ось уже благословляється на світ нове життя, нова крихітна людинка…
Сам же Іван Романович до того всього, до своєї непростої й такої необхідної роботи ставиться без особливого пієтету. Робота, каже, й робота, хто на що вчився. Ну відзначила он обласна служба екстреної медицини почесною грамотою – бо й скільки кілометрів професійного стажу за плечима. А знаний в усьому районі й поважають, дякують люди – то за те й спасибі людям. Хоча, звісно, й приємно, коли усвідомлюєш, розумієш, що ти на своєму місці.
…Готуючи цей матеріал, я зателефонував до Івана Романовича на «швидку», хотів іще дещо уточнити, але був він на черговому виїзді. Там його турбувати, зрозуміло, не став. Бо там хтось потребує невідкладної допомоги.
Олександр СТРИЖАК.

* Соціальні гарантії

ВІД НАРОДЖЕННЯ
І ПРОТЯГОМ ВСЬОГО ЖИТТЯ

забезпечує Фонд соціального страхування з ТВП

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну політику керування, але і запити робочої сили, формує нову політику господарської мотивації. Процес переходу до нових цінностей у житті суспільства йде не зовсім гладко. Постійно дає про себе знати гостре протиріччя між необхідністю проведення жорсткої економічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей. Система соціального захисту населення може бути ефективною за умови її диференціації й адресності. Однією із структур, що гарантує такий захист, є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Про роботу Дубровицької міжрайонної виконавчої дирекції розповідає її керівник – Дерачиць Катерина Петрівна.

Катерино Петрівно, на яких засадах базується діяльність очолюваної Вами структури?          
Основою діяльності ФСС з ТВП є Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», де визначено правові, організаційні та фінансові основи загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, по догляду за хворим, в зв’язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курорного лікування та оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей.
Надання матеріального забезпечення та соціальних послуг Фондом відповідає законодавчим принципам загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з ТВП та витратами, зумовленими похованням, обов’язковості страхування працівників, державних гарантій реалізації застрахованим своїх прав, обов’язковості та своєчасності фінансування витрат Фондом, цільового використання коштів Фонду соціального страхування з ТВП.      
Якими показниками можна охарактеризувати роботу виконавчої дирекціїї?
Дубровицька міжрайонна виконавча дирекція є підрозділом виконавчої дирекції Рівненського обласного відділення ФСС з ТВП, яка об’єднує і обслуговує 1241 страхувальника Дубровицького і Зарічненського районів з чисельністю застрахованих 9499 осіб. У штаті дирекції працює 5 чоловік.
З початку 2014 року надійшло і опрацьовано 949 заявок від страхувальників для фінансування матеріального забезпечення застрахованих на суму 5230,9 тис. грн. для оплати 3226 листків непрацездатності, з них 352 - по вагітності і пологах. Профінансовано матеріальне забезпечення застрахованим по заявках страхувальників на суму 5032,9 тис. грн.
Простроченої заборгованості  з виплат матеріального забезпечення страхувальникам на даний час немає.
В 2014 році працівниками дирекції проведено 89 перевірок цільового використання коштів Фонду страхувальниками.
Фонд опікується оздоровленням застрахованих. Розкажіть про цей, досить актуальний для населення району, аспект…
В 2014 році пройшли лікування і оздоровлення застраховані по 130 санаторно-курортних путівках вартістю 916,7 тис.грн. В період літніх канікул зміцнили здоров’я 251 дитина в оздоровчих закладах області: «Агатівка», «Горинь», «Джерельце», «Кочагінець», «Електронік». Путівки закуплені Фондом за повну вартість на суму 619,8 тис.грн.
Спілкувалася Людмила РОДІНА.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар