Рукоділля – справа для душі

Нещодавно у «Фейсбуці» натрапила на фото з десятками плетених круглих килимків. І одразу згадались такі ж у світлиці бабусі. Затишні і теплі. При чому теплі не тільки в прямому сенсі цього слова, але і від душевного тепла, яке рукодільниці вкладали  в кожну петельку свого в’язання. Подібні плетені «ходнічки» колись були окрасою чи не кожної домівки. У парі з тканими килимами, мережаними рушниками та вишитими подушками. Тепер це мистецтво – поволі відходить у забуття. Сучасні килимові вироби витісняють рукотворну красу. На втіху, ще є у селах берегині традиційних ремесел. 

Барвисті коврики на світлині – справа вмілих рук Гомонець Марії Григорівни із Залужжя. Паростки любові до рукоділля жінці  привила мама Меланія Лук’янівна. Замолоду вона була вправною  майстринею і до вишивання, і до в’язання, і до ткацтва.

«Пам’ятаю, вдома мали ткацький верстат. І ми, малі, із захватом заглядали, як же те полотно народжується з-під маминих рук», – згадує пані Марія.

Та посіяне ненькою творче зерно не одразу проросло. Доля  розставила свої пріоритети та додала життєвих турбот. Чверть століття Марія Григорівна пропрацювала  в торгівлі. З чоловіком виростила та поставила на ноги трьох доньок та двох синів. Дочекалась онуків. І лиш коли вийшла на заслужений відпочинок, дала волю творчій душі і згадала мамину науку.

В теплу погоду вдома Марію Григорівну не втримати. Тільки виросте перший гриб – жінка вже в лісі. Дуже любить «тихе полювання» Каже, що залузька земля багата на лісові дари. А довгими зимовими вечорами її головною віддушиною є в’язання кольорових килимів. Справиться з щоденними домашніми клопотами, попорає чимале господарство, бо ж тримає  три корови, коня... І до ночі може засидітись за нанизуванням петель.

У цьому ділі важливо мати хороше знаряддя. Добре відполіроване, зручне, невиснажливе для руки. У пані Марії гачки особливі, бо створені з дерева чоловіком власноруч. Він теж вправний майстер. Чого вартують його доладні кошики, які хоч на виставку відправляй.

А матеріалом забезпечують діти. Стають в нагоді речі, що вже не використовуються у вжитку. Відслужили своє футболки чи сорочки, вийшли з моди сукенки... От майстриня й дарує їм нове життя. Здебільшого це кольорові, натуральні матеріали, то й килимки виходять яскраві та приємні на дотик. Спочатку пані Марія розрізає їх на вузькі стрічки, змотує у клубочки і бере у руки гачок…Проходить коло за колом. Так і з’являються симпатичні коврики, котрі додають дому затишку. Для своєї оселі зв’язала  рукодільниця величезні покриття на всю кімнату. Трудилась над ними кілька днів. Але результат вийшов вартий зусиль.

Вже 10 років гачок та кольорова «пряжа» – є звичним тандемом у побуті Марії Григорівни. Скільки за цей час наплела килимків, важко й сказати. Зараз наявних нарахується більше 50-ти. І для кожного старається гармонійно підібрати кольори. Вкладає душу та фантазію.

Її коврики є серед експонатів місцевого музею в клубі. Охоче свої роботи дарує. Але все одно в домашній колекції зібрались цілі стоси плетених витворів. Тож  донька запропонувала виставити їх у «Фейсбук». Жінка спочатку віднікувалась, мовляв, кому потрібне таке нехитре її захоплення. Якою ж несподіванкою стала реакція користувачів. Приємні відгуки і навіть замовлення. Тепер килимки майстрині радують цінителів самобутності на Закарпатті, у Сумах, Тернополі, Зарічному, Березному, Сарнах. Дубровиці... Марія Григорівна тішиться, що її роботи прийшлись людям до вподоби.

Головне, вважає вона, займатись тим, що подобається. Що дарує відпочинок, допомагає відволіктись від турбот, знайти душевний спокій, а отже відчути себе трішки щасливішою. Для неї – це в’язання. Відтак  майстриня й надалі не планує зраджувати своєму захопленню.

 

Сторінку підготувала Леся КОНДРАТИК.