На сторожі душевного спокою

Шолом та екіпірувальний костюм захищають рятувальників від опіків та травм, але безсиллі від інших наслідків стресової роботи, що руйнують зсередини. В таких ситуаціях підставляють плече психологи, котрі також працюють в службі «надзвичайників». Справа ця тонка і вимагає не лише фаховості, а й терплячості та розуміння. Очолює рівненських «парамедиків душ», що бережуть внутрішню рівновагу рятувальників, наш земляк. Дубровичанин Євгеній Білотіл – головний психолог Рівненського обласного управління ДСНС. 

 Змалку Євгеній Олегович мав бажання стати археологом. Втім доля розпорядилась так, що замість артефактів, він досліджує глибину людських переживань. Щось символічне в цьому таки є. А чому обрав фах психолога? Відповідає коротко і вичерпно – хотів допомагати  людям. 

Професійний шлях розпочав з Національного університету цивільного захисту в Харкові. Навчання у відомчому виші різниться від звичайного закладу. Замість традиційного студентства – п’ять років курсантської підготовки, замість гуртожитку – казарма. Форма, режим, розпорядок дня, фізкультура, стройова – такими були будні навчання навіть психологів. 

Старт своєї кар’єри пан Євгеній добре пам’яє. Після вузу одразу підписав контракт і опинився на службі в Рівному. Це був переломний 2013 рік, що ознаменувався початком Революції Гідності. Далі в мирне життя українців увірвалась війна. Тисячі переселенців змушені були покидати в зоні бойових дій свої домівки. Саме з ними психологам ДСНС довелось багато попрацювати. Відтак молодий спеціаліст ще навіть не встигнувши цілком адаптуватись до служби, зіштовхнувся з сотнями життєвих історій, повних сліз та розчарування. Люди лишали там все – звичне життя, майно, про яке дбали роками, близьких. Окрім жаху в очах та відчуття безвиході, нічого в них не було, згадує співрозмовник. Тому дуже важливою стала психологічна підтримка. Вислухати, порадити, допомогти ділом і словом... Особливу увагу приділяли дітям. При кожній нагоді старались відволікти та розважити, аби відновити їхній  психологічний стан. 

Допомагали й атовцям, яких доставляли в госпіталі. «Важко передати ті емоції, коли бачиш хлопців, які втрати руки й ноги. А тобі при цьому треба їм щось пояснити, знайти правильні слова, підтримати», – каже Євгеній Олегович. Такий початок роботи в ДСНС неабияк його загартував.

На відміну від цивільних, психологам служби «надзвичайників» часто доводиться працювати так би мовити в польових умовах, в осередку надзвичайної ситуації. Тож цікавлюсь у співрозмовника, який випадок з практики особливо врізався у пам’ять?

«Так одразу важко щось виділити. Кілька років тому була масштабна пожежа. Вогонь охопив у декількох місцях поверх гуртожитку. Евакуювали близько 200 людей. Я тоді був єдиним психологом. Потрібно було заспокоїти натовп, не дати поширитись істериці, втихомирити тих, хто розпускав в маси паніку. Є хороший вислів: «Якщо не можеш зупинити натовп, значить треба його очолити». Відтак прийшлось проявити свої організаторські здібності». 

А що найскладніше в роботі? – далі запитую. 

«Напевно, «переварити»  весь негатив. Психологи – теж люди. Часом і нам потрібна допомога після того, як надивимось і наслухаємось всякого. Але така наша робота. В ній є свої мінуси і свої плюси. Потрібно, щоб ця справа була до душі, інакше швидко «перегориш». Треба розуміти почуття людей, мати внутрішню стійкість і бажання допомагати, щоразу знаходити в собі ресурс доводити справу до кінця». 

Найбільша частина обов’язків психолога ДСНС пов’язана все-таки з особовим складом, підготовкою рятувальників до виконання роботи та психологічним супроводом. Кожен ранок Євгенія Олеговича розпочинається з публікації у соцмережі мотивуючої фрази, аби зарядити колег і користувачів «Фейсбуку» на позитивний і продуктивний день. А ще він дає слушні поради, як вчинити в тій чи іншій ситуації. Почитати дуже пізнавально. 

Наостанок цікавлюсь, чому навчила його непроста професія?

«Залишатися людиною, незважаючи ні нащо. Є золоте правило: вчиняй з іншими так, як хочеш, щоб вони ставились до тебе. Життя – одне. Його треба цінувати і щохвилинно наповнювати змістом і сенсом».

Леся КОНДРАТИК.