понеділок, 2 березня 2020 р.


Кольори настрою та її душі

Ірина Костюкович із Золотого вже сьомий рік працює офіціантом у ресторані «Горинь». Свою роботу наша землячка любить, каже, що приємно дарувати людям гарний настрій у щасливі моменти життя. Ірина розповідає: «У нашому ресторані трудиться гарна команда кваліфікованих людей. Ми завжди докладаємо максимум зусиль, щоб свята і пам’ятні події, проведені у нас, були гарним спогадом. Про нашу кухню завжди чую від людей дуже схвальні відгуки, все у нас робиться з душею, все, як вдома, за прийнятними цінами. А робота офіціанта – це безпосереднє спілкування з відвідувачами. Головне – все роботи з гарним настроєм».




На своєму робочому місці Ірина часто буває у вишиванці. І такий стиль вбрання нашій героїні дуже до вподоби. Її вишиті власноруч сорочки мають гарний орнамент та свою родзинку. Як багато українок, Ірина має творчу душу.
«Почала вишивати ще в школі хрестиком, згадує моя співрозмовниця. Вишивала рушники, серветки, наволочки. Вставала опів на п’яту ранку і до школи (до 9 ранку) насолоджувалася вишиванням. Пригадую, як часто колись заставала за цим ремеслом свою бабусю Любу, вона, як більшість українських жінок, чудово вишивала. Так у вишивку я закохалась сама. По-перше це своєрідний спосіб медитації, ця робота дуже добре розслаблює. По-друге працює дрібна моторика, яка, як відомо, стимулює роботу мозку. По-третє мені дуже подобається вишивати саме українські орнаменти з будь-якого куточка України. Ці символи з’явилися здавна, їх зображували, як обереги. Що полонило мене у вишивці? Техніка, гра кольорів, відпочинок і водночас творча праця, на полотні завжди передаю настрій… Після школи навчалася у Рівному на продавця. Згодом вийшла заміж, з вишиванням довелося на деякий час попрощатися. Двоє маленьких дітей, домашнє господарство вимагали особливої уваги. Але в душі я все-одно знала, що вишиватиму ще і ще… Зараз син і донька вже старшокласники, разом з чоловіком вони мої хороші помічники. Отож, як маю вільний час, то вже тримаю голку в руках. У своєму творчому доробку маю серветки, рушники, картини, сорочки, плаття. Часто рідні запитують, а де ж буду дівати цю красу? Щось залишаю вдома, а багато своїх робіт роздарувала. Хай радують людей. Для того й вишиваю…».
Ірина розповідає, що їй дуже припала до душі техніка вишивання бісером. Першою у цій техніці вишила ікону Святого Миколая. А вже потім було багато чудових інших робіт. За словами майстрині, задоволення це з недешевих, бо от, до прикладу, на один костюм затратила майже маже півтора кілограма маленьких кольорових горошинок (бісеру).
Як каже Ірина, для того, щоб навчитися вишивати, треба мати бажання та наполегливість. Як і в будь-якій творчості, успіх залежить не тільки від таланту, а й від працьовитості. На створення нових робіт її надихає підтримка близьких людей, краса нашого Полісся. Своїми роботами Ірина піднімає настрій собі та дарує радість оточуючим. Моя співрозмовниця переконана, що кожна людина у житті повинна мати хобі для душі, бо це, як вогник, серед наших суєтних буднів.
Люба КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар