«І НЕ ТРІПАЙТЕ МЕНІ НЕРВІВ…», –

відрізала підприємець, коли клієнти почали вимагати у неї або виконання зобов’язань, або повернення грошей

Гроші часто стають наріжним каменем, об який розбиваються родинні, добросусідські чи партнерські стосунки. Недаремно ж народна мудрість з цього приводу каже: «Хочеш нажити ворога – позич гроші».

Мешканка Золотого Тамара грошей не позичала. Вона їх дала в якості авансової проплати за меблі для дитячої кімнати приватному підприємцю з Дубровиці пані Кощей. Ще на початку лютого молода мама вирішила обновити домашній дизайн й згадала, як кілька років тому купувала у вищеназваної бізнесменки меблі для вітальні. Сподобалося тоді, наскільки оперативно та якісно було здійснено їх доставку. Тож навіть не вагалася, коли зараз підприємець зажадала доволі суттєву як в якості задатку суму – 3 тисячі гривень. Однак Тамара звикла довіряти людям, тож лихого не подумала. Та минали дні за днями, а замовлені шафи та комоди так й не привозили. Жінка надзвонювала до комерсантки мало не щодень, спочатку довірливо вислуховувала всілякі причини зволікання: то Благовіщення відтерміновувало доставку, то Пасха перешкоджала. То раптом меблева фабрика захотіла стовідсоткової передоплати. І Тамара, безпосередньо довірившись, віддала ще 2200 грн.

Та навіть після повної оплати меблі замовниці так і не доставили. У квітні жінка звернулася з цього приводу до поліції. Проте це не спонукало бізнесменку до виконання свого зобов’язання. Щоразу знаходилися нові й нові пояснення, чому ж врешті не можна отримати оплачений товар.

До редакції звернулася мама Тамари й попросила на її гіркому досвіді застерегти інших, таких самих довірливих, від подібних необачних покупок. Все ще сподіваючись на людську добропорядність, від нас же літня жінка зателефонувала ще раз підприємцю, аби з’ясувати остаточно, коли ж все-таки будуть доставлені меблі? Абонентка слухавку підняла й спочатку розсипалася в компліментах толерантності своїй замовниці, її розумінню проблем нелегкого меблевого бізнесу. Говорила багато й переконливо: «Ваші меблі вже готові, навіть накладна є. Але… У зв’язку зі стрибками курсу долара, фабрика вимагає додаткової оплати. Розумієте, замовники бувають всякі, от є такі невдячні й ненадійні, що підприємець мусить власним коштом покривати їхні замовлення, від яких клієнти потім відмовляються. Добре, що ви не з таких. Трошки почекаєте, ми проплатимо вашу накладну, й ви отримаєте своє замовлення»…

На коротке й конкретне запитання, коли ж настане врешті така благодатна мить, підприємець відповідала довгою тирадою про форс-мажори в бізнесі. Коли ж мати замовниці поставила питання руба: або меблі, або гроші – підприємець обурилася її незговірливості. «Я ж вам пояснюю, оплатимо накладну – будуть меблі. І взагалі не тріпайте мені нерви…». Довго мати клієнтки пробувала пробудити приспане сумління бізнесменки, щоб домовитися «по-хорошому». Не вийшло.

Коли ж жінка пригрозила, що позиватиметься в суді, бізнесменка тільки посміялась: «Ну викиньте гроші ще на судові витрати, хіба ж я проти…».

Ми вирішили провести власний експеримент й рушили до цього, за характеристикою клієнтів, сумнівного магазину під виглядом  покупців, що хочуть прицінитися до спального гарнітуру. Оскільки наша відвідувачка попередила, що господарів застати в магазині вкрай важко, заздалегідь зателефонували до хазяйки меблевого салону. Спочатку та розмовляла дуже насторожено, випитувала, звідки маємо її номер й звідки ми самі. Напевно, остерігалася, що це знову діймають колишні замовники. Однак почувши згодом, що ми збираємося зробити солідну покупку, залюбки «проковткнула наживку». «Ми поки що просто приціняємося. Хочемо зробити подарунок дітям на весілля. Розраховуємо на 30 тис. грн. Можна щось путнє придбати у вашому салоні?», – витягували ми на діалог. «Звичайно. Там меблі на будь-який смак. Ви підійдіть згодом, зараз зателефоную продавцю, щоб відкрив магазин. Будете там, скажете, щоб набрав мене, я йому підкажу, що вам порадити. Магазин – це ж не базар. Тут вам всі гарантії», – розпливалася в люб’язностях власниця.

В магазині нам спочатку підсунули якийсь каталог економ-варіанту. Однак зрозумівши, що ми на дрібниці не розмінюємося, а плануємо все обставити «по-богатому», запропонували каталог з дорожчими «малюнками». Щоправда, попередили: цей товар фабрика відпускає в євро. Моїй вдаваній доньці (нашій журналістці) припала до вподоби спальня аж за 1500 євро з копійками. Вона навіть вдавано занила – мовляв, що там нам ще додаткові десять тисяч. Проте вдавана кума, також наша журналістка, «доці» вчасно зауважила, щоб дуже вже губу не розкочувала. Виходило все природньо. Листали, вибирали. Зупинилися на гарнітурі «Флора» за 741 євро. Поцікавилася, чи «молодятам» заодно й матрац не замовлять під наш гарнітур? За ціною знову не стояли… «Підібрали» й матрац – ортопедичний, з незалежними пружинами, четвертої ступені жорсткості. Він нам «обійшовся» в 4200 грн.

А зараз – найцікавіше. Коли я поцікавилася, за скільки часу нам буде доставлено меблі, продавець запевнив – якнайшвидше. Однак… треба лише здійснити стовідсоткову передоплату (!). «Ви знаєте, тепер фабрики такі незговірливі». «Наша кума» ще підливала масла в вогонь: «Може, так й краще – валюта скаче, а так – заплатив наперед, й вже не думай, по скільки завтра ті євро будуть». Продавець за її аргумент вчепився мертвою хваткою. «Платите сьогодні – й вже нічого не треба буде доплачувати, навіть, якщо гарнітур додасть в ціні». Вловивши вагання на моєму обличчі, про інші варіанти порадив домовлятися в хазяйкою.

Остання себе довго чекати не заставила – раз по раз надзвонювала мені на телефон, пропонуючи різноманітні варіанти розрахунків. Нарешті «тільки виключно для нас» погодилася на 50 відсотків передоплати. Зважаючи на вартість, це виходила досить тугенька пачка гривень. На мої побоювання виставляла «залізний» аргумент  – «Ми вам договір оформимо. Не на базарі ж. В магазині – все солідно». Дивно, невже вона справді вірила, що хтось не знає, яка слава ходить про її салон? Ми ж поки чекали, почули не одне застереження, щоб не зв’язувалися з такими ненадійними людьми.

Взявши паузу, ми пройшлися заодно й іншими торговельними точками, де в Дубровиці реалізують меблі. Підприємець Оксана Драган засміялася, коли ми запитали, чи дійсно фабрики вимагають від них стовідсокової передоплати. «Зараз так не працює ніхто, звідки ви взяли таке?». У салоні пані Оксани, до речі, «наша» «Флора» коштувала навіть трошки дешевше…

Звісно, замовляти меблі ми й не збиралися. Не знаю, як інших покупців, але нас дуже вже настирливо й нахабно «взували» своїми «особливостями» ведення бізнесу. Тридцять тисяч гривень за гарний глянцевий малюнок – так навіть Остап Бендер грошей «не віджимав». 

До речі, нині освічена людина здатна значно зекономити на купівлі меблів, замовивши їх через інтернет-магазин самостійно. Ці торговельні мережі гарантують найшвидше виконання замовлення та працюють на умовах післяплати. Щодо віддалей, то доставка товарів, наприклад, з «Дубка», «МебліЯ», «Мекко» здійснюється в будь-який куточок України безкоштовно.

Висновок. Дуже важко підніматися вгору, але враз може скотитися додолу. Отак й добре ім’я: важко заробити, але легко втратити. А у бізнесі тим паче. Тут добра репутація тримається на добропорядності й твердому слові. А їх якраз у пані Кощей, складається враження, й бракує. Дивно тільки, як вона з «підмоченою» ділововою репутацією й далі провадить свою справу й навіть розширила її? Невже всі численні інстанції, що мали б контролювати комерційну діяльність й захищати від недобросовісних комерсантів чесних та довірливих людей, зовсім сліпі та безрукі? Чи й справді, як пише до редакція про вищеназвану бізнесменку мама потерпілої Тамари, «влада допомагає їй й надалі обманювати людей, бо не хоче її закрити чи позбавити прав підприємця»? Ми ж, пише далі жінка, декларуємо зміни й збираємося в Європу: «От тільки ж чи треба там шахраї?».

Людмила РОДІНА.