ДУБРОВИЦЯ  СКОРБИЛА  ЗА  ЖЕРТВАМИ  ГОЛОДОМОРУ

Минулої суботи вся Україна була в жалобі. У всіх містах та селах українці оплакували своїх співвітчизників, чиє життя обірвав Голодомор. 26 листопада в місті Дубровиця, біля пам’ятного знаку жертвам Голодоморів та політичних репресій, також відбувся мітинг-реквієм.

У заході взяли участь та виступили заступник голови райдержадміністрації Павло Ващишин, заступник голови районної ради Олександр Задорожний, Дубровицький міський голова Богдан Микульський. До сотні дубровичан цього вихідного дня облишили нагальні справи й спільною молитвою вшанували пам’ять мільйонів безневинно убієних.

Благочиний Дубровицького району УПЦ КП Данило Ковташ провів поминальне богослужіння за жертвами Голодоморів. Отець Данило подякував землякам, що знайшли час для такої богоугодної справи. «Молитва – це те єдине, що ми можемо зробити для тих українців, що стали жертвами геноциду голодною смертю». А те, що голод 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років на Україні був штучним і став наслідком сталінської політики та «мудрого керівництва» «основної та спрямовуючої», свідчать численні факти. На жаль, щоправда, й досі не всі держави визнають Голодомори в Україні геноцидом нашого народу. Про все це йшлося у виступах представників влади. А вихованці міської школи номер один читали проникливі поезії про цю найбільшу в історії України трагедію. Плакали свічки, плакали люди, плакало небо поодинокими сніжинками…

О 16:00 год. присутні на мітингу-реквіємі долучилися до загальноукраїнської хвилини мовчання та акції «Запали свічку пам’яті», після чого поклали квіти та композиції з пшеничних колосків до підніжжя пам’ятного знаку.

Спілкуємося згодом з учасниками мітингу-реквієму.

Олександр Задорожний: «Я символічно приніс до меморіального знаку п’ять колосків». Закон «про 5 колосків» – народна назва, а повна – Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року. Відповідно до цього документу, людей знищували тільки за те, що вони хотіли вижити, діяли різні інструкції по боротьбі із незадоволеним більшовицькою політикою населенням. Одні нелюди приймали відповідні законодавчі акти, а інші нелюди впроваджували їх на місцях.

Голодомору – геноциду українського народу, передували:

– Боротьба за українську державність 1918-1920 років. Більшовики офіційно визнавали Українську Народну Республіку незалежною державою, і тим не менше підступно нападали, окупували, а в 1921 році разом з поляками, поділили Україну;

– Популіські гасла: «Землю – селянам, заводи – рабочім! За мір – во всьом мірє!»...

– Нова Економічна Політика (НЕП) – тимчасові заходи радянських вождів, використані для заспокоєння українського селянства. В часи НЕПу розбиваються останні повстанські загони, котрі боролись проти радянської влади, багато повстанців піддаються на оголошену урядом СРСР амністію;

– Колективізація (формування колгоспів/радгоспів) – примусове вилучення приватної власності (худоби, реманенту) на користь держави, що призводить до стихійних бунтів проти радянської влади;

– Органи ЧК планомірно знищують інтелігенцію (духовенство, колишніх офіцерів, вчителів, амністованих у 20-х роках);

– Прийом коштовностей, золота, срібла у «Торгсінах» за безцінь;

Як наслідок, на території України, Кубані, Білгородщини, Стародубщини (де проживали етнічні українці) відбувся Голодомор…

Аналізуючи причини трагедії українського народу 1932-33 років, проводжу паралель із сьогоденням. Нині ми знаємо, що Голодомор – це злочин радянського керівництва проти українського народу. Можливо, через 20 чи 50 років так само скажуть про теперішній і попередні уряди, адже інакше, як геноцидом українців в Україні не можна назвати тарифну політику, діюче законодавство, котре написане не для покращення життя людей, теперішні дороговизну та якість ліків, скорочення робочих місць і відсутність достойної оплати праці…».

Данило Ковташ: «Зараз моє серце плаче від усвідомлення тієї важкої наруги, що зазнав наш багатостраждальний народ за часи комуністичного режиму. Але ясніє душа водночас, бо бачу, як щоразу все більше моїх духовних братів та сестер приходять в цей чорний для України день, аби в спільній молитві згадати тих, кого забрав Голодомор. Українців довго позбавляли віри та церкви, й це також стало наслідком такої страшної трагедії, як Голодомор. Я дякую Господу Богу, що просвітив наші серця для співпереживання та людинолюбства. Нехай  хоч зараз, із великим запізненням, бо ж сказав Господь наш: «Нема нічого таємного, що б не стало явним», але ми вільно говоримо про ці тяжкі випробування, що випали на долю українського народу, тавруємо його катів, молимося й просимо благоденства для душ безневинно убієних».

Марина Стрижак, пенсіонерка: «Щороку ми з чоловіком приходили і молились за душі замордованих голодом «червоного режиму». Вже другий рік  я запалюю свічу пам’яті одна. Цього разу принесла до меморіального знаку багато свічечок й роздала їх дітям, щоб й вони усвідомили, що таке неможливо забути. Мільйони українців навмисно заморили голодом, бо ми були небезпечні для сталінського режиму. Немислимо, та навесні 1933 року від голоду щодня гинуло понад 28 тисяч людей. Страшно уявити, адже це наші батьки, діди, прадіди, сестри та брати. Я плачу, бо розривається від болю душа».

Людмила РОДІНА.