СВЯТО ТИХ, ХТО ГОДУЄ СВІТ

День працівників сільського господарства колись на Дубровиччині відзначали з величезним розмахом. Й містяни, зазвичай, ніколи не запасалися городиною до цього – всі чекали аграрну ярмарку. Весело гомоніла вона на головному майдані Дубровиці до обіда, гуртувала мешканців усіх навколишніх сіл то безпрограшною лотареєю, то виставкою сільськогосподарських досягнень. Все місто, здаться, вбиралося наприкінці листопада у яскраві барви та пахло п’янкими ароматами чорнобривців і хризантем. І працівники полів та ферм гордовито походжали вулицями в найкращих своїх обновах, чекаючи на помпезні урочистості в районному будинку культури. Було колись…

Тепер аграрна слава Дубровиці вже стала історією. Наші поля в кращому випадку поросли сосновим самосієм. Та здебільшого вже деякі з цих угідь нагадують місячні ландшафти. Техніка, що порядкує на полях, де колись врожаїлись золоті жита та голубіли хвилями льони-довгунці, нині руйнує гумус, вивертаючи догори разом з сонячним каменем руйнівну для людського організму заразу – залишки чорнобильських важких металів, смертельних інфекцій, що десятиліттями спочивали в земних надрах. Тепер наше село живе переважно «бурштиновим» хлібом.

Та якщо рівненське Полісся може розраховувати на землю-годувальницю хоча б таким чином, то в інших регіонах селу доводиться ой як сутужно. З кожним новим роком карта України змінюється-порожніє. Села, що залишилися без жителів, спочатку перетворюються на примари, а потім і зовсім стираються з лиця землі та державних реєстрів. З моменту незалежності в Україні офіційно припинили своє існування 641 населений пункт – 601 село і 40 великих селищ. Найбільше всього занедбаних сіл – у Київській області, де частину мешканців відселили після аварії на ЧАЕС у 1986 році. Але вистачає і поселень, опустілих природним шляхом: через згортання економічної діяльності на селі, міграцію населення, вимирання жителів, припинили своє існування 528 населених пунктів.

Але ці цифри не до кінця об’єктивні, кажуть експерти: у країні повно сіл, які існують тільки на папері, хоча там давним-давно ніхто не живе. І коли у влади нарешті дійдуть руки почистити реєстри, цифра зниклих сіл стане набагато більшою.

«Проблема зникнення сіл існує в багатьох країнах, де упор робиться на промисловість», – пояснюють експерти Інституту демографічних досліджень. У нас же сільські населені пункти зникають через демографічний і соціальний фактори. «Молодь їде, бо їй потрібна робота, – кажуть місцеві старожили. – А потім в села ніхто не повертається. І там залишаються тільки діди та баби».

Сьогодні про сьогодення села, проблеми аграрного сектору економіки та його перспективи говоримо з нашими експертами-знавцями цього сигменту економіки.

Адрій Кулик, керівник ПСП «Промінь», заслужений працівник сільського господарства України, кавалер орденів «За заслуги» І та ІІ ст.:

На жаль, з кожним днем все непевніше почувається селянин у цьому світі. До природних ризиків, від яких сільське господарство потерпає найбільше, додаються й урядові експерименти в агрорному секторі економіки. Прочитав оце в газеті «Слово і діло»: кожен третій долар, що надходить в Україну, приносить сільське господарство. А що маємо натомість? Державні програми підтримки села дедалі скорочуються, кожен виживає, як може.

Я тридцять чотири роки віддав одному господарству. Кожного свого працівника чи то ветерана знаю на ім’я по батькові, за кожного з них болить душа. Колись все в селі було закручено навколо сільськогосподарського підприємства – вся соціальна сфера розбудована нашими зусиллями й мозолями. Пригадую, коли тільки-но прийшов в Соломіївку, всі села перетворили на суцільний будівельний майданчик: житлові, будинки побуту, лазні, водогони, переробні цехи, вузол зв’язку, готель, освітні заклади, асфальтування доріг… Всього й не перелічити. А скільки ще планувалося… Скільки людей в сільському господарстві нагороджено орденами та медалями за трудову звитягу. Ціла армія набереться… І що ж цим людям на схилі літ? Яка вдячність за титанічну працю? Коли навіть в моїй рідній сільській раді вулицю «Колгоспна» перейменовали?.. Душа болить.

Нині знайти гарного спеціаліста-зварювальника чи коваля важче, ніж юриста. Ми механізатора запрошуємо з Сарн… Багато назбиралося нерадісних думок.

Несправедливо, коли доярка чи телятниця, що нажила на старість з десяток хронічних болячок, не може на свою пенсію навіть хороших ліків придбати. Мені важко їм пояснити, чому ціни водночас зросли в три рази. Колись селян позбавляли паспортів та права голосу, зараз нас позбавили перспективи. Аграрний сектор в районі тримається виключно на фанатах – Стрибулевичу, Томіловичу, Новику, Столярцю, Кулику. Останніх з могікан. Бо для нас сільське господарство вже давно перестало бути просто бізнесом, воно стало долею.

А своїм працівникам, всім моїм дорогим ветеранам, що зранку до ночі трудилися на полях та фермах, принагідно насамперед хочу подякувати за самовіддану й невтомну працю та побажати міцного здоров’я, миру й злагоди в родинах. Хай завжди вам добре нива засівається і за гарної погоди щедрий врожай вродить!

Микола СМОЛЯНЕЦЬ, фахівець районного відділу статистики:

Економіку нашої країни, та й наше повсякденне життя неможливо уявити без сільського господарства. Кажуть, що до його можна звикнути. От, здається, всі вже перестали дивуватися реформам у сільському господарстві: розпаювання землі, приватизація основних засобів виробництва, перестали дивуватися і високим цінам на пальне, техніку, які з кожним тижнем, а то й місяцем у геометричній прогресії зростають, а кількість виробленої сільськогосподарської продукції з такою ж швидкістю рухається у зворотньому напрямку.

У всіх статистичних звітах району найбільш уживанішим стало слово «менше»: менше виробляється продукції рослинництва, тваринництва у порівнянні з відповідним періодом минулих років. А це означає, що більшість із нас з кожним днем стає все біднішим. Як довго триватиме цей процес спаду, і куди він може завести, адже і в бідності є якась межа, за якою починаються справжні злидні?

Всі знають на що сьогодні спрямована державою політика розвитку сільського господарства, і так само ні для кого не секрет, що її головною метою є вільний продаж угідь сільськогосподарського призначення. В результаті: з 23 сільгосппідприємств району залишилось «на плаву» лише 8 агроформувань, які були китами у сільськогосподарському виробництві району. Це – СПП «Україна», «Злагода», «Хлібороб», ПСП «Промінь». Як же тут не згадати їх керівників Л.Ф. Стрибулевича, М.Г. Новика, М.М. Томіловича та А.Є. Кулика, які самовіддано борються з ринковою економікою, забезпечують трудівникам робочі місця, належну оплату праці. У їхніх успіхах на сьогодні є великий вклад їх колишніх попередників: А.Ю. Денищича, Л.С. Дячука, Р.П. Романюка, які разом з трудівниками своїх господарств виборювали перехідні прапори для нашого району.

І знову сумнозвісне «менше» в порівняльних характеристиках. Продукції сільського господарства по району зменшилося (у постійних цінах 2010 р. млн.грн.) з 401,6 у 1990 р. до 270,0 – у 2005 р., зменшилися площі посіву зернових культур, в результаті чого виробництво зерна зменшилось з 36 тис. тонн у 1990 р. до 12,1 тис. тонн – у 2015 р., не вирощується льон, овочеві культури. Не краща ситуація і в галузі тваринництва. На 1 листопада в агропромислових формуваннях утримується 3412 голів ВРХ, в т.ч. 1102 корови, тоді як у 1990 році їх налічувалось 39997 голів ВРХ, в т.ч. 10262 – корови; свиней, овець господарства не утримують. Тому виробництво м’яса (втраховуючи господарства населення) зменшилось з 36,1 тис. тонн у забійній вазі до 2,5 тис. тонн – у 2015 р.

Аналогічно зменшилось виробництво молока з 51,9 тис. тонн у 1990 р. До 30,7 тис. тонн - у 2015 р.

При такій незначній насиченості поголів’я худоби і достатній кількості кормів необхідно було б одержувати високі середньодобові прирости худоби на дорощуванні і відгодівлі. Однак за 10 місяців поточного року було одержано в середньому 374 грами добового приросту кожної голови ВРХ.

Отож старі проблеми залишаються. Спад у сільськогосподарському вирбництві і досі не вдається зупинити. Але зробити це потрібно, адже від становища в цій галузі великою мірою залежить економіка країни та споживчий кошик кожного з нас.

Людмила РОДІНА.

Ретро-фото: Льонарі з колгоспу «Ленінець» (нині ПСП «Промінь»), 1980-ті.

Хлібороби – це художники, а поле їхнє полотно

Існує древній хліборобський звичай, коли хтось завітає в гості в наші краї, то на барвистому рушникові підносять український запашний коровай. І мало кому в ту хвилину спадає на думку, що у цім дарунку праця хлібороба, що виростила його дбайлива і мозолиста рука сільського трудівника.

Моя розмова з керівником СПП «Хлібороб» Михайлом Миколайовичем Томиловичом, головним бухгалтером підприємства – Тетяною Сергіївною Якубович. Здавалося б, чому? Якщо чесно, то це дружба, перевірена роками. Школа не обходиться без допомоги і підтримки підприємства. До речі, Тетяна Сергіївна вже багато років - голова шкільного батьківського комітету. Бувають на всіх шкільних заходах, підтримуючи морально і матеріально.

Наша бесіда багатогранна. СПП – порівняно нова структура сільськогосподарського виробництва. Чи виправдала себе? Які її переваги перед іншими формами роботи? Чи має право на існування? Скільки років уже існує? І як давно ще буде функціонувати?

Керівник розповів, що очолив, в січні 1991 року, тоді ще колгосп ім. Чапаєва. В 1993 році с. Велюнь від’єднали і дали назву СПП «Хлібороб». Підвищилась відповідальність працівників сільськогосподарського приватного підприємства за доручену справу, стало менше порушень трудової дисципліни, більше уваги  приділяється працівникам, надаються їм не такі дорогі послуги. Як довго існуватиме таке підприємство? До тих пір, поки потребуватимуть його існування люди. І таке підприємство живе, працює з-поміж не багатьох в районі. Воно створене людьми і для людей.

Ще геніальний Гельвецій писав: «Щоб здивуватися, потрібна мить, а щоб зробити дивовижну річ, потрібні роки терпіння і наполегливої праці». І терпеливою людиною є керівник СПП «Хлібороб» Томилович Михайло Миколайович. Має хороші організаторські здібності. Сьогодні високо цінуються такі керівники. Він уміє вести людей за собою. А людина, яка здатна надихати когось, далеко піде. Не дозволяє губитися в натовпі, відрізняється від інших. Вміє визначати цілі і пріоритети. Ці ключові навички впливають на роботу підприємства. Формує завдання, розуміючи, що це тільки початок, що намічене потрібно виконувати. Тому чіткі пріоритети та контрольні точки – запорука успіху. Це справжній лідер. Знає людей і свою справу. Він вчиться і поповнює знання. Вміє адаптовуватися до нових умов. Розуміє, що найголовніше для керівника – це позитивний настрій, вміння заряджати енергією і вселяти впевненість. Завжди прислухається до людей, слухає їх і вміє чути.

21 листопада – День працівника сільського господарства. Все міняється в цьому світі, уряди приходять і йдуть, політичні зірки сходять і гаснуть на нашому небосхилі, укрупнюються і ростуть міста і села, а сільська праця, як і раніше, необхідна  всім і кожному. Плодами праці сільських жителів користується кожна людина в нашій країні. Представники господарства, які, незважаючи на всі примхи сьогодення, живуть, працюють та досягають високих результатів.

Одвічно так велося: життя хлібороба, його достаток і добробут залежали від врожаю. Через те й говорять: як вродить жито, то будемо жити. Важкою є праця хлібороба.

Це і недоспані ночі, напружені дні, висушене сонцем обличчя. І сьогодні ми вклоняємося мужнім людям з золотими руками – ветеранам колгоспної праці. Ми пам’ятаємо, що ваші працьовиті руки, природна мудрість, невсипуща працездатність, багатий життєвий досвід сприяли збереженню та розвитку сільськогосподарської галузі, зміцненню господарства.

Господарям землі-матінки, мудрим, самовідданим, невтомним, натхненним трудівникам, хто розумом і руками, серцем і душею, з великою любов’ю до праці щодня долучається до високого творення, забезпечення добробуту держави, наші вітання і вдячність.

Отож, слава тому, хто любить землю, вирощує хліб, садить сади, плекає землю квітами.

Наш край завжди славився своїми роботящими людьми, які плекають на рідній землі найсвятіший із всіх скарбів – хліб. У нас на Україні ведеться так, що хліб у хаті – то багатство, сіль – гостинність і щирість. Нашу Україну називають хлібним краєм, бо люди, що живуть тут, були, є і будуть великими працелюбами.

Без перебільшення – це всенародне свято, оскільки  від повсякденної хліборобської праці залежить здоров’я нації, добробут нинішнього та майбутнього поколінь.

Світлана ОХМАК, директор Миляцького НВК,

депутат районної ради.