Власна хата: і ти вже нікому не завада

Саме так каже народна приказка про свою оселю. Саме так думає кожен, хто має за плечима певний відрізок дорослого життя. Це у юності думається, що з милим рай всюди, де тільки б милий був поряд. Вже згодом по-іншому дивимося на світ і прагнемо будувати окреме сімейне гніздо. Яким чином можна зробити це у нашому містечку? Проаналізуймо і поміркуймо разом.

Вони одружилися після двох років романтичних зустрічей. Гарне весілля, вітання друзів і згодом будні. Любов, але вже у буднях. Найголовніше питання: де жити, де ж будувати свій сімейний затишок?

Медовий місяць провели у його батьків, але якось свекруха дорікнула невістці за довге спання і невчасно помитий посуд. Мама молодої господині відразу покликала новоспечене подружжя до себе. Отож певний час ділили свята і будні з татом і мамою дружини. Тут, в оселі, окрім молодят, жила ще й молодша донька господарів з дитиною. Після важких трудових буднів вчорашній наречений ніяк не міг знайти спокійний куточок у  домі.  Неможливо ж наказати трирічній дитині не гратися і не бешкетувати. Зрештою молодята винайняли окрему квартиру, без ремонту. Тисяча гривень з сімейного бюджету щомісячно вилітала як оплата за однокімнатну квартиру в Дубровиці. Але тут подружжя відчуло себе справді окремою одиницею суспільства. Дуже хотілося б, звісно, заробити на власну квартиру, бо все життя платити за оренду, це жити у невизначеності.

 Чи реально молодій сім’ї, коли обоє працюють у бюджетних установах, заробити в Україні чесною працею на однокімнатну квартиру? Відповідь неоднозначна. Якщо взагалі не їстимуть і не питимуть, й матимуть бодай 6 тисяч гривень доходу в місяць, то за 7-8 років в Дубровиці це цілком можливо. Якщо ж  харчуватимуться за власний кошт, а ще й дитинку задумають собі народити, то наскладати, без додаткового заробітку, на таке помешкання зможуть за років 50-60, це при багатьох-багатьох якщо…

Спробуємо проаналізувати ринок нерухомості у Дубровиці, щоб зрозуміти, які ж перспективи можуть чекати у райцентрі на чесних і скромних, тобто тих, хто живе на одну зарплату. Отож найдешевшу квартиру у місті можна придбати у дев’ятиповерхівці. За ціною 12 тисяч доларів, це по теперішньому курсі становитиме  близько 315 тисяч гривень. 13 тисяч доларів коштує однокімнатне помешкання на вулиці Нагорянській. Віддаленість від центру очевидно вплинула тут на формування цін, бо ж будинки тут, на відміну від дев’ятиповерхівки, газифіковані. Житло у центрі міста дорожче. Тут однокімнатна квартира коштує щонайменше 15 тисяч доларів, що становить більш як 400 тисяч гривень. Пропонують у Дубровиці і трикімнатні квартири, вартість яких сягає більше мільйона гривень. За такі гроші продають, до прикладу, квартири: «з наявністю газового опалення, робочої груби, лоджії, балкона. До того ж відмінне розташування: поблизу швидка, міліція, магазин, кафе…». За півтора мільйона пропонують і квартири в центрі під офіс і магазин.

Найдорожчі будинки у нашому місті коштують близько  4 мільйонів гривень. Це житло схоже на вілли багатіїв з турецьких серіалів, які ми так любимо подивлятися (на фото). Дивишся на фото таких будинків і сам себе запитуєш: а що можна робити в таких хоромах і при такому благоустрою? Чи комфортно там буде простому смертному? Щоб дати лад такій господі, треба наймати підсобних працівників. Однозначно, тим, хто виріс у хрущовських квартирах  або ж невеличких хатинках, буде дуже незатишно у такому багатстві.

До слова, будинки у селах району дешевші. Наприклад, у Колках будинок можна купити за 500 тисяч гривень, у Бересті - дерев’яну хату за 300 тисяч, у Сельці теж приблизно за таку ціну.

Однозначно, що за квартири у нашому місті просять так, як в обласному центрі, хоча за рівнем розвитку інфраструктури, наявністю соціальних благ нашому містечку до обасного центру ще дуже далеко, бо ж нема у нас ні вищих навчальних закладів, ні клінічних лабораторій високого рівня, ні великої мережі магазинів. Якщо порівняти за рівнем життя, то сьогодні у Рівному прожити можна значно дешевше.

Найбільше  ціни на житло у Дубровиці скочили після початку масового видобування бурштину. Знайомі продають зараз дерев’яний будинок в центрі міста і кажуть: ще три роки тому за нього можна взяти було 35-40 тис. доларів, зараз ціна впала до 30-ти. Та й то покупців стало небагато. Долар скаче. Доходи населення невеликі, завтрашній день непрогнозований. Той, хто має гроші, з легкістю може побудувати свій будиночок, на власний смак і розсуд. Сучасні технології дозволяють робити це швидко і якісно. Той же, хто грошей не має, невідомо коли нашкребе їх хоча б на однокімнатну.

Як розповіли нам у міській раді, квартирна черга у Дубровиці, як і у інших містах України не зрушила з місця за останніх п’ять років. Розраховувати на те, що житло молодій сім’ї може надати держава – це сьогодні одна з найбільших ілюзій. Люди десятиліттями стояли в черзі на це житло, і вже онуків без нього дочекалися.

Який вихід з такої ситуації? Шукати шляхи заробітку – чи то за кордоном, чи то зовсім неподалік (щоправда, останній не зовсім законний). Є й інший варіант – терпіти і миритися поруч з рідними. Колись жили великими родинами, по кілька поколінь і менше було проблем. Мабуть, тому, що всі були по роботах, зайняті і здебільшого зустрічалися лише ввечері.

А що ж наші молодята?

«Пробував чоловік піти на бурштин, - ділиться роздумами молода дружина. - Кілька днів підзаробив непогано. А минулого тижня пошкодив ногу. На лікування грошей піде більше, ніж заробив. Не наш це заробіток. Отож поки що будемо жити на винайнятій квартирі. Головне здоров’я було б». Ось такою слушною думкою і завершимо наш сьогоднішній аналіз.

Любов КЛІМЧУК