Кожен з нас наближає Перемогу

 

Вже минуло більш як місяць з моменту вторгнення армії росії на нашу землю. Цей день розділив наше життя на «до» та «після». З початком російської повномасштабної військової агресії проти України на захист своєї країни стали не лише військові, а й мільйони цивільних громадян. Як і 2014 року, у 2022-му знову потужним заслоном на боротьбу проти агресора став увесь український народ, знову організувавши безпрецедентний за розмахом волонтерський рух. Влада закликала українців продовжувати працювати на своїх роботах. Економісти просять відмовитися від почуття провини і на своєму робочому місці забезпечувати армії стабільний тил. «Дубровицький вісник» продовжує розповідати про людей, які створили власний бізнес і працюють, наповнюючи бюджет.

 

До улюбленої справи прийшла поступово

Про свою роботу Оксана Домантович говорить завжди з блиском в очах. Майстром чоловічої стрижки – барбером – вона працює п’ять років.

Завоювати увагу клієнтів землячці допомогло величезне бажання зайнятися перукарською справою, яке народилося в дитинстві, проте свою мрію Оксана втілила у життя не відразу після школи. Зараз майстриня переглядає чимало інформації про новинки в перукарській справі. «Час не стоїть на місці, треба розвиватися», – каже моя співрозмовниця.

Оксана Домантович родом з Бережниці. Ще школяркою мріяла про фах перукаря, але батьки порадили обрати іншу професію. Після школи вступила в кооперативний коледж, де здобула фах бухгалтера. Потім Оксана працювала в Берестівському сільпо. Згодом – заміжжя, декретна відпустка. Настали часи, коли роботу бухгалтера знайти було вкрай важко. Отож є у біографії Оксани Домантович перебування на обліку у центрі зайнятості, і робота за фахом в Берестівському магазині. Але завжди землячка не полишала мрії займатися творчою справою – перукарством.

«Чоловік з сином приходили з перукарні, а я підправляла їм зачіски, – розповідає майстриня. – А потім якось свекруха попросила підстригти. У мене все вийшло. Згодом машинкою поступово почала стригти рідних. Душі припали до вподоби чоловічі стрижки – тут свої лінії, своя точність, свій розмах для творчості.

Я вчилася з Інтернету, потім закінчила професійні курси. Однак, зізнаюся, що на них почерпнула власне для свого напрямку перукарства не так і багато. Нас вчили робити креативні жіночі зачіски, змішувати та наносити фарби, називаючи це модними словами. Все це й раніше було у перукарстві, просто зараз трохи змінилося і круто звучить. Все, чому навчають на модних перукарських курсах, у нашому містечку стає в пригоді вкрай рідко. У нас хочуть класичні, скромні зачіски, а не ультрамодне пофарбоване волосся».

Як каже Оксана Домантович, вона дуже вдячна відомій дубровицькій перукарці Оксані Макарицькій, у якої у свій час набралася досвіду. Просто попросила у знаної майстрині дозволу спостерігати деякий час за її роботою. Власниця перукарні «Бриз» охоче поділилася досвідом і дала слушні поради для землячки. «Ця наука була для мене дуже цінною», – каже Оксана Домантович.

Майже рік тому у соціальному магазині Оксана Домантович відкрила свою перукарню «Barbershop». Чому саме така назва і що вона значить? Як пояснює власниця закладу, хотіла, щоб її перукарня була оригінальною, з родзинкою. «Я сама не така, як усі, – розповідає перукарка, – це проявляється в багатьох речах. Я можу бути лідером всюди, окрім дому. Вдома у мене лідер чоловік. Ми виховуємо чотирнадцятирічного сина та семирічну донечку. Мій дім, моя сім’я – це моє щастя, як і робота».

Барбер – це майстер, який робить чоловічі стрижки. А ще у таких закладах майстри стрижуть та надають форму вусам і бороді. У нас заведено вважати перукарнями для чоловіків. Проте Оксана стриже не лише чоловіків, а й жінок також. Майстриня має чимало постійних клієнток. Щоправда, представниць прекрасної статі вона тільки стриже, інших перукарських послуг – не надає. Майстриня каже, що спеціаліст своєї справи не може бути однаково талановитим у всіх напрямках. Є в Дубровиці інші прекрасні майстри, які гарно фарбують, мелірують, колорують жіноче волосся. Вони мають до цього талант. Універсальних фахівців у перукарському мистецтві знайти важко.

 

До кожного клієнта індивідуальний підхід

На одну стрижку майстриня затрачає приблизно пів години: постригти клієнта, помити інструмент, прибрати робоче місце.

– Я стала психологом, певною мірою, – ділиться думками моя співрозмовниця. – До кожного клієнта потрібен індивідуальний підхід як у стрижці, так і у спілкуванні. Часом люди надиктовують свої вимоги, а я бачу, що це не підійде людині така зачіска і пояснюю, як найкраще. У кожного майстра свій почерк. Іноді клієнт сідає в крісло й хоче, щоб я повторила техніку роботи іншого майстра. А у кожного перукаря свій почерк. Маю багато постійних клієнтів, від року до сімдесяти з плюсом. Багато чоловіків та жінок приїздить до мене підстригатися з Будимлі та Переброд. Зрозуміло, що люди обмежені в часі, особливо тепер. Є клієнти з Жадені, Бережниці, Кідер, Ремчиць, Берестя. Часто працюю без обіду, вихідний – неділя. З десятка стрижок протягом дня може бути одна-дві жіночі.

«Я стараюся не штампувати: всіх «під одне». Стрижка має підходити під форму обличчя. Є чоловіки, яким шикарно підходить борода. Це частина їх іміджу, але далеко не кожному вона личить.

Буває, звертається людина, але яку саме стрижку обрати, не знає. Я ж, поки не почую хоч якоїсь відповіді – не стрижу. Впевнена – треба бажання клієнта і те, що думаю я, скомбінувати в єдине ціле.

Перукарство – це для мене не лише заробіток. В першу чергу – цікава робота. Як хобі. Бачите, кажуть, кожен відпочиває по-своєму. От і я ловлю себе на думці, що, працюючи перукарем, ніколи не втомлююся. Стрижу і кайфую.

Серед оригінальних картин у салоні Оксани Домантович є портрет Стіва Джобса з його висловом: «Якби я знав, що живу останній день, то я робив би те, що і зараз». Цей вислів –життєве кредо майстрині.

 

Кожен проявляє патріотизм на свому місці

Війна змінила наші плани та мрії. Однак, не зважаючи ні на що, життя триває. І хоч живемо з величезним стресом, мусимо працювати, щоб заробляти на шматок хліба, наповнювати бюджет, сприяючи таким чином Україні, наближаючи Перемогу. Розпитую в Оксани Домантович, як сприйняла вона звістку про війну і чим переповнилося серце?

– Як і всі, була шокована. І стрес, і тривога, і страх. Було все, що притаманне людині у форс-мажорній ситуації, – згадує Оксана. – Страх за сім’ю, Україну, за майбутнє. Але в душі завжди була і є віра в нашу Перемогу, в наших захисників. Перші дні думала, що робити далі? Коли почалася війна, то кілька днів не працювала. Допомогла армії, чим могла. 28 лютого вийшла на роботу, клієнти почали телефонувати. Працюю з дня в день. Я вирішила, що можу робити добро саме на своєму робочому місці. Приходять зараз стригтися і військові, які мене часто заспокоюють. Зараз чимало клієнтів немісцевих, наприклад, киян. Вони дивуються, що у Дубровиці перукарські послуги такі недорогі. І мені приємно, що залишаються задоволеними моєю роботою. Це мені, як майстру знаково.

Майстриня додає, що кожен вкладає в перемогу лепту – хтось воює, хтось волонтерить, хтось шиє, хтось куховарить, хтось просто молиться. Кожен свій вклад робить. Працюючи, ми наповнюємо бюджет, а значить дбаємо про свою країну.

«Часто запитують, чи не хочу виїхати за кордон? – ділиться думками Оксана Домантович. – Ні, не хочу. Мені важко було назбирати базу клієнтів. Я не хочу їх кидати. Їхати за кордон – треба знати мову. Я не зможу там займатися перукарством, без знання мови. Я багато вклала у свою роботу. А поїхати і робити щось інше, такого не уявляю».

Люба КЛІМЧУК.