* Крізь плин років

З ГЛИБИНИ НЕПРОСТОЇ ІСТОРІЇ

Про нашу древню Дубровицю назагал знаємо, здавалось би, багато. Бо й багато історичних розвідок, у т.ч. глибоких та ґрунтовних, зроблено про неї, особливо до 1000-ліття княжого граду над Горинню. Все ж читачі знаходять для себе «білі плями». Відомо, наприклад, що за Ризьким мирним договором Дубровиччина з 1921 по 1939 рік перебувала у складі Польщі, отож логічно місто (тоді містечко) називалося на польський манір Домбровицею (від «домб», тобто «дуб»). Але ж, цікавляться-запитують, чому й тривалий час по тому місто носило польську назву, навіть у документах подекуди йменувалося Домбровицею, а місцева залізнична станція отак називалася вважай до 80-х років?

Якщо занурюватися до глибших коренів, то, за словами дубровицького краєзнавця й історика Ю. Максименка, який нині мешкає в Луцьку, назва Дубровиця не така проста й прозора, як може видатися, і вказує на глибоку древність топоніму. Зрештою, з досліджень рівненського науковця Я. Пури знаємо, що в середньовічний період місто носило різні назви зокрема: Доубровица, Добровица, Дубровиця, Домбровица, а також Dobrowica, Dabrowica, Dobrowicz, Dabrowice тощо.

Наразі перша писемна згадка про місто – розпорядження київського князя Володимира Святославича про утворення Туровської єпархії, до підпорядкування якій увійшла й Дубровиця, - датується, як відомо, 1005-м роком. Цей первинний акт до нас не дійшов, але його переписували й використовували церковні діячі; а найвідомішим писемним джерелом є рукописний Києво-Печерський патерик у редакції архімандрита Й. Тизни. Слід додати, що в Іпатіївському літописі 1183 р. названо «Глєба Гюрговича князя Доубровицького».

???????, ????? ???????, ?? ? ???? ???????? ????????? ???? ????? ??????????? ???? ????????????? (???????????????). ??-?? ???????????? ? ???: ??? ?? ???? ????????, ???? ? 1196?. ?????, ?????? ??? ?????????? ??????, ? ????????? ? ??????? ??????????? ? ?????????????? ????????????? ????????? ?????, ? ????? ????????? ???????? ???????????? ??? ???????? ? ????? ?? ????? ????? ????????? ????????. ???? ???????????? ??????? ???? ? ??????? ????????????? ????? ? ?????? ?????????? ???? ? ?Нарешті, треба сказати, що в пору удільних князівств наші князі йменувалися саме Дубровицькими (Доумбровицькими). Як-от найпомітніші з них: той же Гліб Юрійович, який у 1196р. помер, будучи вже туровським князем, і похований у родовій усипальниці – Михайлівському Золотоверхому монастирі Києва, а також Олександр Юрійович Дубровицький або загиблий у битві на річці Калці Олександр Глібович. Саме дубровицькою княжною була й небесна покровителька міста і всього Поліського краю – свята діва Іуліянія Гольшанська-Дубровицька, мощі якої знаходяться під №86 у ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Надалі, будучи уже в складі Великого князівства Литовського, Дубровиця в системі середньовічних міст іще тривалий час відіграватиме неабияку роль, не маючи, проте, удільного статусу. Місто стало знаним у світі, позаяк і на географічній карті Європи, складеній у 1554р. фламандським картографом Г. Меркатором, його виділено серед населених пунктів Волині. А на виданій 1613 року Христофором Радзивіллом карті Великого князівства Литовського воно позначене латиною як Днбровіца.

Немає наразі можливості прослідкувати, як могла змінюватися назва міста, коли воно після поділів Польщі перебувало у складі царської Росії. Натомість, зокрема, у «Волинських єпархіальних відомостях» за серпень 1913р. зустрічаємо і «межі дубровицькі», й «Домбровицю як центр давнього православ’я», й те, що «містечко Домбровиця (за первісною назвою Дубровиця) було у давнину столичним містом удільних руських князів з потомків святого Володимира, відомих під іменем князів Дубровицьких». Тобто й тоді спостерігалося певне різночитання у назві міста. Тим часом відомий у краї й навіть далеко за його межами збройний виступ дубровичан 1919 р. увійшов в історію як Домбровицьке збройне повстання. Й участь у громадянській війні брав Перший Домбровицький комуністичний повстанський полк. І це при тому, що під Польщею наш край опинився вже по тій війні.

З приходом Червоної армії Дубровиця в грудні 1939 р. стала центром однойменного адміністративного району, а із звільненням від гітлерівців у січні 1944-го відновила цей свій статус. Проте, як бачиться, іще бракувало тоді належної уніфікації у назвах. Відтак навіть у документах могли паралельно існувати «Дубровиця, Дубровицький» і «Домбровиця, Домбровицький». Але така «подвійність» тривала недовго. Щоправда, уже в другій половині ХХ ст. у Ізраїлі вийшло друком дослідження «Домбровиця, Меморіальна книга», але воно стосується подій, коли назва нашого міста ще не була достатньо сталою. Отож живемо сьогодні таки в Дубровиці й на Дубровиччині.

Інша справа, що довго іще дубровицька залізнична станція офіційно мала назву Домбровиця. І цьому є логічне пояснення. Такі перейменування на залізниці не роблять простим рішенням за один день. Адже потрібно було, зокрема, у масштабах всієї країни замінити старі чи внести відповідні зміни в уже діючі спеціалізовані довідники, у карти й атласи шляхів сполучення, навіть у специфікацію квитків для проїзду і т.п. До того ж справа ця, зрозуміло, неабияк затратна. Але те вже давно позаду, й потяги в нас зупиняються на станції Дубровиця.

До речі, польську назву Бяла-над-Горинню змінила тоді й нинішня залізнична станція Милячі. А станція Удрицьк свого часу називалася… Висоцьком. Пояснення цьому вбачається таке. З будівництвом у нас в другій половині ХІХ ст. залізниці ще не існувало сучасного Удрицька як такого, лише був у стороні від дороги історичний Старий Удрицьк (перша писемна згадка датується 1629 роком). А станція була потрібна, й насамперед для кращого сполучення з більш крупним Висоцьком. За його назвою й назвали станцію.

…Якщо ж повернутися на дубровицький залізничний вокзал, реконструйований до 1000-ліття міста, то варто згадати, що зведений він у 60-х роках минулого століття на пустирищі колишнього, що був тут за царських, потім польських часів. А поруч аж до міського ювілею стояло капітальне приміщення старого вокзалу, згодом товарна станція, збудоване під час війни німцями, із стаціонарними дзотами у підвалах по обидва боки. Й саме по тому вокзалу, по тій станції 10 січня 1944р. стріляли навпроти з Німецької гори артилеристи гармати Павла Буйневича – сержанта-білоруса, згодом Героя Радянського Союзу, й підбили паровоз, що вже був на парах…

Трохи продовжуючи «воєнну» тематику, можна згадати й не пов’язаний із залізницею, але цікавий місцевий топонім - урочище Бульбашку, що між Вербівкою й Озерськом. Таку назву, як вказує у своєму дослідженні дубровичанин В. Чернюк, воно отримало тому, що під час Другої світової й деякий час по війні тут на піщаній гряді серед непрохідних боліт були облаштовані криївки українських повстанців з «Поліської Січі» Бульби-Боровця. У подальшому болото осушили, й нині воно використовується під торфорозробки.

Але нині у нас знову війна, й знову, як ото ще з княжої доби, війна за незалежність. Хоча то вже зовсім інша тема.

Олександр СТРИЖАК.