народ, який духовно сильний, є непереможним

Останній рік став знаковим для України, її випробуванням на громадянську зрілість. Революційна ситуація, спричинена непомірними апетитами верхів, призвела до масових виступів низів. Широким масам урвався терпець, й люди почали вимагати негайних змін. Серед тих вимог велика частина стосується й правничих органів. Бо й справді донедавна Україна нагадувала суцільний мафіозний картель, де суспільна свідомість була задурманена жагою наживи, направо й наліво торгували совістю, а державні інтереси йшли «з молотка», немов би непотрібний раритет. Влада була відірвана від народу й чинила, як в сатиричній  казці Леоніда Філатова: «Вроде ты и по закону, в самом деле – втихаря…». Тож у світлі вимог Майдану великі сподівання покладаються на прокуратуру як основну державну інституцію, що стоїть на варті закону, наглядає за прозорістю у прийнятті управлінських рішень. Тому, напевно, й досі вирують пристрасті щодо персоналій, з якими цей орган асоціюється.

Нещодавно ми також мали розмову з прокурором району Романом Симківим щодо багатьох аспектів діяльності цього правничого органу. 

Пане Романе, що, на вашу думку, викликає найбільше суспільне невдоволення у роботі будь-якого державного органу?

Напевне, необізнаність з його діяльністю. Там, де немає повної інформації про роботу тих чи інших структур та організацій, завжди  будуть підстави у населення для сумнівів, домислів й обвинувачень. Особливо, якщо йдеться про ті установи, що займаються розподілом державних коштів, призначенням пільг. На гадку людей, там завжди є чим поживитися, й тому керівництву таких органів необхідно якомога повніше доносити до загалу всі свої рішення чи навіть наміри. Зараз, коли Україна фактично перебуває у стані війни, ми всі нарешті усвідомили, наскільки важлива послідовна інформаційна політика. Адже ми маємо армію, яка може протистояти супротивнику на фронтах, але поки що програємо йому в інформаційному протистоянні.

Соціум – як живий організм,  кожен стрес озивається в ньому якоюсь недугою. Та є серед них найбільш небезпечні – інфекції, що спроможні за короткий термін впливати на життєдіяльні функції. Недаремно ж, приміром, туберкульоз називають чумою століття. Серед тих інфекцій, що, мов корозія, роз’їдають суспільство, на мою думку, є і корупція...

Дуже влучне порівняння. Але давайте продовжимо вашу думку. Кожному відомо, аби запобігти захворюванню, щонайменше маємо дотримуватися елементарної профілактики. От багато точиться розмов про те ж звільнення працівників прокуратури, повну заміну  особового складу міліції. Чого тільки не приписують… Кришування, хабарництво, побори. Але спробуймо заглянути глибше: чи ж тільки правоохоронці  є джерелом корупційної інфекції? У її поширенні задіяний довжелезний ланцюг. І чимала частина ланок у ньому – самі ті ж, хто нині найбільше кричить «Держіть злодія!». Бо ж у кожному протиправному діянні є дві сторони: а перед законом відповідальність несуть нарівні як хабарник, так й то, хто дає чи навіть пропонує  цей хабар. Особисто я не впевнений, що повна ротація кадрів дасть бажаний ефект – завжди знайдуться нові спокусники. Нам не кадри міняти треба, а суспільну свідомість, мораль, менталітет, якщо хочете. Коли один не порушуватиме закон, для чого йому підкупляти другого, що наглядає за законністю?..

Чи змінилося щось у діяльності прокуратури за останній рік?

Відповідно до положень ст. 121 Конституції на прокуратуру України покладено: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;  нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Тобто наш орган вже позбавлено функції так званого «загального нагляду» – так, як в більшості європейських країн. Добре це чи погано, зрозуміло, покаже час. Як на мене, це зменшило навантаження, оскільки раніше левову частку займали перевірки щодо дотримання того ж трудового законодавства на підприємствах чи установах та й законності їх діяльності в багатьох інших питаннях. Нині випали з-під нашої юрисдикції ті ж «вибивання» заборгованостей з різних виплат.

Як вже чули, буде суттєво зменшено чисельність штатних працівників прокуратури. Ніде правди діти, наші штати, особливо в центрі, непомірно роздуті, й навантаження на працівників розподілено непропорційно – одні завалені справами, а інші лише ведуть статистику цих справ. Тож сподіваюсь, що таке нововведення лише позитивно вплине на загальну атмосферу прокуратури. По великому рахунку – всі ми повинні відпрацьовувати свою зарплату, а її розмір має відповідати особистому вкладу кожного.

А куди ж тепер скаржитися людині, приміром, на дії роботодавця, заборгованість із заробітної плати?

Законодавець в такому випадку покладається на відомчий контроль. Тобто дії чи бездіяльність органу оскаржують до вищестоящого. Сподіваємося, що корпоративна солідарність при цьому не відіграє вирішальну роль, й скарга розглядатиметься неупереджено й по суті.

Романе Ярославовичу, маючи досвід роботи в прокуратурі різних рівнів, як ви коротко охарактеризуєте криміногенну ситуацію в районі?

Дубровиччина, порівняно, ще благодатний в цьому плані край. Можливо, на це впливає віддаленість регіону від обласного центру чи спокійна вдача місцевих мешканців, але ситуація тут стабільна. Пам’ятаю, коли працював в Рівненському районі, майже щодня відбувалися крадіжки з проникненням, пограбування, розбої. Здебільшого орудували там гастролери, діяли нахабно, «бомбили» за день по декілька будинків одразу. Як на мене, дубровицька міліція контролює криміногенну ситуацію в районі, здатна впливати на неї.

А як же масові бурштинові розкопки?

Це великий головний біль для усіх нас. Однак, на рівні району якось адекватно заподіяти пограбуванню надр просто не можливо. Я й так дивуюся, що при тому скупченні людей, які зараз ринули «на полювання» за сонячним камінням, ще не виникло жорстких конфліктів. Але як юрист не бачу, як можна стримати таку масу. Немає механізму, вагомих важелів впливу. Силами одного райвідділу міліції припинити бурштинову лихоманку просто не можливо. Задіяти спецпідрозділи? Мабуть, зараз вони потрібніші на передовій. По великому рахунку має трансформуватися саме законодавство у цій сфері. Коли кожен законно отримає ділянку для розробок, зробить її відвід, сплатить податки, найме офіційно працівників для видобування каміння, відпаде потреба у контролі за цим. А зараз протиборствувати з «бурштиновою» ордою – все одно, що стріляти з гармати по горобцях: галасу багато – ефекту нуль.

А в якій сфері як прокурор бачите найвразливіші місця для правопорушень чи злочинів? Й як найпростіше їм запобігти?

Знаєте, народна мудрість каже: знав би, де впадеш – постелив би соломи. Важко спрогнозувати наперед, де можливі посягання на майно чи законність. Однак мене непокоїть кількість злочинів, скоєних у стані алкогольного сп’яніння. Це – сигнал для всіх нас й велике поле для профілактичної діяльності. Контроль за  роботою закладів громадського харчування, розважальних закладів, виявлення точок самогоноваріння – є, одне слово, над чим працювати. Тут серед найбільш зацікавлених мають виступати виконкоми сільських рад, освітні установи, церковні громади, зрештою кожен.

Багато останнім часом стається дорожньо-транспортних пригод. Теж – широкий спектр для роботи усієї громади району, починаючи від контролю за будівництвом доріг й закінчуючи профілактичними бесідами серед населення.

Великим спрощенням у нашій роботі, як на мене, стало б облаштування вуличного відеоспостереження. Однак, зважаючи на ті фінансові труднощі, які переживає Україна у зв’язку з воєнними діями, це, напевне, перспектива неблизького часу.

Пане Романе, як би там не було, але злочинність все ж поняття інтернаціональне. Чи не впливає безпосередня наближеність Дубровиччини до кордону  на правопорядок на її території?

Тут більш компетентними є прикордонники. Але аналізуючи ситуацію, скажу, що навпаки кордон з Білоруссю має стримувальну функцію. Чимало правопорушень вдається попередити ще в нейтральній полосі. Тут треба віддати належне й прикордонному відомству наших сусідів та й нашим прикордонникам. (Сміється). У всякому разі білоруська «мафія» нам не загроза. 

 За минулий рік ми пережили дві виборчі кампанії. Чи не фіксували порушень у виборчому законодавстві?

Незважаючи на стислі терміни проведення виборів, варто відмітити обізнаність усіх учасників виборчого процесу з виборчим законодавством. Тому порушень, які б вплинули на результати волевиявлення, зафіксовано не було. Хоча прокуратура обидві виборчі кампанії працювала в посиленому режимі й була готова фіксувати всі порушення, при потребі – втручатися в ситуацію.

 Зараз стартувала чергова хвиля мобілізації. Яка роль відводиться в цьому процесі прокуратурі?

Ми даємо правову оцінку діям як органів, що покликані проводити мобілізацію, так і самих громадян. Кілька чоловік вже було притягнуто до кримінальної відповідальності за ухиляння від мобілізації. Дехто вважає, що це не вихід із ситуації, адже людина отримує судимість й вже не призивається до війська. Так, питання є. Й їх багато. Але для хлопців, які повертаються з АТО, мабуть, є важливим суспільний осуд тих свох земляків, які знехтували громадянським обов’язком в час, коли існувала небезпека для народу та держави. Адже кожна свідома людина повинна мати за обов’язок  - у певний час стати до лав війська і захистити свою державу, своїх дітей та батьків. 

Зараз такий момент, що всі ми - на війні. Найперше, треба зібратися з силами й припинити паніку. Бо протистояння виграється не стільки силою зброї, як силою духу. Ворог лише чекає, щоб ми зневірилися, розгубилися й опустили руки. Але народ, який духовно сильний, є непереможним. Я вірю в український народ. 

Дякую за розмову.

Людмила РОДІНА