Хочеш добра Україні – насамперед роби його сам

(Звернення голови районної ради Сергія Киркевича до населення району)

Уже майже рік Україна фактично перебуває у стані неоголошеної війни. Її відгомін так чи інакше докочується до нас. Все більше й більше зачіпаючи інтереси поліщуків. Бо на тій війні – наші з вами діти, брати, чоловіки, родичі, друзі чи просто знайомі. Не важливо навіть, хто яким чином з нею пов’язаний. Впевнений, ситуація на Сході торкається кожного свідомого українця. Так сталося, що цей період збігся з моїм головуванням у районній раді. Як керівник району та патріот своєї Батьківщини основним своїм обов’язком вбачав та вбачаю повсякчасно й по мірі можливостей сприяти Українській армії, підтримувати політику Президента та уряду України, відстоювати її інтереси. Розумію, наскільки нелегкий та неоднозначний шлях випав на нашу долю. Все ж, вкотре переконуюся, що основна частина моїх земляків поділяють мою думку й робить кожен на своєму місці посильний внесок у нашу перемогу. Ще раз щиро хочу подякувати усім тим, хто не залишився осторонь, а сприйняв наругу над Українською землею, як свою власну. Хто утверджує суверенність та соборність нашої держави доступними йому засобами: зі зброєю в руках відстоюючи їх на Сході України, відраховуючи воєнний внесок з зарплати, переказуючи кошти на благодійні рахунки для підтримки армії, споряджаючи на війну добровольців та мобілізованих, виготовляючи буржуйки й відправляючи на фронт продукти. Велике спасибі нашим волонтерам. Вони, піддаючи неабиякому ризику своє життя, знову й знову вирушають туди, де солдати потребують на нашу з вами допомогу.

Я гордий тим, що наші земляки четверту хвилю мобілізації не зустріли в штики. Адже в ряді регіонів, навіть національно свідомих, ситуація з цим доволі тривожна. Навіть позиція Українського парламенту з цього приводу наштовхує на невеселі роздуми. Бо коли вступив у дію президентський указ про часткову мобілізацію, його схвалення у Верховній Раді викликало багато суперечок і в результаті було підтримане лише 232 депутатами за мінімально необхідних 226 голосів. Частина депутатів виступала за проведення чергової хвилі мобілізації тільки після оголошення воєнного стану, а комуністи і регіонали взагалі були проти.

Кожен з нас, переконаний, прагне миру. Ми розуміємо, наскільки нерівні сили у воюючих сторін й надто дорогою ціною кожен день цього протиборства обходиться нашій Батьківщині. Проте не ми ініціювали цю бійню, нам її нав’язали ті, хто й через двадцять три роки все ж не хоче змиритися з Українською Незалежністю.

Разом з тим усвідомлюю: спалахи протестів проти мобілізації мають як задавнені, так і свіжі причини.  Серед тих, що присутні роками, – недовіра до влади загалом і недовіра до керівництва військкоматів зокрема, де, як відомо всім, раніше можна було відкупитися від строкової служби. Можливо, зараз ситуація вже кардинально змінилася, але осад, як то кажуть, залишився. Особисто я завжди відкритий для кожного з жителів району, готовий його вислухати й, в міру можливостей, допомогти. Я нормально ставлюся і до критики опонентів, якщо вона конструктивна. Ще більше чекаю на співпрацю з ними. Готовим підтримати будь-яку ініціативу, від кого вона не виходила б, якщо вона во благо Україні. Але закликаю охаменутися тих, хто поширює районом брудні брехливі анонімки, прикриваючись «Схвильованою патріотичною громадськістю». Нехай би краще свою енергію й кошти, витрачені на папір для подібних нісенітниць, що поширюються останнім часом, спрямували  в продуктивне русло - на підтримку наших героїв фронту.

Серед причин певного суспільного невдоволення, що зринули буквально в останні місяці, є певна відстороненність обивателя від подій на Сході України, яку можна охарактеризувати  синдромом  «моя хата скраю». Мовляв, ви, східняки, захищайте себе самі, а ми будемо тут захищати себе самі. Я також стою на позиції, що а армію повинні йти виключно патріоти, люди, які хочуть та вміють воювати. Згоден з тим, що в першу чергу мають це робити професійні військові, відставні офіцери, досвідчені чоловіки. Але навички, як протистояти ворогу повинен мати кожен військовозобов’язаний. Для того й необхідні мобілізації та відновлення воєнних навиків на полігонах.

 Викликає певне занепокоєння й неперевірений потік новин із зони АТО, а особливо чутки, що ширяться ще активніше, та легко сіють паніку в і без того знервованому суспільстві. Кожен день люди читають, бачать і чують про те, як погано забезпечені наші бійці в зоні АТО, як їм не вистачає засобів захисту і навіть їжі. Усі мої знайомі, що беруть участь в АТО твердо переконані, що всі ці чутки запускає Росія через своїх адептів в Україні.

Останніми днями районом почала гуляти нова плітка – транспортування загиблих обходиться їх родинам в дев’ять тисяч гривень. Вдумайтеся, до якого цинізму доходить: спекулювати на горі батьків, сіючи в інших недовіру та внутрішній спротив до влади?! Я особисто забирав одного з наших Героїв, що зложили голови на Сході, - Івана Охмака – й хочу запевнити, не знаю, як в інших районах, але ми, дубровицька влада, не допустимо, щоб батьківське горе від втрати сина, було ще й захмарене матеріально. У нас досить людяних та готових прийти на допомогу в такі хвилини керівників підприємств, щоб гідно поховати наших герої, не завдаючи їхнім родинам з цим клопоту. Всі ми робимо все можливе, аби солдатські родини якомога менше відчували нужди. Але гріх тому, хто ці чутки продукує та поширює серед населення району. Бо він не шанує пам’яті тих хлопців, що геройськи загинули, захищаючи українську державність. Той пліткар, ситий й всім влаштований, розхитує ж цю державність зсередини. А вже з якою метою він це робить, по несвідомості, чи зі злим умислом, нехай з’ясовують компетентні на це служби. Я хотів би, щоб їхню реакцію на подібні випадки ми відчули вже найближчим часом.

РНБО неоднарозово заявляла про фіксування чергової хвилі дезінформації з метою поширення паніки в суспільстві. «Українські спецслужби відстежили декілька бот-атак в інтернеті та масове поширення неперевіреної інформації у телефонних мережах», – сказано в повідомленні інформаційно-аналітичного центру РНБО.

Насамкінець хотілося б звернутися до земляків з такими словами: багато чого й хто  діє проти нас, проти цілісності нашої держави. У цю важку хвилину ми мусимо бути єдині і не піддаватись на різноманітні провокації.

І  перед небезпекою, і перед призовом не може бути «рівних» і «рівніших». Герої Небесної сотні віддавали своє життя, щоб  між нами встановилася справедливість. Люди повинні знати правду. Як ніколи, нас усіх повинна об’єднати мета: нам треба захистити Україну. Якщо буде потрібно, ми станемо всі у ряди боротьби за Україну, за її незалежність.  А вже потім розберемося, хто з нас її більше любить.

Закликаю усі політичні сили, релігійні конфесії у ці трагічні для нашої Батьківщини дні, не сіяти в районі розбрат, об’єднати свої зусилля, спільними діями підтримати нашу армію та сім’ї наших солдат. Це потрібно не мені особисто. Це необхідно нашій Україні й Дубровиччині зокрема. Ми непереможні, допоки будем єдині, 

Слава Україні!