Чи то пісня лягла на полотно, чи то полотно стало піснею…

Пісня… Українська… Народна… Милозвучна… Лине віками Погоринню. Чарує нас неповторною мелодикою акордів, тужливими чи жартівливими текстами.

У народі говорять: «Пісня ні в злу, ні в добру годину не покидає людину». Вона з нами всюди, скільки стоїть цей світ. Лагідний материн наспів сповнений любові до людей, природи, до всього живого. Під цей спів виростали поети, композитори, філософи, хлібороби, захисники рідної землі…

Був час, коли ми не шанували народну пісню, як належить, не берегли. Тому багато чого втрачено, загублено безслідно. Та є в Україні місця, де завдяки ентузіастам-аматорам співоча спадщина народу зберігається майже в первозданному вигляді. До таких належить й наше Полісся – край дрімучих лісів, голубих озер та річок, зелених дібров. Воно здавна славиться як один із багатих та самобутніх регіонів України, де донині збереглися прадавні легенди, звичаї, обряди та пісні, які вже майже втрачені в інших місцевостях України. Ці духовні скарби, що побутують на Поліссі, є великим надбанням української національної культури. А серпанки, які з сивої давнини й дотепер виготовляють місцеві майстрині, поправу можуть бути занесені до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Наш Дубровицький район – узагалі показовий щодо збереження поліського фольклору.  Приміром, лише тут у Сварицевичах й нині побутує такий прадавній обряд, як Водіння Куста, про що неодноразово писала наша газета. Він так само супроводжується унікальними українськими народними обрядовими кустянськими піснями. Інший неоціненний пласт пісенної культури українського народу свято зберігають й примножують у іншому багатому на традиції селі – Круповому.

Щира українська пісня – лірична і сумна, весела і запальна зробила їхнє життя особливим. Крупівські артисти вже більше чотирьох десятиліть живуть мистецтвом. Вони залюблені у народну пісню і про свою любов заявляли не раз. Крупівчани виступали на великих сценах Білорусії, Польщі, Росії, і звичайно, ж дарували свій талант рідній Україні.

Липень для народного колективу «Берегиня» - визначний місяць. Адже співаки святкують 45-річчя свого творчого шляху. 

А розпочався він у далекому 1969-му з благословення відомого дубровицького фольклориста й етнографа Петра Наумовича Степанюка. Його нетлінне «Хай вам добре буде!» стало для колективу пророчим, й «Берегиня» вже кілька десятиліть поспіль радує глядачів своїми виступами, даруючи справжню насолоду від самобутньої народної української пісні. 

Як пригадує нинішній керівник колективу Ніна Рабчевська, першою солісткою в «Берегині» була Наталія Іванівна Придюк. Згодом її замінила Уляна Кот. Сама Уляна Петрівна розповідала колись, що потрапила на сцену зовсім випадково. З цікавості якось заглянула на вечірню репетицію. Чула, як Петро Наумович довго пояснює співачці, яким чином вона має передати зміст пісні. Захопившись, Уляна Петрівна й собі промугикала той наспів із зали. Чутливе вухо композитора відразу вирізнило нечуваної краси голос. «Ану, спробуйте-но ви це заспівати», – попросив жінку.

Отак й спалахнула на сценічному небосхилі й ще одна яскрава зірка. Багато спеціалістів-фольклористів сходяться в одному: Уляна Кот - явище в нашій культурі унікальне. Не лише тому, що в свої поважні літа вона тримає в пам’яті більше тисячі народних пісень, знає до дрібниць, що колись готували до весілля чи як відбувалися обжинки. І зовсім не тому, що ткані її руками рушники та тоненькі серпанки нині зберігаються в приватних колекціях і музеях по всьому світу. Це ж, наслідуючи її минулу славу, та славу її не менш іменитих подруг Ольги Миколаївни Придюк та Ніни Мусіївни Дем’янець, у Круповому в кожній другій хаті й досі стоять кросна й з-під рук майстринь народжуються прозорі лляні серпанки. Унікальність Уляни Кот полягає в тому, що вона й досі лишається органічною складовою безмежного колись архіпелагу автентичної культури, який невідворотно зникає під хвилями глобалізації.

Пише упорядник збірок поліських пісень, записаних від  Уляни Кот,  Григорій Смаль: «Природа щедро нагородила Уляну Петрівну чудовим голосом – альтом. М’який тембр тонко відтворює кожну мелодію пісні, глибоко розкриваючи її зміст. В 1976-1991 роках Уляна Кот керувала у рідному селі фольклорно-етнографічним гуртом «Берегиня», будучи одночасно його солісткою. Завдяки їй репертуар колективу нині налічує кількасот народних пісень. З 1991 по 1996 рік вона керувала дитячою студією «Серпанок», залюбки передаючи дітям скарби поліського пісенного фольклору. На яких лише підмостках сцени не співала Уляна Петрівна Кот! Майстерне виконання і тонке розуміння людської душі, що закладене у пісні, робили її виступи завжди успішними. Разом із своєю «Берегинею» вона стала лауреатом багатьох регіональних, всеукраїнських та міжнародних фольклорних фестивалів, телетурніру «Сонячні кларнети» та переможцем радіоконкурсу «Золоті ключі».

В 1985 р. фірма «Мелодія» (Москва) випустила великий стереодиск під назвою «Співає Уляна Кот», куди увійшло вісімнадцять народних пісень Полісся у виконанні талановитої співачки. В 1988 р. в житті Уляни Кот сталася ще одна пам’ятна подія: їй, єдиній представниці від України, довелося демонструвати свою виконавську майстерність перед слухачами, основу яких складала українська діаспора, у Вашінгтоні та Нью-Йорку. Сюди вона була запрошена для участі у фестивалі національних меншин США, який проводив Смітсонівський інститут у Вашінгтоні.

Прослухавши низку пісень у виконанні Уляни Кот, доктор мистецтвознавства ІМФЕ Софія Грица відзначила: «Прекрасна пам’ять дає можливість співачці зберегти у своїй скарбівні високовартісні і повні сюжети народних балад, сімейно-побутових і обрядових пісень, а вроджене музичне обдарування і хороший смак – інтерпретувати їх з великим почуттям і розумінням. Уляна Кот – співачка психологічних настроїв з тонким світосприйняттям».

Цю думку повністю поділяє й упорядник  пісенного збірника. Упродовж 2004-2005 років йому вдалося записати від Уляни Петрівни Кот 1000 пісень різних жанрів, більшість з яких мають місцеве походження. «Кожна зустріч з Уляною Петрівною надавала мені наснагу і приносила радість. Я занурювався у чисте та глибинне джерело поліського пісенного фольклору. Записаний від Уляни Кот такий об’ємний репертуар дає мені право поставити її поруч з такими видатними носіями українського пісенного фольклору, як Явдоха Зуїха та Настя Присяжнюк (обидві із Вінничини)», - резюмує дослідник.

Уляна Кот органічно поєднувала кілька іпостасей: сама певний час керувала фольклорно-етнографічним гуртом «Берегиня», будучи одночасно його солісткою, виготовляла лляні ткацькі вироби, пропагувала ткацтво та вишивку. Це виключно завдяки їй репертуар колективу нині налічує кілька сот народних пісень. Були одночасно з нею провідними солістами колективу й сестри Марія та Надія Галабурди. Під її керівництвом у 1981 році колектив здобуває звання народний.

З 1996 року на чолі «Берегині» стає завідуюча клубом Ніна Михайлівна Рабчевська, нині вже заслужений майстер народної творчості України. Колектив поповнюється молодими вокалістами, й провідними його солістками стають Олена Герасимчук та Ніна Іванівна Рабчевська. До складу колективу входять люди різних професій: вчителі, медичні працівники, пенсіонери, молодь села. Їх всіх єднає любов до рідної землі та української народної пісні. Згодом виступи збагачуються  музичним супроводом. Вдалим доповненням вокалістам стають музиканти Юрій Воробей, Любов Конончук, Володимир Малафей.

Слова, написані колись моєю колегою й землячкою Наталкою Позняк про Уляну Кот: «Люди, розглядаючи тоненькі поліські серпанки*, виткані руками майстрині, дивувалися: чи то пісня лягла на полотно,чи то полотно стало піснею», повною мірою стосується всього цього самобутнього й цікавого колективу, настільки гармонійно його учасники зуміли поєднати ткацьке й пісенне мистецтво у своїй творчості.

Людмила РОДІНА.

АНСАМБЛЬ БУВ УЧАСНИКОМ:

телепередач: «Сонце на столі» (м. Львів, 1973 р.), «Спадщина» (м. Київ, 1974 р.), «Запрашаєм на в’ячорки» (м. Мінськ, 1986р., 1989 р.), «Фольк-Мюзік» (м. Київ, 2011 р.), «Поліська душа» РДТРК, 2010 р.), «Поліські животоки», РДТРК, 2012 р. Створено фільм «Берегиня» (режисер В. Рябунець, 1984 р.) та ряд інших телепередач.

Свят та фестивалів: «Сонцеворот» (Білорусь, 1982 р.), Міжнародних фестивалів української пісні «Свято Івана Купала» (м. Корець, 1984 р.); народного мистецтва (м. Дубно, 1988р.), українського фольклору «Берегиня» (м. Луцьк, 1990 р.), Міжнародного молодіжного фестивалю традиційної народної культури «Древлянські джерела» (м. Рівне), Першого

Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута»(м. Чернівці, 1991р.), Першого фестивалю української пісні етноукраїнців Білорусії(м. Мінськ, 1995р.), Першого фестивалю етнокультури Білорусії «Зов Полесся» (м. Гомель, 2011р.), свята фольклору Рівненщини на ВДНГ (м. Київ, 1989р.), обласного свята народного мистецтва «Творче жниво» (м. Рівне), обласного фестивалю колективів аматорської творчості «Таланти твої Рівненщино».

Радіоконкурсів: республіканського радіоконкурсу «Золоті ключі», «Сонячні кларнети».

А також брав участь у концертах: до Дня незалежності Білорусії (м. Столін, 2009 р.), святкування 10-ї річниці Міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво» (м. Київ, 2010 р.), творчого звіту майстрів мистецтв і художніх колективів Рівненської області «Весняний передзвін Погоринського краю» (м. Київ, 2004р.), Всеукраїнської та обласної культурно-мистецької акції «Мистецтво одного села» (м. Київ, музей Т.Г. Шевченка, 2003 р., Рівненського обласного краєзнавчого музею, (2011р.), у фестивалі «Русіновське літо з фольклором» (Польща, 2014р., м. Свидін).

На даний час колектив продовжує підготовку програми до Свята села.