З
Молитвою Божою
Для багатьох наших
земляків відзначення Дня міста розпочалося з богослужіння у храмах міста. Саме
духовні ідеали запалюють у наших душах свічки любові і добра. Поминали і
славили цього дня у церквах святу Іулянію, молилися за рідну землю, мир і
добро. Вперше відзначили це свято в День святої української княжни. Протоієрей
Олексій Бензюк розповідає, що ми повинні пишатися своєю землячкою і прославляти
та пам’ятати її не лише 19 липня. Адже православна традиція приписує святій
Іулянії чесноти, які відповідають її віку, статі й званню: цнотливість, послух
батькам, прихильне ставлення до нижчих, особливо – справи християнської доброчинності.
Вона, як і старша сестра Анастасія, дуже любила читання книжок, з великою
повагою ставилася до священицького чину та вирізнялася з-поміж ровесниць
надзвичайною скромністю. Дівчина була доброю, лагідною, тихою і милостивою,
жила повсякденною молитвою і допомогою ближньому, тож люди вже за життя вважали
її святою. На жаль, доля відміряла їй не так багато, і коли у 1540-му вона
спочила в Бозі в 16-літньому віці, її поховали у Києво-Печерській лаврі. У
нашому районі парафія Святої Іулянії – це храм Серафима Саровського (церква
біля дев’ятиповерхівки), трапезна та храм Святої Іулянії (що на міському
кладовищі). Як ми знаємо, розпочато будівництво кафедрального собору святої
діви Іулянії.
– В день свята Іулянії
на богослужінні у нас були священики з нашого району, представники сарненських
парафій і гості з Києва. На жаль, через
теперішні проблеми призупинилося будівництво кафедрального собору. Війна внесла
свої корективи у життя. Нещодавно от звертався в благодійний фонд «Відродження»
про сприяння у продовженні будівництва, але мені пояснили, що зараз кошти більш
необхідні для армії. Дай Бог, щоб на землі був мир, і ми знову храми будували,
– ділиться думками отець Олексій. – Для мене як для священика постать Іулянії –
це великий дар для нашого краю. Головне, щоб люди увірували, і тоді при
допомозі молитви до святої діви вона буде сприяти і нам особисто, і Дубровиці.
Вважаю дуже правильно,
що святкування Дня міста перенесли на цей день, бо ми зможемо прославляти
пам’ять святої діви не лише у церковних богослужіннях, а й в спілкуванні, в
творчості, в дитячих і світських зустрічах. Думаю, що колись прийде час,
з’їдуться до нас церковні хори у цей день звідусіль, аби прославити ім’я
Іулянії. Зараз такий час, що люди мають право вибору: йти чи не йти до церкви,
ніхто і нікого не переслідує за релігійні переконання. Щастя, коли у храмі
багато дітей і молоді, бо душі їх пригортає у ці миті Господь. Таке щастя
споглядаю на службах останнім часом. Дубровиця – чудове містечко, нам просто
треба шанувати один одного і любити ближнього – це наповнить наш край великою
духовністю.
…
і з посмішками дітей
Взагалі ж цьогорічне
святкування Дня міста обговорювали задовго до його проведення, щойно з’явився
анонс програми свята. Останнім часом всі наші помисли і переживання пов’язані з
тривожними подіями на Сході, ми засинаємо і просинаємося з новинами про ці
події. Але душа, погодьтеся, потребує трішечки відпочинку і свята. Навіть у
тривожні воєнні роки завжди лунала пісня, писалися вірші, люди намагалися
принести один одному позитив у спілкуванні, було кохання, народжувалися діти…
День народження
Дубровиця відзначила вперше майже на екваторі літа, Бог дарував чудову погоду і
гарний настрій людям. Святкування Дня міста у скромному форматі стало доречним
у теперішній ситуації. Не було традиційного масового гуляння і урочистостей.
Зрозуміло, що навіть без цих пунктів програми колективу Дубровицької міської
ради довелося докласти чимало зусиль, щоб свято організувати. Знаємо, що
святкування навіть невеличкого дня народження людини – це свої приємні клопоти.
Організувати ж свято для громади – значно більші переживання і праця.
Як результат – день
міста не розчарував. Він став святковим передусім для дітей, бо саме їхні
посмішки і враження наповнили це свято теплим і сонячним змістом. Це й правильно, бо коли радісні
діти, то, значить, що ми живемо не марно на цій землі.
А діток на Майдані
Злагоди в цей день було, як бджілок у вулику. Багато з’їхалися на свято сімей з
сіл району. Атракціони не з дешевих, але цікаві. І якщо судити правильно, то
всі ми чималу копійку тратимо періодично на «кавування» і пригощання для
дорослих, то ж грошей на розваги для дітей не шкодували. Саме такі міркування
почула з вуст батьків. Поблизу атракціонів – смачні напої, морозиво, солодка
вата. До речі, морозивом багатьох пригостили і безкоштовно. Як розповів мені
підприємець Віктор Гумен, його родина вже кілька років поспіль проводить таку
акцію – дарує морозиво дітлахам в день міста, робить це не задля слави чи
популізму, а для того, щоб таким невеликим, як на його думку, доброчинним
жестом діткам часточку душевного тепла подарувати.
Яскраві кульки, що
злітають високо, прикрасили небо над майданом. Серед запропонованих товарів у
торгових палатках кидалася у вічі національна символіка. Як розповіли мені продавці,
саме такі сувеніри користувалися цього дня найбільшим попитом. Для дівчаток
купували яскраві українські віночки, для себе підбирали вишиванки, у подарунок
– часто брали українські прапорці. Тема патріотизму і державності стала цього
дня невід’ємною від історії Дубровиці.
По дитячих малюнках на
асфальті можна було читати і теперішню дійсність, і мрії, і дитяче
світосприйняття. Сонце, квіти, мирне небо,
український прапор і герб, все це на малюнках дітвори. І надписи про те,
що армію чекають нашу з перемогою і у Бога просять щастя для України, торкалися душі кожного навіть
випадкового перехожого.
А ще пройшли змагання
в катанні на роликах. Коли канікули за вікном, ролики стають у райцентрі для
дітлахів видом активного дозвілля. Часто дубровицькі хлопчики і дівчатка
вправляються у майстерності їзди на роликових ковзанах в центрі міста. Такі
розваги на «колесиках» лише додають здоров’я. От і турнір роликовий додав
гарного настрою під час святкування дня міста. Всі його учасники були
нагороджені грамотами та призами. Цікаво пройшли змагання з шахів на подвір’ї
центру позашкільної освіти. Поряд з досвідченими шахістами міста в них взяла
участь і молодь. В змаганнях за швейцарською системою, в 5 турів, загалом
продемонстрували свої навики 12 шахістів. Перше місце виборов у напруженій
боротьбі Ігор Шугалевич, друге – Володимир Мартинчик, третє – Валерій
Макарицький. Всі нагороджені грамотами, медалями та грошовими преміями. Також
було відзначено наймолодшу учасницю змагань Лесю Хоменко.
В день міста пройшов
чемпіонат області з футболу серед команд ветеранів. Наші земляки обіграли
сарненців з рахунком 2:0. А біля річки
Горинь організували змагання з пляжного волейболу.
Аромат смачного кулішу
надвечір наповнив парк. Приготували 50 літрів цієї традиційної козацької страви
– з 12 кг пшона, додавали сало і бочок, масло, цибулю та інше. Організували
смачну таку вечерю дубровичанам комунальна служба міста та КП «Ринок». Лідія
Вирва вже не вперше додала до приготування страви, окрім потрібних
інгредієнтів, частку своєї душі, щиро, з
посмішкою частувала жінка дубровичан і гостей міста. Найголовніше – готували от
у такій польовій кухні, що для багатьох уже цікавинка. Смачний коровай не
встигали розрізати. Смакували частуванням і діти, і дорослі, як спільна
дубровицька родина.
А заключним акордом
вечора став концерт Віталія Свирида, який
гарним голосом співав щирі українські пісні і дарував глядачам тепло
свого серця. Поспілкувалися з виконавцем вже наступного дня перед його
від’їздом.
–
Пане Віталію, які враження від Дубровиці?
– Найкращі. Знаєте, у
мене в четвер був концерт у Тернополі, і мене там мої друзі жартома відмовляли
їхати. Казали: «Куди ти їдеш? Там же Білорусія! Там болото! Заїдеш – не
виберешся!». А приїхав – чистеньке, компактне охайне містечко. Справжня Європа.
Я був здивований, коли дізнався, що Дубровиці – більше тисячі років. Насправді
це дуже молоде місто, тут багато дітей, багато молоді, багато вродливих дівчат.
Я думаю, у Дубровиці – прекрасне майбутнє.
–
Щось встигли побачити із місцевих принад?
– Звичайно. Ми
приїхали якраз на свято Улянії, тож першим ділом завітали до церкви Різдва
Богородиці. Дуже сподобався храм і його аура. Мені показали пам’ятники сестрам
Улянії та Анастасії Гольшанським. Друзі повели мене до костелу Іоанна
Хрестителя, показали мені ваш романтичний підвісний місточок, з якого
відкриваються такі мальовничі краєвиди і видно другу церкву – Миколаївську. А в
неділю мене навіть звозили на Сомине озеро, і я скупався у його цілющій воді.
– Що
хотіли б побажати дубровичанам?
– Враховуючи наш
непростий час, у першу чергу хочу побажати миру і душевної гармонії. Частіше
співати самому і слухати гарні пісні, бо пісня – це душа нашого народу. А також
– щирих і добрих друзів. У мене завдяки цій поїздці їх побільшало: якщо з
Наталкою Позняк ми були знайомі давно, то тепер доля мене звела і з Василем
Яніцьким – хорошою і щирою людиною, який багато робить добра людям. Тут я
познайомився з очільниками вашого міста, з журналісткою Оксаною Слободзян, з
батьком Наталки Віктором Родіоновичем, іншими людьми. І тепер я просто
зобов’язаний іще не раз приїхати до вас. Так що – запрошуйте.
Ось такі барви внесли
ми у цьогорічну картину святкування дня міста. Найголовніше – над Дубровицею
були чисте, світле, мирне небо. Дай, Боже, такого неба всій Україні і щасливого
повернення додому нашим землякам, які стоять сьогодні на сторожі миру, аби
посміхалися, а не плакали діти, лунала музика, а не вибухи гармат.
Післямова: Дубровицька міська рада
щиро завдячує всім, хто вніс свою лепту в організацію святкування дня міста –
колективу центру соціальних служб для молоді на чолі з Володимиром Жакуном,
працівникам центру позашкільної освіти і особисто керівнику Миколі Семенюку,
ветерану спортивного руху Володимиру Мартинчику, вчителям фізвиховання міської
школи №2 та Дубровицького ліцею – Олександру Таборовцю та Анатолію Клюйку, Олександру Мазуру та Ігорю
Дячку, колективу райспоживспілки і особисто Ганні Мунько та Олександру Ліщенко,
підприємцям Іванні Бецан, Віктору Гумену, Олені Орленко, магазину «Вопак»
(Петро Красько), директору РБК Володимиру Малафею, і, звичайно, багаторічному
спонсору Василю Яніцькому (благодійний фонд «Наш край»), Наталці Позняк.
Любов
КЛІМЧУК.
Немає коментарів:
Дописати коментар