пʼятниця, 15 липня 2016 р.

щоб не було у нас більше безіменних могил,
 або через 72 роки вклонитися предкам
Берестівчанка Ганна Пінчук на віку ні разу не бачила батька. В часи її дитинства та юності навіть згадувати його ім’я було не зовсім безпечно. Безневинно затавровані «ворогами народу» за зв’язок з УПА, її мати та молодша сестра вже від другого шлюбу, що тільки-но народилася, пройшли Сибір, а саму Ганну довгий час переховували незнайомі люди в рідній Орв’яниці, побоюючись, щоб дівчинку не вислідили та не забрали посіпаки НКВС. Вже через роки надійні земляки передали дівчинку до мами на Ангару. Тільки згодом вони повернулися в рідну Орв’яницю. Але й потому довгий час не мали ніяких відомостей про долю батька.
На перше своєрідне побачення з найріднішою кревною людиною пані Ганна вирушила тільки 12 липня цього року - через 72 роки. Разом з сином та вже дорослим онуком. Саме цього дня на кладовищі в Гранях відбулося урочисте освячення пам’ятника над курганом, де упокоїлися в мирі вояки з боївки «Іскри». Так поміж собою називали повстанці свого командира Василя Васильчика, що й був батьком пані Ганни. Ця подія не пройшла непоміченою серед громадськості. Майже все село прийшло віддати шану героям. В боївці «Іскри» в основному були вихідці з Орв’яниці та Соломіївки. Навесні 1944-го майже всі вони загинули поблизу села Грані, переслідувані групою НКВС.
Про ставлення місцевого населення до повстанців засвідчує такий факт, що житель с. Грані на прізвище Гиль, котрий разом із односельцями збирав тіла героїв, що лежали на чималій території після бою із частинами НКВС у березні 1944 року, звозив возом до місця поховання на цвинтар, згодом заповів своїм родичам, щоб після смерті його поховали на цвинтарі поруч із славними повстанцями. Волю покійного було виконано.
«Ми завжди доглядали за цією могилою, навіть в період переслідування прибирали її та уквітчували барвінком козацький хрест всяк раз, коли прибирали могилки рідних», - розповіла нам зовсім старенька бабуся, уродженка села Грані. Мешканець с. Яцулі Петро Васильович Воробей згадував розповіді його старших земляків про те, як у післявоєнний час працівник Сарненського РВ МДБ Череп з групою чекістів, зазвичай на Паску, влаштовував на місцевому цвинтарі засідки з метою виявити людей, котрі навідаються до своїх рідних, що поховані у братській могилі. На жаль, ніхто з їхніх родин сюди так й не приїжджав, по простій причині, що їхнє місце поховання досі було невідоме, адже енкавеесівці, переслідуючи козаків, жорстоко катували їх, в усіх  похованих в могилі обличчя були спотворенні від ударів прикладами до невпізнання. Це місцеві жителі з навколишніх сіл приносили до повстанської могили великодні подарунки і вшановували душі полеглих героїв. Тільки після історичних розвідок краєзнавця Володимира Мозоля історичну справедливість вдалося відновити, встановлено імена героїв, що знайшли спочинок в цій могилі, й помолитися за них прибули на місце поховання й  їхні нащадки, в тому числі й онуки Миколи Бернацького на псевдо «Підкова». У першу чергу саме завдяки Володимиру Романовичу зовсім недавно старий дерев’яний могильний хрест замінили пам’ятним знаком у вигляді ордена Хреста заслуги УПА. Сталося це з ініціативи та фінансової допомоги районної організації ВО «Свобода», райдержадміністрації (особисто Киркевича С.В.), підприємця Л.О. Боровця, директора Дубровицького лісгоспу Віталія Петренка, патріотів та небайдужих до історії ріднокраю.
Освятив пам’ятник та поминальну панахиду відслужив над героями отець Данило. Гарні й зворушливі слова сказав пастор: «Найбільший прояв християнської любові помолитися за тих, хто поліг за рідну землю: героїв УПА, Майдану, війни на Сході. Бо вони стали частиною небесного воїнства…».
Непрохану сльозу змахнула сивочола донька «Іскри». Схиливши голову над могилою батькових побратимів, Ганна Василівна вчергове замислилася, як закінчилося життя її буремного легендарного батька, чия доля так й залишилася утаємниченою. В могилі з побратимами Василя Васильчика нема. Важкопораненим його відвезли на далекі хутори, й там слід повстанського командира губиться.














Людмила РОДІНА.

Напис на Хресті: «Тут спочивають 14 лицарів боївки «Іскри» (Васильчик Василь Іванович 1918 р.н.), що загинули 26 березня 1944 р в бою з частинами НКВС під с. Грані. Серед них:
- Дубик Микола Іванович 1918р.н. «Самсон», Галиччина.
- Бернацький Микола Васильович 1920р.н. «Підкова», Дубровиця.
- Станкевич Павло Данилович 1924р.н., Берестя.
- Правник Василь (?) 1924 р.н. «Рама», Орв’яниця.
- Маринін Пилип Константинович 1920 р.н. «Медвідь», Рудня (Підлісне)
- Будько Оксент Якович 1920 р.н. «Точний», Соломіївка.
- Корж Іван Якович 1918 р.н. «Кубомий», Соломіївка.
- Мосійчук Олександр Олексійович 1920 р.н. «Соловей», Соломіївка.
- Цицюра Володимир Васильович 1911 р.н. Дубровиця.
Героям Слава!»


Немає коментарів:

Опублікувати коментар