пʼятниця, 15 липня 2016 р.


«Кожна людина повинна лишити на землі щось надзвичайно значуще, я лишаю пам’ять»
Нині дорогим фотоапаратом чи ґаджетом з камерою нікого не здивуєш. Втім, як говорив американець Арнольд Ньюман, навіть найпотужніша техніка не зробить хорошу світлину, якщо в голові або в серці її власника нічого немає.
Напередодні професійного свята фотографів ми поспілкувалися з талановитою дівчиною Іриною Ракович, в котрої ні з одним, ні з іншим проблем не виникає. Дивлячись на вже пристойний доробок молодого фотографа, розумієш, що дівчина не просто фіксує людину, вона ловить душу, котра ховається за посмішкою та очима героїв
її фотосетів. Отож про підводні рифи цього магічного процесу, читайте в інтерв’ю.



Іро, як зрозуміла, що фотографія – це твоє? З чого все розпочалось?
Коли я була ще зовсім маленька, пам’ятаю, улюбленою моєю іграшкою був зламаний «Зенит» – фотоапарат дідуся. Зараз дивуюсь, бо вже тоді дивилась у видошукач і уявляла себе в ролі фотографа, мені було неймовірно цікаво спостерігати за всім через об’єктив. Пізніше до моїх рук потрапила перша мильниця, з того часу все і розпочалось. Мінімум один раз на тиждень я витягувала сестру на «фотосесію», їй це не подобалось, але я намагалась вгодити чим завгодно: вигадувала чудернацькі образи, ідеї. Якщо переглянути зараз ті світлини, то від божевільності задумів можна померти від сміху. До прикладу, там є фото і в маминій весільній сукні, і з новорічними прикрасами влітку. Але що найцікавіше, тоді я не знала про соцмережі (мені було років 10), адже зараз фото для того і робляться, аби опублікувати у себе на сторінці. Ні, тоді я просто кайфувала від самого процесу і навіть не здогадувалась, що через пару років я буду цим жити.
Як гадаєш, щоб творити справжні шедеври, треба більше вчитись, чи це дар, котрим не кожен володіє?
Навчитись творити шедеври неможливо. Як би ти не намагався поглибити свої знання про правила зйомки, виконувати все згідно з інструкціями і шукати себе, якщо не маєш таланту до справи, то всі старання, на мою думку, марні. Адже якою б ідеальною з усіх сторін (композиції, ретуші)світлина не була, коли вона не викликає ніяких емоцій, то це несправжнє фото. І такому не навчать ніде. Це або є, або ні.
Завдяки чому опановуєш це мистецтво та удосконалюєш свій талант, звісно, окрім практики?
В Інтернеті зараз можна знайти величезну кількість відеоуроків з фотографії, аби було бажання. Власне, так і опановую. А ще в мене є багато знайомих фотографів, які не проти поділитися своїми досвідом та навичками, за що я дуже їм вдячна. Це так круто, коли люди, якими ти захоплюєшся, бачать в тобі талант і вірять в тебе більше, аніж ти сам . 
Ти фотографуєш і весілля, і портрети, і дітей, і сім’ї, а не плануєш сконцентруватись на чомусь одному?
Якби мені раніше хтось сказав, що я буду знімати весілля чи сімейні прогулянки, я б могла лише посміятись. Для мене такі фотосесії були нудними і незрозумілими. Я люблю постановочні фотографії, але лише тоді, коли повністю керую процесом і можу втілити будь-який свій задум, а на подібних зйомках з фантазією особливо не «розженешся»  Але все змінилось. Трохи менше року тому я вирішила таки спробувати себе в ролі сімейного фотографа. І можу сказати, що мені не просто сподобалось, я була в захваті. Це зовсім інші відчуття і емоції. Це можливість зупинити на фото ті моменти життя людей, коли вони такі безпосередні, щирі і щасливі. Я рада, що можу бути чимось корисна, особливо, коли це стосується безцінних спогадів-фотографій.
Втім мені ще зарано визначатись із своїм напрямком. Можливо, колись я знайду себе в цій індустрії, та зараз я лише виробляю свій «почерк» фотографа.
Розкажи про свої емоції під час творчого процесу? Що відбувається по ту сторону об’єктиву?
Кожна зйомка неповторна. Намагаюсь взяти від фотосесій все. Мені важко висловити словами, що я відчуваю, коли фотографую, але це приносить мені неймовірне задоволення. Час для мене зупиняється, інколи я захоплююсь процесом настільки, що мої моделі вже не мають сил. Я дуже ціную людей, що йдуть на такі жертви заради моїх знімків і завжди з підвищеною відповідальність ставлюсь до цих робіт.
Поділись секретом вдалої та емоційної фотографії?
Для хорошої світлини, перш за все, важливий контакт між фотографом і моделлю. Якщо обидва почуваються комфортно, розуміють один одного, то і фото вийде вдалим, а все інше – це вже майстерність фотографа.
Чи бували курйозні випадки під час твоїх фотозйомок?
За мій не такий уже великий період роботи з людьми було стільки курйозів, що можна писати пригодницький роман. Ми і від поліції втікали, і через чотириметрові паркани перелазили, і в мінус п’ятнадцять намагались не перетворити модель в шифоновій сукні на льодяник. А про трабли з одягом, зачісками і макіяжем на зйомках годі й казати! Але це і є сам процес, без такого нікуди і в цьому є свій смак.
Що найважче у роботі фотографа?
Найважче у роботі фотографа – фотоапарат. Ви б спробували 13 годин під час весілля втримати його в одній руці і виносити на шиї.  Після таких грандіозних подій я свій правий зап’ясток не відчуваю.
Де береш ідеї для фотосетів? Що надихає?
Ідеї в мене найчастіше народжуються після перегляду фільмів, робіт інших фотографів, або мені щось сниться (відчуваєш себе Менделєєвим, коли зранку прокидаєшся із задумом зйомки та образу).  Найбільше надихають люди і природа. І те, і інше неймовірно красиве та вражаюче.
А є якийсь нереалізований божевільний задум?
Звісно, я мрію про навколосвітню подорож із фотоапаратом в рюкзаку  Хочу поринути в культуру народів, їх звичаї, побут і повсякденне життя. Найбільше хочу в Індію, Норвегію, Іспанію, Ісландію та Італію. Знаю, що колись я це точно зроблю.
Поділись, який кропіткий процес відбувається від зародження ідеї до готових фото?  Чи так все просто?
Для мене цей процес зовсім нескладний, якщо мені подобається те, з чим я працюю. Єдине, що помітно важко – це велике навантаження на очі через довгий час роботи із комп’ютером. Все інше – одне задоволення. Спершу з’являється ідея, як правило, найкращі виникають неочікувано. Тоді я шукаю людину, щоб її втілити, тут у мене свої стандарти краси, кожного разу вони різні. Спілкуючись з моделлю,що для мене теж дуже важливо, я намагаюсь дізнатись про неї як можна більше, аби точно передати емоційність фотографії, розкрити її власну історію. Далі йде сама зйомка (тут дуже багато деталей, які мало кому зрозумілі). І насамкінець – обробка фотографій. Мене часто запитують, де я редагую фото. Використовую AdobePhotoshop CC. Головне в цьому процесі – обережно працювати зі шкірою, щоб зберегти всі текстури. На більшості фото не корегую кольори, подобаються природнє світло і відтінки, тому стараюсь підбирати правильне освітлення і налаштувати камеру відповідно.
Що і кого найбільше подобається фотографувати?
Люблю фотографувати людей, що мають «мій» типаж зовнішності, неординарні обличчя або особливу життєву історію. З останніми дуже цікаво, адже в процесі дізнаєшся стільки нового і вражаючого, тоді й фото виходять «живими», бо передають душевний стан людини. Подобається працювати з дітьми, вони завжди виявляють до мене прихильність і це приємно відчувати. А ще діти безпосередні і щирі на фото, що мене найбільше підкупляє.
Ти зараз лише визначаєшся з майбутньою професією, чи не хочеш своє подальше життя пов’язати з фотографією?
Вирішила вступати до КНУКіМу на факультет кіно і телебачення, кафедра операторської майстерності та фотомистецтва. У мене багато можливостей, але я знаю, що все одно буду займатись улюбленою справою. Мій вибір повністю підтримують батьки, бо впевнені, що майбутня професія повинна бути актом любові, а не шлюбом по розрахунку. Не знаю, чи стану я професійним фотографом колись, але я точно впевнена, що любов до фотографії не мине ніколи.
І наостанок, що для тебе фото – підробіток, засіб самовираження, хобі чи щось інше?
Для мене фото – все. Я живу фотографіями. Це найкраща частина душі, яку мені вдається віддати іншим. Кожна людина повинна лишити на землі щось надзвичайно значуще, я лишаю пам’ять.

Спілкувалася  Леся КОНДРАТИК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар