пʼятниця, 4 серпня 2017 р.

На три дні Дубровиччина одягнула траурне вбрання
Під час проходження служби за контрактом у зоні АТО на території Луганської області загинув Федір Пляшко, житель райцентру, уродженець Озерська. Багато людей у районі знали цю чудову людину, але біль і переживання торкнулися й сердець тих, хто особисто Федора Петровича не знав.
Усіх захисників України ми шануємо і чекаємо додому живими і здоровими з перемогою. Але Божа воля нам невідома, не всім суджено повернутися на батьківщину і порадувати рідних. От і Дубровиччина оплакувала не раз своїх захисників, синівська любов до України яких вимірюється життям.
Щоразу, як проводили в останню путь наших хлопців-захисників, думалося: «хай більше ніколи»…
Але маємо ще одну втрату, ще одне непоправне горе.
Федір Пляшко народився 29 січня 1966 року в Озерську. Наш земляк відслужив 15 років у прикордонних військах, згодом вийшов на пенсію. У 2014 році став активним учасником Революції Гідності, і в цьому ж році пішов добровольцем на фронт, один рік відважно захищав Україну.
У травні 2017 року вдруге вирішив бути поряд зі своїми бойовими побратимами. Федір Петрович пішов служити контрактником в 14 бригаду ОК «Захід» у Володимир-Волинському та попросив командування направити його на передову. Військовий ніс службу у першій лінії оборони – Щасті та Старому Айдарі Луганської області. Загинув 22 липня. 25 липня на вічний спокій повернувся захисник додому, у домовині, накритій жовто-блакитним стягом. 26 липня пройшла церемонія прощання і поховання патріота. Тисячі людей, море квітів, океан сліз. Важко описати словами цей важкий і траурний день у райцентрі, бо плакали люди і небо. Напередодні шквальний вітер і дощ заполонив світ таким нестерпним болем, що лячно було від такої небесної туги. Не повернути, не покликати і вже не почути хорошої людини. Передусім  рідним назавжди болітиме незагоєна рана. І нам важко, ми щоразу більше розуміємо, що мир потрібен Україні, як повітря.
Сьогодні разом з нами ще раз пом’яніть нашого патріота, помоліться за його упокій. Згадуємо про Федора Пляшка думками рідних і людей, які добре знали і шанували нашого покійного захисника.

Це велика втрата для громади міста, для нашого краю, для мене особисто. Я довгий час знав цю чудову людину, у серці якої було море позитиву для всіх оточуючих.
Пригадую, познайомилися, як Федір йшов у прикордонники, я тоді багатьох наших хлопців підтримав у рішенні обороняти рубежі України. Про Федора Пляшка командування завжди говорило тільки добре, він був взірцевим солдатом. Згодом разом їхали на Майдан. Зима. Мороз. Холод. У Феді була хвора рука. Хотів його стримати, сказавши, що батькові трьох дітей не треба ризикувати. А він мені у відповідь: «Михайловичу, не хочу, щоб мої діти були рабами». Пригадую, як на Революції Гідності, не зважаючи на стан здоров’я, завжди був там, де вимагав тоді час і ситуація.
Потім АТО. Волноваха. Федір часто мені телефонував. Говорив, що і на війні дуже часто треба проявляти людяність. Ділився враженнями про настрої місцевих жителів на Сході і розказував, як українські бійці увагою і турботою завойовували їх довіру. Федір був дуже комунікабельним і приязним, він всюди міг знайти підхід до людей. Знаючи цю людину, я переконаний, що він не міг бути вдома, коли побратими продовжували боротися. Федір Пляшко був там, де цього хотіла Батьківщина. Україна пишається таким сином. Наші щирі співчуття родині захисника. Разом з районною владою ми доклали всіх зусиль, щоб достойно провести нашого земляка-патріота в останню земну дорогу. Це наш обов’язок – підтримати родину у непоправному горі.
Голова РДА Микола Петрушко:
Дуже важко згадувати той момент, як ми прийшли з Анатолієм Білашем сповістити рідним страшну звістку про загибель Федора Петровича. Завжди болить душа, коли чуєш про смерть наших бійців, бо ж вони всі – наші найкращі українські сини. Надзвичайно важко прощатися зі своїми земляками, бо жили поруч, район – це як одна велика родина.
Як підібрати потрібні слова, щоб сповістити родині про таку втрату? А підібрати треба було.
Двері  нам відчинив син. Покликав маму. Коли сказали, що чоловіка нема в живих, то вона не повірила і почала набирати його телефонний номер. Шок, розпач, біль. Дружині таке сприйняти важко, навіть коли розум сприймає, то серце відмовляється вірити, що не стало близької людини, тим паче, що напередодні говорили. Разом з нами приїхали медики, бо цей стрес був надзвичайно раптовим і важким. Мої щирі співчуття рідним, які втратили такого люблячого чоловіка, батька, сина. Україна втратила сина-патріота.
Дружина Інна:
Ми прожили у щасливому шлюбі 30 літ. Зналися змалечку, бо виросли в одному селі, були однокласниками. Федя був прекрасним чоловіком – мудрим, стриманим, поміркованим. Це я така запальна іноді, а він завжди розмірковано і виважено підходив до вирішення всіх життєвих питань. За ним була, як за кам’яною стіною, у всьому відчувала опору і підтримку. Ми щиро раділи спочатку народженню синочків, а потім, як всі, піклувалися про своїх школярів, раділи випускникам, одружили своїх хлопчиків. Слава Богу, троє онучків у нас. Як батько мій чоловік був вимогливим і добрим, хотів, щоб сини були справжніми людьми. А як радів мій рідненький онукам. Це не передати. Як вже брав онучат на руки, то очі вмить починати горіти таким яскравим і теплим світлом. Це була особлива любов. Коли перший раз повернувся з АТО, то ми були щасливі. Слава Богу, прийшов додому живий і здоровий. Справили весілля сину, а потім у чоловіка помер тато. Важка втрата для нього, але життя продовжувалося. Федя, як і всі, мріяв про звичайне людське щастя: щоб родина була велика, будинок затишний, де всі могли б збиратися, сад хотів посадити. Не судилося. Вирване моє серце, бо світло у моє життя чоловік  приносив три десятки років. Ми прожили гарно, а от обвінчалися лише рік тому. Хотіли зробити це й раніше, але все якось відкладалося. А тут син вінчався, то й запропонував, щоб і ми заразом склали обітницю Богові.
Останній раз говорили з чоловіком напередодні загибелі, вдень. Я і ввечері чекала на його дзвінок. Він традиційно телефонував у такий час. Побачила пропущений виклик. Почала набирати до нього, а відповіді не було. Лягла спати зі спокійним серцем, бо Федя все мене запевняв, що нема чого особливо хвилюватися. Телефон всю ніч біля мене лежав, а тут вранці постукали…
Мати Ганна Федорівна:
Я виростила восьмеро дітей, шестеро синів та дві доньки, мої рідні, мої дорогі кровинки. Маю онуків і правнуків. От не стало мого Феді, таке непоправне  горе для нас всіх. Подивіться як жінка, синочки, сестри, брати, племінники тужать за ним, за моєю дитиною. Як ми ростили діток? Хіба ж було декретне, хіба ж було для них все, що є отепер? Багато вони не бачили, але добрими стали людьми. Федя дуже любив людей, спорт, був товариський і добрий до всіх. Бог такого хорошого сина у мене забрав. Чому забрав?
Брат Анатолій:
Разом з братом відрізали частину мого серця. Отак пополовині (чоловік показує рукою і опускає в сльозах очі - авт.). Я вам не передам словами, яким був брат. Просто скажу, людина і господар з великої букви. От ви запитайте на Борку, яким він був столярем. Але головне, що в нас текла одна кров, я міг порадитися і попросити допомоги у Феді. Як сприйняти це непоправне горе?
Однокласниця і землячка з Озерська Станіслава:
Бувають люди, про яких кажуть «один на мільйон». Так от таке можна сказати про Федора. Ми з дитинства у селі гралися, це ж як рідні люди. Завжди знала їх сім’ю, завжди поважала Федю як розумну і толерантну людину. Він завжди умів вислухати і зрозуміти, був чудовим прикладом для синів. Вічна пам’ять чудовій людині.
Отець Данило:
Ми зібралися, щоб вшанувати земляка і захисника. У нас велике горе. У мене велике горе. Я втратив брата, брата у Христі. Я втратив брата, бо він захищав і мою родину, і моїх дітей. Не боявся, не ховався, а пішов туди, де треба було Україні. Наша спільна молитва сьогодні – це найвища шана нашому захиснику.
Згідно з офіційним спільним розпорядженням голів райдержадміністрації та районної ради Дубровиччина провела у жалобі за загиблим Фодором Пляшком три дні. Проте ніяким часовим терміном не обмежиться біль і горе родини, друзів, земляків…
Любов КЛІМЧУК.







Немає коментарів:

Дописати коментар