В ЇЇ ДОРОБКАХ ЖИВЕ ДУША ПОЛІССЯ

Живуть в районі багаті і щедрі своїм чарівним, самобутнім мистецтвом, майстерністю обдаровані люди.

Взагалі на Дубровиччині налічується 169 майстрів декоративно-вжиткового мистецтва. Це і самодіяльні художники, різьбярі, ткалі, бондарі, вишивальниці і т.д.

Три майстрині району носять звання «Заслужений майстер народної творчості України». Це – Любов Стельмашук, Ніна Рабчевська та Уляна Кот із Крупового.

Сьогодні жодне свято у селі та й у місті не проходить без виставки народних умільців. Їхні роботи завжди прикрашають фойє закладів культури району.

У нашому районі широко розвинуте мистецтво вишивки. І сьогодні майстрині вишивки мають тонкий, естетичний смак. У стародавнє мистецтво вишивки вливають сучасні мотиви та прийоми. Саме про одну із таких майстринь наша розповідь.

 Гарного осіннього дня, 10 жовтня 1951 року в с. Людинь, відзначила своє день народження жінка, яку дуже тісно пов’язала доля із творчістю – Тетяна Захарівна Заруднєва. Село Людинь розташоване серед розкішної дикої природи, а ще поблизу села – озеро Сомине.

Народилася Т. Заруднєва у багатодітній сім’ї колгоспників. Батько Тетяни був добрим ковалем та мав хороший голос. Дуже любив співати та знав багато пісень. Й цю любов до пісні він передав своїй доньці Тетянці. Заспівала дівчина дуже рано. Вперше на шкільній сцені виконала пісню, що навчив її батько, «Вийшла мадярка на берег Дунаю». Та виступ цей був геть невдалим, Тетянка забула слова пісні, і зійшла із сцени. Довго не могла наважитися знову заспівати перед публікою. Та любов до пісні була сильнішою. Дівчинка була дуже активною в школі. Після закінчення восьмирічки мала намір здобути освіту, та, на жаль, не мала підтримки. Батьки розлучилися, і мамі було тяжко п’ятеро дітей поставити на ноги, а тим більше дати їм освіту.

Тетяна, після школи, працювала в колгоспі, лісгоспі, кухаркою у дитсадку. Життя було нелегким. Вийшла заміж, народила троє дітей, але серце її прагнуло співати. Завжди знаходила вільний час і бігала на репетиції до клубу. Згодом її помітив та оцінив відомий на Дубровиччині фольклорист Петро Степанюк. Він запросив співати її у колективі під його керівництвом. Хтозна, де могла б бути вона зараз. Можливо, співала б у якомусь відомому колективі або когось би навчала співати. Та сталося, як сталося. Не склалася сім’я. Розлучення… Треба було ростити, виховувати дітей. Наперекір всьому вона стала «першою скрипкою» у новоствореному тоді на базі клубу с. Людинь народно-аматорському колективі (кер. Марія Приходько).

Але це ще не все, що вміє наша героїня. Побувавши в будинку, де живе Тетяна Заруднєва, хіба що на підлозі ви не побачите вишиті її руками роботи. Вишивки тут живуть немов своїм самостійним життям. У її доробку є колекції вишитих рушників, наволочок, килимів, сорочок, сукенок. Вишиванки прикрашають оселю майстрині, двері якої завжди відкриті для всіх бажають ознайомитися з її доробками і замовити щось для себе.

«Все українське для мене рідне», - каже Тетяна Захарівна, – а без пісні і своє життя не уявляю». У цьому можна і переконатися, познайомившись із нею особисто.

До речі, учасникам народного аматорського колективу «Журбина» майстриня пошила та вишила десять костюмів.

Пристрасне вболівання за долю національного народного мистецтва та української пісні стало сенсом її життя.

Коли ж викроює час майстриня для створення нових творів? Адже у неї 14 онуків, основний час вділяє їх вихованню. Минулоріч до учасників колективу «Журбина» приїжджало рівненське телебачення «Азбука смаку», де Тетяна Заруднєва показала свої кулінарні здібності. Тож бажаємо цій жінці невичерпного оптимізму, натхнення в роботі та подальших творчих успіхів. Адже у її доробках живе душа поліської природи, нескінченна життєдайна сила.

Ірина ЯРМОШЕВИЧ, завідуюча ОМЦ РБК.