Море кличе: помічник капітана розповідає про свою роботу

 

Професія моряка далекого плавання оповита романтикою. Відразу уява малює безкраї водні простори, сходи та заходи сонця в океані, незвідані континенти, пригоди та солоний вітер в обличчя. Та реальність зазвичай виявляється більш прозаїчною. Саме про будні під вітрилами розпитала в уродженця Дубровиччини, який з власного досвіду знає, як це – мешкати на воді, по півроку не бувати вдома, щодня проживати «день бабака» з одними й тими самими людьми й споглядати за незмінним водним краєвидом за бортом корабля.

 

 

Павлові – 25-ть. Він – мореплавець в другому поколінні. Змалку слухав історії тата, коли той повертався з чергового рейсу. І в душі проростало бажання побачити все на власні очі. Тож  коли опинився на роздоріжжі вибору професії після дев’ятого класу, почав втілювати свою дитячу мрію. Шлях до неї виявився доволі  довгим. Спочатку був Херсонський державний  морський коледж, далі морська академія. Після восьми років навчання отримав рівень магістра. Довелось хлопцю сповна сьорбнути «простої моряцької юшки» на посаді матроса в своєму першому рейсі, який тривав аж одинадцять місяців.

«Перший день на судні був для мене сюрпризом. Теорія – одне, а практика – зовсім інше. Емоції переповнювали, хоча й виникали сумніви, чи точно ту професію обрав, – згадує Павло. – Робота спочатку видалась важкою. Але з часом втягнувся в корабельну рутину, звик до обов’язків і все пішло добре. Із захопленням дивився на роботу помічників капітана і мріяв, як я буду рости в професії і рухатись по кар’єрній драбині».

І втілення цілей в життя не забарилось – хлопцю запропонували  посаду третього помічника капітана. Наразі, попри свій молодий вік, він уже другий помічник. В даний момент перебуває четвертий місяць в рейсі. Працює на судні іноземної компанії, що ходить під прапором Молдови по узбережжю Африки. Втім тисячі кілометрів та різниця у часі не завадили нашому спілкуванню.

 

Хто, по-твоєму, може стати моряком – хто завгодно чи по-справжньому морська душа?

Стати моряком може будь-хто, та не кожен залишиться в цій професії. На суші дещо романтизують її. Про мандрівки і гарні бездонні краєвиди – правда. Але з часом вже не звертаєш на це увагу. Моряки непогано заробляють порівняно з береговими зарплатами. Однак в море не йдуть за легкими грошима. Є багато нюансів. І за них доводиться платити свою ціну. Ми знаходимось в морі практично половину свого життя. Найчастіше контракти тривають по півроку. Тому найбільший мінус – це довга розлука з коханими і близькими людьми. Не всі здатні жити далеко від дому, не бачити, як ростуть власні діти, виховання яких  лягає на плечі дружини. Молодим хлопцям складно будувати стосунки. Не кожній дівчині підійде таке життя. Хтось витримує цю перевірку, а хтось залишається з розбитими мріями і почуттями. Хоча зараз з цим стало простіше. На багатьох суднах є Інтернет. Тож є можливість частіше підтримувати зв’язок з домом. В морі працюють різні люди. Не скажу, що у всіх душа до цього лежить. Але тим, кому подобається ця справа, набагато легше.

Втім, якщо обрав цю професію, значить і плюси є...

Однозначно, свої переваги є. Часом і про романтику згадуєш, спостерігаючи за мальовничим заходом сонця. Дивишся на безкрайній горизонт і відчуваєш свободу. Не зважаючи на те, що моряки віддають багато часу роботі, великим плюсом стає спокій і впевненість, що вдома твоя сім’я сита і має дах над головою.

Моряку потрібно обов’язково мати відповідну освіту?

Для командного складу (штурманів та механіків) треба середня та вища освіта. Щоб дорости до капітана, потрібно закінчити магістратуру. Для матросів і мотористів достатньо кількамісячних курсів. А ще важливо в нашій справі ставитись з повагою до своєї роботи і виконувати обов’язки згідно з контрактом.

А що в твоїх обов’язках на кораблі як другого помічника капітана?

Екіпаж – це єдиний механізм. Якщо кожен буде належно виконувати свою ділянку роботи, то судно справно працюватиме. А це і є нашою головною ціллю. В колективі корабля – команда містка  (капітан та штурмани), палубна команда (боцман і матроси) та механіки. Останні відповідають за серце судна – головний двигун та обслуговують механічне відділення. Боцман та матроси опікуються порядком. А штурмани управляють судном, плюс до цього мають свої обов’язки. В мої, наприклад, входить планування маршруту плавання, відповідальність за протипожежні та рятувальні засоби. Ми зараз ходимо на кораблі, що має холодильні установки. Перевозимо заморожену рибу. Завантажуємо її з риболовних кораблів і доставляємо в певні порти. Робота складна не так фізично, як морально. Якщо щось трапиться із вантажем чи судном, то вся відповідальність на нас.

Розкажи про свій типовий день на судні.

В морі всі дні схожі, часто навіть однакові. В мене восьмигодинний робочий день. Він ділиться на дві вахти по чотири години – з 12 до 4 години вдень і вночі. В цей час керую судном, веду з точки «А» в точку «Б». В судноплавстві є свої правила дорожнього руху. Коли трапляються інші кораблі на шляху, то дієш відповідно до них. В порту розклад може змінюватись. А у вільний час хочеться зв’язатись з домом, почути щось нове, запитати, як справи. Не на всіх суднах є Інтернет. Якщо він відсутній, то зв’язок з домом можливий через супутниковий телефон  або через мобільний зв’язок місцевих провайдерів в портах. Звісно є час й для перегляду фільмів та занять спортом. Кожен своє дозвілля планує індивідуально.

Наскільки морально важко перебувати місяцями в закритому  просторі з одними і тими ж людьми?

В екіпажі зустрічаються різні люди. І не завжди виходить дистанціюватись від людини, з якою важко налагодити контакт. Потрібно бути психологом, в першу чергу для самого себе, знаходити спільну мову з усіма. Тоді перебування в закритому просторі стане комфортнішим. До цих умов звикаєш. Налаштовуєш себе, що в даний період в тебе не може бути життя інакшим. Я обрав собі таку роботу, значить маю миритись з усіма її особливостями.

А який побут та умови на кораблі? Гарне харчування та належна медична допомога багато значать, коли стільки часу знаходишся в морі.

Умови проживання на суднах різняться – десь краще, десь гірше. Але в основному все необхідне маємо. Чим більший корабель, тим більше на ньому всього є. Я, наприклад, працював третім помічником капітана на великому судні. То там був і спортзал, і басейн. Та й каюти більш комфортні. На нинішньому судні таких благ немає. Зате в нас дуже  дружній екіпаж. Це великий плюс. Коли хороша команда, то значно легше працювати, адже всі один одного підтримують. Мати веселий колектив, гарну атмосферу на роботі значно краще, аніж бути на судні, де є більярдна кімната і всі один одного «кусають», як акули.

Готують теж по-всякому. Від кухаря залежить настрій і здоров`я моряків. Посади лікаря немає, але в екіпажу є медичні сертифікати першої допомоги, а в помічників капітана – медичний сертифікат за розширеною програмою.

Екіпаж міжнародних рейсів зазвичай багатонаціональний. З ким доводиться долати морські простори?

Національності на кораблях зустрічаються різноманітні, доводилось працювати з європейцями, африканцями та слов’янами. В будь-якому  випадку іноземці на судні – це практика англійської мови, якої часто не вистачає в наших екіпажах. В кожної країни свої особливості, але в цілому ми всі однакові. Потрібно просто бути людьми. Кількість екіпажу відрізняється. Наприклад, на риболовних суднах до сотні людей працює, на моєму – 19. В нашому колективі є литовці, росіяни, українці і два білоруси. Тому спільну мову знайти нескладно.

Море все-таки примхливе та норовливе. Траплялися шторми чи надзвичайні ситуації?

Так, море непередбачуване, але в більшості випадків погода залежить від району плавання. На півночі частіше штормить, район Африки більш спокійніший. Був свідком шторму в Біскайській затоці, як кажуть береженого Бог береже.

Мореплавство дає можливість побачити світ. Де вже вдалось побувати?

В основному я працював на західному побережжі Африки. В Європі теж був,  але небагато. Найбільш сподобалось в Південно-Африканській Республіці, порт Кейптаун, та на Канарських островах, порт Лас-Пальмас. На Канарах – океан, чистенький пляж, все доглянуто та по-європейськи. Одним словом – курорт. Поки знаходимось в порту, в нас є можливість покупатись і позагаряти. Але не той настрій. Ми все-таки на роботі, а не на відпочинку, тому це сприймається зовсім по-іншому.

Моряки завжди вважалися забобонними людьми. Чи збереглись донині моряцькі традиції та забобони?

Особисто я на забобони не звертаю уваги. Та й багато їх не знаю. Є всім відомий вислів, що «жінки на кораблі – до біди». Насправді це не так. Жінки на суднах зустрічаються нечасто, але вони все-таки є. В нас працює кухар Світлана Іванівна. Дуже привітна і хороша людина, смачно готує, в свої 60-ят добре справляється з обов’язками. В екіпажі всі її поважають. Так що можна сміло спростовувати цей міф. Традиції також є, але це все потихеньку відходить в минуле, адже судноплавство стає сучаснішим. Але бувають екіпажі, які шанують традиції і при перетину екватора проводять «церемонію посвячення в моряки».

А що зараз з піратством відбувається?

Піратство завжди було і донині існує. Його важко викорінити. Це велика проблема сьогодення мореплавства. Але є запобіжні заходи, які знижують ризики захоплення, зокрема вибір безпечного маршруту і взяття судна під охорону військовими. На щастя, мені не доводилось з піратами стикатись і, сподіваюсь, не доведеться.

Як після повернення з плавання сприймається сухопутне життя?

По приїзду додому перший місяць призвичаюєшся до життя на березі, хочеться побути вдома і акліматизуватись. До дому швидко звикаєш і вливаєшся в ритм.

Які маєш мрії та плани у професії і не тільки?

Планую побудувати  міцну  сім’ю і дорости до капітана. Надійний тил – це дуже важливо в житті моряків, підтримка рідних дає мотивацію досягати вершин в нашій непростій професії.

Дякую за цікаву розмову! Попутного вітру й спокійного моря тобі в роботі!

 

Спілкувалась Леся Кондратик.