Вітаємо переможців!

Футбол – гра, яка перехоплює подих всієї планети. Гра, яка змушує весь світ зупинися в одній точці і об’єднує людей різного віку, статусу, національності. Дехто називає її наркотиком, дехто - мистецтвом. І з одним, і з іншим твердженням неможливо сперечатися, адже той, хто одного разу «підсів» на футбол, буде до кінця життя насолоджуватись видовищем.

14-15 січня на стадіоні «Горинь» відбулося загальнорайонне футбольне свято. Цьогоріч турнір з міні-футболу був масштабнішим, ніж зазвичай. Відстоювати честь та гідність своїх сіл та міста приїхали аж 30 футбольних команд. Дубровиця була представлена п’ятьма. Також до турніру запрошені були команди з Орв’яниці, Берестя, Висоцька, Колок та інших сіл району. Спонсорами турніру стали представники партії «Воля» та Дубровицька міська рада.

І знову міський стадіон вибухнув оваціями, а трибуни наповнились емоційними глядачами. Весь район об’єднав невмирущий дух  любові до футболу. Арена ожила і з нетерпінням чекала тріумфатора поєдинку. Навіть люта січнева завірюха не завадила молодим спортсменам показати всі свої здібності. 14 січня Дубровицю покрив глибокий шар снігу, і стадіон був більше схожий на льодову арену.  Навіть довелося викликати спеціальну техніку для боротьби з негодою. Як тільки-но комунальні роботи були виконані, гравці були запрошені до гри. По завершенню групового етапу до фіналу пройшли 12 команд, які наступного дня, 15 січня, зійшлися у боротьбі за титул. Честь Дубровиці відстоювали 2  місцеві команди «Найк» і «Батьківщина».

Емоційною і напруженою була фінальна гра між командами «Случ» (с. Колки) та «Батьківщина» (м.Дубровиця). Весь стадіон завмер в очікуванні.

«Ось де справжній адреналін! Ось де справжні емоції! Футбол – це зовсім інше життя. Коли ти заходиш на стадіон, то все інше стає неважливим. Єдине, що тебе хвилює – це результат матчу», – говорить один із вболівальників.

Результатом протистояння стала довгоочікувана перемога місцевої команди, і саме «Батьківщина» отримала зимовий кубок з міні-футболу «Різдво-2017». Також було визначено і нагороджено кращих футболістів турніру. Отож, підтримаймо і привітаймо переможців!

Надія Саковська, студентка 2 курсу НУ «Острозька академія».

Хто не помиляється – той не вчиться

Новий рік приніс нам не лише багато свят, а й нові дискусії на ті ж болючі теми. Зовсім скоро учні випробовуватимуть свої сили у ЗНО. Яким воно буде – залишається тільки вірити в краще. Чомусь саме завдання з української мови визнані одними із найтяжчих. Чудасія, та й годі!

Розгляньмо деякі з питань, що хвилюють не лише мовознавців, а й пересічних українців.

Чи можна вірити правопису?

Досить дражлива тема: де ж знайти ті правила, якими послуговується інтелігенція для обґрунтування написання або вимови того чи того слова. Розгортаючи чинний український правопис, можна помітити навіть неозброєним оком те, скільки помилок у ньому зачаїлося. Нещодавно українці святкували Різдво, а перед тим готували 12 страв, які знаменували прихід Святого вечора у родинне гніздечко. Але як одним словом назвати вечір перед Різдвом? Невже «Свят-вечір» (адже один з правописів нам так і подає у параграфі 26)? Але правильно писати разом - «Святвечір» (складне слово, утворене поєднанням прикметника з іменником). Провівши опитування у соцмережі, можна зробити висновок, що більшість молоді, яка проводить свій активний відпочинок у віртуальному світі, має рацію, що дуже тішить.  Таких прикладів є безліч, але істина залишається одна: якщо не бажаєте читати монографії мовознавців – читайте правопис, де, крім огріхів, уміщені базові правила української мови.

Як навчити іноземця української, якщо самі її вивчити не можемо?

Молоді роки – це той час, коли довколишні джерела інформації та хороші можливості вирують не лише струмочками чи потічками, а й повноцінними морськими хвилями довкола особистості. Подекуди вони змушують зануритися у нове й незвідане, що стає згодом надзвичайним досвідом. Знайомства в цей час мають величезне значення як для саморозвитку, так і для пошуку своєї полички у світовій шафі. Неабияким захопленням і здивуванням обрамлені моменти спілкування з іноземцями, які прагнуть вивчити нашу рідну мову. Один із них – румун Лупашку Йонут, який вже встиг побувати у Києві та Львові і хоче ще відвідати багато місць в Україні, з якою межує його Батьківщина. Іноді спілкування з ним у Skype схоже на гру «Поясни, чому так?». Лупашку має друга з Києва, той розмовляє російською. Чому не українською? «Ваша мова дуже важка, що він вибрав для себе іноземну за рідну?» - запитує мій приятель англійською із румунським акцентом. Я не маю, що відповісти. А він продовжує: «У нас такого нема, на щастя». І справді – це «на щастя» таке величезне, що гуртує не лише національний дух, що може звучати з ноткою пафосу, а й гарантує відсутність питань, на які свідомому українцю важко віднайти відповідь.

Дві зовсім різні події - розмова з іноземним другом та роздуми на кухні під час приготування обіду – стали поштовхом до створення ще одного опитування, результати якого втішними не виявилися:

Трішечки більше половини опитуваних дали правильну відповідь на те, як писати слова, якими послуговуємося у повсякденному житті дуже часто (в іншомовних словах подвоєння не зберігаємо). Подумаймо! Запрошуючи друга у піцЕрію (саме такий наголос), хочемо там скуштувати піццу чи піцу?

Чи згасає з роками у дітей зацікавлення українською мовою? А чи, може, навпаки?

Погулич Катерина – вчитель-мовник, яка  віддана своїй справі упродовж багатьох років. Улюблений наставник багатьох випускників, про що свідчать численні схвальні відгуки. «Пам’ятаю, як Катерина Василівна заходила в клас зі словами: «Діти, зараз будьте дуже уважні: «день народження» – обидва слова пишемо з малої літери, а «День Незалежності» – з великої! – а потім із посмішкою додавала: – Я теж вчуся з вами»,  – згадує одна з випускниць. Під її чітким керівництвом учні активно виборюють призові місця і на обласному рівні.

                                         Фото із соцмережі

Під час спілкування Погулич Катерина захоплено та щиро поділилася: «Зацікавлення в учнів не зникає, а навпаки. Іноді, коли випадково зроблю огріх, бачу, як мої вихованці впевнено підносять руки, аби виправити, я ж бо обмовилася. Завжди це сприймала позитивно, адже це результат, що знаменує лише одне: праця і сили, вкладені в розумних дітей, завжди віддають плоди сторицею».

Цікаво було почути і те, що ж є найважчим у роботі вчителя української мови? Відповідь така: «Найважче – це не бачити вогнику в очах своїх учнів».

«Сьогодні попит на вивчення української суттєво зростає. І це мене надзвичайно тішить», - заявляє Олександр Авраменко, автор понад п’ятдесяти підручників із української мови та літератури, на зустрічі з яким вдалося побувати.

Надія є!

Фото Ірини Покотильської

Як у дорослому віці перейти на українську? І чи можливо це зробити?

Одного разу почула думку, що це неможливо. Ніби як змінювати програму, яка поставлена як стандартна і не піддається ні обробці, ні коректуванню. Але людина – це не програма (хоча хороші програмісти вам скажуть, що і тут проблем ніяких не виникає).

Олександр Авраменко зазначає, що «все це слабенькі відмовки, які люди застосовують для того, аби приховати свої лінощі». Нагадаємо, що саме він працює із Володимиром Зеленським, крім того, ще й зазначає, що учень із відомого українського шоумена хороший: «Володимир має надзвичайну пам’ять. Він прийшов до цього у 37 років. І це дуже приємно». 

Студентка 3 курсу одного з Київських навчальних закладів висловлює свою думку щодо цього питання: «Якщо малу дитину можна навчити говорити, читати й писати рідною мовою, то не бачу причин, чому цього не роблять дорослі? Тим паче, що питання так гостро постало перед цілою нацією. Мої знайомі навіть китайську із задоволенням вчать. Якщо хочеш – зробиш!». Марія переконана, що «головною перешкодою на шляху до вивчення рідної мови є небажання це робити».

І справді – розмовляймо українською, бо ми того варті!

Вікторія Селезень,

студентка Національного університету «Острозька академія

Робити добро для людей

Цю незвичайну людину я знаю порівняно недавно, всього кілька років. Напевно, сам Бог допоміг цій зустрічі, за що я вдячна Всевишньому. Свої поетичні доробки не наважувалась довіряти нікому. Саме повірити в себе мені допомогла Надія Михайлівна Свищевська, вчителька української мови та літератури Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка. Познайомилася я з нею ще школяркою, благоприємна аура спілкування допомогла зміцнити наші відносини.

Надія Михайлівна народилася у мальовничому поліському селі Кураш, а родовід походить із села Соломіївка, звідки родом і мій батько. Про дитячі та шкільні роки сільської дівчинки Надійки, шановні читачі, можете прочитати у авторській книжці «Квіти дивосилу», а також у книзі «За тебе, рідна Україно», яку Надія Михайлівна видала у співавторстві з Раїсою Тишкевич.

З біографії талановитих людей дізнаємось, що з дитинства вслухались у народні казки, легенди, пісні, свято шанували звичаї і традиції.

Незважаючи на важку, виснажливу колгоспну працю зранку до самого вечора, мама у вільний час вчила донечку вишивати, в’язати, водночас співаючи родинно-побутові, календарно-обрядові, весільні пісні. До речі, про ці пісні ви можете дізнатись з літературних доробок поетеси.

Слухаю Надію Михайлівну і в уяві потрапляю у весільне дійство, де молодих везуть до вінчання, обвивають коровай барвінком та ялицею, що символізують вірність і вічне кохання. Вслухаюсь у веснянки, численні хороводи, які лунають понад селом, над рікою Горинь, аж чути у сусідніх селах:

За городом качки пливуть,

Каченята крячуть,

Вбогі дівки заміж йдуть,

А багаті плачуть.

Вбогі дівки заміж йдуть з чорними бровами,

А багаті сидять вдома з кіньми та волами.

А Надія Михайлівна пригадує вже повстанські пісні:

Ти, козаче, живи сам собою,

Кожний день будь готовий до бою…

Слухаю мовчки і відчуваю, як моя душа збагачується живлющою силою народної педагогіки, живої скарбниці і ловлю себе на думці, як мені пощастило на такі зустрічі. Розумію, що не прочитаю про це ні в якій книжці, адже, як кажуть, кожне сільце має своє слівце. Починаю домислювати і те, чому юна Надійка захотіла стати вчителькою. Поради мудрого дідуся, середовище, наповнене вщерть піснями, звичаями, традиціями, працелюбність спонукали закінчити Київський державний університет ім. Тараса Шевченка.

Близько півстоліття Надія Михайлівна працює на освітянській та літературній ниві. Доводилось працювати і директором сільської школи, і заступником з виховної роботи в одній із міських шкіл. Вчитель вищої категорії, має звання «Старший учитель». Її учні обрали різні професії, але для педагога найголовніше, щоб його вихованці стали справжніми людьми, любили батьків, рідний край, були співчутливими, толерантними. «Робити добро для людей – призначення наше на цій правічній прадідівській землі», – каже Надія Михайлівна. Є у неї хобі, яке переросло у життєву необхідність – писати про людей, у кожному серці бачити частинку тепла, таланту, мудрості, комусь допомогти розвивати найкращі людські якості, щоб світ ставав досконалішим. Серед родинних раритетів зберігає мамину вишиванку, рушники, вишиті хрестиком червоними і чорними нитками.

Поетеса і сама вишивала рушники, вміє плести орнаментовані доріжки, які веселять око в оселях рідних і численних друзів. Здається, що ця енергійна і життєлюбна жінка не підвладна рокам. Вона активно подорожує рідним Поліссям, часто ходить пішки, не може полишити звички щоденно фізично працювати. Виросли діти, підростають п’ятеро онуків. А бабуся продовжує творчу діяльність. Видала шість збірок «Запитай у берізки», «Конвалії у серці», «Квіти дивосилу», «Мелодія душі», «Промінчик сонечка». Вона – співавтор літературних видань: Дубровицького літературного об’єднання «Журавлина», «Бурштиновий край» та літературного альманаху Сарненщини «Пролісок». Запитую в Надії Михайлівни, в який час народжується поезія і відразу ж отримую відповідь: «Коли прокидається природа, коли дрімає натомлений світ, коли вечоровими росами вмиваються трави, коли при палаючих свічах каштанів роздумують над новими мелодіями птахи, коли зовсім несподівано обпікає щоку пекуча сльоза… Співає душа людська від цієї краси хвалою рідній землі і низьким поклоном батьку-матері за вічну весну життя та молодості».

– Я не можу не згадати сьогодні і своєї першої стежини, яка босоніж вела мене у світ з батьківського подвір’я, де влітку було напрочуд багато сонця, а взимку намітало гори сріблястого снігу; тут самоцвітами переливались, виблискували хвильки нестримної Горині, а на озері, зарослому лататтям, на недосяжній глибині пишалися водяні царівни-лілеї, – додала моя співрозмовниця.

Ця розповідь, вважаю, була б не завершеною,якби не сказала, що Надія Михайлівна – член Національної спілки журналістів України, очолює Сарненське районне об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка.

Переглядаємо численні нагороди, серед них – грамота Управління освіти і науки Рівненської держобладміністрації, обласної організації НСПУ, обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, почесна грамота за підписом голови ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Павла Мовчана, почесна ювілейна відзнака до 70-ти річчя створення УПА та багато інших. За кожною з нагород – високий професіоналізм, неоціненний вклад у розвиток української мови та літератури, особливий внесок у виховання творчої молоді у найкращих традиціях українського народу, відданість ідеалам незалежності української держави, багаторічна  плідна громадська діяльність. Залишаю затишну домівку з твердим переконанням, що в Україні все буде добре, обов’язково переможемо, бо нам, молодим, є у кого вчитися любові до людей, до батьків, до рідної землі, бо гідність людської особистості – тонка й ніжна, сильна і мужня, недоторкана і незламна річ!

Надія САКОВСЬКА,

студентка 2 курсу НУ «Острозька академія».

«Надзвичайно важливо відшукати

для себе справу до душі»

Ще знаменита винахідниця маленької чорної сукні говорила про важливість некоштовних прикрас. «Люди з хорошим смаком носять біжутерію. Всім іншим доводиться носити золото», – сміливо стверджувала Коко Шанель. Безперечно, подібні речі можуть стати родзинкою будь-якого образу. Тим більше, якщо вони авторські та самобутні. Саме такі з бісеру та ниток творить юна майстриня із Сварицевич – дев’ятикласниця Анастасія Холодько. Про своє захоплення дівчина розповіла «Дубровицькому віснику».

«Любов до рукоділля прищепила мені мама ще з дитинства, – каже Настя. – Пам’ятаю, як зимовими вечорами вона брала спиці і в’язала справжні витвори. Згодом і мене долучила до цього процесу. Відтоді я старалася випробувати себе у різних видах творчості, але лише невелика кількість захоплень переросла в улюблене хобі. Зараз плету браслети з бісеру та ниток «Муліне» (молодь їх називає «фенічками»), також з бісеру роблю ґердани, намисто, сережки».

Як часто буває, перший млинець в умілиці видався глевким: «Зараз навіть трошки соромно за дебютну роботу з ниток. Браслет вийшов кривенький, короткий та з дірками, але я й досі бережу його як згадку про те, з чого все розпочалось. А ось перший ґердан з бісеру був доволі вдалим. Вчилася всьому завдяки Інтернету, точніше завдяки фото-урокам. Згодом натрапила на канал на YouTube, повністю присвячений цьому заняттю. Тоді я й побачила, наскільки подібне рукоділля популярне. Тож почала знаходити однодумців у соцмережах, спілкуватись, обмінюватись досвідом, просити порад. Таким чином набиралась знань та навичок. Звісно ще багато є чому вчитись, адже задумів щодо творчості маю безліч».

«Ніколи не планую, коли займатимусь рукоділлям, – продовжує дівчина. – Є вільна хвилинка? Нудно сидіти, чекаючи? Саме час творити. Так само нема певних часових рамок, за які можна зробити певний виріб. Все залежить від натхнення, самої роботи і від зосередженості на ній. Є такі, що робляться за 2-3 дні, а буває, що деякі і за півроку не доплела. Та й таке заняття трохи стомлює, починає боліти шия, спина. При роботі з бісером страждають пальці, оскільки бісерна голка дуже тонка і може легко проникнути у шкіру, тому слід бути дуже обережним».

Настя, окрім близьких, радує своїми прикрасами і замовників. Хоча зізнається, що статків на цьому не заробляє. «Ціни, особливо на бісер, «кусаються». Виручені кошти одразу витрачаю на нові матеріали. Виходить замкнуте коло. Тому наразі творю, аби дарувати людям естетичне задоволення. Можливо, краса моїх робіт є маленькою частинкою тих, що «врятують Світ». До того ж ручна робота заспокоює, розслабляє, випускає на свободу фантазію, емоції. Це наче аркуш паперу, на якому ти можеш намалювати будь-що, без обмежень».

«Люди замовляють різні вироби. Кожен обирає те, що йому ближче до серця. Комусь до вподоби простий геометричний орнамент, що дуже пасує до їхньої сукні, хтось задивляється на складніші квіткові орнаменти. Одне прикро, що замовляють лише жінки, аби побалувати себе чи зробити приємний подарунок комусь», – зауважує рукодільниця.

«Думаю, мало таких, хто був би байдужим до саморобних прикрас, – запевняє Анастасія. – Безумовно, головна їхня перевага – унікальність, автентичність. Ніде в світі не знайти два повністю однакових вироби. Навіть якщо один митець змалює картину іншого, якісь відмінності все-таки будуть. Втім найголовніше: все, що створене руками, – зроблене з любов’ю і несе позитивну енергетику творця».

Попри невеликий творчий досвід, дівчина встигла дебютувати зі своїми прикрасами на виставці народних умільців. «Щороку в Сварицевичах проходить обласний фестиваль на Трійцю. Оскільки наше село є єдиним, в котрому ще збереглася традиція «Водіння Куста», до нас приїжджають гості з інших сіл, міст і країн. В період свята діють різні виставки, цьогоріч мене вперше запросили прийняти участь. Від багатьох отримала схвальні відгуки, а дехто навіть придбав кілька прикрас».

Окрім цього, Настя має ще одне цікаве епістолярне хобі. Здавалося, у час Інтернет-технологій паперові листи стають рудиментом. Адже набагато легше відправити електронне повідомлення, яке до свого адресата дійде за лічені секунди і має мізерні шанси десь загубитись. Втім воно позбавлене душевності, впевнена дівчина. Саме тому Настя захопилася традиційним листуванням. «Спочатку це був просто обмін подарунками, «фенічками» та листівками. Ними обмінювалася з друзями з різних куточків України. Перший лист я надіслала чудовій дівчині із Запоріжжя, наступний поїхав до Львова, далі – в Мелітополь. І так все закрутилось. Звісно набагато цікавіше не просто ділитись презентами, але й розповідати про свої думки та відчуття новому другу. Листуючись, не звертаєш уваги, як людина виглядає, який у неї фінансовий стан. Просто отримуєш задоволення від спілкування. Взагалі враження, коли чекаєш відповіді тижнями, а потім отримуєш лист, не передати словами».

Наостанок дівчина підсумовує, «коли навкруги так багато бруду, негативу та песимісту, надзвичайно важливо відшукати для себе справу до душі, щось приємне, радісне, добре і позитивне».

Леся КОНДРАТИК.

ВОДОХРЕСНА КУПІЛЬ:

ЇЇ «ПЛЮСИ» ТА «МІНУСИ»

Свято Богоявлення відзначають 19 січня. У цей день прийнято занурюватися в ополонку, адже люди вірять, що водохресне купання допоможе «змити» гріхи й оздоровитися. Однак відомо, що для непідготовленого організму екстремальне занурення може бути небезпечне. «Дубровицький вісник» поцікавився думкою дубровичанина Олега, котрий одним з першим в районі долучився до водохрещенського «моржування».

На думку пана Олега, воно нерозривно зв’язане з внутрішньо духовною потребою. «Коли сам вперше долучався до водохресної купелі, насамперед хотів випробувати власні можливості: чи зможу, чи не схиблю, чи стане сили духу». Але землякам молодий чоловік радить підходити до такого «моржування» обачно, каже, не зайве буде попердньо ознайомитися з основними правилами крижаної купелі.

Правило № 1 – консультація з лікарем. Пірнання в ополонку може спричинити неабиякий стрес для організму, тому треба знати, наскільки він підготовлений до цього. Купання заборонено у разі наявності відкритих ран, захворювань серцево-судинної системи, виразки шлунку тощо. З власного досвіду Олег ділиться: «Якщо недуга починає атакувати, навіть, коли відчуваєте перший озноб, а температура дещо перевищує норму, не варто відмовлятися від занурення в крижану воду». Саме ця процедура особисто нашому співрозмовнику допомагала здолати недугу.

Правило № 2 – моральне налаштування. «Заходячи у воду людина іде по здоров’я, а не хвороби, тому думки на зразок «я обов’язково захворію, цього не треба було робити» – протипоказані», – запевняє Олег. Дуже важливо, каже він, «хто й як вас вперше підведе до ополонки, з якими думками ви в неї зануритеся. Помічною є сама віра в те, що це тобі на користь». Хибною називає наш співрозмовник усталену думку, мовляв, для того, щоб приймати крижані купелі, необхідно обов’язково попередньо загартовувати організм. «Ефект спонтанності не виключається. Може успішно приймати такі купелі навіть людина, що відважилася на це зопалу». Каже, що на другий рік, як сам знурився у водохрещенську ополонку, приєдналася до нього навіть мама, якій на той період вже було за шістдесят. «Вона була переконана, якщо таке купання сподобалося мені, то й їй буде за приємність». Зрештою так воно й виявилося, тож це вже сімейна традиція.

Правило № 3 – правильно дібраний одяг. Пірнати у воду в купальнику, плавках чи у спеціальній термобілизні – справа індивідуальна. Із собою до ополонки обов’язково треба взяти рушник, тепле зручне взуття, змінний одяг. Шлях від води до одягу має бути максимально коротким. Добре, каже чоловік, йти по снігу  не в гумовому взутті, а в домашніх капцях, що гріють ногу. Непогано, якби допомагав переодягатися хтось з близьких – швидко й вправно подавав сухі речі, допомагав розтертися тощо. Щодо одягу для самого занурення (часом бачимо, як пірнають люди в ополонку у вишиванках), пан Олег радить звести його до мінімуму. «Високий градус морозу для тіла навпаки створює приємний контраст з водою. Зайвий одяг лише призведе до переохолодження, адже тканина швидко промерзає».

Правило № 4 – перед купанням варто зробити невелику розминку, але так, щоб не спітніти. Підходячи до води, розслабити тіло, іти помірним темпом. Олег радить спробувати хоча б раз зануритися з головою, щоб «запустити увесь організм». Перебувати у воді «новачкам» бажано не більше хвилини. «Весь ритуал «роздягання-зануварювання-одягання» повинен закінчитися максимум за п’ять хвилин».

Правило № 5 – після купання треба накритися рушником та перейти в тепло, перевдягнутися, зігрітися чаєм. Ні в якому разі не алкоголем! Твердження, що алкоголь допомагає зігрітися – хибне. У будь-якому випадку під час цього дійства оковита – зайва. «Алкоголь, однозначно, треба виключити що до занурення в ополонку (хоча б за місяць до цього), що після того», - каже чоловік.

Правило № 6 – місце для купання необхідно обирати затишне й безвітряне. «Висока вологість та вітер – основні вороги для крижаної купелі. У таку погоду відважитися на купання можуть хіба що відчайдухи».

Ну і звичайно організаторам такого купання необхідно подбати про безпеку й поінформованість людей, як поводитися до і після цього. Пан Олег проти лише, щоб водохрещенська купіль перетворювалася на шоу і піар. «Це момент духовного очищення, а не хизування. Шкода, коли хтось цього не розуміє. Цей ритуал – момент єднання людини з природою та вищими силами, чим менше при цьому буде «посередників», тим краще», – переконаний він.

Людмила РОДІНА.

Як лікуватимуть українців після медичної реформи: основні нововведення

У Міністерстві охорони здоров’я розповіли про основні нововведення, які чекають українців після проведення медичної реформи.

Оригінал інтерв’ю в. о. міністра ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я Уляни Супрун – на сайті «Українська правда. Життя».

– Що головне у вашій реформі? Зменшити витратні статті в бюджеті?

– Головна мета наших реформ – забезпечення рівного доступу до якісних медичних послуг кожному українцю. Наші зусилля спрямовані на те, щоб пацієнти отримували необхідне лікування і профілактику, щоб уникнути хвороб в майбутньому.

Ми не зменшуємо витратні статті. Навпаки витрати з держбюджету на сферу охорони здоров’я ростуть. У 2017 році вони збільшилися на 18% у порівнянні з минулим роком.

Важливо за наявні гроші надати більш якісне обслуговування українцям. І ми знаємо, що це можна зробити, більш ефективно використовуючи наявні ресурси. Потрібно створити умови, при яких наявні гроші будуть приносити максимальний результат для пацієнта.

Світ не стоїть на місці. І потрібно засвоювати кращі зразки світової практики, моделі, які діють в світі. Ми не повинні озиратися на минуле і підлаштовуватися під досягнення перших десятиліть СРСР, коли була зовсім інша ситуація.

– Скажіть, будь ласка, чому система Семашко вас не влаштовує? Поясніть, чим вона погана?

– Ця модель не зосереджена на пацієнті, а спрямована на утримання великої кількості медустанов, слабо враховує реальні потреби.

За кількістю ліжкомісць ми лідируємо впевнено в Європі, поступаємося тільки Білорусії. На моє глибоке переконання, пацієнти в лікувальних установах повинні не утримувати ліжкомісця, а отримувати належне лікування. А саме на нього грошей вже не вистачає.

Ще одним недоліком є нераціональне використання робочого часу лікарів.

Але не будемо говорити про абстрактні речі! Яскравим прикладом досягнень системи Семашко, згадка про який кидає в холодний піт кожного українця, є поліклініка, яка вона є зараз – кілометрові черги і усвідомлення витраченого часу.

– Чи дійсно багато пацієнтів, задоволених тим, як все працює зараз?

– Система зосереджена не так на якості, як на кількості. Ми виступаємо за перехід до моделі, яка буде гарантувати контроль якості системи охорони здоров’я.

– В чому полягає відповідальність лікаря?

– У січні буде затверджений стандарт, в якому буде чітко описано: що повинен робити лікар; що входить до переліку його обов’язків; спектр діагностичних процедур, аналізів, які відносяться до сфери первинної допомоги, гарантованої державою.

Відповідальність лікаря буде полягати в дотриманні стандарту надання послуг. Пацієнт в свою чергу буде відповідальним за дотримання призначень лікаря.

– Яка рейтингова система існує для оцінки діяльності лікаря? Якщо її не існує, чи планується її створення?

– Як не дивно, але принцип «сарафанного радіо» дуже життєздатний. Адже зараз ним користуються багато пацієнтів, коли знайомі, рідні діляться інформацією про хороших фахівцях.

На приватному ринку існує багато сайтів з рейтингами лікарів, де можна знайти вичерпну інформацію про кожного фахівця, а також відгуки пацієнтів. Згодом з’являться подібні сервіси з інформацією про сімейних лікарів.

Всі лікарі, які працюватимуть за контрактом з Національною службою України здоров’я, будуть доступні в єдиній відкритій електронній базі, прив’язаній до карти.

– Де знаходиться список лікарів, серед яких можна вибирати? Як поміняти сімейного лікаря, після дати N, якщо він тобі не сподобався? Як часто можна змінювати сімейного лікаря протягом року? До кого звертатися з цього приводу? Чи треба писати заяву і на чиє ім’я?

– Змінити лікаря можна буде, тільки звернувшись до іншого фахівця і під час прийому уклавши новий договір.

Працюватиме електронна система, яка передбачає, що з укладанням нового договору в той же момент попередній договір втрачає силу.

Якщо людина має підстави змінити лікаря, то йому не обов’язково йти до нього особисто, щоб розірвати угоду.

З введенням електронного реєстру пацієнтів це можна буде робити як завгодно часто. Процедура така ж, як при укладанні першого договору. Потрібно буде звернутися з документом, що посвідчує особу. Це можна робити в кабінеті лікаря або онлайн, а потім завірити підписами.

– Хто буде надавати лікарняні?

– Сімейні лікарі будуть видавати лікарняні листи, направлення, рецепти на ліки, які підпадають під програму реімбурсації (відшкодування вартості від держави), і будь-які медичні довідки.

– Якщо лікар у відпустці або на лікарняному, виходить, потрібно буде чекати або звертатися в приватну клініку?

– При укладанні договору з установою і Національною службою здоров’я заклад повинен чітко прописати механізми, куди звертатися пацієнту, якщо його лікар у відпустці, на навчанні або на лікарняному. Пацієнт чітко повинен знати: хто надасть йому медичну допомогу в разі необхідності, це буде лікар в цьому закладі або в іншому, за якою саме адресою, а також куди звернутися вночі. Лікар не може відмовитися від пацієнта на етапі запису. Однак він зможе це зробити в подальшому при наявності вагомих підстав, таких як: невиконання призначень лікаря, недотримання рекомендацій і відмова від обстежень.

– Що робити, якщо обраний лікар відмовляється приймати пацієнта? Якщо пацієнт підозрює, що його лікують не за протоколом, хто буде контролювати якість надання медичних послуг?

– Контролювати якість надання медичних послуг буде Національна служба здоров’я, яка укладає договір з лікарем. Оскільки стандарт послуги гарантує держава, тому послуги будуть надаватися відповідно до медичних протоколів лікування. Якщо, наприклад, лікар прописує пацієнту антибіотики, які не відповідають медичним протоколам, про це відразу дізнається Національна служба здоров’я. Діятиме електронна система, де буде інформація про призначення лікаря. Департамент у Національній службі здоров’я України, який здійснює перевірку, виявить і зафіксує порушення.

– Що означають 210 грн. на рік на пацієнта?

– Пацієнт обирає лікаря, а за медичні послуги платить держава 210 грн. – це державний тариф, який передбачає річне обслуговування одного пацієнта. Такий тариф дозволяє забезпечити лікаря і фінансово стимулювати догляд за всіма пацієнтами, з якими укладено договір. Варто підкреслити, що це не накопичувальна система. Пацієнту не слід боятися, що ця сума в 210 грн. може вичерпатися під час першого ж візиту і надалі доведеться платити. За послуги, що входять в гарантований пакет, ніяких додаткових коштів не потрібно. Це страхова система. Громадяни вносять внески в загальне оподаткування відповідно до можливостей, а медичну допомогу отримуватимуть відповідно до потреби. В січні буде затверджений стандарт, де буде чітко прописано, що входить в стандарт допомоги, який забезпечується державними тарифами. Інформація буде доступна в інтернеті. Кожен пацієнт зможе ознайомитися самостійно, або йому розповість лікар.

Доки ми святкували, вони працювали

Чимало наших земляків у дні Новорічних і Різдвяних свят виконували свої функціональні обов’язки на робочому місці. У їх домівках також були вбрані ялинки і зваблювали смаколики, на них чекали діти і онуки. Кожному в такі дні хочеться спокійно подивитися телевізор чи посидіти за столом з друзями, прийняти гостей або ж навідатися до рідних. Але є робота невідкладна, потрібна і дуже вагома в суспільстві. Саме через неї люди часто змінюють плани, зустрічають свята на робочому місці і непокояться за зроблене. Вони, як правило, не чекають подяки, а просто виконують свої професійні обов’язки, бо вони Люди, професіонали.

Сьогодні мова про окремі з таких служб.

Бригади швидкої допомоги вдень і вночі

вартували здоров’я наших земляків

Про початок Нового року у Дубровицькій станції екстреної (швидкої) медичної допомоги КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ» розповідає керівник підрозділу Наталія Аркадіївна Яковлєва:

20-25 викликів на добу: відповідальність, професійність, велике фізичне та психологічне навантаження – такими були свята і будні у медиків нашої швидкої допомоги. Наразі у районі трудиться дві бригади на швидкій, які надають землякам невідкладну допомогу, маємо двох лікарів – Яну Олександрівну Виговську та Олександра Володимировича Баклана. На жаль, частина спеціалістів захворіла, дехто у відпустці.

З початку року зареєстрували 78 викликів до хворих з високою температурою. Один з них до дитинки у дуже складному стані. На превеликий жаль, це шестимісячне немовлятко врятувати медикам у лікарні не вдалося. 22 рази викликали жителі району швидку на побутові травми. Так, третього січня стався прикрий випадок – у Дубровиці: пес укусив дитинку за обличчя, отож наша допомогали і у цій непростій ситуації. 7 січня зареєстровано виклик на дорожньо-транспортну пригоду у Золотому, постраждали люди, доставляли у лікарню учасників цього ДТП. На початку січня у районі сталося кілька пожеж. Без допомоги медиків швидкої знову ж таки тут не обійшлося. Отож рятували тих, хто отруївся чадним газом і мав опіки, ситуації складні і знову ж таки наші колеги  проявляли свій професіоналізм і чисто людське розуміння.

У ніч з 9 на 10 січня з ножовими пораненнями до лікарні доставили дубровичанина, на якого напав невідомий. Виїжджали і на трагічний випадок, коли на людину впало дерево у Літвиці і в Залужжі, звідки забирали людей з вогнепальними пораненнями. Словом, на жаль, у нас був дуже «насичений» початок року. Зараз наші бригади вкомплектовані спеціалістами, але нам бракує двох лікарів. Щодо забезпечення медикаментами, то маємо весь арсенал ліків, які необхідні для надання невідкладної медичної допомоги.

Як не прикро, трапляються випадки, коли наші земляки викликають швидку за хибною адресою, відмовляються зустріти бригаду на вулиці, допомогти винести хворих чи потерпілих. Ось нещодавно викликали наших спеціалістів в Осову. Бригада приїхала, виклик хибний, а це ж затрата пального, часу, нервів. Можливо, у цей час в іншому кінці району справді вкрай треба допомога медиків. Отож, будьмо розсудливі та взаємовічливі.

Щиро вдячна всім своїм колегам за роботу, нелегку, напружену, нервову у дні новорічних та різдвяних свят та повсякденну. Особливе «спасибі» тим фахівцям нашої «швидкої», кому довелося надавати допомогу у найскладніших вищезгаданих ситуаціях – фельдшерам: Олексійовець Валентині Гнатівні, Шмигельській Світлані Миколаївні, Чирук Яні Вікторівні, Красько Ларисі Миколаївні, Луцькій Руслані Анатоліївні, Малошу Роману Анатолійовичу, лікарю – учаснику АТО Баклану Олександру Володимировичу і лікарю Яні Олександрівні Виговській.

Ми не Боги, не все залежить від нас, але, повірте, робимо все можливе, що спроможні зробити у тому чи іншому випадку, нам небайдужа доля і здоров’я кожного нашого пацієнта. Зичу всім нашим землякам здоровя і гарного 2017 року.

Від автора (довідково): 15 січня, після опівночі у селі Залужжя відбулася стрілянина, у результаті якої двоє місцевих жителів опинилися на лікарняних ліжках. Правоохоронці встановлюють місце знаходження зловмисників.

Слідчо-оперативна група, яка прибула до місцевого розважального закладу, встановила, що сутичка відбулася через особистий конфлікт місцевих жителів та приїжджих молодиків. У розпалі конфлікту зловмисники вистрелили із мисливської рушниці. Коли 21-річний та 46-річний місцеві жителі намагалися забрати зброю у нападників, ті здійснили у них два постріли. Після цього зникли з місця події на власному авто у невідомому напрямку.

У результаті сутички молодики отримали вогнепальні поранення плеча та стегна. Їх госпіталізували у травматологічне відділення Дубровицької центральної районної лікарні. Їх життю нічого не загрожує.

У поліції розпочали досудове розслідування за частиною 4 статті 296 (хуліганство із застосуванням вогнепальної зброї) Кримінального кодексу України. Нині проводяться розшукові заходи щодо встановлення місця перебування осіб, причетних до тяжкого злочину.

Комунальники не підвели

Комунальникам міста Старий Новий рік приготував особивий сюрприз – сніжний, щедрий, невгамовний. Давно не бачила такого чудового снігопаду. Це з погляду романтики чи художнього смаку. А от з погляду комфорту і безпеки – вкрай складна ситуація, коли опадів багато випадає. Пішоходам і водіям доводиться налаштовуватися на особливий «режим» пересування.

Відразу зазначу, що зважаючи на форс-мажорні обставини,  працівники комунальної служби міста робили все від них залежне, щоб і шляхи розчистити, і посипати пішохідні доріжки для нашої безпеки. Не з чужих слів кажу, а з тих ситуацій, свідком яких була особисто.

Пригадую, 7 січня вранці, коли люди тільки поспішали до церкви, а багато хто просто ніжився у ліжку, в районі другої школи комунальник піском вже посипав перехрестя. Звісно, сотень робочих рук у службі нема. Отож зробити все і водночас, за складних погодніх умов, неможливо, у будь-якому випадку хтось таки відчує на собі примхи погоди.

Чистили дубровицькі вулиці 14 січня та 15 січня по кілька разів, тракторами і лопатами. Як зазначає керівник комунальної служби Віктор Садовський, жодної вулиці у місті працівники його підприємства не обминули. Отож нарікати на те, що нічого не робилося комунальниками в цей період – це ображати не керівника чи міського голову, а тих, хто працював, не покладаючи рук. Приємно, що натомість, деякі містяни не критикували, а навпаки допомогли комунальникам. Наприклад, мешканці будинку по вулиці Миру, 150 активно долучилися до розчищання вулиці біля свого дому.

Відрадно також, що відповідально підійшли комунальники до підготовки стадіону, ігрових майданчиків для проведення футбольного турніру «Різдво-2017». Це відмітили навіть вболівальники з інших областей України.

Керівник комунальної служби наголошує, що у разі виникнення проблем з розчищенням вулиць слід звертатися з повідомленням за номером 20085.

До речі, у 2016 році вперше за 20 років був поновлений машинно-тракторний парк комунальної служби (придбано два трактори). На сьогодні, комунальники цілком забезпечені необхідною технікою, щоб підтримувати на вулицях, скверах міста порядок. Отож іноді їм варто просто подякувати за роботу в свята і на холоді.

А зараз думки дубровичан про роботу комунальної служби в період значних снігопадів.

Оксана Драган, підприємець: На свята гостювали у сусідній області. Там відчули, як пішоходи, всі негаразди сніжної зими. Повернулися у Дубровицю і були приємно здивовані, що вулиці міста почищені від снігу. Дякуємо комунальникам за роботу і бажаємо і надалі так відповідально ставитися до своїх професійних обов’язків.

Віктор Гумен, підприємець: Нещодавно відвідував Польщу, де дороги вражають прохідністю навіть в снігопади. Звичайно, нам до Європи ще далеко. Але ситуація «не патова». Якщо порівнювати з сніговою стихією 2013 року, коли моя вулиця виявилася повністю відрізаною, цього року комунальники впоралися в викликами природи. Не скажу, що «на відмінно», але тверду «трійку з плюсом» можемо поставити.

Руслана Хохол, підприємець з «Малого ринку»: Коли йшла на роботу після інтенсивних снігопадів, що припали на вихідні, дуже боялася, чи взагалі зможу дістатися до свого павільйону. Але територія виявилася розчищеною. Не стверджую, що ідеально, проте сніг комунальники розчистили ще вихідними. Єдине, що особисто мені створювало незручності – це підступи до пішоходних переходів. Після інтенсивних снігів, наступила відлига, й вони вкрилися сніговою кіркою – хоча їх й посипали піском, але у взутті на підборах почуваєшся на переходах не зовсім впевнено. 

Любов КЛІМЧУК.

Різдвяна радість

Український народ відсвяткував Різдво – велике релігійне свято.

Вранці цілими родинами височани йшли до церкви, щоб подякувати Богові за те, що послав на землю Боже Немовля — Спасителя роду людського.

Колядками, вертепом та молитвою вітали рідних зі святом Різдва Христового у Свято-Успенській церкві с. Висоцьк.

Особливої радості додав дитячий вертеп, що уже десять років поспіль проводить дружина священика і вчитель основ християнської етики Постоєва Світлана Миколаївна. Дуже радісно почути щирий дитячий спів чи у вертепному дійстві побачити Йосипа і Марію з Дитятком, звіздаря з різдвяною зіркою, пастушків з посохами, трьох царів з подарунками, ангелів-охоронців, навіть нечистого чортика та царя Ірода, якого не боїться і прожене ангел смерті. У колядках діти прославляли новонародженного Божого Сина, вітали височан найщирішими побажаннями і засівали, промовляючи:

Нас послав Святий Василь засівати в заметіль,

й особливий дав наказ, щоб засіяли і в вас!

Ще й навчив казати так: на кохання сієм мак,

сієм жито на добро, а для сміху ось пшоно,

на здоров’я вам овес, щоб був крепкий рід увесь.

А від заздрісних осіб сієм вам пшеницю-хліб!

Сієм, сієм, засіваєм, З Новим роком вас вітаєм!

Отець Андрій пригостив усіх діточок різдвяними смаколиками.

Зараз відроджуються старі традиції, особливо у селах. Адже Різдво – це величне і радісне свято для всіх нас. З Різдвом Христовим, мої дорогі односельці! Заходьте і ви до нас на гостини!

Андрій ПОСТОЄВ,

настоятель церкви, протоієрей.

«Ой, радуйся, земле»

Районний огляд-конкурс відбувся в Дубровиці

У нас, в Україні, магія різдвяних днів нерозривно пов’язана і з численними традиціями, серед яких одне з найважливіших місць займають колядки та різноманітні святкові віншування. Різдвяні та новорічні віншування – своєрідний подарунок для кожної особистості, незалежно від віку, яка свідомо ідентифікує себе з українською нацією. Різдво – одне з найулюбленіших світлих християнських свят. Різні народи зустрічають цей день за своїми традиціями та обрядами. Між іншим, чимало українських звичаїв, до яких ми звикли, насправді мають фольклорне походження і мало чим пов’язані з подіями, які відбувалися у Вифлеємі. Звичай колядування має свою давню історію, коріння якої сягає ще арійських часів. Колядки пов’язані з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди. Традиція колядування збереглася й до сьогодні.

15 січня 2017 року відбувся районний огляд-конкурс колядок  та щедрівок за участю гуртів щедрувальників від сільських  клубних установ району, всього 13 гуртів. 

Барвисті сценічні костюми, яскраві атрибути, заворожуючі мелодії виконавців дали змогу поринути в дивовижну атмосферу новорічних та різдвяних свят, їх прадавніх звичаїв та обрядів. Звучали й давно забуті пісні, й співані-переспівані, й абсолютно нові, й старі на новий лад.

Свою майстерність демонстрували: дитячий  фольклорний  колектив «Різдвяна зірка» с. Бережки (кер. Оксана Сергеєва); гурт клубу с. Велюнь (кер. Людмила Главацька); гурт клубу с. Озерськ (кер. Юлія Серко); гурт будинку культури с. Лісове (кер. Ганна Грицюк); гурт будинку культури с. Осова (кер. Василь Столяр); гурт Соломіївського СКДК – народний аматорський ансамбль автентичного фольклору с. Кураш (кер. Марія Корнійчук); гурт будинку культури с. Берестя – народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Серпанок» (кер. Оксана Пінчук); гурт клубу с. Людинь – народний аматорський вокальний ансамбль «Журбина» (кер. Таїса Яцута); гурт будинку культури с. Лютинськ (кер. Галина Шинкар); дитячий гурт будинку культури с. Залужжя (кер. Валентин Жакун); гурт будинку культури с. Крупове – народний аматорський фольклорний ансамбль «Берегиня» (кер. Ніна Рабчевська); гурт Трипутнянського сільського культурно-дозвіллєвого комплексу – фольклорний колектив «Бурштинові роси» (кер. Тетяна Міщур); гурт клубу с. Сварицевичі – народний  аматорський фольклорний ансамбль родини Чудіновичів (кер. Віра  Зиль).

Огляд-конкурс оцінювало компетентне журі у складі начальника  відділу культури і туризму райдержадміністрації Наталії Мозоль, директора районного будинку культури Олександра Лавора та  викладача музично-теоретичних дисциплін музичної школи Людмили Співак. Учасники огляду оцінювались за такими критеріями: рівень виконавської майстерності; художній рівень виконання; сценічна культура.

Перше місце здобув народний аматорський фольклорний ансамбль  родини Чудіновичів с. Сварицевичі; друге – вибороли учасники фольклорно-етнографічного ансамблю «Серпанок» с. Берестя, а  також порадували та звеселили глядачів виступи наймолодших учасників огляду-конкурсу дитячий фольклорний колектив  «Різдвяна зірка» будинку культури с. Бережки (кер. Оксана  Сергеєва), які також завоювали друге місце; третє дісталося  гурту щедрувальників від Соломіївського сільського культурно--дозвіллєвого комплексу народному аматорському ансамблю  автентичного фольклору с. Кураш.

Всі учасники районного огляду-конкурсу «Ой, радуйся, земле!» отримали дипломи за участь, а переможці – грошову винагороду та солодощі.

Виступи учасників конкурсу на цьому не закінчилися, вони продовжили свої щедрування й колядування по місту, по селах та  в своїх домівках.

Щиро дякуємо всім учасникам огляду-конкурсу за активну участь.

Ірина ЯРМОШЕВИЧ. Організаційно-методичний центр РБК.

Фото Аліни Разкевич.