Відтепер офіційно наш земляк

у французькому клубі

 

20-річний нападник Микола Кухаревич нарешті підписав офіційний контракт з представником найвищого футбольного дивізіону Франції – клубом «Труа». Інформація про це нещодавно з’явилася на сайті французької команди. Контракт уклали на п’ять років – до літа 2026 року. Хлопець міг приєднатися до клубу й раніше, але заліковував травму. Інших деталей та фінансових умов трансферу  псесслужба «Труа» не розголошує.

 

Молодий футболіст теж повідомив в соцмережі про таку знакову подію. В «Інстаграмі» він зазначив: «Нова сторінка моєї  футбольної кар’єри. Дякую всім, хто поруч». І вже навіть поділився першими фото з тренування. Однак детальніше розповісти про свої враження нам поки не зміг. Відтепер кожне інтерв’ю має погоджувати з клубним прес-аташе. Такі там прописані правила.

Про перехід  форварда команди «Рух»  до Франції стало відомо ще в березні. Президент львівського клубу Григорій Козловський в інтерв’ю відкрив деякі подробиці трансферу:

«Ми продали [Кухаревича] за хороші гроші. Дуже хороші. Це шестизначна цифра. Мені гріє душу те, що я показав, що навіть у 19-річному віці ми будемо віддавати футболістів. Якщо вони будуть затребувані топ-клубами, це здорово. Якби в Україні давали за Кухаревича навіть 10 [мільйонів], а в Європі – один, я б віддав все одно його в Європу». Ще раніше він розповідав, що окрім трансферної суми, прописаний цілий ряд привабливих бонусів для «Руху». Також залишились права на отримання відсотків від майбутніх продажів Миколи.

Молодий футболіст разом з українською командою провів 18 матчів. Крім того, в минулому сезоні Микола зіграв п’ять поєдинків за молодіжну збірну України, в яких забив три голи.

Нова команда нашого земляка – дебютант французької Ліги 1. В минулому сезоні вона посіла перше місце в Лізі 2 і завоювала путівку в елітний дивізіон. Перший тур нового чемпіонату «Труа» проведе 8 серпня проти зіркового «ПСЖ». Команда входить в «City Football Group» – компанію, що володіє десятьма клубами, в тому числі і «Манчестер Сіті», де грає ще один українець Олександр Зінченко.

 

Написала вірш для олімпійців

 

Український прапор майорить в олімпійському Токіо. Вже 23 липня в столиці Японії стартують XXXII Літні Олімпійські ігри. А напередодні  Національний олімпійський комітет України закликав уболівальників підтримати  нашу збірну. Серед тих, хто записав відео-побажання для олімпійців, обрали трьох переможців. У їх числі активна дубровичанка Тетяна Островець. Дівчина написала щирий та емоційний вірш для українських спортсменів. За що отримала пам’ятний презент.

«Ура! Вже вдруге влітку виграю призи від НОК України! Долучайтесь до активностей і заряджайтесь позитивом!», – написала Тетяна у «Фейсбуці».

 

Сторінку підготувала Леся КОНДРАТИК

 

Ірина Мазур: «Я роблю те, що люблю»

19 липня перший раз офіційно відзначили День тренера. Чому обрали таку дату для професійного свята спортивних наставників? Бо цього дня 1996 року Україна вперше взяла участь в Олімпійських іграх як незалежна держава та самостійна команда.

Про значення тренера в житті спортсменів можна говорити багато. Він стає другою  сім’єю для тих, хто йде до вершини спорту. Це натхненник, наставник, мотиватор, який щодня працює як над собою, так і над своїми вихованцями. Розділяє з ними злети і падіння, сльози радості і розчарування. Саме він першим розкриває задатки майбутніх спортсменів, прививає їм любов до гри та допомагає повірити у власні сили.

Цього дня ми розпитали про шлях до спорту та професійні мрії у дитячої тренерки з баскетболу Ірини Мазур. Її вихованці цьогоріч впевнено про себе заявили на обласному рівні, ставши призерами  змагань.

 

Спорт мені полюбився з дитинства

Я родом з Рокитнівщини. А чим в селі було займатись, окрім школи, роботи та городів? Залишався тільки стадіон. З баскетболом познайомилась в п’ятому класі. Вчитель фізкультури організував секцію. Туди пішла моя старша сестра, а за нею і я. Ця гра захопила мене відразу. З першого тренування все настільки просто і легко вдавалось. Звичайно ніхто нас не вчив професійної техніки, як правильно закидати м’яча, як розвертатись…Разом з новим вчителем ми брали книжки і розбиралися в азах самі. Ні Інтернету, ні відео-уроків тоді не було. Та це не завадило нам успішно виступати на рівні району, потім області і навіть України. Бо було величезне бажання і мотивація.

Після 10 класу вступила до Сарненського педколеджу на вчителя початкових класів та англійської мови. Зізнаюсь, обрала цей заклад, бо думала, що там є зіграна баскетбольна команда і буде більше можливостей займатись. Але очікування не виправдались. Довелось збирати команду майже з нуля. Завдяки ентузіазму чотири роки поспіль ми опинялись у призерах області. А потім в один момент нас поставили перед фактом, що зал зайнятий. Мені ж фізично треба було хоча б три рази в тиждень займатись. Тому пішла в сарненську спортивну школу. Директор одразу направив тренуватися разом з хлопцями, мовляв, з дівчатами тобі робити нічого. Для мене ж головним був баскетбол, а з ким в нього грати – немає різниці. Першого разу тренер ніяк не міг збагнути: як це так – дівчина буде змагатися  за м’яч поряд із хлопцями. А вже наступного – він запропонував мені стати тренером спортшколи. А який солдат не мріє бути генералом? Кожен хоче рости у своїй улюбленій справі. Тож без долі вагань погодилась. Відтак  пропрацювала там 11 років наставником дівочої баскетбольної команди.

А до Дубровиці мене привело кохання. Вийшла заміж і перебралась сюди. Ще три роки після переїзду практично жила в дорозі – вранці їхала на роботу до Сарн і поверталась пізно ввечері. Хотілось випустити своїх дівчат, з якими займалася з четвертого класу. Якраз тоді пожинали плоди наших старань і праці. І покинути все на півдорозі було б неправильно. А потім отримала травму. Посидівши півроку вдома, зрозуміла, що треба шукати щось на місці. Виявилось це не так легко. В результаті мені дали чотири години в Мочулищенському ЗЗСО і 0,25 ставки тренера-сумісника в дубровицькій спортивній школі. Я з тих людей, які намагаюсь викластись на роботі на повну і отримати результат. Навіть маючи чверть ставки.

 

Бути тренером-сумісником – завдання не з простих

Ми працюємо навчальний рік – з вересня по травень. Далі нас офіційно звільняють. Якщо бракує фінансування, то навіть раніше. От і виходить – займаєшся з дітьми, тільки починаєш добиватись прогресу і тебе звільняють. Так було і з моєю нинішньою командою. Я набрала дівчаток в четвертому класі (зараз вони в сьомому). Більшість з них учениці дубровицького ліцею, ще четверо навчаються в школі № 2. Через такі кількамісячні перерви ми багато пропустили. А результат в спорті великою мірою залежить від регулярності тренувань. До того ж рік я була в декретній відпустці. Як зараз пам’ятаю, минулого літа гуляю з донькою по місту. Бачу одну зі своїх вихованиць і запитую: «Прийдеш у вересні на баскетбол?». ЇЇ ствердна відповідь мене так змотивувала, що повернувшись додому, сказала чоловіку: «Все – з вересня виходжу на роботу!». Доньці було лише рік. Втім якби з дівчатами ми ще трохи пропустили, то точно нічого не наздогнали б.

Їхні однолітки вже виступали на чемпіонатах області і України. А ми тільки по-новому вчились азам баскетболу. За рік освоїли і техніку, і тактику. Як кажуть, пройшлись «галопом по Європі». За весь час дівчата не пропустили жодного тренування. Був азарт та натхнення як в мене, так і в них. І це дало свій результат. На першому ж обласному турнірні зайняли друге місце. Далі на чемпіонаті Рівненщини серед спортивних шкіл знову опинилися в призерах. Скільки емоцій було у дітей – словами не передати. Суперники займалися по 3-5 років, а в нас фактично за рік такий результат. Зрештою другого серпня аж сімох  наших баскетболісток запросили  на тренувальні збори, де будуть відбирати кандидатур в обласну команду. Працюючи в Сарнах, якщо вдавалося хоча б одну дитину відправити на збори – це вже було досягнення. А тут одразу стількох. Дуже пишаюся дівчатами. Для них це величезний досвід і шанс. Постараємось його не прогавити. Я наразі звільнена, але ми все одно тренуємось і готуємось до зборів.

 

Тренерство для мене не просто робота

Це моє хобі. Я приходжу на заняття і отримую задоволення від процесу, особливо, якщо діти кайфують разом зі мною. Я роблю те, що люблю. Мені подобається сам баскетбол. Він надзвичайно цікавий, динамічний і непередбачуваний вид спорту, сповнений емоціями, азартом і командним духом. Це гра для душі, тіла і розуму. Адже тут треба не просто бігати за м’ячем, а ще й включати голову, бо за секунди доводиться приймати рішення і вибудовувати тактику. Він загартовує як фізично, так і психологічно. А головне – дисциплінує дітей. Вчить відповідати за свої вчинки та дії, бути командним гравцем, наполегливо досягати цілей. Моє завдання – вселити їм впевненість у власних силах. Дати розуміння, що нічого неможливого немає, якщо є бажання і прагнення старатись. Недаремно кажуть, що успіх – це 1 відсоток таланту і 99 відсотків праці.

 

Який я тренер?

Важко саму себе охарактеризувати в цій іпостасі. Про це краще запитати у моїх вихованців. Ми друзі, можемо пожартувати і посміятись. Але щойно заходимо в зал – починається дисциплінований процес. Тому, напевно, я все-таки строгий тренер. Працювати з дітьми – велика відповідальність. Маєш бути прикладом для них, треба знайти підхід до кожного, вибудувати довіру і зуміти зацікавити.

 

Моя професійна мрія – бачити своїх учнів успішними людьми і спортсменами

Я тренер на початковій стадії і закладаю в них ті якості і навики, котрі вони можуть використати в майбутньому. Для мене важливо, щоб моїх дітей після дубровицької спортшколи далі помітили. Завжди радію, коли вихованці продовжують займатись баскетболом. Хтось професійно, хтось на любительському рівні. Значить я змогла посіяти в їхніх серцях любов до цього спорту. І це найголовніше. Звісно хотілося б побачити їх в командах найвищого ешелону області та України.

 

 

Ягідно-медове заняття сім’ї Єфімців

 

Липень в мене асоціюється зі смородиною. А точніше з бабусиним ароматним варенням, якого вона старалась завжди  вдосталь наготувати. Ставало воно і рятівником від простуди, і смачною начинкою для пирогів, і охолоджуючим напоєм влітку. Для такої ж потреби чи не в кожній господі росте по кілька кущиків цієї цілющої ягоди. А ось у молодого подружжя Єфімців із Зелені запашна плантація більш масштабна. Три роки тому вони на полі висадили маленькі пагінці. Нині там красується більше 400 кущів доглянутого смородника.

 

В селі для молоді роботи немає. Це прикра реальність. Але, як кажуть, хто хоче щось змінити – шукає можливості, а хто не хоче –  той шукає причини. Іванна та Павло Єфімці не стали чекати «з моря погоди», вирішивши спробувати себе в садівництві. Поки у цій справі роблять лиш перші кроки, вчаться на своїх помилках, часом наступають на граблі, але все ж йдуть вперед.

«Одружені ми вже чотири роки. В місто не подались. Залишились в своєму селі і пробуємо щось робити вдома, – розповідає чоловік. – Все починалось з фундука. Простіше кажучи, це окультурений вид ліщини. Висадили ми цього горіха цілу плантацію. Вклали гроші. Замовляв я саджанці з Польщі – по чотири долара за штуку. Але примхи природи зруйнували плани. Повінь знищила насадження. З одного гектара залишилось лише 30 соток. А паралельно ще на 10 сотках висадили смородину. Одразу закуповували якісні голландські сорти, щоб людей чимось здивувати. Якщо продавати, то щось хороше».

Перший час доводилось працювати над тим, аби смородина добре вкоренилась, набралась сил. Ця ягода не дуже примхлива у догляді. Але щоб вона порадувала хорошим урожаєм, треба докласти терпіння та праці – регулярно полоти ряди кущів, обрізати, обробляти від шкідника. За освітою Павло не агроном. Навчався на слюсаря з ремонту автомобілів, а професія Іванни – перукар. Тож премудрості садівництва освоювали на практиці та завдяки Інтернету. Благо, нині є повно інформації у відкритому доступі. Було б лише бажання дізнаватись нове.

«Всі наші сорти відрізняються. Деяким чудово підійшла наша земля, а деякі поки в рості відстають. Перший рік взагалі ягід не було. А ось на третій – вже маємо доволі непоганий урожай. З кращих кущів зібрали по півтора кілограма. Були ягоди одного сорту розміром майже, як вишні. З кожним наступним роком кущі ростимуть і врожай відповідно буде збільшуватися. Селекціонерами заявлено – до двох з половиною кілограма з куща. В основному ягоди продаємо людям. Коли був надлишок, то здавали заготівельнику».

– А чому саме смородиною зайнялись? – цікавлюсь у співрозмовника.

«Біля домівок у людей переважно росте несортова смородина  –  дрібна і з кислуватим смаком. Селекційну мало хто вирощує. Тому захотілось запропонувати щось нове. До того ж ця ягода одна з найкорисніших».

І справді смородина – скарбниця корисних мікроелементів. Вона є не лише смачним продуктом, а й природним лікарем. Має в кілька разів більше вітаміну С, аніж лимони. Щоб забезпечити організм добовою нормою цього вітаміну достатньо з’їдати 20 ягід в день.  Тож навіщо шукати вітаміни в заморських фруктах, якщо є своя –  рідна, корисна й доступна смородина? До того ж здавна її споживали для зміцнення імунітету, покращення роботи шлунка та й загалом для природного оздоровлення організму.

Павло встиг скуштувати заробітчанського хліба в Польщі. Втім  каже, що працювати на власній землі, вирощувати свою продукцію –  значно приємніше. Тим паче має ще одну віддушину – пасіку. На обійсті молодої родини рівним рядочком вистроїлись чепурні різнокольорові вулики, де трудяться сотні «кусючих» працівниць. Всі медові будиночки зроблені руками Павла. Має для таких потреб невеликий деревообробний верстат.

«Мені з дитинства було цікаво спостерігати за бджолами, за їхнім напрочуд організованим світом. Змалку хотів мати власну пасіку. І коли випала така можливість, почав втілювати дитячу мрію. Займаюсь пасікою вже п’ять років. Нарощував своє бджолине господарство поступово. Починав  в перший рік з чотирьох сімей, зараз маю біля 35-ти. А якщо рахувати з нещодавно виведеними, то й всі 50-ят. Бджоли в мене німецької породи «Бакфаст». Вони  –   трудолюбиві і спокійні, сильно не жалять. Біля пасіки завжди багато роботи. Це заняття потребує часу, знань і грошових вкладень. Але воно приносить неабияке задоволення. Я можу назвати себе фанатом бджолярства».

Про пасіку Павло може розповісти чимало цікавого. Проводить там по кілька годин на день. Багато читає та цікавиться. Вважає, що головне в цій справі – любити її і не гнатися за кількістю меду. Значно важливішою є якість. Відтак запитую, як розпізнати хороший солодкий нектар?

«Потрібно звертати особливу увагу на густину і тягучість меду, його прозорість і запах, адже всі ці якості свідчать про натуральність продукту. Чомусь багато людей впевнені, що мед обов’язково має засахарюватись. І дивуються, коли бачать мій, котрий рідкий практично весь рік. Все залежить від стиглості бджолопродукту. Якщо не спішити і дочекатись правильного часу, то дозрілий мед майже не засахарюватиметься. Коли ж викачати зарано – буде швидше кристалізуватись. На це впливають й види медоносів та спосіб зберігання. Найкраще мед тримати при кімнатній температурі в сухому місці. Багато хто ставить баночку з бджолиним продуктом в холодильник. Це неправильно, оскільки мед має здатність вбирати зовнішні запахи та вологу. І від цього починає знову ж засахарюватись».

Нині в Україні бджолярство активно розвивається, продовжує Павло: «Я слідкую за деякими пасічниками в «Ютубі». Наприклад, є молодий хлопець, який повернувся із фронту і власними силами почав розвивати  бджолине господарство. Зараз в нього близько 400 сімей. В інтерв’ю розповідав, що в цьому році має доходу в середньому по 2000 доларів. Тож навіщо та Польща, коли можна достойно заробляти вдома? Одним словом, є з кого брати приклад і є куди рости».

Підтримкою та помічником у медовому ділі для пасічника стає дружина. Раніше вона панічно боялася медоносних комах. Не могла підійти до вуликів за десять метрів. Зараз же вправно справляється з роботою біля бджіл. Минулого року навіть сама викачала мед. У їхній родині ароматний нектар – незмінна страва на столі. Цукру подружжя майже не вживає. А Іванна ще й любить покулінарити, тому цей продукт стає родзинкою солодких витворів. Серед коронних медових страв – запашна пахлава та торт «Медовик».

Психологи кажуть, що одним з пазлів щасливого сімейного життя є спільні захоплення. Тому нехай в родини Єфимців буде ще не одна справа, яка приносить їм задоволення та користь.

«Ми тільки шукаємо свою нішу, що буде наступним – покаже час», – наостанок додає Павло.

Леся КОНДРАТИК.

 

Що приготувати з чорної смородини?

Пиріг із чорною смородиною

Складові для начинки:

• 160 г цукру

• 300 г чорної смородини

• 3 яєчні білки

• 1 ч. ложка крохмалю

• 1 ч. ложка розпушувача

• 1,5 ст. ложки борошна

• Цукрова пудра

Для тіста:

• 2 склянки борошна

• 125 г вершкового масла

• 125 г цукру

• 3 яєчних жовтки

• 1 ч. ложка розпушувача

Рецепт приготування:

1. Приготуйте пісочне тісто, розтерши борошно з вершковим маслом. Додайте жовтки, цукор, розпушувач і ванільний цукор. Загорніть в плівку і покладіть в холодильник на півгодини.

2. Підготовлене тісто розкачати. Викладіть у форму і утрамбуйте руками, сформувавши бортики.

3. Яєчні білки збийте з дрібкою солі. Поступово додайте цукор, борошно, крохмаль і розпушувач. Вилийте білкову суміш на корж, посипте зверху чорною смородиною.

4. Готуйте в духовці при 180 ºС від 45 до 60 хвилин.

5. Остудіть пиріг зі смородиною, акуратно перекладіть на блюдо і прикрасьте просіяною цукровою пудрою.

 

Джем зі смородини на зиму

Інгредієнти:

• 650 г чорної смородини

• 350 г цукру

• 5 коробочок кардамону

• 0,5 палички кориці

• сік половини лимона

• цедра 1 апельсина, нарізана смужками

• 0,5 ч. л. меленої гвоздики

Рецепт приготування:

1. Ягоди засипати цукром, залишити на кілька годин або на ніч.

2. Додати всі прянощі, цедру апельсина (тільки помаранчеву частину) і сік лимона. Акуратно перемішати.

3. Довести до кипіння, зменшити вогонь і варити близько 40 хвилин, регулярно помішуючи, до загусання.

4. Перелити в стерилізовані банки місткістю 0,5 л.

 

Смородинове варення «п’ятихвилинка»

Інгредієнти:

• 2 кг смородини

• 1 кг цукру

Рецепт приготування:

1. Ягоди добре промити та обсушити, скласти в каструлю.

2. Додати цукор і перемішати. Дати постояти кілька годин.

3. Довести до кипіння і варити на сильному вогні 5 хвилин.

4. Розкласти у стерилізовані банки й закатати.

 

Желе з чорної смородини

на зиму

Інгредієнти:

• 6 склянок води

• 1 кг ягід смородини

• 2,5 кг цукру

Рецепт приготування:

1. Закип’ятити воду, опустити в неї підготовлені ягоди та варити з моменту закипання протягом 2 хвилин.

2. Гарячу ягідну масу протерти через сито з великою сіткою, додати цукор, знову поставити на вогонь і довести до кипіння.

3. Через 3 хвилини зняти з вогню і розлити у стерилізовані банки. Закатати.

 

Морозиво зі смородини і сметани

Інгредієнти:

• 300 г чорної смородини

• 300 г сметани

• 5 ст. л. цукру

Рецепт приготування:

1. Ягоди перебрати і добре помити. Обдати окропом, щоб вони випустили більше соку.

2. Подрібнити чорну смородину за допомогою блендера. За бажанням пропустити через сито, щоб вийшло чисте пюре без шкірки.

3. Додати сметану і цукор. Ретельно перемішати, спробувати, при необхідності додати більше цукру.

4. Перелити масу в формочки і вставити палички.

5. Відправити в морозилку на 3-4 години до повного застигання.

6. Готове морозиво дістати з формочок, зануривши їх попередньо в гарячу воду на кілька секунд.

 

 

ВШАНУВАЛИ  СВЯТУ  ДІВУ  УЛЯНІЮ

Цього року вже вдруге 19 липня релігійна громада Свято-Уляніївської церкви ПЦУ села Крупове славила нашу небесну заступницю в стінах свого щойно зведеного храму. Кілька священників та сотні парафіян. Прийшли храмувати так само дружно, як свого часу взялися за будівництво церкви. Буквально за кілька місяців спраглі молитви українською мовою люди власним коштом звели її стіни та встановили куполи. «Практично храм на вісімдесят відсотків вже готовий. Залишаються тільки оздоблювальні роботи. Коли в перший рік утворення нашої релігійної громади наші опоненти побачили, як швидко росте храм, навіть вони заговорили: видать, Богові ця церква угодна, якщо сама погода сприяє будівничим», – каже тепер церковний староста Данило Мозоль.

Крупове – перше село на Поліссі, де громада не побажала протистоянь з приводу поділу храму, а вирішила починати будівництво з нуля. І ось за неповні два роки духовна красуня стала основною принадою села.

Цьогоріч розділити свято з крупівчанами завітали разом зі своїми настоятелями й парафіяни інших церков ПЦУ, що за останні роки постали на теренах Дубровиччини, директори місцевих лісгоспів на чолі з начальником управління лісового та мисливського господарства Рівненської області Віталієм Суховичем. Приїхав привітати з храмовим святом від імені народного депутата України Віктора М’ялика його помічник, а разом з тим й сільський староста Віктор Кузін, пожертву від депутата обласної ради Василя Яніцького передала його помічниця Оксана Слободзян. Всі ці люди в цій релігійній громаді дуже шановані, адже й вони внесли відчутну лепту в будівництво храму.

Адже церква живе саме завдяки жертводавцям. Приємно спостерігати, як з року в рік розквітає та гарнішає крупівський храм. Ми також вітаємо всіх його парафіян зі святом та зичимо насамперед миру, злагоди в світі й поміж нами.

Людмила РОДІНА.

 

 

 

ДВА ДНІ СВЯТКУВАЛА ДУБРОВИЦЯ СВОЇ УРОДИНИ

Мало в Україні знайдеться містечок, що можуть своєю «біографією» потягатися з нашою Дубровицею. Ось вже 1016 літ стоїть це древнє поселення на берегах Горині, дарує Україні славних своїх нащадків, береже й утверджує одвічні батьківські цінності.

 

 

Звання Почесного громадянина міста Дубровиця присвоєно уродженцю міста, доктору історичних наук, відміннику народної освіти, заслуженому працівнику освіти України, професору, завідувачу кафедри нової та новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка – Алексієвцю Миколі Мироновичу. Такої високої відзнаки земляк удостоївся за особливий внесок для становлення новітньої історичної науки, освіти і культури України, дослідження історії рідного міста, багаторічну сумлінну працю, підготовку висококваліфікованих спеціалістів, провадження науково-педагогічної діяльності серед молоді Дубровиччини та високий професіоналізм.

 

 

Не кожне місто, не кожна земля може пишатися тим, що має своїх святих, фундаторів віри чи науки. Нашій Дубровиці у цьому плані пощастило – вона дала світові щонайменше три постаті, які свого часу прислужилися і Богу, і людям, і українській та й світовій культурі й науці та стали відомими на весь світ.

Перша – праведна діва Уліянія Гольшанська, яка удостоїлася визнання і на небі, і на землі, явивши світу диво нетління. Про життя Улянії ми знаємо надто мало – вона рано померла, а її мощі були знайдені нетлінними аж через сто років після смерті. Але той факт, що її канонізував як святу сам Петро Могила, один із фундаторів української освіти, значить багато.

Друга – фундаторка створення Пересопницького Євангелія Анастасія Гольшанська-Заславська, яка сприяла появі духовної книги, що мала непересічний вплив на становлення усієї української культури.  І що найбільше дивує і вражає – це те, що обидві вони були рідними сестрами і походили з одного славного княжого роду Гольшанських-Дубровицьких, одного із найславніших і найшанованіших у Великому Князівстві Литовському.

Третя – Георгій Шарпак, один з небагатьох Нобелівських лауреатів українського походження, виходець з простої єврейської родини, котрий в 1924 році побачив світ саме в Дубровиці. Свою Нобелівську премію з фізики (1992) здобув за розвиток нових детекторів елементарних частинок, винахід так званих «камер Шарпака». Крім Нобелівської премії, Георгій Шарпак був 1971 року відзначений нагородою Європейського фізичного товариства – премією Рікарда (заснована 1971 для заохочення медиків та тих, хто сприяє розвитку медицини).

Минулої неділі, 18 липня, напередодні храмовового свята Уліянії, наша прекрасна Дубровиця відсвяткувала черговий день народження. З самісінького ранку вбралася вона в різнобарв’я дитячих атракціонів, заполонила всі центральні вулички рядами кольорових, звабливих, а подекуди й ароматних торговельних яток.

Багато діточок зібрали захоплююче-цікаві вогняне та шоу з мильних бульбашок. Неперевершеними цього дня були наші аніматори, в яких перевтілилися місцеві працівники культури, вони на славу розважали маленьких дубровичан та гостей кумедними квестами з танцями та конкурсами.

Вперше на майдані Злагоди для нашої малечі відбувся марафон «Швидкі коліщата», де всі учасники отримали пам’ятні подарунки.  А тим часом в міському сквері розгорнувся показ аварійно-рятувальної техніки Сарненського районного управління ДСНС України у Рівненській області. На цьому показі всі бажаючі мали можливість спробувати себе в ролі рятувальника.

Чимало глядачів та й безпосередніх учасників біля Будинку культури зібрав майстер-клас робітничих професій від Рівненського ЦПТО ДСЗ, де безкоштовно можна було отримати послуги перукаря, макіяжу, візажу та спробувати смачні страви.

Своїх шанувальників зібрала в міському сквері і фотовиставка «Дубровиччина в роки панування графів Плятерів», підготовлена місцевим історико-етнографічним музеєм.

Любителі живопису знайшли для себе багато цікавого на виставці-продажу картин місцевих художників. Чудові пейзажі з-під пензля Василя Деревенка передавали самобутню красу нашого Полісся.

Азарт, воля до перемоги, спорт та краса – ось ті характеристики, які будуть доречні для опису видовищних поєдинків між учасниками відкритого чемпіонату  з футболу, що пройшов за підтримки міської ради та місцевої федерації футболу. Перемогу здобула команда «Сокіл» (с. Осова), 2-ге місце «Будівельник-2» (с. Сварицевичі), 3-тє місце «Случ» (с. Колки).

Не менш атмосферними були й тенісні рандеву з нагоди дня міста. Призерами тенісного турніру стали серед жінок: 1 – Бовгиря Людмила, 2 – Дубінець Любов, 3 – Чирон Юлія; серед чоловіків: 1 – Дем’янець Ігор (Сарни), 2 – Богдашенко Руслан (Рокитне), 3 – Ничипорчук Віктор (Рокитне). Переможці та призери були відзначені грамотами та медалями. Керівник тенісного клубу Валерій Клюйко висловив подяку тенісистам з Рокитнівщини за подарунок для клубу тенісної рахівниці.

А для всіх спортсменів краю загалом чудовим подарунком у день міста стало відкриття спортивно-оздоровчого комплексу. Символічну стрічку перерізали всі причетні до такої гарної події, хто будь-яким чином долучився до будівництва. Безперечно чільне місце знайшлося народному депутатові восьмого скликання, а нині обласному депутату Василю Яніцькому як одному із ініціаторів спорудження спорткомплексу. Голова облдержадміністрації Віталій Коваль та його заступниця Людмила Шатковська, заступник голови обласної ради Сергій Свисталюк, голова Сарненської райдержадміністрації Олександр Кохан, голова Сарненської районної ради Ярослав Яковчук, депутат обласної ради Віталій Сухович, депутати Сарненської районної ради Віталій Торчило, Віталій Петренко, Олег Лехкобит…

Далеко не повний перелік всіх присутніх. Здається, весь бомонд цього вечора завітав до Дубровиці. Однак все це люди, які внесли свою посильну лепту, аби спортивний комплекс відбувся і запрацював. Саме за це дякував їм усім міський голова Богдан Микульський.

Споруда розрахована на понад 350 глядацьких місць.

За словами голови Рівненської ОДА Віталія Коваля, це лише перша черга об’єкту - великий зал для ігрових видів спорту, ринг для боксу та тренерські кімнати. Наразі кожен бажаючий може пограти тут в баскетбол, футбол, зайнятися боксом чи просто фізичними вправами.

«Як спортсмен із багаторічним досвідом, я розумію наскільки важливо, аби в кожному куточку області були усі необхідні умови для занять фізичною культурою. Наше завдання: будувати здорову країну. Саме «Здорова країна» – нова програма Президента Володимира Зеленського, яка включає розвиток масового спорту і фізкультури. А це – нові професіонали, переможці, здорова нація. Переконаний, у Дубровицькому спорткомплексі виросте майбутній олімпійський чемпіон», – звернувся до громади Віталій Коваль.

У планах – облаштування стадіону на вулиці з п’ятьма легкоатлетичними доріжками. Нагадаємо, спорткомплекс розпочато будувати ще в 2017 році за активного сприяння тодішнього народного депутата від нашого округу Василя Яніцького, згодом цей об’єкт був включений до програми Президента України Володимира Зеленського «Велике будівництво».

«Я за останні десять днів вже вдруге в Дубровиці беру участь у відкритті важливих соціальних об’єктів: спочатку приміщення лікарської амбулаторії в Колках, зараз ось спортивно-оздоровчий комплекс. Попереду ще – новосілля в кількох амбулаторіях, десятки відремонтованих доріг, капітальний ремонт ліцею. Все це свідчення того, наскільки дієві Президенська програма «Великого будівництва» і процес децентралізації, які дають змогу розвиватися найвіддаленішим куточкам нашої України», – зазначив голова Сарненської райдержадміністрації Олександр Кохан.

Незабутні враження залишив у глядачів концерт місцевих аматорів сцени. А от виступу Сашка Невже та гурту «ТоШоНаДо» у неділю завадила негода. Шквальний поривистий вітер та рясний дощ прогнали гостей свята. Однак дощ, після тритижневої палючої спеки, сприймався нами як ще один подарунок до дня міста. То вже, певно, сама Свята Уліянія випросила для рідного краю живильної вологи з небес.

* * *

19 липня. Отож, напевно, самому Господу в угоду святкування дня міста захопило ще й понеділок. Як годиться, величальні літургії пройшли в міських храмах. У церкву на Борку, яка носить ім’я Святої Діви Уліянії, завітав навіть владика Сарненський та Поліський митрополит Анатолій, який й очолив службу. Отак з самого ранку звеличивши в молитвах нашу небесну покровительку,  вже ввечері на майдані Злагоди провели урочисту церемонію нагородження дубровичан, які своїми досягненнями прославляють наше місто, чи з дня у день намагаються зробити його кращим.

Все було продумано до дрібниць: і хореографічна композиція школяриків, і молитва у виконанні тріо «Мелодія», і саме вітальне слово міського голови, і віншування земляків. Богдан Микульський побажав дубровичанам доброго здоров’я, злагоди, миру у нашій прекрасній єдиній Україні. Зичив згуртованості та злагоди у втіленні спільних бажань та планів.

Подякою Дубровицької міської ради  цього разу відзначили: Баклана Олександра Володимировича – депутата міської ради, учасника АТО, лікаря загальної практики; Віннічука Михайла Миколайовича – лікаря-анастезіолога КНП «Дубровицька міська лікарня»; Мунько Ганну Йосипівну – голову правління Дубровицької районної спілки споживчих товарів; Мунько Світлану Миколаївну – лікаря-педіатра дільничного Дубровицької лікарської амбулаторії №2; Смолянець Валентину Петрівну – приватного підприємця; Смолянця Олександра Михайловича – начальника 14 ДПРЧ 5 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області, підполковника служби цивільного захисту; Малафея Володимира Миколайовича, пенсіонера; Слободзян Оксану Семенівну, журналістку та громадську діячку.

Грамотами Рівненської обласної ради та нагородами (годинниками чи нагрудними знаками) відзначили: Краглевич Оксану Вікторівну – керуючу справами виконавчого комітету Дубровицької міської ради; Пінчука Григорія Петровича –начальника виробничого відділу ДП «Теплосервіс»; Клімчук Любов Володимирівну – журналістку газети «Дубровицький вісник».

Відповідно грамотою Рівненської облдержадміністрації та нагородами – Яременка Юрія Аркадійовича – заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради; Шевела Юрія Васильовича – завідувача акушерським відділенням КНП «Дубровицька міська лікарня»; Сидоришина Олега Йосиповича – заступника начальника відділення поліції № 1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області з превентивної діяльності, підполковника поліції; Ромаш Марію Іванівну – директора централізованої бібліотечної системи; Стрибулевича Романа Івановича – тренера-викладача ДЮСШ; Родіну Людмилу Володимирівну – головного редактора газети «Дубровицький вісник».

Грамотою Сарненської районної ради нагородили Деркач Ірину Семенівну – викладача-методиста музичної школи Дубровицької міської ради; Чернишкова Валерія Валерійовича – тракториста комунальної служби міста; Ярмошевич Божену Сергіївну – учасницю шкільних та районних заходів, випускницю музичної школи Дубровицької міської ради, переможницю міжнародних та всеукраїнських фестивалів та конкурсів.

Тепло вітав містян від імені народного депутата Віктора М’ялика його помічник Віктор Кузін. «Усього вам найкращого, мирного неба, достатку. Хай на вашій життєвій дорозі завжди світить сонечко, хай народжуються діти, хай продовжується рід людський», – зичив Віктор Павлович. Премії від Віктора М’ялика він вручив наймолодшій парі Дарині та Олександру Середам, побажавши молодятам, щоб, як і Віктор Ничипорович, нажили спільно в любові шестеро дітей, та хореографу Надії Кот.  

Василь Яніцький доручив своїй помічниці Оксані Слободзян передати дубровичнам подяку за підтримку, довіру до нього, побажав усім гараздів та виповнення бажань. Подарунком від Василя Яніцького стало його сприяння у виділенні з обласного бюджету 600 тис. грн. на ремонт місцевих доріг. Такий от дарунок практичний та матеріальний. Проте, як на мене, найбільш цінним став дар духовний, який не можна виміряти жодними грошовими одиницями, – репринтна копія старовинного Нобельського Євангеліє, що з віком перевершує й Пересопницьке. Цю безцінну в своєму роді книгу передала Оксана Семенівна в місцевий музей.

Чудовим завершенням свята став незабутній вечір разом з Сашком Невже та гуртом «ТоШоНаДо». Цю приємну зустріч із естрадними зірками для земляків організував депутат обласної ради Віталій Сухович.

 Людмила РОДІНА.