«Через Миляч на Жадень три рази скачу на день»

 

Моя подорож до села Жадень Миляцької територіальної громади Сарненського району (колишній Дубровицький район) пролягала дорогою непростою – були цілі ділянки, довжиною в кілометри, де маршрутку хитало й кидало. Вона петляла так, наче дорога була серпантинова: то тулилася майже попід плотами, то їхала просто посередині – водій шукав, як проїхати тихіше, щоб людей в салоні не потравмувати. Швидкість на цих ділянках була така, що можна пішки маршрутку обігнати. Трапляються ділянки, де асфальтівки взагалі немає, вона вибита до грунту.

Та кого я здивую такою дорогою? Вона на Рівненщині не одна така. Об’єктивності заради, треба сказати, що «лід рушив»: радіє душа, милується око, коли їдеш трасою «Старокостянтинів-Городище», де нині проводяться масштабні роботи з капітального ремонту. Проте, як не міряй «середню температуру по палаті», кожному хворому болить своє… Так і з дорогою – жителі сіл Біле, Лугове, Миляч, Жадень, Переброди, Удрицьк хочуть бачити дорожньо-будівну техніку на своїй дорозі. Підтвердження тому, що ділянка дороги від Білого до Жадені – найбільший головний біль цих сіл, я почула із вуст Федора Хлебовича, Миляцького сільського голови, Олега Гребеневича, старости Жадені та людей, з якими довелося спілкуватися біля двох сільських крамниць у центрі села. Особливо «гаряче» говорив водій маршрутки «Дубровиця-Жадень» Михайло Цапко:

– Уявіть собі, що я через Миляч на Жадень три рази скачу на день, – в цікаву рифму склав Михайло Петрович свою щоденну водійську роботу. – Таке враження, що керівництву громади ця проблема не болить. Вже могли б засипати ці ями, якби кожен начальник по відерцю щебеню привіз. Чому не добиваються, щоб зремонтували ділянки цієї дороги, адже такої аварійної  вже точно на Дубровиччині немає більше? Я тут і бачка бив, і колеса скручувало, і чого тільки з автобусом не траплялося. Точно так б’ють свої автівки жителі цих сіл. А як швидкій чи пожежній вчасно доїхати?

На моє зауваження, що ремонт доріг – це величезні кошти, мільйони гривень, яких у бюджеті маленької поліської громади немає, люди казали, що треба добиватися коштів від держави. І вони мають рацію. Рада повідомити жителів названих сіл, що дехто помиляється, вважаючи, що в їх громаді немає господарів-керівників, які б добивалися ремонту дороги. Депутати сільради на чолі з сільським головою прийняли свого часу рішення про виділення коштів на виготовлення проєктно-кошторисної документації.

– Дорога державного значення Т-1809 «Переброди-Дубровиця» (23-29 км) в жахливому стані, вона давно потребує ремонту, – каже  голова Миляцької громади Федір Хлебович. – Іще одна дорога – Т-1823 «Удрицьк-Жадень» не витримує жодної критики. Ми виготовили власним коштом проєкт їх капітального ремонту, витратили 470 тис. грн. Тепер очікуємо, коли цей проєкт включать в фінансування, не просто очікуємо – добиваємося й сподіваємося, що нас почують.

Схоже, жителям Миляцької громади таки є на що сподіватися. Ось що відповіли у Службі автомобільних доріг у Рівненській області на мій запит щодо проєкту Миляцької громади:

«Служба автомобільних доріг включила ці дві дороги до переліку пропозицій на фінансування у 2022 році. Наразі документи передано до Укравтодору та Кабінету Міністрів України для вирішення питання по суті. Кошти на ремонти доріг державного значення виділяються через постанови КМУ».

Ну, це ще не синиця в руках – але вже журавель в небі. І от думається мені: як же важливо, щоб у Києві (у Верховній Раді) була людина, яка вміє й хоче лобіювати наші з вами інтереси.

 

Оксана СЛОБОДЗЯН, власна кореспондентка газети «Вільне слово».

 

 

Харчі дорожчають.

Для раціону вони вкрай важливі

 

Кальцій – і дорослим, і малим

Минулого тижня проаналізувала чергове здорожчання харчів у Дубровиці. Велике зростання прослідковується на молочній продукції. За літр молока на базарі в понеділок вже просили 25 гривень. На моє здивування, одна з продавчинь зробила для мене велику знижку і тихеньким голосом повідомила, що віддасть літр молока за 20. Сметану можна було придбати за 45 грн. (півлітра). Сир – 85 грн. за кг. Напередодні зими молочна продукція дорожчає традиційно, адже восени корови дають менше молока. І надалі скорочується поголів’я худоби. Буваючи у селах Дубровиччини, не раз пересвідчуємося, що корів стало в рази менше. У перші дні встановлення червоної зони в Дубровиці молочну продукцію на ринку продавали лише одиниці людей. Як сказала мені одна з постійних реалізаторів, на той час не мала сертифіката про щеплення, отож боялася штрафу. Зараз дехто з продавців пройшов вакцинацію. Загалом мало жінок продавали у понеділок молоко. Чимало дубровичан домовляються безпосередньо з власниками худоби, купити молоко адресно з рук можна й за 15 грн. за літр. Аналізуючи ринок молока у місті, зазначу, що ціна за літр цього продукту практично зрівнялася з вартістю молока у торговельній мережі. Я часто купую продукцію марки «Радимо». Вона відповідає хорошим смаковим якостям. Натепер ціна на це молоко мало відрізнається від ціни домашнього на ринку.

Чому нам важливо вживати молоко? У склянці молока (200 г) міститься близько 30% кальцію від добової потреби дорослої людини. Тобто, щоб задовольнити денну потребу, потрібно випити 3 склянки молока. За рекомендаціями Міністерства охорони здоров’я України, на день потрібно споживати 2,5-3 порції молочних продуктів низької та помірної жирності. Для прикладу, склянка незбираного коров’ячого молока містить 236 мг кальцію, козиного – 380 мг.

Базова жирність молока в Україні становить 3,4%. Тоді як на полицях магазинів можна побачити молоко з жирністю 1,5%, 2,5% та 3,2%. Для цього молоко із базовою жирністю розводять знежиреним молоком. Тоді у більшому об’ємі частка жиру відповідно зменшується. Під час виготовлення сметани цільне молоко розділяють на фракції – вершки та знежирене молоко. «Розбавлення» жирного молока знежиреним називається нормалізацією.

Нагадаю, що заводське молоко піддається одному з трьох способів термічної обробки – пастеризації, ультрапастеризації або стерилізації. Під час пастеризації молоко гріють за температури 65 градусів протягом 30 хвилин, або при 75 градусах 15-40 хвилин, чи за 85 градусів 8-10 хвилин. При цьому практично всі хвороботворні бактерії гинуть, тоді як термостійкі молочнокислі залишаються. У холодильнику відкрите пастеризоване молоко може зберігатись протягом двох діб. Ультрапастеризація передбачає теплову обробку за 135 градусів протягом 3-4 хвилин та повільне охолодження до 4-5 градусів. Термін придатності такого молока в упаковці сягає 2-х місяців, а у відкритому вигляді – тижня. Щоб отримати стерилізоване молоко, вхідну сировину нагрівають за температури від 120 до 150 градусів протягом 30 хвилин.

Чимало людей саме тепер перейшли на придбання молока у торгових мережах. У час ковіду таким чином люди остерігаються потрапляння в організм різних інфекцій.

Зрозуміло, що в домашньому господарстві корів, швидше за все, доять руками. Це збільшує вірогідність потрапляння у молоко патогенних бактерій. Тому його слід обов’язково прокип’ятити перед вживанням.

 

Сало корисніше від оливкової олії

Минулого понеділка поцікавилася вартістю ще одного стратегічного продукту – сала. У м’ясному магазинчику біля «Пасажу» якісне сало можна було купити по 100 гривень за кілограм. В інших продуктових магазинах міста на прилавках зустріла і дешевше сало: по 75, 65 грн. за кілограм. Проте товщина цього продукту, як і ціна, була значно меншою. Загалом сала у Дубровиці на початку тижня було мало, кажуть, дефіцит цього продукту дуже позначився на його ціну в Україні загалом.

У багатьох областях України ціни на сало в Україні подорожчали так, що у деяких торговельних точках перевищують вартість м’яса. У нашому регіоні ціна на сало та м’ясо ось-ось зрівняється. Бочок можна було купити за 110-120 грн. за кілограм.

Як розповіла знайома, у Києві на ринках за кілограм сала також просять 100 гривень, а за «генеральське» – з м’ясним прошарком – покупцям доводиться платити до 300 гривень.

Чим пояснюють різке подорожчання сала? В Україні в домогосподарствах дуже багато поголів’я було вирізано через неприбутковість такого виду бізнесу.

Серед причин називають: зростання собівартості вирощування свиней, підвищення цін на зернові для їх корму, високі тарифи на електроенергію і газ, подорожчання перевезення. У мережі Інтернет зустріла оголошення про те, що трилітрову банку сала на Дубровиччині можна придбати за 200 гривень. Для домашнього продукту – це дуже гарна ціна, бо як правило засолюють у банку 2,5 кг сала.

Великим попит має цей продукт серед заробітчан, які працюють в межах України. Якщо чоловіки їдуть на будівництво, то взяти з собою банку сала – це оптимальний варіант для перекусів.

Ще з давнини сало займало почесне місце в раціоні українців, та й сьогодні воно вважається нашим національним продуктом. Сало – джерело цінних жирних кислот, зокрема – рідкісної арахідонової кислоти.

Холодна пора року – це період панування грипу та ГРВІ, а тепер – ковіду. Саме в сезон сильних холодів лікарі радять приділяти особливу увагу повноцінності раціону і його достатньої калорійності. Зокрема, налягати на продукти, які можуть вплинути на резистентність організму хворобам. Сало – один з таких продуктів.

Сало бере активну участь в очищенні організму, оскільки виводить із нього шкідливий холестерин і токсини. Організм стає більш здоровим і стійким до вірусів. А щоб отримати ще потужніший ефект, варто вживати сало разом із часником.

До речі, після 20 років досліджень британські вчені дійшли до висновку, що свиняче сало є найкращим з жирів. Зокрема, воно перевершує за корисність навіть «розкручену» та «престижну» оливкову олію. Британці однозначні: найкраще за все готувати їжу не на рослинній олії, а на салі та смальцю з нього. Після сала почесне друге місце посідає вершкове масло.

Отож зараз настав час у селах, як кажуть на Поліссі, колоти свиней. Якщо не вирощуєте їх у господарстві, то скористайтеся можливістю і придбайте у знайомих чи сусідів страгегічний український продукт – сало. Додавайте його обов’язково у свій зимовий раціон.

Люба КЛІМЧУК.

 

«ВЕТЕРАНСЬКИЙ ПРОСТІР»: КРУГЛИЙ СТІЛ ВІДБУВСЯ В ДУБРОВИЦІ

Провели його у рамках презентації пілотного проєкту соціального менеджменту

10 листопада у приміщенні Дубровицької міської ради провели зустріч  у форматі «круглого столу» з усіма причетними до проблем ветеранів сучасної війни службами. Захід відбувся за участі міського голови Богдана МИКУЛЬСЬКОГО, директорки комунального закладу «Ветеранський простір» Ольги ЯКОВЛЄВОЇ, військового капелана, фахівця з соціальної роботи і супроводу учасників бойових дій, членів сімей загиблих КЗ «Ветеранський простір» Рівненської обласної ради Миколи ЮРАХА, волонтерки Світлани ПРАВНИК та керуючої справами виконавчого апарату міської ради Оксани КРАГЛЕВИЧ.

Після того, як присутні окреслили першочергові проблеми та завдання, які диктує сьогодення в цьому напрямку, Ольга ЯКОВЛЄВА розповіла про важливість роботи соціальних менеджерів в територіальних громадах та наголосила на тому, що Національний університет «Острозька академія», на волонтерських засадах, готовий прийняти соціальних менеджерів на навчання для здобуття знань, які потрібні для ефективного виконання суспільно-важливих функцій –допомоги ветеранам. Адже основним завданням соціальних менеджерів – є робота з ветеранами АТО/ООС, тісна комунікація між всіма службами, що займаються їх опікою. Микола ЮРАХ розповів про різні ситуації, що виникають під час соціальної роботи з ветеранами, та шляхи виходу з таких нестандартних ситуацій. До обговорення долучилися  міський голова Богдан МИКУЛЬСЬКИЙ, директорка КЗ «Центр надання соціальних послуг» Дубровицької міської ради Людмила БЕРЕСТЕНЬ, голова ветеранської організації учасників АТО/ООС Микола ШКІЛЬНЮК, настоятель Свято-Покровського храму села Берестя Тарас БАЇК, начальник першого відділу Сарненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковник Петро ТКАЧУК.

Проєкт соціального менеджменту, який стартує на Рівненщині, поки що є пілотним на території  України. Але з ним пов’язують великі сподівання. Передбачається, що він дасть можливість вирішувати більшість проблем на місцях та покращити нашу турботу про ветеранів, їх сім’ї та родини загиблих.

Гарним завершальним акордом зустрічі стало вручення Світлані ПРАВНИК подяки від 109 окремого гірсько-штурмового батальйону за самовідданість, патріотизм, сумлінне виконання громадського обов’язку та допомогу. Цю відзнаку Світлані Леонідівні передав Микола ЮРАХ.

Людмила РОДІНА.

 

Вишиті візерунки душі

10 листопада відзначали Міжнародний день вишивальниць. Ця дата збігається з Днем Святої Параскеви Іконійської, великомучениці III сторіччя. Усі шанувальники вишивки вважають Параскеву П’ятницю покровителькою їхньої праці. Ікони з її образом раніше були майже в кожній домівці. Існувала традиція приносити до церкви частинку льону та чіпляти до образів. Також предмети жіночого вишивання кидали до колодязя як пожертвування Параскеві.

Багато талановитих вишивальниць живе на Дубровиччині. Приємно в день Параскеви було поспілкуватися з однією з таких майстринь. Для дубровичанки Галини Грейнер вишивання, рукоділля загалом стали невіддільною частиною життя.

Отчий дім і перші джерела натхнення – у Бережках

Про талант цієї жінки знає чимало людей не лише у Дубровицькій громаді. Талановита вишивальниця не раз представляла свої роботи на виставках у Дубровиці та на сільських фестивалях. Вишитий одяг, картини, рушники та інші вироби Галини Филимонівни можна розглядати годинами. Все в них до ладу – відточена техніка, красива тематика, чудовий підбір кольорової гами. Пригадую, як ближче познайомилася з майстринею на виставці у дубровицькому парку. Замилувалася гарним вишитим вбранням співрозмовниці, її неповторними роботами.

Нещодавно працівники культури громади відзняли про Галину Филимонівну гарний відеосюжет. Переглянула його із задоволенням. Додатково поспілкувалася з талановитою жінкою.

Наша землячка щиро розповіла про життя, творчі плани та шлях у мистецтво вишивки.

– Народилася я у Бережках, у чудовій багатодітній сім’ї. Окрім мене, батьки виховували чотирьох братиків. Мій тато, Филимон Дмитрович Костючок, працював водієм автобуса, а мама, Софія Григорівна – бригадиром. Батьки, на жаль, вже відійшли у вічність. Дуже гарні спогади живуть про найрідніших людей у моєму серці. Батьки виховали п’ятеро дітей: мене та чотирьох братів, я – наймолодша. Моє дитинство пройшло у Бережках, ми тримали чимале господарство. Були у нас також вівці й пухнасті кролі. Пригадую, як їх скубла, вовну розчісували, а потім пряли веретеном. Вовняна пряжа легша, ніж рослинна й еластичніша, вона краще утримує тепло. Такі нитки можна використовувати для створення всіх, без винятку, в’язаних складових гардеробу З теплом у душі пригадую, як спільно з мамою ми працювали. Багато талантів у нас закладається з дитинства. Саме мама навчила мене в’язати. Від неї я переймала і секрети вишивання. Про одне шкодую, що не навчилися ткати на верстаті, який досі стоїть у тітки на Володимиреччині, у хаті, де мама виросла. Мрію, щоб цей верстат ще мені коли-небудь прислужився.

 

Вишивала разом з братами

Як розповідає Галина Грейнер, творча іскра загорілася в неї у 12 років. Зайшла якось до подруги, побачила красиву вишиту наволочку на подушці й захотіла собі таку. Перейняла візерунок і почала творити. Мама дивувалася, що донька вишиває такий складний орнамент, адже ще ж досвіду у цій справі не мала. Старанно рахувала юна Галя хрестики, старанно виводила нитками на полотні й все вийшло. Юна майстриня була дуже задоволена своєю роботою. Похвалила доньку і мама. Це підштовхнуло до інших творчих планів. Кожна нова робота ставала все більш досконалою. Краса вишивки заполонила дівоче серце.

Цікаво, що чимало талантів мають і брати Галини. Жінка пригадує, як брати, Анатолій та Святослав, допомагали вишивати їй весільні рушники: з творчою роботою вправлялися разом значно швидше. А найстарший брат Дмитро має неабиякий хист до в’язання. Окрім того, хлопці змолоду були майстрами на всі руки.

 

Кожна техніка – унікальна

Зараз у творчому доробку Галини Филимонівни – понад сто робіт: вишиваний одяг, картини, рушники та інші вироби. Багато виробів жінка роздарувала рідним та друзям. Мріє майстриня, щоб через десятиліття, навіть століття красою її вишивки могли насолоджуватися правнуки та праправнуки, щоб і вони хотіли долучатися до такого прекрасного виду українського мистецтва.

Тривалий час Галина Грейнер вишивала найбільш поширеною технікою – хрестиком. А потім до душі майстрині припав «напівхрестик». Як розповідає наша землячка, серед рукодільниць вишивка в техніці напівхрест стає все більш популярною. Хтось застосовує її для виконання цілих картин, а хтось – тільки окремих елементів. Є низка плюсів у цій техніці: часто застосовують у поєднанні з вишивкою повний хрест для відтінення основної частини композиції, техніка неповним хрестом допомагає відокремити основний об’єкт вишивки від фону, надає легкість композиції, створити додатковий обсяг. Її люблять за простоту і швидкість виконання, хоча й у неї є свої недоліки. Проте при уявній легкості, у цього напівхреста є свої тонкощі. Зовні він виглядає як гобеленовий стібок, але це різні техніки вишивки. Любить Галина Грейнер вишивати й бісером. Її картини - це чудове поєднання різних технік, кольорів, різного розміру бісеру і ниток. Кожна робота, як довершена розповідь: чи то гарне українське село, чи старий Львів, чи чудові квіти. Для рідних майстриня створила чимало національного вбрання. Так хотілося, щоб воно було гарним, щоб вишиванки для  дорогих серцю людей були витонченими та особливими.

 

Таланти – дари Божі

Додамо, що майстриня вміє гарно шити. Від центру зайнятості вона закінчила спеціальні курси у Березно. Отож навички шиття має хороші. Зараз переважно пані Галина шиє для рідних, для потреб дому. Душу вкладає здебільшого саме у вишивання. Буває, творить на замовлення. Люди завжди приємно здивовані результатом її роботи.

А як були маленькими діти, то Галина Грейнер багато в’язала. Якісного дитячого одягу у той час докупитися було важко. Отож мама з любов’ю плела речі для своїх діток, щоб гарні були та теплі, яскраві та зручні, зрозуміло, що такий одяг був неповторний. А нитки використовувала ще й ті, що колись з мамою на веретені пряли. «Я щаслива мама трьох доньок, –ділиться думками Галина Филимонівна, – завжди хотілося, як і кожній мамі, щоб мої дівчатка були гарно вдягнені. Коли щось робиш для дітей, то вкладаєш особливу любов. Хочеться, щоб мої доньки завжди відчували тепло маминого серця, одягаючи створений мною в’язаний виріб або ж вишиванку. Дякую Богу, що маю чудових, талановитих дітей. Старша донька Ольга живе та працює у Києві. Вона захоплюється поезією і також вміє гарно вишивати. Середня, Валерія, навчається у дубровицькому ліцеї на перукаря, вона гарно малює. А наймолодшенька Марта – четвертокласниця. Завжди навчала і навчаю своїх донечок всілякій роботі: і кулінарії, і хатнім справам. Як моя мама передавала таланти мені, так я і своїм дітям, бо саме вони – наше продовження у світі.

 

Красу треба нести людям

Дуже позитивним називає Галина Грейнер участь у мистецьких заходах. На них свій талант можна демонструвати, уміння інших побачити, чомусь навчитися, чимось поділитися. Галина Филимонівна каже, що вишивання – то ще один український ген. Хочеться, щоб і в історії він не зник, щоб через десятиліття і століття українки цю майстерність не згубили. Моя співрозмовниця має подяки й грамоти за свою творчість, вона про кожну участь у виставці може розповісти із великим задоволенням. Була на фестивалях у Сварицевичах та Кураші, багато разів дубровичанам на різних святах демонструвала свої таланти. Майстриня брала участь у створенні вишиваної карти Дубровиччини. Вона нитками на полотні намалювала храм, який відвідує. Таким чином, подякувала Господу талантом за свій талант. Вишивання – то душа Галини Грейнер. Вона додає: «Як перероблю хатню роботу, то ввечері берусь до вишивки. Зараз працюю над картиною і над сорочкою, поперемінно. Це різні роботи, різні настрої. Обидві для мене важливі».

Щодо сорочки, то Галина Филимонівна вишиває її за древнім поліським візерунком, з особливими квітами й узором. Загалом історія Полісся, зокрема поліського вбрання для жінки, дуже цікава і близька. І хочеться на полотні передати той ген, що у нас від дідів-прадідів.

Серед робіт Галини Грейнер мені дуже милують очі вишиті ікони. Духовні картини у теплих кольорах додають серцю особливого затишку, спокою, умиротворення. Вечорами, з голкою в руках, такі емоції переживає талановита поліська майстриня Галина Грейнер.

Щиро бажаю, аби талант чарівної Галини Грейнер і надалі проростав у житті новими квітами творчості. Нехай краса робіт, краса серця цієї жінки радує рідних і близьких, усіх, кому доведеться бачити її чудові роботи. Нехай Господь запалює душу майстрині новими творчими планами та здобутками.

Люба КЛІМЧУК.

 

* 21 листопада – День працівників сільського господарства

В’ячеслав Стрибулевич:

«Як ми працюємо – так ми маємо і жити»

У цій фразі директора сільськогосподарського приватного підприємства «Україна», що базується в селах Удрицьк та Смородськ Миляцької територіальної громади, можна почути усе: і мудрість вже досвідченого менеджера, який розуміє, що з неба нічого не впаде, і досвід молодого керівника, який чітко усвідомлює, що держава може лише в певних моментах підтримати, але сподіватися на вирішення усіх проблем кимось – марна справа. Почула я в них і впевненість у власних силах, бо вже перевірене часом та випробуваннями, господарство змогло утриматися на плаву. Отож, тримають курс на втілення власними силами власних планів.

 

– Я не хочу виставляти претензій до держави, яка декларує підтримку вітчизняного сільгоспвиробника, але на ділі усе значно складніше, – каже В’ячеслав Леонідович. – Ми розраховуємо на власні сили, на свій колектив – що заробимо, те й маємо. Я не можу сказати, що все так погано, інакше – давно припинили б діяльність підприємства. амагаємося розвивати своє господарство, створювати сучасне виробництво. Минулого року провели реконструкцію 2 телятників, цього року теж зробили відгодівельник для телиць. Життя диктує умови, ринок вимагає – або ти рентабельний, або закривай бізнес. Щоб не здаватися, треба шукати засоби й шляхи, щоб зробити справу успішною.

До слова, як добрі господарі, що думають на перспективу,  підприємство має  свою будівельну бригаду, яка налічує 7 чоловік. Усі роботи на проєктах виконували саме вони. В день, коли я побувала на фермах СПП, будівельники встановлювали добротну огорожу навколо її території.

Ми їдемо полями, і я відмічаю про себе, що вони дбайливо оброблені, десь посіяна озимина, десь нещодавно зібрано врожай. Усього господарство обробляє 1,5 тис. га землі, яку орендує в місцевих селян. Очевидно, людям вигідно здавати паї. Натомість, кожен власник паю має можливість обробляти землі, скільки хоче, користуватися транспортними послугами підприємства. СПП «Україна» спеціалізується на молочному тваринництві, а молоко, як відомо, у корови на язиці. Тому тут дбають про кормову базу, сіють жито, овес, кукурудзу. Цьогоріч намолочено 1235 тонн зерна, середня врожайність склала 24 центнери з гектара. Під урожай наступного року вже посіяно 437 га зернових. Для  забезпечення усіх польових робіт та роботи тваринницького комплексу в сільгосппідприємстві мають цілий парк техніки, яку обслуговують 30 водіїв та трактористів.

– Ви подивіться на ці хатини, – каже В‘ячеслав Леонідович, коли ми в’їхали в село. – Половина з них стоять пусткою. Село… На сьогодні я не бачу його перспектив. Старі вмирають, а молодь їде в Європу, бо шукає перспективи для себе. У нас велика проблема з кадрами – люди не дуже хочуть йти працювати на ферму чи механізатором. Здавалося б, є мотивація – ми пропонуємо непогану зарплату.

Ці слова змусили мене замислитися: а й справді, чого хочуть молоді люди та чим мотивуються ті, хто о 5-й ранку уже поспішає на ферму? Частково знаходжу пояснення в тому, що роки розрухи в аграрному секторі України відучили людей від щоденної селянської праці в господарстві. Легше з’їздити в Польщу або Чехію на 3 місяці й привезти звідти суму, яку тут можна заробити лише за рік, при цьому бути необтяженим щоденними трудовими обов’язками. На жаль, українські аграрії не можуть дати таких заробітків своїм співвітчизникам, бо на відміну від європейських сільгоспвиробників, які успішно дотуються державою, самі поставлені в умови виживання, не маючи ані дешевих кредитів, ані належних дотацій. В глобальному ж сенсі, село вимирає, бо державні соціальні програми з його підтримки мізерні, а також немає державних дотацій для створення робочих місць.

– Ми дуже цінуємо й поважаємо кожну людину, котра трудиться в СПП «Україна», – каже директор. – Бо що ми без людей? Намагаємося покращувати умови роботи та рівень зарплатні. І дякуємо кожному за їх труд.  Наше сільгосппідприємство нині дає роботу для понад 100 чоловік та успішно сплачує податки в державний та місцевий бюджети.

Ходимо з директором по фермі в Смородську та в Удрицьку. Я не була тут вже 10 років, тому помічаю хороші зміни: капітально відремонтовані приміщення корівників та телятників, впровадження нових технологій в догляді за тваринами. Зустрічаємося з доярками й доглядальниками худоби, люди привітні й щирі.

– Є робота, є зарплата, – каже доглядальник В’ячеслав Лобач, – то що ще шукати? Звичайно, робота на фермі нелегка, зате я дома. Я вже багато років працюю на підприємстві, був пастухом і доглядальником у літньому таборі, тепер тут. Якби мене щось не влаштовувало, то чи я тримався б тут?

Своєрідну екскурсію проводить для мене завідуюча фермою Олена Гембицька. Я приємно здивована чистотою в приміщеннях та механізацією процесів: прибирається гній механізовано, молоко по трубах біжить прямо в холодильні камери, корми розвозить спеціальний міксер. Дівчата мають законні вихідні, є хороша побутова кімната, де можна відпочити й попити чаю.

Доповнює її розповідь головний зоотехнік Віра Шанько, яка 37 років віддала цій нелегкій праці в господарстві:

– Усього маємо 1800 голів великої рогатої худоби, з них – 850 корів. Надої хороші, за рік маємо 5,5 тис. літрів молока на корову. За 10 місяців цього року надоїли 4687 тонн молока. Тримаємо чорно-рябу українську молочну породу, але вже гольштинізовану. Постійно ведеться селекційна робота, з високопродуктивних корів відбираємо теличок. Щоб мати високі надої, чітко слідкуємо за раціоном, він у нас натуральний і науково-збалансований.  В спеціальному залі, своєрідній кухні, подрібнюються та змішуються корми.  Зараз ми надоюємо щодня 9 тонн молока. Воно натуральне, відмінної якості.

Як ви бачите, у нас добротні модернізовані приміщення. Та головне – хороші добросовісні працівники. Як не говори, на фермі важка робота, але достойна зарплата й хороше відношення з боку керівництва до людей, дозволяє мати стабільний колектив. Люди забезпечені спецодягом. Господарство надає матеріальну допомогу, якщо у когось біда. У нас працюють цілі династії, як, наприклад, Лобач Олена, доярка, з чоловіком Олександром, доглядальником тварин. Їхні батьки теж працювали в господарстві. Так само тракторист Подун Сергій працює з дружиною Наталею на фермі, а їхні батьки – теж ветерани нашого господарства.

Наступна зустріч з людьми була в цеху приготування кормів. Робітниця цеху Людмила Бабаш каже, що скоро їй на пенсію, тому добре, що є де заробити стаж. «Ми стараємося, бо розуміємо, що й від нашої праці залежить загальний результат. І начальство нас не обіжає».

Уже прощаючись із В’ячеславом Стрибулевичем, я нагадала, як 10 років тому я писала нарис про нього – молоду людину, яка присвятила себе важкій селянській праці, маючи великі можливості з чудовою освітою закріпитися в іншій, легшій сфері. Назвала я тоді нарис «Молодий та ранній». Нині він усе ще 40-річний молодий чоловік, але посивілий та досвідчений. Так само о 5-й ранку йде на ферму та до ночі разом із механізаторами в полі.

– Село – це благородно. Але дуже важко, бо воно не знає відпочинку й вихідних. Як тепер ви дивитеся на обрану вами стежку, не жалкуєте?

– Не жалкую. При всіх складнощах, не уявляю себе в іншій сфері. Люблю село. Це – моє. Я тут реалізую себе. Користуючись нагодою, хочу привітати працівників та ветеранів нашого господарства, колег всієї Рівненщини з Днем працівників сільського господарства України. Бажаю усім наснаги, здоров’я, щастя. Нехай родить українська земля, а селянська праця приносить в кожен дім достаток!

Оксана СЛОБОДЗЯН.

Тетяна Хлебович, Алла Новик, Ірина Мішковець – «мозковий центр» СПП «Україна»

Доярки Валентина Пальонко та Марія Гузовець із завфермою Оленою Гембицькою( в центрі) – частинка дружної фермівської родини.

Доглядальники тварин В’ячеслав Лобач та Сергій Хомич

Людмила Бабаш та Наталія Подун відповідають за якісне приготування кормів для тварин

тракт. мікс – Сергій Подун на міксері роздає корми

для тварин

члени бригади будівельників Віктор Коржовник, Олександр Малєй,

Василь Молчанович, Павло Новик

 

 

БЮДЖЕТ, МАЙНО, ЗЕМЛЯ, ДОРОГИ

11 листопада відбулося пленарне засідання 15 сесії Дубровицької міської ради восьмого скликання. Цього разу порядок денний налічував більше сорока питань, а присутніми були 19 депутатів. Вів пленарне засідання міський голова Богдан Микульський.

 

Майно

Певна частина питань стосувалася комунального майна, що перебуває чи перебуватиме відтепер у віданні міської ради. Зокрема, депутати прийняли у комунальну власність будівлю, де раніше розміщалася районна організація «Червоного Хреста»; індивідуально визначене майно, що перебувало раніше на балансі колишніх Дубровицького районного центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді; районного терцентру соціального обслуговування, районної ради. Ще було проведено «перекидку» індивідуально визначеного майна з балансу КП «Теплосервіс» на баланс його дочірнього підприємства, з колишньої «Стоматполіклініки» – на баланс  міської лікарні, а КП «Надія» – на баланс КП «Міськводоканал».

Знову відкорегували переліки першого та другого типу об’єктів комунального майна ради для передачі в оренду на аукціоні та без його проведення. Окрім того, в комунальну власність прийнято закінчений об’єкт будівництва лікарської амбулаторії загальної практики – сімейної медицини в с. Колки та відповідним рішенням офіційно утворено цю амбулаторію шляхом реорганізації ФАПу цього села.

 

Програми

Як завжди, наступний вагомий пласт розглянутих на сесії питань стосувався програм міської ради.

Йшлося зокрема про зміни в програмах розвитку житлово-комунального господарства та дорожнього руху на території ради. Передбачено в тому числі збільшити фінансування на утримання комунальної служби міста (140 тис. грн. планується спрямувати на закупівлю пальне-мастильних матеріалів і 150 тис. грн. – на ремонт приміщення, де розміщено міські комунальні служби. Незначної частиною коштів (50 тис. грн.) рада підтримає бюджет водопровідно-каналізаційного господарства. Відрадно, що результативний резонанс мало звернення наших депутатів до обласної ради та облдержадміністрації щодо плачевного стану понівечених «Великим будівництвом» міських доріг, яке обговорювалося, якщо пригадуєте, минулої сесії. Область нас почула, і більше 68 млн. грн. спрямовується на ремонт вулиці Миру в Дубровиці (від перехрестя з Новою і до об’їзної дороги).

При розгляді даних питань в залі зав’язалася невелика дискусія. Знову депутат Андрій Кулик закликав більше уваги звертати на села: якщо відбувається якась ділянка роботи в місті, то обов’язково частину коштів треба спрямовувати й на село. Заступник міського голови Аркадій Яременко твердо обіцяв, що так і планується. Частину мереж освітлення відповідно до змін до програми ЖКГ буде модернізовано в місті, а частину – змонтовано чи відновлено в селах. Найперше це передбачається в Озерську (там вже навіть проведено частину робіт), Колки, Бережки, Залужжя тощо.

 

Бюджет

Зрозуміло, основа всього – фінанси, тож не могли обійти увагою й бюджетні питання. Тим паче, цього разу депутати мали можливість розподілити кошти від перевиконання доходів на суму більше ніж 3819 тис. грн. Їх поділили наступним чином: 500 тис. грн. – спрямовано на співфінансування заходів за програмою «Спроможна школа для кращих результатів», 908 тис. грн. – піде на заклади освіти (оплата енергоносіїв та інші нагальні потреби), близько 125 тис. грн. – на ті ж енергоносії для закладів культури; 140 тис. грн. – для КНП «Дубровицький центр ПМСД» (також енергоносії); 300 тис. грн. – на утримання міської ради. Для фінансування місцевих програм передбачено більше 1312 тис. грн. Тут здебільшого кошти йдуть на комунальні підприємства для придбання чи ремонт техніки, відшкодування різниці в тарифах, інші нагальні видатки. Зокрема близько 400 тис. грн. знову виділяється на медицину. Частину коштів міському бюджету передала Миляцька громада на утримання тих закладів, послугами яких користуються її мешканці.

При розгляді даного питання у депутата Андрія Кулика знову виникли запитання про доцільність такої значної фінансової підтримки освітніх закладів. На його думку, по школах та дитячих садках минулого року мала би утворитися економія енергоносіїв через суворі карантинні обмеження, коли навчання проводилося онлайн. Його не задовільнив підготовлений  відділом освіти, культури, туризму, молоді та спорту з цього приводу звіт. «Я не вірю цим звітам і цифрам», – напряму сказав депутат. Однак більшість в залі підтримала пропонований фінансовим відділом міської ради проєкт бюджетного рішення.

 

«Аеродром не здали»

Якщо ви думаєте, що йдеться про героїчні протистояння захисників Донецького чи Луганського летовищ, то ви помиляєтеся. Просто на цій сесії знову вкотре не набрало необхідної кількості голосів питання щодо розподілу земель в районі колишнього аеродрому. Епопея з цими землями тягнеться вже з самісінького початку теперішньої каденції депутатів. Тож цього разу в зал завітали навіть пенсіонери, яким дісталися наділи в такому спірному, на думку деяких народних обранців, масиві. Люди  обурені, що черговий раз їхнє земельне питання не набрало чинності. «А ми ж вас обирали з вірою, що діятимете в наших інтересах», – в серцях висловився якийсь дідусь.

Всього на сесії розглядалося ще більше двадцяти земельних питань. Кожне із них було детально вивчене попередньо профільною комісією, тому, незажаючи на значну кількість, не затягнуло роботи сесіїї.

 

У депутатському корпусі намічаються зміни

Заяву про дострокове припинення повноважень депутата міської ради подав висуванець від «Свободи» Анатолій Задорожний. У ній він написав: «Вже втретє мене обрано депутатом Дубровицької міської ради. На відміну від деяких «новоспечених» депутатів, які понабирали на себе та своїх родичів по декілька земельних ділянок, ні я, ні мої рідні, за час мого депутатства, не отримали ЖОДНОЇ земельної ділянки!

Я та побратими-«свободівці» йшли на вибори відстоювати інтереси громади, а не переслідувати власні «шкурні» інтереси!

Будучи депутатом, намагався бути корисним громаді: писав депутатські звернення, розробляв проєкти рішень, пропонував зміни до рішень міської ради, сплачував податки… Не завжди депутатський корпус підтримував мої ініціативи, зокрема трансляції сесій та виконкому (сподіваюсь вже без мене депутати ухвалять дане рішення і люди будуть бачити, хто і що пропонує та відстоює), проте ініціатива із «лежачими поліцейськими» – реалізована.

Не тримаюсь за депутатський мандат, з легкістю віддаю його наступним кандидатам за партійним списком. Депутатські повноваження – це велика відповідальність, а не привілейований стан чи особливий статус.

Бажаю чинним депутатам чесно працювати на благо великої Дубровицької громади, розвивати інфраструктуру сіл, а не «оптимізовувати» заклади освіти і культури, отримати за депутатську каденцію вдячність і повагу виборців, а не земельні ділянки та «бонуси» за «правильне» голосування!».

До речі, прецедент був вже у районній раді, коли тодішній її депутат Олексій Лясковець теж подав подібну заяву, а потім оскаржив рішення ради про позбавлення його депутатських повноважень у суді через недотримання регламенту – заяву проголосували на тій же сесії, коли її було подано.

Цього разу депутати також заяву колеги задовольнили без «регламентованих» двадцяти днів ознайомлення через сайт.

 

Звернення

Розглядали депутати їх аж три. Звернулися, за пропозицією депутата Юрія Лосіка, до обласної державної адміністрації та управління лісового і мисливського господарства з приводу гострого дефіциту паливних дров для населення.

А депутат Микола Петрушко підготував два звернення: до Верховної Ради, Президента, Генерального прокурора України – щодо негайного вжиття заходів з проведення розслідування і притягнення  до кримінальної відповідальності осіб, причетних як до злочинного виведення коштів з «ПриватБанку», так і тих, хто брав участь у відмиванні вкрадених коштів через офшорні компанії; до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України – щодо неприпустимості наступу на фінансову спроможність місцевого самоврядування. Щоправда, обидва вони не набрали необхідної кількості голосів.

 

«Будинкоуправління» придбає

в лізинг найсучаснішу техніку

Принаймні депутати дали згоду на це. Як пояснив міський голова, підприємство бере під опіку десять сміттєзвалищ, тому вкрай потребує поновлення машинного парку. Для обслуговування полігонів для твердих відходів підприємство планує придбати потужне маніту в лізинг.

 

Стратегія розвитку

Дубровицької громади

Розробляється вона на п’ять найближчих років і основним завданням має: визначення пріоритетів, стратегічних цілей, поетапного плану дій та механізму реалізації Стратегії. На цій сесії депутати затвердили робочу групу з розроби Стратегії та затвердили положення про неї.Очолив групу міський голова.

 

Спостережної ради

при КНП «Дубровицька міська лікарня» не буде

Депутати не погодили пропозицію свого колеги Олександра Баклана про намір створити при міській лікарні спостережну раду. На жаль, зараз у наших медиків достатньо інших більш нагальних завдань, адже ковідна напруга не спадає. Можливо, якщо ситуація стабілізується, до цього питання повернуться.

 

Чи потрібні депутатам

помічники-консультанти?

Закон з цього приводу каже: так, їх депутати можуть мати аж кілька. Тому з пропозицією –узаконити наявність таких людей – до колег виступив депутат Микола Петрушко. Він запропонував й текст положення та бланк посвідчення для таких депутатських волонтерів. Однак депутати вирішили, що справляться із повноваженнями самостійно. Тому й ця ініціатива Миколи Михайловича була відхилена.

 

Різне

Визнано такими, що втратили чинність, рішення колишніх Бережницької та Селецької сільських рад та затверджено план діяльності з підготовки проєктів регуляторних атів на 2022 рік.

Проблему проходження медоглядів педагогічних працівників порушив депутат Богдан Пінчук. Відповідно до закону такі медогляди проводяться коштом роботодавця. Однак бюджетом коштів на ці потреби не передбачено. Тож депутат загострив увагу на вирішенні цього питання. Директор міської лікарні Руслан Бовгиря пообіцяв, що вартість оглядів дещо здешевлять за рахунок того, що деяка діагностика проводитиметься за направленнями сімейних лікарів.

Людмила РОДІНА.