Щиросердечно дякую за серцевину!

Я чекала слушного моменту, щоб написати щирі слова подяки для своєї колеги Людмили Миколаївни Надієвець,

вчителю трудового навчання, образотворчого мистецтва

й керівнику гуртка «Дизайн одягу».

Наші спільні зусилля уже на третій день війни були об’єднані заради того, щоб  бути  чимось корисним для наших хлопців, що поповнили ряди ЗСУ.

Сьогодні вже енний день війни. Людмила Миколаївна зранку надіслала фото власноруч пошитих військових аптечок й невеликий допис до них. Поділяю з нею думки й в черговий раз дякую їй за усе, що вона робить щодня упродовж двох місяців, аби у тилу наблизити день перемоги. Влучно підібраний   вислів, що є основою  зусиль  українського народу «Усе буде Україна!».

Людмила Миколаївне пише: «Шию та слухаю новини, і серце переповнене болем.Та ми не маємо права втрачати віру, волю і жагу до життя. Ми маємо вірити, любити, творити і берегти те, що є для нас важливим.

Нам потрібно підтримувати зв’язок поколінь. Ми не будемо такими, як були раніше, але нам важливо прямо зараз, прямо під час війни намагатись зберегти те, що вважаємо своєю серцевиною.

У кожного з нас є свій власний сенс життя. Він є і в кожному окремому дні також. Сьогодні – витримати біль. Можливо, завтра – зберегти свою людську гідність, а післязавтра – зробити щось маленьке для того, щоб ЖИТТЯ перемогло всередині нас.

Такі думки сьогодні, а в руках знову тканина, з якої пошила 10 аптечок нашим ЗСУ.

Шию і думаю, що наші хлопці для нас всі рідні.

Все буде Україна!».

Її руками зроблено чимало. Спочатку основа для маскувальних сіток, яку вона навчала плести дівчат й жінок. Це та робота, що дозволила усім  нам вплести у вузлики десятки тисяч кілометрів нервів, переживань. З тюкувальних шнурків сплетено 15 великих основ, бо готових сіток ніде було купити, а часу гаяти не можна було.

Поки жінки вплітали шмаття в основу, йшла робота з пошиття гасел. Разом з односельцями було пошито 100 балаклав, 4 медичних нош.

А далі клопітка колективна робота з виготовлення розвантажувальних жилетів. Їх пошито 50 з любов’ю й піклуванням й передано нашим Захисникам. Зазначу, що значно  більшу частину жилетів Людмила Миколаївна пошила власноруч.

Щодня оселя була відчинена і вона зашивала, пришивала, перешивала, латала, одним словом чаклувала своєю швейною машинкою, бо всі були наші, не було чужих і своїх.

Паралельно з важливою роботою, тримала зв’язок з учнями, щоб і ті робили свій невеличкий, але важливий внесок до наближення перемоги.

Чимало зроблено роботи, щоб підтримати наших Захисників. Кожного разу, коли я хотіла зловити фотомомент за роботою Людмили Миколаївни, вона шарілася, просила не фотографувати, бо соромилася хустини й робочого одягу. Я щоразу повторювала: «Ти мені така гарна в цій хустині! Я хочу показати тебе такою простою, не як у шкільному театрі, який ми разом плекали майже три десятки років, а такою простою, з поліською  серцевиною!».

До речі, тема поліської простоти – улюблена загальна тема нашого колективу, яку ми плекаємо упродовж багатьох років «Роль місцевої самобутності сварицевичан у національній ідентифікації українців».

Усе буде Україна! Не перестаю в це вірити. Дякую тобі, Людко, за усе, що ти робиш для України!

 

Оксана ОСТРОВСЬКА, Сварицевицький ОЗЗСО.

 

 

Медики – на посту. Дякуємо за роботу

Протягом минулого тижня пообіцяла жителям Дубровиччини, а саме пацієнтам денного стаціонару Дубровицького центру ПМСД, передати подяку цим двом красуням – медсестрам Ані Гриневич та Лілії Шиловець. Обіцянку виконую!

Не буду передавати слова кожного пацієнта, узагальню.

Почула про цих медиків враження і відгуки, всі позитивні, всі щирі. Дехто говорив навіть зі слізьми в очах, така вдячність за турботу.

Багато людей йдуть на крапельниці, уколи в вену на денний стаціонар (колишнє приміщення райво). Багато людей літнього віку серед пацієнтів денного стаціонару. Додалися й переселенці.

Дівчата професійно виконують свою роботу, надзвичайно уважні та чуйні. Як сказала одна із переселенок, що тут лікується: «Багато де лежала у лікарнях, а такої турботи не відчувала. І тиск виміряють до і після процедури, крапельницю турботливо під’єднають, підійдуть кілька разів, перепитають, чи все добре. Ставляться, як хороші дочки до матерів і батьків».

Мені було дуже приємно про це чути, особливо від людини, яка приїхала у наше місто і вражена людськістю. Аня та Ліля, окрім денного стаціонару, опікуються зараз і щепленнями та мають інші обов’язки. Все дівчата встигають, все роблять дуже відповідально.

У нас надзвичайно турботливі медсестри. Як ці дівчата, так і у відділеннях лікарні. Я писала, наприклад, про фахових та чуйних медсестер з ковідного відділення взимку. Зараз це відділення вже розформоване, медсестри перейшли на роботу в неврологічне та дитяче відділення. І тут їх досвід дуже потрібен. Ми можемо гордитися нашими медиками!

Священник Олексій Бензюк попросив мене і від його імені сказати слова поваги дівчатам. Він зазначив, що за таких людей треба молитися. Найкращі слова від отця Олексія прозвучали й про сімейну лікарку Інну Воробей. Підтримую цілком і повністю цю думку. Інна Олександрівна – це фахівець, який серце і знання віддає людям, працюючи спільно з досвідченою медсестрою Жанною Семенівною. У нас – чудові сімейні лікарі.

Спасибі всім сімейним лікарям (керівник Вікторія Островець), всім лікарям КЗ «Дубровицька міська лікарня» (Руслан Бовгиря), всім нашим медикам – за турботу про людей у цей складний час! Як сказала Наталія Мединська, всі лікарі працюють у закладі, ніхто не виїхав. Всі наші рятівники з нами! Приємно, що про медичну галузь Дубровиччини чуємо найкращі відгуки. Дай Боже миру всій Україні!

Люба КЛІМЧУК.

 

 

 

Разом – ми незламні!

 

25 квітня, у другий день Великодня, у Дубровиці пройшов кількагодинний благодійний концерт «Незламні», з метою збору коштів на потреби Збройних Сил України.

 

Територія поряд з будинком культури перетворилася на велику мистецьку сцену. Талановиті учасники, кольори державної символіки, сонячна погода, патріотичний настрій - складові цього мистецького дійства. Як щемно було чути вітання від наших захисників з Воскресінням Христовим. Зворушливо привітав з Великоднем усіх присутніх і міський голова Богдан Микульський.

«Незламні» – це про Україну. Це – музика  та пісня, присвячені Батьківщині. Учасники концерту оспівали український народ, його дух і незламність, мирного українця, який стає воїном, його батьків, дітей, українську жінку, українського солдата. Концерт став великим музичним полотном, залитим пісенними творами про героїчну боротьбу українського народу за свою свободу в загарбницькій війні росії проти України, музично-поетичне зображення шляху українців до перемоги.

Особливо зворушливо сприйняли глядачі виступи бійців ЗСУ, які подарували свій непересічний талант дубровичанам. Дуже проникливо співали і наші земляки. Загалом кожен виступ на концерті був пронизаний неймовірною любов’ю до України.

Майстриня Оксана Довжик презентувала на концерті свою позитивну армію іграшок – милі джевелінчики та біологічні птахи на патріотичну тематику. Віта Красновська провела майстер-клас з виготовлення цікавої писанки.

Чудова погода, патріотичний настрій, прекрасна пісня підняли дух усіх присутніх, засвідчили про нашу любов до України та про повагу до ЗСУ.

Організатор концерту – відділ освіти, культури, молоді, спорту та туризму Дубровицької міської ради. Спасибі всім причетним до цієї творчої події. Разом – ми незламні. На концерті було зібрано 14 тисяч гривень для потреб ЗСУ.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

 

З ініціативи відділу освіти, культури, молоді, туризму та спорту напередодні Великоднього свята в самісінькому центрі Дубровиці в сквері поблизу міського будинку культури розквіт такий собі «Писанковий сад».

Кожному центру культури, туризму та спорту (а їх є сім) потрібно було виготовити писанку. Всі до завдання підійшли дуже відповідально, тож й витвори писанкарства вдалися на славу. Роботи були виконані в різних техніках та з найрізноманітніших матеріалів. Всі вони виконані з великою любов’ю та неабияким старанням, передаючи особливості декоративно-ужиткового мистецтва тої чи іншої місцевості громади і загалом нашого Полісся. Сварицевчани, наприклад, вирішили створити свою писанку в етностилі з вишивкою гладь. Трипутнянці вирізали яйце з дерева. Сукупно писанковий сад вийшов пречудовим. Тож нехай милує око та радує перехожих результат праці місцевих умільців. Христос Воскрес! І Україна наша вічно буде жити!

 

 

20 квітня пройшло поховання Кошурка Андрія Васильовича, 1991 р.н., майора служби цивільного захисту, начальника частини гуманітарного розмінування. Непоправна трагедія сталася в Харкові, де і підірвався Андрій, виконуючи гуманітарне розмінування.

 

Проводити в останню путь побратима приїхали чимало колег. В очах усіх – невимовний біль, а в словах – лише добрі й теплі спогади про бойового друга. Першим висловив свою скорботу заступник начальника центру з гуманітарного розмінування та оперативного реагування полковник служби цивільного захисту Владислав Федоров. Він зазначив, що Андрій Кошурко був людиною, яка завжди була готова прийти на допомогу, надати слушну пораду та підтримати у складній ситуації.

До слова також були запрошені міський голова Богдан Микульський, директор школи, де навчався Андрій.

Світла пам’ять про мужнього бійця, добру людину назавжди залишиться в наших серцях. Вічний спокій Його душі.

Слава Герою! Слава Україні, яка народжує таких відданих синів.

За інформацією Дубровицької міської ради.

 

Пекучий біль… Миттєвість – і підступна, страшна, ворожа пастка забрала Твоє життя, НАШ ГЕРОЮ. Вродливий, щирий, усміхнений, очі випромінюють невимовну доброту, розум та відвагу – таким Ти житимеш у спогадах наших колег та учнів. Хіба могли ми знати, що та онлайн-зустріч, яка була організована у Мочулищенському ЗЗСО напередодні війни, була останньою? Усі ми: і діти, і вчителі, дивилися на Тебе, начальника частини гуманітарного розмінування, майора служби цивільного захисту Кошурка Андрія, із гордістю та повагою. Ми бачили Твою посмішку і чули, на перший погляд, звичайні слова про небезпечну професію сапера, про будні рятувальників, теплі слова підтримки. І навіть через екран ми відчували неосяжну доброту Твоєї душі, тепло Твого серця, а ще – сталеву волю та мужність. Кожен із нас усвідомлював усю складність цієї професії і Твій свідомий вибір. Дивлячись у щирі очі, ми розуміли, що саме про таких, як Ти писала Ліна Костенко: «Людина нібито не літає, а крила має, а крила має…».

16 квітня 2022 року під час виконання службового обов’язку Тебе не стало. Кров захолола та сонце потьмяніло у кожного, хто прочитав цю звістку, хто знав Тебе. Ти став АНГЕЛОМ, НЕБЕСА ЗАБИРАЮТЬ НАЙКРАЩИХ! Але у наших спогадах житимеш вічно! Житимеш у першому весняному сонечку, яке сходить над нашою землею, у першій пісні солов’я, в карих оченятах свого синочка…

Висловлюємо щирі співчуття родині та розділяємо з вами страшний біль утрати! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Хлопчину везли через всю Україну…

Сльозами його зустрічала родина.

Везли по селу повз зажурені хати,

Всі плакали люди, і плакала мати.

Горить свіча – і пам’яті сльоза

Додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Україна героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб Ангелом в раю

В його садах довічно проживати,

Вони завжди залишаться в строю,

Про них всі будуть пам’ятати!

 

у небо йдуть найкращі

У неділю, 24 квітня, в Бересті прощалися

із односельцем Русланом Пінчуком, який загинув на Харківщині, захищаючи нашу Батьківщину від рашистських окупантів.

Провести в останню дорогу Захисника України, незважаючи на велике свято Воскресіння Христового, зійшлося, напевно, все село. Приїхали віддати данину Герою й з інших населених пунктів громади. У траурній процесії, що розтяглася майже на кілометр, поруч з рідними та земляками покійного, йшли побратими-військові, керівництво міської ради на чолі з головою Богданом Микульським, все духівництво церков ПЦУ Дубровиччини разом з благочинним Данилом Ковташем. За давнім звичаєм хлопця ховали з короваєм. Ворог надто рано обірвав Його життєву нитку, а доля назавжди пошлюбила юнака з Україною, якій Руслан був вірним до останнього подиху.

Тиждень, що минув з дня смерті Руслана, навіть небо плакало у траурі за юнаком. Тільки у суботу увечері, коли Його тіло доставили на рідну землю, хмари розступилися і з’явилося сонце. Сонячним видався й день поховання. Сам Господь таким чином віддав шану Герою.

«Ми не можемо сьогодні втішити батьків покійного, бо надто велике їхнє горе. Але вони можуть пишатися своїм сином – Його ім’я навіки вкарбоване в історії України», – сказав на похованні отець Данило.

Подякував за сина Марії Миколаївні та Григорію Григоровичу Богдан Микульський. «Руслан був патріотом і справжнім чоловіком», – зазначив він.

До речі, на фронті нині перебуває й другий їх син Григорій, брат Руслана.

«Товариський, рішучий, балакучий, справедливий – таким був Руслан, і таким залишиться у пам’яті друзів, однокласників, учителів, знайомих, односельчан... Він завжди вірив в Україну, тому без роздумів відправився захищати свою землю з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну», – згадує землячка покійного Героя, вчитель місцевої школи Леся Люлька.

Співчуваємо батькам Руслана, брату. Нехай опіка Всевишнього та наші спільні молитви полегшать гіркоту втрати і родинне горе. Світлий спомин про мужнього захисника України назавжди залишиться в наших серцях. Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!

Людмила РОДІНА.

 

 

Це  наша  спільна  біда

 

Волонтерка Ірина Мельник (Ракович), історію якої ми розповідали в одному з попередніх  номерів, продовжує допомагати нашим захисникам. Вона об’єднує українців, збирає кошти і закуповує вкрай необхідну амуніцію та одяг для ЗСУ. Втім до цього додалась ще одна надзвичайно важлива справа – дівчина разом з чоловіком Максимом та такими ж небайдужими однодумцями відвозить продуктові набори та речі першої необхідності у звільнені від окупації села. Бо ситуація там дуже складна, якщо цим словом взагалі можна описати те пекло. Людям елементарно немає що їсти і в що вдягнутись. Ось що Ірина написала про першу таку поїздку:

«Я уявляла собі цей допис з головним фото, на якому люди з повними надії очима тягнуть руки до хліба й молока і оживають перед нами, сповнюються віри в те, що вони не покинуті, про них пам’ятають. Але його не буде. Люди, яких ми бачили, дорослі, кремезні чоловіки, що розвантажували авто в невеличкий гараж заступника сільського голови, не мали в очах надії. В них забрали буквально все. Знаєте, оце одне з найбільш нестерпних видовищ, коли чоловік не може контролювати свою слабкість і відчай? То було воно. Ми не говорили. Мовчки віддали їжу, я добре оглянула той гараж – зрозуміла, чому людям виділяють все порівну. Їжі там вистачало приблизно на 10 сімей на тиждень, ще стільки ж привезли ми. І на цьому все. Світла там немає і навіть військові, які нас пропускали, просили хоча б павербанк для зарядки телефона, який у нас був, але вдома. Знову зловила відчуття, що зробила недостаньо. Чоловік це відчував, хоч нам і сказали, що ми привезли багато, ми удвох відчували, що це крапля в морі. Макс сказав: «Ми ж зробили важливу, велику справу?», а я відповіла: «Мабуть». І оце «мабуть» воно сидить в мені досі. Я без поняття, чесно. Коли очікував побачити хоча б вантажівку провізії у зруйнованому на 80% селі, але не побачив. Натомість, узрів, як і молоді, і зрілі чоловіки силоміць приховують свої емоції. Але очі не брешуть. Це були найбільш зневірені й розгублені погляди, які я бачила і, хоч намагалась опускати свої нижче, все одно зачіплялась інколи. Тепер вони зі мною назавжди. Тепер без емоцій. Є міста з надлишком гуманітарної допомоги, про них знають всі. Села, які ми збираємось відвідати, завжди пишуть мінімальний список банальних речей. Туди треба їхати».

І вони таки поїхали. Об’єднавши сили з іншими волонтерами, вирушили наступного разу в село Загальці Бородянського району.

«Певно, ви чули про нього у новинах і бачили, як понівечили будинки і життя цих людей. Я вражена тим, як смиренно вони йдуть по допомогу, з якою надією запитують, чи приїдемо ми до них ще і як тихо, дивлячись прямо у вічі,  кажуть: «Дякую вам, велике дякую». Багато хто з них втратили домівки і живуть буквально у льохах. У когось згоріло під чисту все, хтось врятувався зі свого дому у одних єдиних капцях. Чиїсь діти проводять своє дитинство у спогляданні суцільної руїни довкола і кричать вслід: «Привезіть наступного разу іграшки!». І, клянусь, ми привеземо. Бо в цей день я побачила, що таке волонтерство. Це коли до вас підходить чоловік, що залишився один без дому і сім’ї по гуманітраний одяг, якого вже нема, і ти починаєш знімати цей одяг з себе».

Ірина продовжує збирати кошти на продукти. Є величезна потреба й у засобах гігієни та речах (спортивних штанах, кофтах, легких куртках, тапочках, кросівках, шкарпетках, білизні). Люди запитували у волонтерів про одяг та теплі покривала порівну з хлібом. Дехто змушений досі жити у підвалах та льохах. У деяких нічого не залишилося. Резинові шльопанці й запилений костюм, в якому вдягнуті, – це все, що встигли з собою взяти. Волонтери планують наступну поїздку напередодні Великодня, щоб додати хоча б трішки світла у життя цих людей. З собою повезуть  пасочки. Три десятки, наприклад, спекла для жителів зруйнованих сіл Іванка Олексійовець. Якщо хтось захоче долучитись до збору допомоги – коштами чи речами – всю необхідну інформацію та реквізити можна знайти в соцмережах Ірини (у «Фейсбуці» Ira Ray). Не залишаймось байдужими, бо це наша спільна біда.

Леся Кузьмич.

 

 

найприємніше бачити щастя в очах людей

 

Наш дубровичанин Роман Квіка – студент мистецького факультету Тернопільського національного педуніверситету, член спілки молодих художників Рівного, майстер народної творчості Рівненської області у різноманітних видах мистецької діяльності: лозоплетіння, ткацтво, валяння, вишивка, набивання килимів, в’язання, шиття.  Напрацьовану з дитинства звичку вдосконалюватися у всіх творчих напрямках міг би зараз продовжувати і роздаровувати свої творіння дорогим серцю людям, та війна змусила допомагати найнеобхіднішим.  У нашому ж штабі він керує відділом одягу. Саме тут переселенці можуть отримати одяг, взуття, дитячі речі та постіль. Тяжів Роман до волонтерства і до війни – працював з дітками з інвалідністю у Київському інклюзивному волонтерському штабі.

– Найприємніше бачити щастя в очах людей, водночас це дуже зворушливо, адже часто вони тішаться навіть вживаним речам, – ділиться Роман, – важко уявити, що їх привело сюди.

Емпатія у Романа щира. Йому до болю знайомі ці почуття. Батьки живуть на Рівненщині під білоруським кордоном. Через часті тривоги – постійно в бомбосховищах. Душею Роман з ними, а фізично залишається тут. Від пар має звільнення і з повною відповідальністю поринає у волонтерську роботу. Для творчості часу майже не залишається, та й натхнення бракує, хоча дуже хочеться малювати, ділиться Роман. Потреба творити компенсується потребою бути корисним у непрості для країни часи.

Роман небагатослівний, та у короткій розмові відчутний позитив, що випромінює хлопець. Свідченням того є його талісман  – мавпочка на грудях, яка, за словами хлопця, має особливу місію – підіймати усім настрій. 

На фото – Роман Квіка дарує свою картину співзасновниці волонтерського штабу Тернополя, начальниці Управління сім’ї, молодіжної політики та захисту дітей ТМР Христині Білінській. Пишаємось!

Взято зі сторінки «Волонтерський штаб Тернополя».

 

 

Перевірка на блокпостах:

чи законні огляд речей, перевірка телефона, вручення повісток

 

На вулицях українських міст та сіл від початку війни з’явилося тисячі блокпостів. Як потрібно поводитись під час перетину блокпостів, наскільки законні перевірки документів, телефону, вручення повістки.

 

Якщо вас зупинили на блокпосту

Якщо ви під’їжджаєте до блокпоста на автомобілі, потрібно зменшити швидкість, вимкнути фари, увімкнути «аварійку».

Заздалегідь підготувати документи для перевірки. Не потрібно нервувати, скандалити з ЗСУ, теробороною чи поліцією. Виходити з машини на блокпосту можна лише з дозволу військових.

Відповідати на поставлені військовими чи представниками тероборони запитання. Як, наприклад, де проживає людина, звідки їде, куди. Формально перелік питань нічим не регламентований, але їх можуть ставити з метою виявити диверсантів, підозрілих людей. Питання можуть ставити, щоб зрозуміти рівень знання української мови.

 

Що законно можна перевіряти на блокпостах

Порядок перевірок регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1456 «Про затвердження Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень та житла громадян при забезпеченні заходів правового режиму воєнного стану».

Згідно з цією постановою військові на блокпостах мають право проводити огляд людей та транспортних засобів, відчиняти двері автомобіля та багажник.

Допускаються такі дії, як поплескати по тілу для перевірки на наявність зброї, застосування металошукача.

Важливо під час воєнного стану завжди носити з собою документи, що засвідчують особу.

Згідно зі статтею 263 Кодексу України про адміністративні порушення для встановлення особи, а також для з’ясування обставин правопорушення будь-яка людина може бути затримана на строк до 3 діб.

Важливо пам’ятати, що представники ЗСУ чи тероборони не мають на блокпостах засобів для верифікації електронної версії документів, тому навіть якщо документ, що посвідчує особу, доступний в застосунку «Дія», варто носити з собою паспорт громадянина в паперовому вигляді чи ID-картку. 

 

Чи можуть перевіряти телефони, фотоапарати, відеокамери

Фотографування, відеознімання військових, блокпостів заборонена. Тому під час наближення до блокпостів і на блокпостах не потрібно діставати  телефон, і якщо пролунав дзвінок, варто не брати трубку. Автомобілістам тимчасово заборонено користуватись відеореєстраторами.

У разі підозри на блокпосту можуть перевірити телефон, фотоапарат, відео на предмет знімання заборонених об’єктів. А якщо встановлено, що знімання велося, їх можуть відібрати.

 

Чи можуть забрати автомобіль на блокпостах

Якщо на блокпостах у вас забирають автомобіль, потрібно вимагати на це офіційного дозволу військового керівництва, документу у вигляді спеціального акта, засвідченого командуванням не нижче за командира частини. Кожен автовласник, у якого забрали автомобіль, має право на відшкодування його вартості, якщо у нього є такий акт.

 

Чи можуть вручати повістки на блокпостах

Оскільки в законі не прописано, де заборонено вручати повістки, робити це можуть в будь-якому місці, зокрема на блокпостах.

Як повідомляють в Генштабі, повістки вручають не усім. А лише тим військовозобов’язаним, які повинні були з’явитися до територіального центру комплектування та підтримки, але не з’явилися і щодо них є відповідна інформація в базі.

 

Альтернатива ЗНО: освітянин розповів

про тонкощі мультипредметного тесту

 

На Рівненщині для участі у національному мультипредметному тесті станом на обідню пору понеділка, 18 квітня, зареєструвалось 13 765 людей. Про це повідомив завідувач кабінету ЗНО обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Ігор Опольський. 19 квітня – було останнім днем реєстрації для проходження мультипредметного тесту, який у 2022 році проводитимуть вперше через неможливість в умовах воєнного стану провести традиційне ЗНО. Фактично, чотири окремих тестування замінить один тест. Освітянин розповів, чого чекати вступникам.

 

Чому не ЗНО, а тест

Через воєнні дії в Україні законодавчо визначили, що у 2022 році ЗНО, до якого звикли за останні 16 років, не буде.

«Рішення замінити тест виникло через те, що, за оцінкою міністерства, провести у паперовому форматі ЗНО немає можливості. Зруйновані міста, заклади освіти, які традиційно працювали пунктами тестування, значна міграція населення, в тому числі учнів та випускників, чимало дітей виїхало за межі України. Для того, щоб забезпечити повноцінну вступну кампанію, було вирішено провести нетрадиційне тестування у форматі мультипредметного тесту», – пояснив завідувач кабінету ЗНО РОІППО Ігор Опольський.

 

Що це за мультипредметний тест

За словами Ігоря Опольського, наразі готують документи, в яких буде затверджено процедуру і програму мультипредметного тесту.

«Не можна сказати, чи буде достатньо трьох предметів для того, щоб провести повноцінну вступну кампанію. Українську мову і математику готували фактично всі випускники. Статистика говорить, що у нас в області 2/3 обирають в якості ДПА на вступ предмет «Історія України». В підсумку, коли буде проводитися вступна кампанія, планується, що будуть встановлюватись коефіцієнти вагомості для предметів. Наприклад, для тих, хто вступає на природничо-математичні спеціальності, буде надаватись більший коефіцієнт вагомості для математики. Хто вступає на гуманітарні спеціальності, буде надаватись більший коефіцієнт історії України», – пояснює освітянин.

Планується, що мультипредметний тест триватиме 90 хвилин. Він матиме три частини: українська мова, математика, історія України.

«У кожному блоці має бути 20 запитань. Український центр оприлюднив вимоги до блоку українська мова. Вже написано, що з 20 завдань 15 буде з вибору одного з чотирьох варіантів відповіді, і п’ять завдань, де треба буде встановити логічні пари. Також було вказано, що для виконання тесту з математики всі учасники зможуть користуватись чернеткою. Всі три частини будуть оцінюватись окремо. Ведеться мова, що дитина зможе одразу отримувати результат, вона одержить три оцінки за ці три блоки», – зазначає Ігор Опольський.

Говорити про вплив мультипредметного тесту на вступну кампанію наразі рано, додає освітянин, адже це перший досвід в державі.

 

 

Тест і безпека учасників

Процедури щодо безпеки наразі в розробці, каже Ігор Опольський. «В основну сесію будуть проходити всі, хто у травні буде мати підтвердження реєстрації у мультипредметному тесті. Пункти тестування будуть добиратися таким чином, щоб там були не тільки комп’ютери, а щоб ще було укриття. Наразі ще немає переліку та точної кількості таких закладів освіти», – зазначає освітянин.

На персональних сторінках абітурієнтів буде розміщена інформація про дату написання тесту, про пункт тестування та час, на який треба прибути. Попередньо, основну сесію будуть проводити протягом десяти днів, у дві зміни.

«У додатковій сесії будуть мати право взяти участь ті, хто буде змушений перервати тестування, наприклад, у зв’язку з оголошенням повітряної тривоги. Вони будуть перенесені на додаткову сесію, яка відбудеться вже після десятиденної основної сесії. Також у додатковій сесії буде мати право взяти участь категорія дітей, у яких не буде змоги через певні обставини до 19 квітня зареєструватись для участі у основній сесії», – пояснив Опольський.

 

 

Мотиваційний лист

Секретар приймальної комісії Національного університету водного господарства та природокористування Руслан Жомирук пояснив Суспільному, що у цьому році мотиваційний лист є обов’язковим.

«В цьому році не будуть нараховані додаткові бали за мотиваційний лист, проте він буде відігравати важливу роль у випадку, коли у двох випускників буде однаковий конкурсний бал», – зазначив представник НУВГП.

Сам мультипредметний тест в Україні пройде, орієнтовно, у липні. Абітурієнти складатимуть його у тимчасових центрах, які оберуть організатори. Сам тест буде онлайн. Якщо у момент складання зазвучить сигнал повітряної тривоги – учасники ідуть в укриття, а після цього можуть повернутись до іспиту.