і навіть небо плакало, коли його ховали

31 березня у Круповому попрощалися з 

Іваном  Придюком,

Героєм, який  поліг за незалежність та територіальну цілісність України. Відспівали  військовослужбовця у місцевому храмі Параскеві Сербської.

В останню дорогу  нашого земляка провели  родичі, товариші, військовослужбовці, представники  влади та мешканці громади.

Вічна пам’ять Герою.

 

Повернувся Героєм

Герой України Павло Усов

загинув у танковому бою

Старший лейтенант Павло Усов – командир механізованої роти. Загинув 11 березня під Києвом, попередньо разом з екіпажем знищивши кілька одиниць техніки окупантів та значну кількість живої сили ворога.

 – За віком – хлопець, по суті – справжній чоловік та професійний командир. У мирний час його тактику бою вивчатимуть у військових підручниках… – діляться побратими Павла.

 Завжди впевнений та рішучий танкіст лише кілька років тому закінчив Національну академію сухопутних військ. Навчався у розпал війни та точно знав, що ніколи не стане «кабінетним» командиром. Уже за місяць після отримання диплому відправився на війну командувати взводом.

Кілька тривалих фронтових ротацій навчили головного – ворогу вірити не можна. Завжди треба бути напоготові!

– Згідно з так званими Мінськими домовленостями великі калібри на фронті тривалий час не стріляли. Та ми завжди готувались дати достойну відсіч, – кажуть хлопці з підрозділу Павла. – Постійні тренування та вдосконалення зараз допомагають демонструвати неймовірні результати.

Досвідчений воїн сміливо боронив спочатку Луганщину та Донеччину, а потім Київщину.

Павло загинув за Україну у танковому бою. З честю та почуттям гордості! Йому було усього 26…

Воїна поховали у рідному селищі Стара Вижва на Волині 14 березня 2022-го. Він був не лише чудовим воїном, а й прекрасним сином, братом, дядьком та другом..

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 19 березня 2022 року № 148/2022 старшому лейтенанту Павлу Віталійовичу Усову присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ.

Цього красивого юнака добре знали жителі Золотого. Нещодавно вони згадували Захисника у соцмережах як розумну, добру, веселу людину. Павло Усов деякий час ніс службу неподалік Дубровиці. Як годиться, наші земляки допомагали захисникам всім чим могли. Багатьом спілкування з молодим офіцером запам’ятається на все життя - щирістю, доброзичливістю, позитивом.

Згодом  підрозділ Павла перекинули до Києва. І зовсім скоро мешканці поліського Золотого почули про загибель молодого військового. Вічна пам’ять Герою! Наші земляки запам’ятають його посмішку і молитимуться за упокій світлої душі Павла.

14 березня Стара Вижівка і вся Волинь були у скорботі й на колінах зустрічали свого сина Павла Усова. Президент присвоїв йому звання Героя України.

Павло ріс на сімейних розповідях про свого пращура донського козака, який після Першої світової залишився на Волині, та про діда-журналіста Володимира, котрий чотири роки сидів у радянських таборах разом з Левком Лук’яненком. Потім його реабілітували. 

– Павло зі школи мріяв бути військовим, займався спортом. Після армії вступив у Львівську академію сухопутних військ імені Сагайдачного. Він у цьому наслідував свого двоюрідного брата Романа, який зараз воює, – скупо розповідає тато Віталій про коротке життя сина.

– Він запам’ятався загостреним почуттям справедливості. Мав внутрішній стержень, не вмів лукавити, – згадує учня його класний керівник у Старовижівському професійному ліцеї Віктор Барчук. – От якось зробили у класі збитки. Почали розбиратися. Усі мовчали. Лише Павло сказав: «Хлопці, підніміться і скажіть, хто це зробив». І його послухали.  

З 2018 року Павло Усов неодноразово був на передовій на Донбасі. У свої 26 років він дослужився до командира механізованої роти. У його підпорядкуванні були бійці, які йому в батьки годились. Та молодий військовий настільки швидко здобув авторитет, що до нього прислухались та поважали навіть удвічі старші воїни.

– Ми не бачили «совкової» армії, одразу познайомилися з фронтовиками, кожен з яких був готовий померти за Україну, – розповів одногрупник Павла. А побратими додали:

– Павло діяв настільки рішуче та впевнено, що хотілось запитати: «Точно 96-го року народження?» У ньому поєднувались сором’язлива хлопчача усмішка з неймовірною внутрішньою силою.

Для мами і тата він завжди залишався їхнім любим хлопчиком. Змирилися з його вибором професії, з тим, що часто їздив на Схід. Дуже хотіли, щоб син привів у дім невістку, мріяли бавити онуків. Та Павло з одруженням не поспішав. Усе віджартовувався, що встигне.

З 24 лютого, коли Росія віроломно напала, батьки втратили сон. Просили у Бога тільки про одне: щоб вберіг їхнього сина. Дзвонив Павло нечасто.

– Казав, що все добре. Ні слова про те, де він був, – розповідає Віталій Усов. – Востаннє ми його чули за два дні до загибелі. Ще тоді сказав: «Мам, я вернуся героєм, от побачиш». І пообіцяв, що одружиться.

Павло Усов дійсно повернувся у Стару Вижівку Героєм. У труні, накритий синьо-жовтим прапором. Він загинув 11 березня на Київщині.

«Вів у наступ свою роту. Відбили у ворога населений пункт, знищили багато техніки і живої сили противника», – лише декілька слів сказали про подвиг старшого лейтенанта Павла Усова у бригаді. Пообіцяли, що більше дізнаємось після нашої перемоги.

А 14 березня у сотень людей, які прийшли віддати останню шану Павлу, серце розривалося, коли мама й тато, проводжаючи сина з хати в останню дорогу, обійшли труну і окропили її святою водою та обсіяли зерном. Так прийнято у нас своїх дітей благословляти на весіллях.

Часто приходить Павло у сни до своєї сестрички Лесі і просить: «Скажи мамі, хай не плаче, а молиться. Під час молитви я сиджу поруч з нею». 

Наталка СЛЮСАР, «ВІСНИК+к».