5 міфів про пересувні відділення «Укрпошти»

Новина про те, що «Укрпошта» продовжує запускати пересувні відділення, наробила багато галасу і, як завжди трапляється з нововведеннями, обросла чутками і міфами. Щоб розібратися, що правда, а що ні, і як відтепер буде працювати пошта, ми дослідили 5 найбільших міфів про «пошту на колесах».

 

Міф 1. Відділення закриються і «Укрпошта» перестане працювати

«Укрпошта» не може припинити роботу, якщо в населеному пункті мешкає хоча б одна людина. Цей обов’язок національного поштового оператора закріплено законодавчо, тому всі хвилювання, що «Укрпошта» просто припинить надавати послуги – марні. В Харківській дирекції «Укрпошти» нам пояснили, що ж буде з відділеннями в селі.

«У всіх селах Харківщини, де проживає більше 1,2 тис. осіб, залишаються стаціонарні відділення поштового зв’язку, переважну більшість з яких вже автоматизовано. Найближчим часом буде автоматизовано ще 40 сільських відділень, щоб клієнти могли, крім поштових, отримувати ще й фінансові послуги. А от у селах, де проживає менше 1,2 тис. осіб, будуть працювати пересувні відділення. На Харківщині таких 1449 сіл, в яких будуть працювати 117 «пошт на колесах». 1-2 рази на тиждень, залежно від чисельності населення, в село приїжджатиме спеціальне авто «Укрпошти». Воно обладнане таким чином, щоб можна було доставляти посилки, розвозити періодику, пенсії, продавати товари першої необхідності. Також у кожній машині буде термінал 3 в 1, щоб можна було приймати картки до оплати або знімати готівку з карток, якщо виникне така потреба. Таким чином, перелік послуг, які надає «Укрпошта», не тільки не скоротиться, а ще й розшириться. А сама пошта як працювала, так і буде працювати» – пояснили в «Укрпошті».

Штат пересувного відділення складатиметься з водія, начальника відділення і листоноші. Поки листоноша і водій розвозитимуть посилки і пенсії, начальник відділення залишатиметься у точці обслуговування. Це буде або приміщення відділення «Укрпошти», або якесь інше приміщення, надане сільрадою. В точці присутності можна так само отримати всі ті ж послуги, що і у пересувному відділенні. Тобто, якщо людині потрібно відправити посилку, це можна зробити як у точці обслуговування, так і віддати посилку листоноші, яка на авто буде об’їжджати село.

Міф 2. Через нові графіки пенсію не будуть доставляти вчасно

Сільські відділення і зараз не працюють 6 днів на тиждень. Як правило, вони працюють 2-3 дні на тиждень. Для частини населених пунктів з переходом від стаціонарних відділень на пересувні графік може взагалі не змінитися. Навіть якщо графіки зміняться, вони будуть складені таким чином, щоб листоноша встигала обслуговувати всіх мешканців, в тому числі і вчасно доставляти пенсії. Якщо говорити окремо про доставку соціальних виплат і пенсій, то «Укрпошта» – перша, хто зацікавлений доставляти їх вчасно. Справа в тому, що поштовий оператор відчитується за доставку кожної пенсії. І якщо з якоїсь причини гроші було не доставлено, пошта має їх повернути назад на рахунок пенсійного фонду.

Впровадження пересувних на графік доставки пенсій не вплине. Але це суттєво вплине на підвищення рівня безпеки і персоналу, і коштів, а також забезпечить комплексне  обслуговування пенсіонерів: при одержанні пенсій можна буде одразу сплатити рахунки за споживі послуги, придбати товар, оформити передплату, тощо

Міф 3. З переходом на новий формат пошта перестане доставляти газети і журнали

Оформлення передплати і доставка періодики – така ж послуга «Укрпошти», як і решта інших послуг. «Укрпошта» і надалі буде доставляти газети та журнали. Оформити передплату можна буде як у точці обслуговування, так і у листонош. Придбати пресу без передплати можна буде у пересувному відділенні.

А що робити з доставкою тижневиків, якщо вихід номеру і графік пересувного не збігаються? Коли запускаються пересувні відділення, перші кілька тижнів авто їздить по плаваючому графіку, щоб протестувати роботу і створити постійний графік. Як показує досвід «Укрпошти» у інших областях, де пересувні відділення вже запустилися, швидко вдається знайти зручний режим, який дозволятиме вчасно розвозити і пенсії, і періодичні видання, і надавати інші послуги.

Саме зараз у розпалі передплатна кампанія на 2022 рік. Приймання передплати проводиться всіма поштовими відділеннями та листоношами. «Укрпошта» підготувала для передплатників багато подарунків. Кожен, хто передплатив хоча б одне видання, автоматично стає учасником акції «Я люблю передплату» та отримує можливість взяти участь у розіграші, а також позмагатися за головний подарунок – пральну машину «Samsung», надіславши квитанції та абонемент про оформлену передплату. Подробиці акції можна дізнатися у листоноші або у поштовому відділенні (пересувному або ще стаціонарному), а також на офіційному сайті «Укрпошті» у розділі «Акції».

Як бачите, «Укрпошта» цінує кожного передплатника і робить все можливе для розвитку послуги з передплати періодичних видань.

Міф 4. Оскільки пошту тепер доставлятимуть автівкою, через ціни на паливо зросте вартість поштових послуг

«Укрпошта», як і інші організації, час від часу переглядає тарифи на свої послуги. Перегляд цін пов’язаний з інфляцією, з підвищенням заробітної платні тощо. Але він точно не буде пов’язаний зі зміною формату роботи пошти. По-перше, ціни на послуги «Укрпошти» однакові для всіх відділень по всій території країни, незалежно від того, як відділення – пересувні чи стаціонарні – там функціонують. По-друге, зміна формату зі стаціонарних відділень на пересувні якраз пов’язана з оптимізацією. Кількість послуг, які оплачують мешканці невеликих сіл, не перекриває витрат «Укрпошти» для забезпечення цих послуг в класичному форматі. Щоб не тільки зберегти існуючі, але й запровадити сучасні послуги, які базуються на нових технологіях, було вирішено в невеликих населених пунктах змінити формат зі стаціонарних на пересувні. Бо утримувати одне пересувне відділення, яке буде

обслуговувати кілька сіл, вигідніше, ніж утримувати кілька стаціонарних відділень.

Міф 5. Із запуском пересувних відділень на пошті не можна буде сплатити комунальні послуги

Навпаки, із запуском пересувних відділень оплатити комунальні послуги можна буде не лише готівкою, а ще й карткою, бо кожна бригада матиме автономний термінал для прийому платежів. Сама ж послуга оплати комунальних нікуди не зникає – всі, хто сплачував комунальні через «Укрпошту», можуть і далі це робити. Листоноша так само зможе допомогти з оплатою – вона і принесе платіжки, і оформить оплату.

Як бачимо, міфи виявилися дійсно міфами. Така людська природа, що до всього нового ми ставимося з пересторогами. Проте в цьому випадку дійсно для хвилювань немає причин: пошта в селах працюватиме, просто в деяких селах вона буде тепер «на колесах».

Вікторія Демидова, менеджер Сектору передплати та газетного роздрібу Рівненської дирекції АТ «Укрпошта».

 

 

 

 

А ви плануєте продати пай?

Пригадую, якось спілкувалася з людьми на вулиці у Кривиці.Чоловіки літнього віку сиділи на лавці. Зупинилася. Поговорили про життя. Зачепили і земельну тему. Запитала, як власники обробляють свої паї? Почула відповідь: «Ми із задоволенням продали б їх, бо обробляти ні здоров’я вже нема, ні техніки...».

 

Вже понад 100 днів, як в Україні відкрито ринок землі сільськогосподарського призначення. Всупереч побоюванням, він працює у штатному режимі, забезпечуючи українцям можливість розпоряджатися власними земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Про це повідомляє пресслужба Міністерства юстиції України. Зазначимо, що Мін’юст в розрізі реформи відповідав за нормативне забезпечення діяльності нотаріусів як ключових суб’єктів, які гарантують непорушність прав власників та набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення. «Наразі жодних нарікань на законодавчий механізм реалізації земельної реформи немає, перші місяці роботи ринку землі довели його працездатність. У перший же день, коли закон про обіг земель сільськогосподарського призначення набрав чинності, розпочалося нотаріальне посвідчення правочинів щодо відчуження земельних ділянок», — розповів Євгеній Горовець, перший заступник міністра юстиції засобам ЗМІ. За період з 1 липня цього року вже зареєстровано понад 28 тисяч правочинів щодо відчуження сільськогосподарської землі. Така динаміка свідчить про те, що ринок набув усіх ознак стабільності, а відповідна інфраструктура є повністю готовою для того, щоб задовольнити інтереси потенційних продавців та покупців. Проте у Дубровицькій громаді земельні паї ще не продавали.

На Рівненщині за сто днів, відколи в Україні почав діяти ринок землі, продали близько пів тисячі гектарів сільськогосподарських земель. Про це повідомив заступник голови облдержадміністрації Ігор Тимошенко.

 

Скільки продали та почому

Всупереч прогнозам, які передбачали негативні сценарії, ажіотажу не відбулося – власники сільськогосподарських земельних ділянок не поспішають продавати їх, – заявив Ігор Тимошенко.

«Є об’єктивні причини – на сьогодні вже укладено близько 650 договорів на загальну площу 480 гектарів. Вартість сумарно складає 14 мільйонів гривень. Про що це говорить – що середня вартість одного гектара 29 800 гривень. Це невелика вартість, вона приблизно тримається як середня по Україні. Я б сказав, що це така початкова вартість, нижча точно вона не буде. Є логіка в тому, щоб власники сільськогосподарської землі притримували й чекали більшої вартості», – зазначив Ігор Тимошенко.

Він навів як приклад сусідню Польщу, де на старті земельної реформи вартість землі сягала тисячі євро, а нині сільськогосподарська земля там коштує десяток тисяч євро. Ігор Тимошенко зазначив, що інтерес до земель цієї категорії в області є, тож прогнозує, що попит тільки зростатиме.

 

Що отримують від цього громади

Ігор Тимошенко зауважив, що в області, як і в Україні в цілому, земельний податок не займає великої частини в структурі місцевих бюджетів. На Рівненщині показник плати за землю – в межах 10% від всіх надходжень.

«Завдання в тому, щоб максимально розширити базу, і земельна реформа дає таку можливість. Тергромади вже почали користуватися цим, і в деяких громадах на сьогодні доходить до 25%. Ті, які провели інвентаризацію, організували легальний оборот землі й сплату орендної плати, дають такий результат», – зазначив він.

Заступник голова ОДА додав, що у порівнянні з цим же періодом торік, у 2021-му плата за землю зросла в середньому на 15%. Громади отримали від цього на 47 мільйонів гривень більше, ніж у 2020-му.

«Громади перевиконали план в середньому на 10%. Це говорить про те, що земельна реформа і земля стає чинником для розвитку громад. Чим більше громада збере коштів, тим більше дасть можливість їй розвивати інфраструктуру, соціальні напрямки, гарантувати розвиток будь-якого напрямку в громаді», – сказав посадовець.

Про що потрібно знати потенційному покупцеві й продавцеві, розповіла віцепрезидентка Нотаріальної палати України Інна Бернацька.

Про роль нотаріуса.

За інформацією віцепрезидентки Нотаріальної палати України Інни Бернацької, в області працює близько 150 нотаріусів, кожен з яких має однакові права й повноваження й може посвідчувати договори відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Нотаріуси не тільки посвідчують ці угоди, а і є держаними реєстраторами прав оренди, обтяжень, переважного права, наміру та інших обтяжень, запроваджених Земельним кодексом.

«Для Рівненської області на сьогодні посвідчено 642 угоди по відчуженню земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Реалізовано 485 гектарів і середня оцінка, тобто вартість земельної ділянки, паю – 72 тисячі гривень, значиться на сайті Держгеокадастру», – зазначила вона.

Оскільки нотаріуси відпрацювали найпростіші механізми правочинів з земельними ділянками: купівля-продаж без оренди, швидка передача переважного права, то на наступні сто днів ринку прогнозує активізацію процедурного посвідчення цих договорів. Увесь час дії ринку землі люди консультуються, готують пакети документів і підбирають найбільш зручну для себе процедуру, – уточнила Інна Бернацька.

 

З чого почати

На території області є п’ять нотаріальних округів. Людина може звернутися до будь-якого у своєму районі. Велике значення має саме попередня правова робота з документами.

«Потрібно взяти паспорти, коди, щоб можна було подивитися, чи є фотографії, попередньо переглянути, чи є обтяження у реєстрах, чи є людина у реєстрі боржників. Принести правовстановлюючий документ, щоб подивитись, чи зареєстроване право власності в усіх реєстрах. Повідомити про шлюби, які були, укладаються чи відсутні. Щоб запропонувати модель процедури посвідчення договору, потрібна інформація про те, чи перебуває земля в оренді або чи використовується на правах емфітевзису», – роз’яснила вона.

Безготівкові розрахунки за земельні ділянки – нововведення, яке люди сприймають важко, акцентувала Інна Бернацька. Адже кожен, хто хоче купити чи продати землю, має відкрити рахунок у банку і принести документ, який, на їхню думку, підтверджує походження грошей, за які набувач планує купити землю.

 

Скільки часу йде на оформлення

Інна Бернацька зауважила, що на оформлення впливає ряд причин. З 1 липня нотаріуси підключалися до Національної кадастрової системи, освоювали роботу з новим ресурсом від Держгеокадастру, де перевіряли консолідацію.

«На сьогодні нам відкрили інформацію про спеціальні дозволи на добування корисних копалин, які надають користувачам права суб’єкта першої черги на купівлю земельної ділянки. І дуже багато моментів доводиться перевіряти. Найшвидше укладаються договори купівлі-продажу земельних ділянок, які не перебувають в оренді. Починалося це від 6-8 годин й підготовка тривала кілька днів. На сьогодні такі договори можуть займати від 2 до 4 годин роботи», – розповіла Інна Бернацька.

Вона також акцентувала, що під час процедури купівлі-продажу на роботу нотаріуса впливає стан роботи реєстрів, кількість шлюбів, у яких перебуває покупець і продавець, юридичних осіб, у яких набувач – учасник чи засновник. Впливає наявність обтяжень, наявність у реєстрі боржників. Якщо ж землі перебувають в оренді або використовуються на правах емфітевзису, то передбачені інші процедури.

«Якщо йде боротьба за земельну ділянку і реєструється намір, сторони вступають у листування, нотаріус реєструє наміри й відправляє листи для потенційного орендаря. Ця процедура може займати й два місяці. Якщо відбувається звичайна передача переважного права, то два місяці чекати не треба, договір може бути посвідчений відразу. З кожним днем наші зразки документів стають кращими, ґрунтовнішими й час на ці спецперевірки зменшується», – додала вона.

 

Як захищені права власника землі

Інна Бернацька сказала, що з відкриттям ринку землі жителі Рівненщини більш ретельно вивчають законодавство, консультуються, як краще продати ділянку, як дешевше оформити, захистити свої права.

«Такої кількості з земельних питань, які ми отримали за останні два місяці, ще не було. Підіймають старенькі документи, дооформлюють пайові земельні ділянки, сінокоси, навіть найдрібніші шматочки, завершують спадкові справи, тому що вони усвідомлюють цінність цієї земельної ділянки», – сказала віцепрезидентка Нотаріальної

Змінюються й потенційні набувачі. Аграрії, які бажають працювати на землі, хочуть досить кваліфіковану правову допомогу і роботу нотаріуса.

«Їх не влаштовує як-небудь, їх влаштовує такий договір, який має бути гарантом їхнього права власності. Процедури складні, кроків надзвичайно багато, але важливо знати: якщо ми виконаємо цей алгоритм, то практично визнати цей договір недійсним у суді буде нереально», – акцентувала Інна Бернацька.

 

Що відомо

Рівненщина у серпні розташовувалася на 17-му місці серед регіонів за кількістю укладених угод на продаж ділянок від старту ринку землі. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, з липня по серпень в області зареєстрували 62 таких угоди. У Рівненській ОДА таку, за їх оцінкою, невелику кількість укладених угод пов’язували із недопрацьованим законодавством.

Продаж землі став можливим з 1 липня 2021 року. До 2023 року право на покупку землі буде лише у фізичних осіб. Для юридичних осіб ринок землі має запрацювати з 2024 року.

Підготувала Люба Клімчук.

 

 

ВАРТІСТЬ ЗЕМЛІ В КРАЇНАХ СВІТУ

1 липня 2021 року в Україні стартував продаж земель сільськогосподарського призначення. Зараз жваво обговорюються перспективи ринку, стартові ціни, динаміка попиту, страхи орендарів, маржа і спекулятивні схеми. У будь-якому випадку власникам ділянок, орендарям та потенційним покупцям варто підготуватися до відкриття продажів. «Дубровицький вісник» зібрав інформацію: скільки коштує і як продається земля в різних країнах?

 

Сполучені Штати Америки $ 10 200 /га

Зараз в Америці: більше 2 мільйонів фермерських господарств; обсяг с/г земель перевищує 368 млн. га; 7% земель агросектора належить державі; 1,4% – частка агросектора в ВВП; 1,6% населення працює в сільському господарстві; 18% населення проживає в сільській місцевості; обмежень по площі наділів у одного власника – немає; податки встановлюються штатами, діапазон за гектар – від 1 до 140 доларів.

Законом «Про національне управління земельними ресурсами» прямо заборонено придбання державних земель нерезидентами країни. Приватні земельні ділянки продавати іноземцям дозволено (крім резидентів країн, віднесених до недружніх США). Існує контроль за цільовим використанням землі.

Голландія € 70 320 /га

Один з найстаріших ринків землі в Європі максимально відкритий. 90% с/г земель перебуває в приватній власності, Ніяких обмежень на покупку, достатньо сплатити податок 6% ціни угоди. Законом закріплено пріоритетне право орендаря на викуп землі в разі продажу. Мінімальний термін оренди землі в агросекторі 12 років.

Швейцарія € 63 512 /га

Унікальна гірська країна і тут попереду всіх – 100% земель є приватною власністю. Повна відсутність державного регулювання цін і контролю за використанням земель. Право на покупку відкрито для громадян Швейцарії, Євросоюзу і осіб, що мають посвідку на проживання. Мінімальний термін оренди ділянки – 9 років. Головний нюанс – при продажу ділянки власник зобов’язаний зібрати дозволи від всіх потенційних спадкоємців.

Австрія € 34 568 /га

50% земель с/г призначення в приватній власності, обмежень для покупців немає. Частка агросектору в ВВП не перевищує 1,5%. Податки: покупець – 3,5% від ціни угоди; покупець – 1,1% за реєстрацію в держкадастрі; продавець – 20% податку з отриманого доходу. Мінімальний термін оренди – 3 роки. З метою збереження цілісності земельних ділянок в Австрії право успадкування землі має тільки один з дітей.

Німеччина € 30 289 /га

Високотехнологічний агросектор утримує високі ціни на ринку с/г земель. Держава жорстко контролює ринок, існує спеціальне Агентство з управління та розподілу, яке відповідає за приватизацію ділянок і контролює власників.

При купівлі ділянки в агросекторі >1 га потенційний покупець (громадянин країни або іноземець) зобов’язаний одержати спеціальний дозвіл у місцевої влади. Одна з причин відмови –відсутність профільної освіти у майбутнього власника. Податок на земельні угоди – 3,5%.

Великобританія € 23 155 /га

Ніяких обмежень з купівлі земель громадянами-іноземцями. Незважаючи на розвинену систему реєстрації в кадастрі, 18% земель офіційно не зареєстровані з метою уникнення сплати податків. 90% с/г земель в приватній власності за складною схемою. Вся земля в країні номінально належить Короні, інші просто мають право володіння: Фріхолд – право вільного володіння, продажу та успадкування. Лізхолд – право користування ділянкою на підставі договору з власником-Фріхолд. Термін користування – 99 років з правом передачі третім особам на термін до 98 років.

Іспанія € 10 318 /га

Приклад того, як зняття мораторію на купівлю землі іноземцями та послаблення державного контролю позитивно вплинуло на ринок землі – за 10 років ціни виросли на 30% (на Канарських островах більш ніж на 500%). Податок при передачі власності на ділянку – 6%.

Польща € 10 318 /га

Мораторій на купівлю земель іноземцями знятий в 2016 році, але дозвіл на угоду все одно потрібно отримати в 2-х міністерствах – Сільського господарства і внутрішніх справ.

80% с/г землі належить 3 млн. фермерських господарств. Розміри угідь – ±7 га. Для контролю ринку агроземель створено державне Агентство.

Право на купівлю земель обмежено: для фермера з профільною освітою, його близьких родичів і спадкоємців – 300 га; для юросіб – 500 га; іншим - 0,3 га.

Болгарія € 5 011 /га

Землю отримали всі, хто мав право на реституцію (родина володіла ділянкою до 1946 року). 98% земель у приватній власності, немає ніяких обмежень з використання, оренди і продажу ділянок. Податок на с/г землі відсутній.

Румунія € 4 904 /га

5% ВВП припадає на агросектор, в приватній власності 94% с/г земель. Ліміт володіння для приватної особи 100 га. З 2014 року продаж землі іноземцям веде Земельний банк, за умови збереження цільового призначення ділянки. Земельний податок 2%, податок з покупця - 3% від суми угоди.

 

Хорватія € 3 285 /га

Ринок закритий для іноземців, крім тих, хто мав хорватські корені. 65% агроземель в приватній власності, при цьому третина не обробляється зовсім. Державне регулювання ринку відсутнє, земельний податок становить 5%.

 

Естонія € 3 174 /га

Ринок бурхливо розвивається, з 2011 року відкрито для іноземців без обмежень (за умови, що земля буде використана в агросекторі). В країні один з найменших податків при продажу землі - від 0,1 до 2%.

 

 

Ювілей – під одною зіркою

Є у нашій громаді красиве село, яке розташоване за лугом - від цього і назва Залужжя. Живуть в ньому прекрасні працьовиті люди. Саме вони й писали історію рідного села. Багато уродженців мальовничого Залужжя  роз’їхалися по світу, вони живуть і працюють не у рідному куточку, де народилися, але корінням своїм прив’язані до Залужжя. Любов до батьківської землі тече у їх крові. Про багатьох вихідців села Залужжя варто розповісти у нашій газеті. Це – шановані люди, які своїм життям та працею примножували становлення нашої держави.

Розкажемо один цікавий епізод з життя мальовничого поліського Залужжя. Це події далекого 1951 року. Вранці 1 листопада 1951 село облетіла приємна новина. Протягом ночі в селі народилося чотири славних хлопчики, чотири козаки. Цілу ніч допомагала породіллям знатна в селі повитуха – баба Верчиха, яка була рідною бабусею одного з новонароджених немовлят. Як написав Григорій Яцута у книзі «Залужжя моє калинове», баба Верчиха (Євдокія Остапівна Костючок) була однією з найвідоміших у Залужжі повитух. Вона добре знала, як полегшити породіллям пологи. Дякувати Богові та вправності рук баби Верчихи, її набожності й світлому розуму діти прийшли у світ дужими і здоровенькими.

Щасливі батьки назвали хлопчиків: Іван, Тимофій, Микола та Леонід. Отак під одною зіркою Бог почав малювати життєві долі чотирьох поліщуків-односельчан.

Росли хлопці звичайним сільським життям. Змалечку допомагали батькам по господарству, любили своїх друзів, рідне село.  У тодішньої дітвори були свої ігри, розваги. У той час цінували все, що мали, швидко ставали самостійними. Закінчили герої нашої публікації школу, відслужили в армії, здобули освіту, а далі – у кожного своя доля. Всі четверо одружилися, створили власні сім’ї, стали батьками, виховали дітей, діждалися онуків. Зараз ці шановані чоловіки перебувають на заслуженому відпочинку.

Впевнена, що багато читачів газети знають їх і поважають, не раз зустрічалися та спілкувалися з цими чоловіками. Це – Іван Лаврентійович Котяш, Тимофій Дем’янович Жакун, Леонід Давидович Остаповець, Микола Григорович Олексійовець.

Тимофій Дем’янович Жакун після школи закінчив Мирогощанський радгосп-технікум, за спеціальністю – механізація сільськогосподарського виробництва. Працював інженером Дубровицької райсільгосптехніки.

Наприклад, батьки Тимофія Жакуна виховували семеро дітей. Зрозуміло, що піднімати їх на ноги було нелегко. Коли Тимофій вступив до технікуму, то батьки цьому дуже зраділи і сказали, що гордитимуться сином, який здобуде освіту. Навчатися у технікумі було нелегко. Якось хлопець приїхав додому і сказав, що на навчання більш не поїде. Тоді батько відповів Тимофію: «Добре, буде кому корови пасти. Нам менше клопоту, а то треба сумки тобі готувати». Ці слова налякали сина і з тих пір Тимофій старанно вчився. А цю історію він тепер часто розповідає онукам. Здобувати освіту сільській дитині, на той час, то була велика честь.

Іван Лаврентійович Котяш закінчив Рівненський сільськогосподарський технікум. Працював бухгалтером в колгоспі, старшим економістом Дубровицького управління сільського господарства. Згодом головним бухгалтером Дубровицької пересувної механізованої колони №175. Трудився і заступником директора з економічних питань Дубровицького заводу «Металіст», начальником головного управління економіки Дубровицької РДА.

Микола Григорович Олексієвець. Закінчив після школи Чугуїв-Бобчанський лісний технікум, працював у галузі лісового господарства Дубровиччини. Закінчив Ленінградську лісотехнічну академію (заочно). З 1997 року трудився головним інженером Дубровицького лісгоспу, а згодом – директором Березнівського держлісгоспу.

Леонід Давидович Остаповець. Навчався у Залузькій та Дубровицькій школі №2. Вищу освіту здобув в Архангельському лісотехнічному інституті. Працював в ліспромгоспах Томської області. Служив в органах державної безпеки СРСР. Очолював Корецьке районне відділення Рівненського обласного управління КДБ.

Життєві дороги в Івана Лаврентійовича, Тимофія Дем’яновича, Леоніда Давидовича тісно переплелися. Ці шановані чоловіки все житття дружать і стали кумами. Вони зустрічаються, як кажуть, і коли радість, і коли проблеми, підтримують і допомагають один одному.

Життя прожити – не поле перейти… Це давня народна мудрість, яка переходить із покоління в покоління. Адже людина йде по життю не завжди прямою дорогою. Трапляються і круті повороти, і підйоми вгору, і перешкоди. Зважити все і підбити підсумки людина здатна лише в зрілому віці. 70 років – це саме той час, коли можна судити, якою була ота життєва дорога? Кожен з наших героїв вніс свою лепту у розвиток рідного краю, кожен працював сумлінно і був, як кажуть, доброю людиною серед людей.

Отож 1 листопада четверо уродженців Залужжя, про яких ми розповідаємо, зустрічатимуть свої сімдесятирічні ювілеї. Зрозуміло, що озирнуться вони назад і згадають і рідне село, і шкільні роки, і юність, і зрілість. Найголовніше, що ювіляри завжди були доброзичливими, щирими людьми. Тепло свого серця вони дарували і дарують не лише рідним, а й усім, хто їх знає.

Шановні Леоніде Давидовичу, Іване Лаврентійовичу, Тимофію Дем’яновичу, Миколо Григоровичу! Ваші люблячі рідні, друзі, всі, хто вас знає та поважає, вітають вас з ювілеєм. Міцного-міцного здоров’я вам та довголіття. Будьте оточені увагою, турботою, теплом своїх рідних і близьких. Радійте життю, насолоджуйтеся кожним його моментом. Оптимізму вам і гарного настрою. Бажаємо, щоб ви і далі вражали всіх своїм розумом, своєю добротою, своєю щедрістю і почуттям гумору. Будьте для всіх домашніх опорою і надією, вселяйте в них оптимізм і впевненість. Здоров’я вам, життєвої енергії, добра і розуміння!

Люба КЛІМЧУК.

 

Вдячні за цікаву розповідь дубровичанці Ользі Леонтіївні Жакун. У публікації використано матеріали із книги Григорія Яцути «Залужжя моє калинове».

 

про прізвища жителів Залужжя

 

З відомостей за 1850 рік знаємо, що в селі проживали наші предки з понад десятьма прізвищами, а саме: Котяші, Жакуни, Жмури, Бруяки, Годунки, Яцути, Краськи.

 

А з іменною основою Олексі- знаходимо аж чотири прізвища (Алексєєвич, Олексієвич, Олексійовец, Олексієвец). Найбільше було родин із прізвищами Котяш, Жакун, Алєксєєвич, Жмура.

За відомостями з 1858 року, у селі проживали родини вже з 22 прізвищами. З’явилися родини Остаповців, Торгунів, Куришків, Твердих, Сайчишиних, Тишковців, Полейків, Андрієвських, Таборовців, Коренів. Найбільше проживало Котяшів (70), Жакунів (58), Алєксєєвичів (40).

За інформацією сільської ради 2010 року, у селі мешкають родини з 99 прізвищами. Серед місцевих прізвищ переважають Котяші (494), Жакуни (294), Олексієвці (184), Яцути (65), Бруяки (58), Годунки (54), Остаповці (53), Куришки (51), Жмури (43), Краськи (30). Вигасли родини Андрієвських, Родзінів, Чернюків, Фальків, Лінників. А що ж означають ці прізвища?

КОТЯШ. Найпоширеніше в селі прізвище, як  зазначають науковці, походить від давньослов’янських імен Кот (Кут), Кота. Таке прізвисько мали далекі предки, причому як по чоловічій, так і по жіночій лінії. А вже у формі Котяш у ХІХ ст. воно стало в нас прізвищем. До речі, така його форма дуже рідкісна й належить до найдавнішого класу прізвищ на Поліссі та в Україні.

ЖАКУН. Про походження цього прізвища є декілька припущень. Перше слово «жак» означає молодший син церковного причту, молодший учень католицької церкви. Це прізвище може вказувати на належність засновника роду до духовного стану. Друге: у давні часи в Україні жаком називали «бурсака», півчого, учня, студента. У такому разі родоначальником Жакунів міг бути освічений чоловік. Третє: дієслово «жакувать» означає грабувати. Отже, Жакуном могли називати не чистого на руку чоловіка. Четверте: слово «жак» ще й означає «риболовне знаряддя, довгий в’язаний кошіль, мішок на обручах». У цьому разі прізвище Жакун вказає на діяльність людини, яка виготовляє такі мішки. Враховуючи сприятливі природні особливості нашого краю щодо рибальства, я схильний вважати правильно саме цю гіпотезу про походження прізвища Жакун.

ОЛЕКСІЄВЕЦЬ. Це прізвище вже має християнське коріння. Походить воно від імені Олексій, що з грецької мови означає «заступник, захисник, той, хто оберігає». У православній церкві це святий Алексій – чоловік Божий, пам’ять якого відзначають 30 березня. Згідно з переданнями, він був із багатої римської родини (V ст.) і ще з юності віддав себе на служіння Богу. Залишив батьків і наречену та присвятив своє життя молитві, постам і став подвижником віри Христової. Після смерті Алексія його мощі почали зцілювати хворих. Ще за часів раннього православ’я люди вірили, що якщо дати дитині ім’я святого й великомученика, то життя її буде світлим, хорошим, без труднощів. Вірили в нерозривний зв’язок між святим і долею людини, яка названа його іменем. Носії цього імені, ймовірно, були дуже богомільними людьми.

Із книги Григорія ЯЦУТИ.

 

 

А щастя – це все, що нас оточує

Ольга Захарівна Грейнер. Цю жінку знають, шанують і згадують наші земляки. Багато років свого трудового життя Ольга Захарівна віддала Дубровиччині і її жителям. Вже чимало літ живе моя співрозмовниця на Київщині. Вона – на заслуженому відпочинку. Радує друзів, знайомих і незнайомих прекрасною ліричною поезією. Ольга Захарівна, як поетка, має багато шанувальників в Україні. На її вірші створюють відеорозповіді, її твори поширюють у багатьох соціальних групах. Нещодавно Ольга Грейнр зустрічала свій ювілей. І хоч ми на віддалі захотілося, отак, по-жіночному, поговорити як за чашкою кави чи чаю…

 

З чим у Вас асоціюється Дубровиця?

Я довго думала, як відповісти на це питання. І відповім так. От, є у людини багато друзів, хороших, вірних, щирих, але серед них є один – найкращий. Так і для мене. Життя моє так склалось, що довелось жити у багатьох місцях, а от в Дубровиці я прожила найдовше, понад тридцять років. Найкращих років. Тут я зустріла своє щастя, тут народились і виросли діти, тут пропрацювала тридцять років у соціальній сфері, тут пройшла моя юність і зрілість. Тому Дубровиця для мене асоціюється з найкращою подругою. До речі, і справжня моя найкраща подруга живе теж у Дубровиці. Дуже скучаю за містом, за людьми. Тепер, завдяки Інтернету, хоч віртуально отримую інформацію про життя міста, про події, про людей. З багатьма спілкуюся.

Що для Вас означає щастя?

Щастя… Воно багатогранне і неозоре, сказати одним словом чи дати точне визначення просто неможливо. Бо щастя – це все, що оточує нас, все, що в нас самих. Щастя – це діти та онуки, якими тішишся і радієш, що можеш бачити, як вони ростуть, мужніють. Щастя – це друзі, які завжди прийдуть на допомогу в скрутну хвилину і порадіють разом з тобою твоїм перемогам. Щастя – це прокинутись вранці й подякувати Богу, що послав ще один день життя.

Щастя – це саме життя, бо воно таки прекрасне! Треба тільки зуміти побачити і відчути щастя в кожній миті.

У чому знаходите розраду, окрім написання віршів?

Написання віршів не є моїм постійним і основним заняттям, бо вірші пишуться тоді, коли душа, сповнена радості, болі, смутку, щастя, печалі, складає слова до купочки й починає вперто диктувати їх мені. Я ніколи не пишу спеціально, на якусь задану тему. Не виходить два слова скласти. Вірші, наче діти, народжуються в душі, вони всі однаково дорогі мені, ділюся ними, наче випроводжаю у самостійне життя, і тішуся, коли читаю зворушливі, душевні відгуки друзів та зовсім незнайомих людей.

А інших занять вистачає. Я ж живу у селі, в сім’ї доньки. У нас є невеликий город, молодий сад, багато декоративних дерев та квітів. Тому роботи для рук вистачає. Крім того, люблю рукоділля – в’яжу, вишиваю бісером. Багато читаю, багато часу проводжу в Інтернеті, спілкуючись з реальними та віртуальними друзями. Гуляю з онучками, разом з дітьми цікаво проводимо вихідні, відвідуємо різноманітні культурно-історичні місця.

Розкажіть про місцину, де ви живете...

Зараз я живу на Київщині, неподалік Борисполя у мальовничому селі Кучаків. Називають його селом милосердя, тому що у далекому 1941 році його жителі організували в селі підпільний госпіталь і врятували близько 500 бійців та командирів Червоної Армії, а потім допомогли їм потрапити у партизанські загони.

Ось така цікава історія. Зараз у селі проживає понад тисяча жителів, є школа, дитячий садок, медична амбулаторія. Люди привітні, доброзичливі. Вже звикла до нових краєвидів, до села, до всього, що оточує мене, адже живу тут майже десять років. Кажуть, старе дерево важко приживається на новому місці, але я вже прижилася.

Захарівно, Ви працювали у важливих структурах на Дубровиччині. Чи згадуєте колег? Які були люди, які з вами працювали, які до вас приходили. Розкажіть, скільки років і де працювали.

В Дубровиці я працювала з 1981 до 2011 року. Спочатку у відділі соціального забезпечення, так тоді він називався. На той час у штаті було всього 8 працівників. Пам’ятаю всіх, двоє з них вже у засвітах. Роботи було дуже багато, все вручну, з обчислювальної техніки - рахівниці і великі ЕОМ. Зі способів зв’язку – пошта та телефон. Оскільки в ті роки на пенсію оформлялись люди, народжені на початку 20-30-их років минулого століття, то у багатьох документи про стаж роботи були відсутні через війну і повоєнні роки. І підтверджувати стаж доводилось за допомогою свідків або за допомогою запитів у відповідні органи. Але у нашому відділі й тоді, і потім працювали дуже відповідальні й чуйні люди, які завжди намагались надати допомогу відвідувачам. Звичайно, не всі люди, які звертались за призначенням пенсій, мали на них право, тому й скарг вистачало. Всі вони були безпідставні, але треба було їх розглядати й давати обґрунтовані відповіді. Багато різних нюансів було під час роботи.

Особливо запам’ятався 1991 рік, коли був прийнятий так званий Чорнобильський закон, згідно із яким пенсійний вік для жителів району було зменшено на 6, а тим, хто проживав у 2 зоні на 9 років. І протягом цього року треба було призначити у шість разів більше пенсій, ніж щороку призначалось. А штат у відділі лишався той же. От і працювали днями та ночами, возили додому мішками папери, але справились.

Ще пам’ятаю середину дев’яностих, коли пенсію виплачували так званою натуроплатою. Приходиш вранці на роботу, а на вулиці черга, не менше 50-и людей, за довідками для придбання мішка цукру чи інших продуктів. І все треба швидко, оперативно, бо машина з цукром на площі стоїть… Ось такі часи були.

Я працювала заступником начальника тоді уже управління праці та соціального захисту населення. А у 2002 році, коли функцію призначення пенсій було передано Пенсійному Фонду України, я по переводу перейшла працювати в Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі на посаду заступника начальника відділу призначення пенсій. Де і працювала до виходу на пенсію у грудні 2011 року.

Після звільнення довго не могла звикнути, що не треба вранці бігти на роботу… Адже 30 років постійно була на державній службі, на людях, з людьми. З колишніми колегами досі підтримую зв’язок, коли буваю в Дубровиці, стараюсь зустрітися.

Що побажали б читачам нашої газети?

Читачам газети, а також всім жителям Дубровиччини, хочу побажати в цей тривожний час перш за все міцного здоров’я, бо це найбільше багатство у житті. А ще – мирного неба; тепла і затишку в домівках; на столі – хліба та до хліба; в родинах – благополуччя, достатку, щастя, злагоди, взаєморозуміння; в душах – спокою, радості, комфорту.

Люблю всіх вас, пам’ятаю, скучаю, дякую всім, з ким звела доля на теренах Дубровиччини. Душа моя живе спогадами про місто, в якому пройшло життя.

    Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

До вашої уваги пропонуємо добірку віршів Ольги Грейнер. У кожному – роздуми про життя.

 

Сім століть від тієї весни

Літаками промчало у хмарах.

Чом з’являєшся знову у сни,

Чи ти щастя моє? Чи покара?

Сім століть, як тюльпани цвіли,

І зозулі кували невпинно.

Віртуально знайомі були,

Переписка в мерéжі невинна.

Та весна була сповнена див,

Квіти й вірші ти слав мені часто.

І в душі скам’янілій збудив

Ненароком надію на щастя.

Очі в очі, в онлайні дзвінки,

Для розмов було часу замало,

Літні ночі, короткі такі,

Сім секунд – і вже сонце вставало.

Сім годин мить розлуки тяглась,

Вже леліялась зустріч реальна.

В сім секунд осінь пір’я з крила,

Наче листя, зірвала безжально.

Сім століть – кожен день восени,

Повідомлення стали сухіші.

Вечорами все рідше дзвонив,

І не слав ні пісень, ані віршів.

Сім століть після слова «Прощай».

Розглядала, не вірячи, крапку.

Сім секунд у осінніх дощах

Щастя стрімко летіло у пастку,

В назавжди́ заблоковану папку…

Сім століть самоти… Сивина

У волоссі і небо у хмарах.

Не повернеться диво-весна,

Не тривож, не приходь навіть в снах,

Ні як щастя, а ні як покара…

Приберу в душі

Приберу в душí я, порох смутку витру.

Мов осіннє листя, вимету печаль.

Сіро-чорну в смíтник викину палітру,

І спалю свічею за минулим жаль.

Пов’яжу ретельно спогади в пакунки,

Хай не колють більше гóлками вночі

Ні слова звабливі, ні палкі цілунки.

Все замкну у скриню й викину ключі.

Запалю лампадку, помолюся Богу.

Каяття сльозами молитви́ зрошу.

Про благословення на нову дорогу

Світлу, без обману, щиро попрошу.

«Бабиного літа» сонечко привітне

Доторкнеться ніжно чистого вікна.

Пагінець надії проліском розквітне

При́йде в мою душу й восени весна.

Бо чекала дива все життя вона.

Приберу в душі я…

День людей похилого віку

Промайнуло вéсен без ліку.

Надвечір’я, хмари осінні

Потьмяніли вже очі сині.

Вже підбори в туфлях мішають

І красиві плаття́ не втішають.

Все частіше пігулки п’ються,

Все повільніше справи даються.

Відцвіли в садах уже квіти,

На деревах – з плодами віти.

Наші діти батьками стали

Нам онуків подарували.

Сонцем в небі – малі внучата,

Мов усміхнені янголята.

Так ще хочеться їх ростити,

Як же хочеться! Просто! Жити!

День людей похилого віку.

Хай ще буде вéсен без ліку...

РÓКИ, РÓКИ МОЇ

Осінь жовту намітку вдяга на

спідницю березі,

Розливає на клени, мов ми́ро,

багряний єлей.

А мені підклада на похилену

шáльку терезів

Гирю з п’ятого пуду. Солідний

такий ювілей.

Рóки, рóки мої, всіх запрошую

вас на гостину,

Шість десятків і п’ять посаджу за

святковим столом.

Я налллю вам у келихи трунку

із меду й поли́ну,

Бо і солодко, й гірко порою

нам з вами було.

З вами звідала все: і святе,

і фальшиве, і грішне,

Поміж смертю й життям побувала

не раз на межі.

Я рубала вузли і палила,

мов листя торішнє,

У минуле мости, і долала

нові рубежі.

У дитинстві було безтурботності

й болю багато.

Зла, підступна хвороба, неначе

окропом з ковша,

Прикувала до ліжка, а поруч –

ні мами, ні тата,

У дванадцять дорослою стала

дитяча душа.

Губи, скусані в кров, біль терпіла

затято, уперто.

Не скорилась. Боролася. Встала

на ноги, пішла.

Потім труднощам всім, що

з’являлись, твердила відверто:

«Зможеш зараз, якщо у дванадцять

дитячих змогла».

Юність. Небо було веселкове,

зорилося щастя

У коханих очах, у обіймах палких,

як вогонь.

І весілля, й вінчáння, і первістка

перше причастя…

Але раптом повіяло холодом

з теплих долонь.

Наче шаблею, зрадою крила

безжально відтято,

В прірву стрімко летіла, злякавшись

уперше, душа…

У колисці спав син, йому конче

потрібен був тато.

І дала щедра доля на щастя нам

ще один шанс.

Знов заміжжя, душа підозріло

та вперто мовчала.

Причаїлась, сховалася від

почуттєвих лавин.

Цілувати й кохати покірно

себе дозволяла.

Чи кохала сама…? Народилися

донька та син.

Діти швидко росли, будувалось

сімейне гніздечко.

Сад весною буяв і приносив

плоди восени.

Рік за роком тяглися, буденні,

мов сіра вервечка.

Мовчки скніла душа, яка так

і не знала весни…

Я жила, як усі, наче скельця

у калейдоскопі

То яскраво, то тьмяно мигтіли

життєві вогні.

Відчайдушно чинила тривогам

з хворобами опір,

Перемог добивалась, сміялась,

співала пісні.

Скільки зношено пар босоніжок

на шпильках та капців,

На дорогах були і м’які спориші

й камінці,

Людям я віддала сорок років

невтомної праці.

Заслужила повагу, що більш

від товстих гаманців.

Все було. Вороги, чорна заздрість

лжедрузів,

Що всміхались в обличчя, а в спину

встромляли мечі.

Лиш єдиній і справжній, гартованій

часом подрузі,

Довіряла всі радощі, смутки, тривоги

й плачі.

Смуг багато було чорно-білих

і сажово-чорних,

Та дощами добра і веселкою

світлих надій

Фарбувала їх в біле, латала

здірявлений човник,

А його вже до берега хвилями

тулить прибій.

Зсиротіло колись гамірливе

родинне кубельце.

Розлетілися діти, промчали роки́,

як вода.

Удовина самотність блука

по квартирі й крізь скельця

Окулярів світлини онучок

малих розгляда.

Рóки, рóки мої, ви промчали

галопом, мов коні.

Близько вже Рубікон. Та в минуле

дивлюсь без жалю́.

Що було – все моє, а маленькі

онучок долоні –

То мій слід на землі, їм вершити,

що я не зроблю.

От і святу кінець. Трунок випито,

наче причастя.

А прийдешнім рокам я з надією

мовлю в лице,

Що душа недолюблена мусить

ще звідати щастя,

Хоч призахідне сонце зігріє

її промінцем.

І допоки живу, твердо вірю,

надіюсь на це.