* 27 вересня – День туризму

Валентина Осмолович:

«Найцінніший сувенір – це гарні емоції»

Поринути в атмосферу романтичної Венеції, пройтись мощеними вулицями Відня, ступити на святу землю Єрусалиму, насолодитись райськими куточками Домінікани – колись для Валентини Осмолович  все це видавалось далекими мріями. Їй, молодій і спраглій до вражень дівчині з поліського села, хотілось побачити великий світ. І через роки це їй таки вдалось. Ба навіть більше – подорожі стали не просто захопленням, а професією та способом життя. Нині пані Валентина – власниця рівненського туристичного агентства «Монако» та активна мандрівниця. В День туризму випала нагода поспілкуватись із нашою щирою та енергійною землячкою про справу, що робить її щасливою.

 

Валентина Осмолович родом з Орв’яниці. Із щемом в серці  згадує батьківський дім, котрий нині стоїть пусткою, вікнами-зіницями споглядаючи  за розміреним сільським життям. Скільки тут було щасливих моментів. Кожна дрібничка в ньому нагадує про любих батьків, які, на жаль, уже відійшли у засвіти. Моя співрозмовниця й досі сюди періодично навідується: «Ця дорога до села мені така рідна та славна, що не передати. Де б я не була, що б не бачила, а тих емоцій, які відчуваю в рідному краї, ніщо не замінить. Шкода, що немає вже до кого приїжджати частіше».

Пані Валентина – активістка  ще зі школи. Була і старостою, і головою ради загону… Та й в навчанні не відставала. Непогано давались їй технічні науки. Тому, закінчивши десятирічку,  вступила до хіміко-технологічного інституту в Дніпропетровськ. Але її завжди манили мандрівки, в душі проростало бажання відкривати незвідані місця. «Оцей дух авантюризму, напевно, й привів на навчання так далеко від рідної Орв’яниці. Про туризм тоді звісно ж і мови не було, – згадує пані Валентина. – Довелось обирати щось реальне. Та, як часто це буває, з часом життя розставляє все на свої місця. І твоє неодмінно  тебе знаходить».

Після інституту молодий спеціаліст потрапила на роботу на рівненський радіозавод. Це підприємство стало знаковим у її долі. Адже тут зустріла своє кохання. Майбутній чоловік працював фрезерувальником, а вона – інженером в тому ж цеху. Так  і «закрутилася» їхня романтична історія, майже як у класиці радянського кінематографу «Службовому романі». Вона переросла у щасливий шлюб, перевірений на міцність уже десятками років. Нині подружжя пишається трьома синами. Два старших працюють на іноземну компанію програмістами. А найменший – навчається у сьомому класі. Особливою втіхою для пані Валентини є дві красуні-онучки.

Довелось моїй співрозмовниці попрацювати і в інспекції цивільного захисту, і в інспекції ядерної безпеки. Та згодом вона зрозуміла, що державна служба не зовсім їй до душі. Каже, що більше цінує простір та свободу. Отож почала шукати своє місце в житті і в бізнесі. У 2014-му відкрила фірму з працевлаштування за кордоном. А коли Україні дали безвіз, заснувала своє туристичне агентство. 

«Знайди улюблену справу – і тобі не  доведеться працювати жодного дня. Так ось це про мене. Я свою роботу обожнюю, адже займаюсь тим, про що мріяла. І вже не уявляю себе без неї. Є влучна фраза: «Про дві речі ми жалкуватимемо на смертному одрі – що мало любили і мало подорожували». І справді, життя вимірюється не в матеріальних речах, а в тому, де ми побували, що бачили, відчували, які емоції пережили. Нині я багато подорожую. Лише за 2019-ий побувала в 11 країнах. Подорожі – це моє натхнення, заряд енергії та мотивації. Ось зовсім скоро знову буду пакувати валізи і летіти в чергову мандрівку».

Скільки загалом відвідали куточків світу?

Два десятки країн точно набереться. Була в Єгипті, Туреччині, в Арабських Еміратах, Домінікані, Європу майже всю бачила. Уже багато своїх мандрівних мрій здійснила. На черзі ще одна – побувати в Мексиці. Мене зачаровують тамтешні піраміди давньої цивілізації Майя. Хочеться побачити їх на власні очі.

А які країни залишили особливий слід у душі?

Кожна поїздка, як маленьке життя. Ти відкриваєш щоразу для себе новий світ, бо ж повсюди є свої особливості та родзинки. Напевно, найбільше емоцій в мене було після відвідин Ізраїлю. Енергетика там неймовірна. Мурахи йдуть по тілу від думки, що цими місцями ходив Ісус Христос дві тисячі років тому. Біблійні історії наче постають перед твоїми очима. Ці відчуття словами не змалювати.  Ще раз хотілося б повернутися до Відня. Це чарівне атмосферне австрійське місто, розміри якого вдвічі менші, аніж української столиці. При цьому концентрація історичних пам’яток тут надзвичайно висока. Самих тільки музеїв налічується до сотні. Практично на кожному кроці доводиться затамовувати дихання від величі та краси архітектури. Домінікана вразила екзотикою. Ні на хвилину там не можеш виключити камеру, бо наче потрапляєш у рекламу батончика «Баунті». До речі, я була на тому острові, де знімали цей ролик. Білосніжний пісок, смарагдовий океан, розлогі пальми, коралові рифи – справжній тропічний рай. Але одразу у вічі впадає контраст, коли покидаєш територію розкішних пляжів та готелів. Ми їздили в столицю Санто-Домінго. Історія Америки почалася саме з цього міста, в той момент, коли на його берег вперше ступив Христофор Колумб в 1492 році. Тут час  ніби  зупинився. Старовинні вулички та кількасотлітні будинки і сьогодні виглядають так само, як за часів, коли вони були побудовані. А люди живуть дуже просто, навіть бідно.

А от Париж не справив на мене великого враження. Так, його треба побачити. Побувати з дітками в Діснейленді, відвідати Лувр та історичні місця, прогулятись біля Ейфелевої вежі, відчути столицю Франції, перейнятись тим духом. Пощастило потрапити нам в Собор Паризької Богоматері ще до того, як він згорів. І  залишилось відчуття – «добре, що я його встигла побачити». Собор відбудують, але той первісний вигляд певною мірою вже втратиться. Але сам Париж дуже брудний. Багато на вулицях безпритульних. Це справляє гнітюче враження і контрастує з усім прекрасним, що там є.

Що стараєтесь взяти для себе з кожної мандрівки? Можливо щось навіть колекціонуєте?

Найцінніший сувенір – це гарні емоції. З кожної країни мені хочеться привезти емоцію і передати її людям. Ти заряджаєшся враженнями, надихаєшся і відповідно маєш чим поділитись. В туризмі не зможуть працювати ті, хто цим не живе, хто не любить подорожувати, а відповідно й не може передати барви тієї чи іншої країни. Якось прочитала влучний вислів, що туризм – це як татуювання на все життя. І всі ми, хто має це татуювання у себе в серці, впізнаємо одне одного за особливим блиском в очах, коли мова заходить про планування подорожі та історії про різні країни. За трошки пошарпаною валізою, яку кожен з нас може скласти хоч на один день, хоч на кілька тижнів за лічені хвилини. За купою печаток у закордонному паспорті та за навичкою навіть серед ночі розказати про всі правила в’їзду за будь-яким напрямком. За вмінням за секунди оцінити всі переваги нового готелю, який бачимо вперше, та потім з легкістю відповісти на питання, якого кольору там штори і якої фірми фен. Це те татуювання, яке постійно нагадує всім нам про велику мету нашої професії – робити мрії людей про подорожі реальністю.

Хоча не скажу, що завжди це просто. Стресових ситуацій вистачає. Тому без терпіння та вміння негайно вирішувати форс-мажори ніяк. Ця професія, та й загалом все моє життя – це щоденне навчання. Я постійно проходжу якісь курси – то водія, то оцінювача майна, то кошторисника. Та й в туризмі змінюється інформація кожного дня, а інколи й впродовж години, і ми маємо це все тримати в голові!

Багато потенційних мандрівників впевнені, що подорожувати – це дуже дорого. Чи справді це так?

Можу сміливо спростувати цей стереотип. Я завжди раджу автобусні тури. Завдяки таким поїздкам можна сповна відчути атмосферу країни. І коштує це не захмарні гроші. У 2-3 тисячі обійдеться проїзд, проживання і сніданок. І хай ще 100 євро треба на екскурсії та сувеніри. Можна починати з маленьких автобусних мандрівок, наприклад, до того ж Кракова, які вартуватимуть ще дешевше. Також по «гарячих путівках» є нагода  потрапити до Єгипту чи Туреччини. Ось в мене полетіло двоє туристів до Туреччини на 6 ночей всього за 12 тисяч гривень. Тобто можна подорожувати за адекватні гроші. Було б лише бажання відкривати для себе світ. А емоції залишаться після цього безцінні.

Часто люди шукають саме  «гарячі путівки». Що це таке і звідки вони беруться?

Єдиний мінус «гарячих» турів – стислий час на збори. Адже вони з’являються буває навіть за два-три дні до вильоту. Найпростіший спосіб їх «зловити» – звернутися до туристичного агентства.

А з’являються вони дуже просто: у туроператорів залишаються нереалізовані путівки. Місця в готелях і авіаквитки зазвичай закуповують гуртом, а до вильоту залишається зовсім мало часу. Отож краще продати путівку дешевше, але «відбити» хоч якісь гроші. Буває також, коли людина купила путівку завчасно, а потім з якихось причин не може поїхати на відпочинок.

Який маєте власний рецепт мандрівниці, як зробити подорож незабутньою?

Поїхати з хорошою компанією. Найкраще подорожувати з комфортною, близькою по духу людиною, з котрою можна сміливо розділити свій захват і враження. І звісно ж у мандрівки брати лише позитивні емоції. Якщо ставитись до всього прискіпливо під час відпочинку, тоді можна знайти недоліки навіть у елітному готелі. Потрібно бути оптимістами, дивитися на все з позитивом. І тоді ваш відпочинок буде справді вдалим.

Що робить Вас щасливою?

Я дуже щаслива жінка. Адже маю роботу, на яку завжди лечу із задоволенням. І ввечері повертаюсь із таким же задоволенням додому, де на мене чекає прекрасна родина. Дякую Богу за все, що маю.

Знаю, що Ви – меценат. Долучились до видавництва унікального літопису Самійла Величка. Розкажіть трішки про це.

В Санкт-Петербурзі є центр вивчення історії України при місцевому університеті. Так ось російський історик, котра там працює, випадково віднайшла в санкт-петербурзькій бібліотеці унікальний літопис козацького канцеляриста часів Мазепи. Працював Самійло Величко над ним 30 років і змалював детально події трьохсотлітньої давнини. Як рукопис потрапив до Росії? Його продали одному з російських колекціонерів. А потім він далі й далі помандрував…Для істориків – це справжній скарб, який допоміг відкрити безліч секретів минувшини. Наприклад, виявляється, що Богдан Хмельницький та Іван Мазепа мали зовсім інший вигляд, ніж ми звикли бачити їх на купюрах у 5 та 10 гривень. Наші науковці разом з петербурзькими оцифрували літопис. Гроші на це дала Канада. А от видати його  коштів не вистачило. Тому до цього залучили 60 меценатів. Відгукнувся  мій син, а потім і я вирішила долучитись. Гроші для мене були немалі. Але все ж подумала, що таким чином можу зробити хорошу справу для нашої країни. Минулого року на Покрову презентували літопис у Батурині. Є всього 1000 примірників цієї книги. Кілька отримала і я. Один залишила для домашньої бібліотеки. Інші подарувала   Острозькій академії  та рівненській книгозбірні.

Неодноразово Вам дякувала й наша місцева волонтерка Світлана Правник за те, що допомагаєте бійцям на Сході.

Це найменше, що я можу зробити. Адже спокійно працюю і живу під мирним небом завдяки цим хлопцям.

І наостанок Ваші побажання читачам.

Бажаю всім знайти ту справу, яка справді була б до душі, подобалась і надихала.  Більше відкривати для себе світ. Навіть маленька подорож може принести море щастя. А ще бути щирими з людьми і бажати тільки добра навколишнім. Що несеш у світ, те й тобі повертається.

 

Спілкувалась Леся КУЗьмич.