Ювілей – під одною зіркою

Є у нашій громаді красиве село, яке розташоване за лугом - від цього і назва Залужжя. Живуть в ньому прекрасні працьовиті люди. Саме вони й писали історію рідного села. Багато уродженців мальовничого Залужжя  роз’їхалися по світу, вони живуть і працюють не у рідному куточку, де народилися, але корінням своїм прив’язані до Залужжя. Любов до батьківської землі тече у їх крові. Про багатьох вихідців села Залужжя варто розповісти у нашій газеті. Це – шановані люди, які своїм життям та працею примножували становлення нашої держави.

Розкажемо один цікавий епізод з життя мальовничого поліського Залужжя. Це події далекого 1951 року. Вранці 1 листопада 1951 село облетіла приємна новина. Протягом ночі в селі народилося чотири славних хлопчики, чотири козаки. Цілу ніч допомагала породіллям знатна в селі повитуха – баба Верчиха, яка була рідною бабусею одного з новонароджених немовлят. Як написав Григорій Яцута у книзі «Залужжя моє калинове», баба Верчиха (Євдокія Остапівна Костючок) була однією з найвідоміших у Залужжі повитух. Вона добре знала, як полегшити породіллям пологи. Дякувати Богові та вправності рук баби Верчихи, її набожності й світлому розуму діти прийшли у світ дужими і здоровенькими.

Щасливі батьки назвали хлопчиків: Іван, Тимофій, Микола та Леонід. Отак під одною зіркою Бог почав малювати життєві долі чотирьох поліщуків-односельчан.

Росли хлопці звичайним сільським життям. Змалечку допомагали батькам по господарству, любили своїх друзів, рідне село.  У тодішньої дітвори були свої ігри, розваги. У той час цінували все, що мали, швидко ставали самостійними. Закінчили герої нашої публікації школу, відслужили в армії, здобули освіту, а далі – у кожного своя доля. Всі четверо одружилися, створили власні сім’ї, стали батьками, виховали дітей, діждалися онуків. Зараз ці шановані чоловіки перебувають на заслуженому відпочинку.

Впевнена, що багато читачів газети знають їх і поважають, не раз зустрічалися та спілкувалися з цими чоловіками. Це – Іван Лаврентійович Котяш, Тимофій Дем’янович Жакун, Леонід Давидович Остаповець, Микола Григорович Олексійовець.

Тимофій Дем’янович Жакун після школи закінчив Мирогощанський радгосп-технікум, за спеціальністю – механізація сільськогосподарського виробництва. Працював інженером Дубровицької райсільгосптехніки.

Наприклад, батьки Тимофія Жакуна виховували семеро дітей. Зрозуміло, що піднімати їх на ноги було нелегко. Коли Тимофій вступив до технікуму, то батьки цьому дуже зраділи і сказали, що гордитимуться сином, який здобуде освіту. Навчатися у технікумі було нелегко. Якось хлопець приїхав додому і сказав, що на навчання більш не поїде. Тоді батько відповів Тимофію: «Добре, буде кому корови пасти. Нам менше клопоту, а то треба сумки тобі готувати». Ці слова налякали сина і з тих пір Тимофій старанно вчився. А цю історію він тепер часто розповідає онукам. Здобувати освіту сільській дитині, на той час, то була велика честь.

Іван Лаврентійович Котяш закінчив Рівненський сільськогосподарський технікум. Працював бухгалтером в колгоспі, старшим економістом Дубровицького управління сільського господарства. Згодом головним бухгалтером Дубровицької пересувної механізованої колони №175. Трудився і заступником директора з економічних питань Дубровицького заводу «Металіст», начальником головного управління економіки Дубровицької РДА.

Микола Григорович Олексієвець. Закінчив після школи Чугуїв-Бобчанський лісний технікум, працював у галузі лісового господарства Дубровиччини. Закінчив Ленінградську лісотехнічну академію (заочно). З 1997 року трудився головним інженером Дубровицького лісгоспу, а згодом – директором Березнівського держлісгоспу.

Леонід Давидович Остаповець. Навчався у Залузькій та Дубровицькій школі №2. Вищу освіту здобув в Архангельському лісотехнічному інституті. Працював в ліспромгоспах Томської області. Служив в органах державної безпеки СРСР. Очолював Корецьке районне відділення Рівненського обласного управління КДБ.

Життєві дороги в Івана Лаврентійовича, Тимофія Дем’яновича, Леоніда Давидовича тісно переплелися. Ці шановані чоловіки все житття дружать і стали кумами. Вони зустрічаються, як кажуть, і коли радість, і коли проблеми, підтримують і допомагають один одному.

Життя прожити – не поле перейти… Це давня народна мудрість, яка переходить із покоління в покоління. Адже людина йде по життю не завжди прямою дорогою. Трапляються і круті повороти, і підйоми вгору, і перешкоди. Зважити все і підбити підсумки людина здатна лише в зрілому віці. 70 років – це саме той час, коли можна судити, якою була ота життєва дорога? Кожен з наших героїв вніс свою лепту у розвиток рідного краю, кожен працював сумлінно і був, як кажуть, доброю людиною серед людей.

Отож 1 листопада четверо уродженців Залужжя, про яких ми розповідаємо, зустрічатимуть свої сімдесятирічні ювілеї. Зрозуміло, що озирнуться вони назад і згадають і рідне село, і шкільні роки, і юність, і зрілість. Найголовніше, що ювіляри завжди були доброзичливими, щирими людьми. Тепло свого серця вони дарували і дарують не лише рідним, а й усім, хто їх знає.

Шановні Леоніде Давидовичу, Іване Лаврентійовичу, Тимофію Дем’яновичу, Миколо Григоровичу! Ваші люблячі рідні, друзі, всі, хто вас знає та поважає, вітають вас з ювілеєм. Міцного-міцного здоров’я вам та довголіття. Будьте оточені увагою, турботою, теплом своїх рідних і близьких. Радійте життю, насолоджуйтеся кожним його моментом. Оптимізму вам і гарного настрою. Бажаємо, щоб ви і далі вражали всіх своїм розумом, своєю добротою, своєю щедрістю і почуттям гумору. Будьте для всіх домашніх опорою і надією, вселяйте в них оптимізм і впевненість. Здоров’я вам, життєвої енергії, добра і розуміння!

Люба КЛІМЧУК.

 

Вдячні за цікаву розповідь дубровичанці Ользі Леонтіївні Жакун. У публікації використано матеріали із книги Григорія Яцути «Залужжя моє калинове».

 

про прізвища жителів Залужжя

 

З відомостей за 1850 рік знаємо, що в селі проживали наші предки з понад десятьма прізвищами, а саме: Котяші, Жакуни, Жмури, Бруяки, Годунки, Яцути, Краськи.

 

А з іменною основою Олексі- знаходимо аж чотири прізвища (Алексєєвич, Олексієвич, Олексійовец, Олексієвец). Найбільше було родин із прізвищами Котяш, Жакун, Алєксєєвич, Жмура.

За відомостями з 1858 року, у селі проживали родини вже з 22 прізвищами. З’явилися родини Остаповців, Торгунів, Куришків, Твердих, Сайчишиних, Тишковців, Полейків, Андрієвських, Таборовців, Коренів. Найбільше проживало Котяшів (70), Жакунів (58), Алєксєєвичів (40).

За інформацією сільської ради 2010 року, у селі мешкають родини з 99 прізвищами. Серед місцевих прізвищ переважають Котяші (494), Жакуни (294), Олексієвці (184), Яцути (65), Бруяки (58), Годунки (54), Остаповці (53), Куришки (51), Жмури (43), Краськи (30). Вигасли родини Андрієвських, Родзінів, Чернюків, Фальків, Лінників. А що ж означають ці прізвища?

КОТЯШ. Найпоширеніше в селі прізвище, як  зазначають науковці, походить від давньослов’янських імен Кот (Кут), Кота. Таке прізвисько мали далекі предки, причому як по чоловічій, так і по жіночій лінії. А вже у формі Котяш у ХІХ ст. воно стало в нас прізвищем. До речі, така його форма дуже рідкісна й належить до найдавнішого класу прізвищ на Поліссі та в Україні.

ЖАКУН. Про походження цього прізвища є декілька припущень. Перше слово «жак» означає молодший син церковного причту, молодший учень католицької церкви. Це прізвище може вказувати на належність засновника роду до духовного стану. Друге: у давні часи в Україні жаком називали «бурсака», півчого, учня, студента. У такому разі родоначальником Жакунів міг бути освічений чоловік. Третє: дієслово «жакувать» означає грабувати. Отже, Жакуном могли називати не чистого на руку чоловіка. Четверте: слово «жак» ще й означає «риболовне знаряддя, довгий в’язаний кошіль, мішок на обручах». У цьому разі прізвище Жакун вказає на діяльність людини, яка виготовляє такі мішки. Враховуючи сприятливі природні особливості нашого краю щодо рибальства, я схильний вважати правильно саме цю гіпотезу про походження прізвища Жакун.

ОЛЕКСІЄВЕЦЬ. Це прізвище вже має християнське коріння. Походить воно від імені Олексій, що з грецької мови означає «заступник, захисник, той, хто оберігає». У православній церкві це святий Алексій – чоловік Божий, пам’ять якого відзначають 30 березня. Згідно з переданнями, він був із багатої римської родини (V ст.) і ще з юності віддав себе на служіння Богу. Залишив батьків і наречену та присвятив своє життя молитві, постам і став подвижником віри Христової. Після смерті Алексія його мощі почали зцілювати хворих. Ще за часів раннього православ’я люди вірили, що якщо дати дитині ім’я святого й великомученика, то життя її буде світлим, хорошим, без труднощів. Вірили в нерозривний зв’язок між святим і долею людини, яка названа його іменем. Носії цього імені, ймовірно, були дуже богомільними людьми.

Із книги Григорія ЯЦУТИ.