Василь Ковташ:

«Моя робота – це мій спосіб життя»

 

Немає недосяжних цілей. Саме так можна охарактеризувати життя та професійну діяльність успішного адвоката Василя Даниловича Ковташа. За плечима у свої 34 роки  він має три вищих освіти, успішну кар’єру в прокуратурі та декілька адвокатських офісів. І на цьому зупинятись не збирається.

Відтак про роботу, життєві орієнтири та захоплення розпитали у пана Василя напередодні Дня юриста.

 

Ви народились у сім’ї священника на Львівщині. Як доля привела Вашу родину до Дубровиці?

Родом я справді з села Либохора Львівської області. Жив там до семи років. Тато навчався в духовній семінарії, а згодом його направили в Дубровицю в Різдво-Богородичну церкву. Переїхали ми в 1994-му й донині проживаємо тут. Дубровиця вже стала нашим домом. Закінчив я міську школу №1. Вперше став студентом у Ірпінській академії податкової служби, далі навчався в Академії прокуратури міста Київ. А потім ще вступив до Львівської державної фінансової академії. Наразі маю три вищі освіти.

А що надихнуло на вибір професії? Чому вирішили служити Феміді?

Коли в 9 класі з’явився предмет «правознавство», він одразу мене захопив. Відтоді виникло стовідсоткове розуміння, що оберу юридичний фах. Це на рівні відчуттів, що саме такою буде моя дорога по життю. Для юристів притаманний аналітичний склад розуму, в цій сфері не можна боятись відповідальності, натомість треба багато вчитись і вдосконалюватись. Напевно, всі ці риси були характерні для мене. І донині про свій вибір не шкодую. Задаючи собі питання, що змінив би у житті, якби була така можливість, з упевненістю кажу – нічого.

Зараз добре знають Ваше ім’я в нашому краї, але його треба було зробити. З чого все починалось для Вас?

Після вишу я починав свій шлях з прокуратури. Спершу працював в Дубровиці, потім слідчим в прокуратурі міста Кузнецовськ (зараз уже Вараш). А згодом опинився в Сарненській прокуратурі, де працював на посаді помічника прокурора району, а також спецпрокурором. Здійснював нагляд за дотриманням вимог законодавства у місцях несвободи. За ці роки я отримав колосальний багаж знань та життєвого досвіду. Найцінніший навик, який взяв звідти, – це вміння спілкуватись з людьми, знаходити з ними контакт. В нашій сфері він дуже потрібний.

Як опинилися з іншого боку  системи – в адвокатурі?

В 2015-му задумався про власну справу. Я готовий був розвиватися та йти далі. Багато хто хоче змін, але боїться ступати в невідомість. Стримують думки: «а що буде завтра», «а раптом не вийде», «а може щось піде не так». Так вони й залишаються на місці. Мене ж це не лякало, хоча теж рушав в нікуди, в зовсім іншу сферу. Але ризикнув – і звільнився з прокуратури. Я не боявся роботи. Немає значення, де ти працюєш. Тільки праця зможе зробити з тебе професіонала і створити репутацію. А для цього потрібно систематично рости і вдосконалюватись. Так я започаткував свою адвокатську практику. Для мене кардинально нічого не змінилось. Ті ж провадження, те саме законодавство, проте, я вже був по іншу сторону барикад – на захисті прав людей від обвинувачення.

Спочатку працював один. Відкрив свій перший офіс в нашому місті. А через кілька років набрав помічників і офіси запрацювали в містах Рокитно та  Сарни. Зараз найбільше наших клієнтів на Дубровиччині, Зарічненщині, Рокитнівщині, Сарненщині та в Рівному.

Що означає для Вас професія адвоката? Як би її охарактеризували?

Чомусь досі існує стереотип, що адвокат – це той, хто допомагає уникнути покарання. Це абсолютно не так. Адвокат – той, хто допомагає дотримуватись закону та досягати справедливості. Особисто для мене моя робота – це  мій спосіб життя. Рідко буває, що я приходжу зранку о 9.00 і йду з офісу о 18.00. Адже так результату не буде. Чимось завжди доводиться жертвувати. Я жертвую своїм відпочинком, вихідними і святами заради роботи. Можна сказати, це моє покликання. Треба багато працювати, щоб бути кращим. Завжди обирають тих, хто вміє досягти успіху.

З якими справами цікавіше всього працювати?

Ніхто не може знати всього. Та й не треба. Кожен має бути професіоналом у своїй сфері (напрямку роботи). Я, наприклад, спеціалізуюся на кримінальних та адміністративних справах. Вони мені найближчі. А загалом наш Офіс Адвокатів займається найрізноманітнішими проблемами: земельними, сімейними, трудовими спорами. Допомагаємо у справах про адміністративні правопорушення, в оформленні спадщини, приватизації житлових будинків та земельних ділянок тощо.

За кожною справою безумовно стоїть складна життєва історія. Пропускаєте це через себе?

Звичайно. Коли берешся за справу, маєш її прожити, докласти максимум зусиль, щоб отримати результат. Часто доводиться бути свідком чужих життєвих ситуацій, разом з клієнтами хвилюватись й розчаровуватись. Зачіпають за живе історії, що стосуються осіб, котрі вживають наркотичні речовини. Передусім жаль близьких, яких вони шантажують і вимагають гроші. Коли мама віддає останні 200 гривень, а він за них купує чергову дозу... Врізалась також в пам’ять непроста справа, коли батько завдав тілесні ушкодження сину, від яких той помер. А ще не перестає дивувати, як рідні люди стають ворогами, коли мова заходить про поділ спадщини. Чужі швидше йдуть на компроміс, аніж найближчі родичі.

На вашу думку, чи має адвокат право на помилку?

Недаремно кажуть, що пізнати смак перемог неможливо без гіркоти поразок. До певної міри вони  є необхідною складовою росту. Головне, щоб це не стосувалося справ, де немає шансу на помилку. Коли на кону стоїть чиясь доля, хіба є моральне право зробити щось не так?

Чи доводилось Вам комусь відмовляти? І кого б Ви нізащо не зголосились захищати як адвокат?

Так, є справи, від яких відмовляюся. Наприклад, нещодавно не взявся за випадок, де особа спричинила ДТП, будучи в стані алкогольного сп’яніння. Не можу захищати гвалтівників та вбивць. Це моя чисто людська позиція. Хочеться бути чесним перед самим собою. За гроші не завжди все купляється. В мене щодо цього своя стратегія. Заробити кошти – це не головна мета. Бо це приходить саме собою, якщо виконувати свою справу добре.

Вам достатньо часто доводиться працювати з різними людьми. Які людські риси Ви цінуєте найбільше?

В першу чергу порядність і людяність. Зараз чомусь ми стали більш байдужими і закритими. А хочеться, щоб було навпаки. Маємо бути добрішими, людянішими і допомагати один одному. Кажуть, що світ порятує краса. А я вважаю, що його врятують любов і доброта. Добро – це єдина валюта, яка ніколи не знеціниться. До того ж, кількість добра тільки множиться, коли його роздаєш.

Під час пошуку працівників, окрім їх фаховості та досвіду, величезне значення для мене мають їх людські якості.

Коли адвоката можна вважати успішним? І яка Ваша формула успіху?

Кожен сам собі ставить планку успіху. Тому для кожного він свій. Хтось бере дві справи в рік і виграє їх з тим результатом, котрого хотів, і для нього це буде успіхом. А для когось і кілька десятків виграних справ не принесуть такого відчуття. Для нас успіх – це задоволені клієнти. Особливо, коли вони звертаються до різних адвокатів, в тому числі обласних і столичних, а потім приходять до нас, і ми врешті досягаємо бажаного для них результату. Це є нашою перемогою і успіхом.

Яке Ваше головне джерело мотивації у повсякденному житті?

Напевно, прагнення бути першим і кращим. В мене є родина, я за неї теж хвилююсь. Як про мене будуть відгукуватись, що  говоритимуть, звісно зачіпатиме і рідних. Та й репутацію і результат, які поступово здобував, можна втратити в один момент. І потім цього більше не досягти. Тому залишатись людиною в будь-яких ситуаціях – це важлива мотивація.

Як тоді ставитесь до критики, котрої завжди вистачає?

Її сприймаю, аналізую і приймаю рішення. Критика – це добре. Часом, з боку видніше. Якщо критика обґрунтована, вмотивована, то звісно до неї прислухаюсь. Поради від старших, більш досвідченіших як по життю, так і в сфері діяльності – це завжди корисно. Ми ж не ідеальні, хоча стараємось такими бути, тому повинні змінюватись і прагнути стати ще кращими. Критика в цьому допомагає, адже завдяки їй можна виправити помилки і досягти цілей швидше.

Чимало часу проводите на роботі, а чи знаходите у своєму графіку місце для захоплень? За чим відпочиваєте душею та відволікаєтесь від рутини?

В кожної людини мають бути хобі. Якщо не буде позитивних захоплень, то можуть з’явитись негативні. Треба чимось займатися для розрядки. Є в мене пес породи ньюфаундленд. Дресирую його, гуляємо разом. Риболовлю люблю. Маю зброю, але я не мисливець, на полювання не ходжу і ніколи не ходив, бо не прибічник цього. Купуємо з друзями мішені і так вдосконалюємо навички стрільби. Намагаюсь відкривати для себе світ. Побував вже в багатьох країнах. Найбільше припала до душі Грузія. Дуже колоритна країна, яка полонить своєю атмосферою. В планах побувати в Мексиці. Минулого року мав на меті поїхати туди, але завадила дорожньо-транспортна пригода, в котру потрапили з дружиною. Життя – коротке, воно в нас одне. Тому треба більше наповнювати його змістом, враженнями, емоціями, подорожувати, займатися улюбленими справами. Бо ми все біжимо кудись вперед, не замислюючись, що після себе залишимо, який слід.

Цікаво, а дивитесь серіали чи фільми про адвокатів? Чи  вистачає такого в щоденній роботі?

Не тільки дивимось, а й на наших сторінках у соцмережах розміщуємо так званий топ-рейтинг фільмів про юристів, за версією Офісу адвокатів. Більше віддаю перевагу старим фільмам, класиці кінематографу. Люблю відвідувати кінотеатри й театри. Коли буваю в інших містах, ніколи не втрачаю нагоди побувати на кіносеансі чи на виставі.

Яким бачите себе через років двадцять?

Матиму розгалуженішу мережу адвокатських офісів по області. Працювати буду так само. Адже результат буде тільки тоді, коли докладаєш щоденних зусиль. Сподіваюсь, матиму ще більше вдячних клієнтів. І зрештою, хочеться залишатися такою ж людиною, якою наразі є – з моральними принципами та орієнтирами. Важко сказати, що буде через десятки років. Але найближче майбутнє треба планувати і прогнозувати. Бо одним днем жити не можна. Успіх приходить до тих, хто працює. А бути кращим – це відповідальність!

 

Запитувала Леся Кузьмич.