Порядність – його життєвий поклик

Життя… Воно приснилось босоногим вітром. Зірвало кілька жовтих кленових листків, покружляло в повітрі і впало на землю.

Життя… Блукало в апартаментах вічності, просило милостиню в самого Христа. Янголи благословили це розмите існування, що стало найціннішим. Воно схоже на супервечірку. Всі потрапили туди, щоб посмакувати келих шампанського. Спочатку воно приємне і прохолодне, але бульбашки швидко зникають, і стає менш приємне, так і людське життя…

Життя… Диво-дивне. Ти таке різне у кожного. Хтось тобою кидається, а хтось кидається в тебе.

На сторінках «Дубровицького вісника» я багато писала про життєві історії односельців. Нині хочу теж розповісти про особливу сім’ю вже покійного Григорія Омельчука. Григорій Омельчук був авторитетною людиною в селі. Виступав організатором всіх будівельних робіт на будівництві кривицького храму. Завзято працювали всі земляки, кожен намагався внести посильний внесок у благу колективну справу. Надійне плече і вагому підтримку у всіх починаннях Григорій Юхимович мав від свого сина Валерія, який працював на заготівлі деревини, та ще й – на пилорамі. Батько зумів прищепити сину всю любов до хорошого і доброго, що мав у своєму серці.

І вже через шість років, завдячуючи цим людям, будівля церкви радо вітала своїх парафіян. Григорія Юхимовича вони обрали старостою церкви. Гідним послідовником батька був і є його син Валерій.

Якось дізналися про наших будівельників аж на Черкащині та запросили на реставрацію православного храму у с. Мельник. Довелося їм добре потрудитися, адже обсяг роботи був чималий. Прихожани цієї церкви дали високу оцінку майстру Валерію Григоровичу та робітникам – Едуарду Катруку та Миколі Пришку. Подяку вони отримали і за збудовану дзвіницю української церкви в м. Сарни (біля військової частини). А нещодавно настоятель Свято-Преображенського православного харму с. Кураш запросив бригаду провести рестраврацію свого храму. І знову Валерій Григорович разом з Андрієм Омельчуком та Едуардом Катруком взялися до роботи.

Кураська церква – одна з найстаріших в громаді. За переказами її збудували на пожертви князя Гольшанського наприкінці ХV – початку ХVI століття, за іншими даними церкву датують ХVIII ст.

В совєтський період церква була знищена в інтер’єрі, адже її перетворили на склад. Після повного оновлення церкву відкрили для богослужінь у 1988 році. За всі роки церква потребувала неабиякого капітального ремонту, тобто, відновлення. Було старанно помальовано купол, дах, підшивку, вікна, двері. Старалися, щоб цей старовинний храм ще довго служив курашанам та одержали слова подяки та запрошення на їх храмове свято 19 серпня.

Валерій Григорович – хороший господар, чуйний чоловік, найкращий батько, люблячий дідусь, знаходить спільну мову з односельчанами. Живуть вони на краю села, біля лісу. Люди полюбляють відпочивати на природі, милуватися красою цієї чудової місцини, і Валерій Григорович радо зустрічає всіх бажаючих. А ще пан Валерій генетичний бджоляр – це від прадіда, всі предки любили цю справу, віддавали їй чимало часу і вміння. Пасіка потребує догляду. Допомагає йому в цьому син Олександр і дружина Наталія. Ось таке воно життя – його вихідні і будні. Багато про що ми тоді говорили: і про бджіл, й про особисте життя, сповнене радощів і тривог. З таким відкритим, досвідченим, приємним чоловіком приємно порозмовляти. А ще він сказав, що йому хочеться ще раз подивитися на реставрований ним та його помічниками храм у Кураші. Тож сподіваємося, що разом з Валерієм Григоровичем ми невдовзі відвідаємо цей оновлений храм.

І наостанок хочеться побажати особисто пану Валерію і його помічникам нехай Божа благодать зійде з небес і обдарує вас здоров’ям, достатком, злагодою і успіхом. Хай віра завжди супроводжує ваш шлях, а свята Трійця: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Святий Дух захистять від всіх негараздів.

Тетяна КОВАЛЬЧУК, член літературно-мистецького об’єднання «Журавлина».