Футбольне свято з нагоди Дня захисту дітей

 

1 червня на базі спортивно-оздоровчого комплексу «Горинь» м. Дубровиця відбулися міські змагання з міні-футболу серед хлопців, 2010 р.н. і молодші, та дівчат, 2007р.н. та молодші, з нагоди Дня захисту дітей.

 

У змаганнях взяли участь 8 команд:

– 4 команди хлопців: Дубровицька ДЮСШ (група хлопців,2011-2012 р.н., відділення футболу м.Дубровиця), Дубровицька ДЮСШ (група хлопців, 2011-2012 р.н., відділення футболу с.Осова), Колківський, Берестівський ЗЗСО;

– 4 команди дівчат: Колківський, Берестівський ЗЗСО, Дубровицький НВК «Ліцей-школа», Бережківська ЗОШ.

Змагання проводились за коловою системою, де кожна команда зіграла з кожною по одній грі.

Всі учасники змагань показали хороший рівень підготовки, бажання перемогти, тримаючи інтригу футбольних баталій до останніх ігор турніру.

Отже, за підсумками проведених змагань, призерами стали команди:

серед хлопців: І – місце – Берестівський ЗЗСО, ІІ – місце – Колківський ЗЗСО, ІІІ місце – ДЮСШ с.Осова (2011/12);

серед дівчат: І – місце – Дубровицький НВК «Ліцей-школа», ІІ – місце – Берестівський ЗЗСО, ІІІ місце – Бережківська ЗОШ.

Суддівською колегією було визначено кращих гравців:

серед хлопців: Гурик Антон (Берестівський ЗЗСО ), Мазур Дмитро (Колківський ЗЗСО), Жакун Максим (ДЮСШ с.Осова 2011/12);

серед дівчат: Зарченко Софія (Берестівський ЗЗСО), Конончук Мирослава (Дубровицький НВК «Ліцей-школа»), Остаповець Юлія (Бережківська ЗОШ).

Учасників змагань привітали голова Дубровицької міської асоціації футболу, депутат Сарненської районної ради Віталій Петренко, в.о. директора ДЮСШ Дубровицької міської ради Валерій Малафей, головний суддя змагань Олександр Котяш та нагородили грамотами, кубками, футбольними м’ячами, солодкими подарунками, кращим гравцям подарували футбольні гетри і футболки.

Учасники та організатори змагань висловлюють щиру подяку депутату Сарненської міської ради Віталію Петренку, Рівненській обласній асоціації футболу, ФОП Олені Волошиній за сприяння в організації та проведені турніру з міні-футболу з нагоди Дня захисту дітей.

Вітаємо юні футбольні таланти зі святом та бажаємо у здоров’ї надалі дарувати радість, переживання, захоплення для глядачів від злагоджених командних дій та індивідуальної майстерності на футбольних полях України та світу.

 

фінал відкритого кубку з футзалу

 

5 травня на базі Дубровицької ЗОШ № 1 відбувся фінал чотирьох команд відкритого кубку Дубровицької міської ради з футзалу. Йому передували багатотижневі відбіркові ігри, які стартували ще до війни. Із чотирнадцяти команд-учасниць призерами змагань стали: 1. «Сокіл» (Осова), 2. «Будівельник» (Сварицевичі), 3. «Случ» (Колки), 4. «Юніор» (Дубровиця).

Кращі гравці: Столяр Сергій «Сокіл» (Осова), Пляшко Вадим «Будівельник» (Сварицевичі), Харківець Василь «Случ» (Колки).

Призерів відкритого кубку нагородили міський голова Богдан Микульський, голова Дубровицької міської асоціації футболу, депутат Сарненської районної ради від партії Слуга народу Віталій Петренко.

 

Юні спортивні таланти

з важкої атлетики

4 червня в м.Березне відбулися обласні змагання з важкої атлетики серед хлопців та дівчат з нагоди Міжнародного дня захисту дітей.

 

У змаганнях взяли участь близько 60 учасників.

Вихованці тренера Дубровицької ДЮСШ Андрія Нашори серед найкращих важкоатлетів області показали в черговий раз високий рівень підготовки до змагань, здобувши золоту та срібні медалі:

І місце – Котяш Ярослав (вагова категорія до 38),

ІІ місце – Нашора Іван (вагова категорія до 38),

ІІ місце – Педюк Кирило (вагова категорія до 32).

Наші юні спортивні таланти наполегливо тренуються, здобувають досвід у змаганнях, долаючи чергові спортивні вершини, що мотивує їх до подальшого розвитку спортивної майстерності, нових завдань на наступні етапи змагань.

Дубровицька ДЮСШ щиро дякує Віталію Торчило, директору ДП «Висоцьке лісове господарство», за сприяння в участі у змагання з важкої атлетики.

 

більше 13 тисяч на армію зібрали футболісти

 

2 червня на базі Осівського центру  культури, туризму, та спорту відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Дубровицької міської ради відбувся турнір з футболу на підтримку ЗСУ.

 

У змаганнях взяли участь команди «Сокіл» (Осова), «Юність» (Кідри), ФК «Мульчиці».

Учасників змагань привітали голова Дубровицької міської асоціації футболу Віталій Петренко, директор Осівського ЗЗСО Борис Пінчук, ветеран команди «Сокіл» (Осова) Віктор Ляшко.

Результати ігор:

«Сокіл» (Осова) – ФК «Мульчиці» 0-0,

ФК «Мульчиці» – «Юність» (Кідри) 0-3,

«Юність» (Кідри) – «Сокіл» (Осова) 2-0.

1 місце «Юність» (Кідри),

2 місце «Сокіл» (Осова),

3 місце ФК «Мульчиці».

За підсумками турніру на підтримку ЗСУ було зібрано коштів у сумі 13 091 гривню.

 

 

Дитинство має бути щасливим

Діти – наше майбутнє, продовження нас, нашого роду, нашої Батьківщини. В складний час воєнного лихоліття особливо приємно чути щирий дитячий сміх та милуватись дитячими посмішками. А їх в перший день літа в центрі Дубровиці було чимало. В міському парку для дівчаток та хлопчиків влаштували яскраве дійство, приурочене Дню захисту дітей. Нині це свято набуло буквального значення – наші солдати щохвилинно захищають життя найменших українців. І саме завдяки героїчним захисникам є можливість влаштовувати такі чудесні заходи для діток.  Бо навіть в умовах війни вони повинні мати прості радощі дитинства та відчувати турботу про себе. Бути щасливими попри все.

 

А щастя та захвату цього дня додавали дітлахам різноманітні сюрпризи та розваги. Програма була насиченою. Маленькі гості мали нагоду покреативити на майстер-класах. Разом з місцевою лялькаркою Оксаною Довжик створювали мотанки, а працівниці центру дитячої та позашкільної творчості допомагали бажаючим виготовити метеликів. Бібліотекарі провели цікаву подорож у країну книг. Вишикувалась черга й до столика, де маленьким українцям малювали патріотичний аквагрим. Ще більше драйву додала малечі зустріч з казковими персонажами. З аніматорами досхочу  нафотографувалися, награлися й натанцювались. А скільки емоцій викликало бульбашкове шоу та театральна постановка…

Долучились до організації свята і переселенці. Художниця Надія Прохорчук із Запоріжжя відкривала дітям секрети малювання олівцем. А Олена Довгопола з Луганщини влаштувала виставку власноруч зв’язаних іграшок. А ще провела цікавий квест, де дітлахи шукали казкового героя.

Завдяки підприємцям Тарасу Дуці, Віктору Гумену, Іванні Бецан, Володимиру Єлісеєвичу дітки почастувалися солодощами та морозивом, досхочу змогли розважитись на дитячих атракціонах та вибрати для себе іграшку на згадку про свято.

Одним словом, малеча була в захваті. Ще й днина видалась погожою та сонячною. Серед дитячого гамору на мить забувалось, що в країні – повномасштабна війна. Але реальність знову й знову вривалась у серце та думки. Ось п’ятирічна Алінка Щур у пісні просить «милих та добрих дорослих зупинити війну». Дуже старалася дівчинка заспівати саме цю глибоку та актуальну композицію. Вивчила текст за один вечір. Вперше дебютувала на великий загал. Але заспівала по-дитячому проникливо та щиро, бо ж хотіла, щоб її почули дорослі. Зараз її старший брат Максим на Сході захищає нашу державу.

А ось фахівці служби у справах дітей передають подарунки та смаколики дітям-сиротам та позбавленим батьківського піклування, яких доля змусила бути ще й вимушеними переселенцями. Таких діток на Дубровиччину прибуло двоє  з Донецької та Київської областей.

Одним хлопчиком опікується бабуся. Близько двох місяців тому вони втекли від вибухів зі Слов’янська. Жінка не може стримати сліз. Показує відео, як напередодні їхню школу розбомбили. Їй це дуже болить, бо ж сама працювала в цьому навчальному закладі і чимало сил та праці туди вклала. «Але нічого, все помалу відбудується, головне, щоб був мир», - додає вона. І дуже дякує за теплий прийом у нашому поліському куточку та за прекрасне дитяче свято.

За даними служби у справах дітей, на території  Дубровицької ОТГ проживає 40 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. П’ять дітей разом з опікунами через війну виїхали до Польщі та Франції.

Натомість до дубровицької громади через воєнні дії вимушено переселилися 144 дитини. Повномасштабне вторгнення росії забрало в нас весну, а в найменших українців – право на безтурботне дитинство.

Тож тішило, що цього дня очі дітей випромінювали радість, а не страх та розгубленість. Наші діти заслуговують на щасливе мирне життя, де вони спокійно ходитимуть в садочок, навчатимуться в школі, будуть гратися у своїх будинках, не боячись сирен чи вибухів. А для цього нам потрібна  Перемога, аби бути спокійними за малечу і її майбутнє.

 

 

Особливий останній дзвоник

Війна внесла свої корективи у кожен аспект життя українців. Школа не стала винятком. Цьогоріч зібратися усім разом на шкільній лінійці учням, педагогам, батькам не вдалося. Однак краяни оригінально привітали усіх із закінченням ще одного навчального року – у форматі відеозвернень. Тільки в окремих навчальних закладах громади в цей день провели невеличкі зустрічі школярів та педагогів. Усі заходи відбувалися з патріотичними мотивами.

 Ми побачили у «Фейсбук» багато зворушливих розповідей педагогів про своїх учнів та їх досягнення. Прозвучало і від батьків та учнів чимало вдячних слів для вчителів.

«Загалом в громаді є понад 425 випускників дев’ятих класів та понад 292 – одинадцятих класів», – каже керівник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Ніна Іванівна Стасюк. – Свідоцтва про здобуття базової та повної загальної освіти їм вручать 17 червня. Батьки висловилися за те, щоб діти в цей день зустрілися і відчули атмосферу особливого дня. Медалістів громади урочисто привітає міський голова Богдан Микульський».

Найбільше випускників цьогоріч у навчальних закладах м. Дубровиці (НВК «Ліцей-школа» та школа №2), сіл Берестя, Орв’яниця, Сварицевичі. Найменше випускників у Трипутні та Кривиці.

Додамо, що натепер 417 учнів з Дубровицької громади перебуває за межами України. Разом з рідними виїхали за кордон і 159 вихованців дошкільних закладів. Дай, Боже, миру якнайшвидше, щоб наші діти повернулися додому.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

Одна із батьківських подяк

Від імені випускників 2022 року та батьків щиро вітаємо весь колектив Дубровицької ЗОШ №1 (директор Ігор Васильович Клюйко) зі святом Останнього дзвоника.

Сьогодні, в цей нелегкий життєвий період кожного українця, наші діти та ми прощаємося зі школою і хочемо винести  всім особливу подяку.

Передусім дякуємо нашим першим вчителям, першим класним мамам, які  за руку повели колись наших діток на перший  урок -  Клюйко Ніні Іванівні та Буткевич Любові Романівні. Ви навчили наших діток читати, писати, рахувати, дружити, любити... Стільки сил і праці ви вклали у кожного, стільки нервів витратили, що просто неможливо підрахувати. За це ми вам будем вдячні все життя!

Після випуску з початкової школи наші діти потрапили в мужні руки класного керівника Лясковця Віталія Івановича, а пізніше до Маковецької Оксани Миколаївни, які старалися підтримати своїх вихованців, по своєму вболівали, переживали. Дякуємо вам за все!

Навчати дітей – це нелегка справа сьогодення! Тут не обійтися без величезного терпіння і вміння розуміти. І в цей день ми просто не можемо не подякувати всім вчителям за те, що вони так багато років працювали над нашими дітьми, передавали свій досвід, мудрість і знання, ділилися добротою. Спасибі вам за це величезне! Дякуємо вам терпіння, розуміння, навіть в моменти, коли діти вас засмучували або погано себе вели. І за це просимо вибачення і щиро хочемо побажати тільки вдячних і старанних учнів.

Окрема подяка від імені випускників та батьків Вчителю з великої букви – Іванів Галині Миколаївні, яка знайшла сили, здоров’я і передала всі свої знання, всю любов, всю шану до нашої рідної української мови нашим дітям!

Низький Вам уклін. Ми завжди будемо вдячні за знання, за мудрість, що Ви дали нашим дітям!

Щира подяка всій дирекції школи, бібліотекарю, медсестрі, технічним працівникам, працівникам їдальні. Ви невіддільна  частина шкільного життя наших випускників.

Всім-всім щиро бажаємо міцного здоров’я, Божої опіки, мирного неба та вдячних учнів!

Дякуємо за незабутні 11 років шкільного життя!

Наталія ХВАЛЬКО, м. Дубровиця.

 

 

З музикою – у майбутнє

3 червня в актовій залі музичної школи відбулося урочисте вручення свідоцтв випускникам 2022 року. 27 вихованців музичної школи отримали документ про закінчення закладу.

 

На початку урочистого дійства учениця фортепіанного відділу Оля Гембицька виконала гімн України. Його підхопили всі присутні. Таким чином викладачі, учні й батьки висловили своє пошанування до України, яка бореться нині за своє майбутнє. Цьогоріч, на жаль, не всі випускники змогли бути присутніми в стінах рідної школи, але подумки, звісно, ці талановиті діти були поряд зі своїми однокласниками. Винуватців урочистості щиро привітали директор закладу Микола Головін, викладачі, учні молодших класів та батьки. Всі випускники отримали свідоцтва про закінчення повного курсу музичної школи. Щиро вітаємо вас, юні таланти. Хай музика назавжди залишається у ваших серцях і впевнено крокує поруч з вами. Бажаємо вам мирного неба та щасливої долі.

 

 

 

Наші за кордоном: враження батьків про школи в інших країнах

Батьки дітей, які зараз відвідують закордонні школи, масово пишуть про цей досвід навчання. Ми зібрали розповіді кількох мам, адже те, як діти реагують на нове шкільне середовище – це дуже цікаво. Хтось захоплений, хтось має змішані відчуття, але всім цікаво, бо це – новий досвід.

 

Олена, шведська школа

Ми оселилися в маленькому містечку, тягли самостійно українську школу онлайн, але, коли зрозуміли, що діти не можуть без спілкування з однолітками, – подалися у шведську школу.

Маю двох дівчат 8 та 12 років (в Україні ходили до 2 та 6 класів). З українців у нашому регіоні лише одна сім’я з Києва, крім нас.

Жодної адаптації в нас не було, дітей одразу зарахували до звичайних класів. Попри абсолютне незнання шведської мови, моїх дітей прийняли дуже тепло як вчителі, так і учні. Менша дівчина приєдналася до 1 класу, старша – до 6-го.

Я надзвичайно хвилювалася в перший день навчання, оскільки розуміла, що менша навіть не знає, як запитати, де туалет. Але все виявилося окей, уже ввечері обидві розказували назви кольорів по-шведськи й рахували в межах 100. Не уявляю, як це можливо, оскільки мова надзвичайно складна.

Школа має 3 корпуси для різних вікових категорій, уроки є по 30, 60 і 80 хвилин, перерви – від 20 до 60 хвилин. Пишуть лише олівцем. Учитель каже, що це логічно, адже олівець можна стерти й виправити помилку.

Усім абсолютно забезпечує школа: ноутбуки, зошити, книжки, олівці й інше. Харчування безплатне, кілька різновидів страв, щоби дитина могла обрати, дуже ретельно опитують, чи дитина не веган, не алергік тощо.

Важливе живе спілкування, тому телефони забирають до кінця уроків, моїм дітям лишають, щоби могли користуватися перекладачем. Усі перерви на вулицях, у будь-яку погоду, у дощ дають чоботи й водостійкі костюми (думаю, це костюми відсутніх дітей, потрібно вже придбати власні).

Форма одягу – вільна, й отут діти самовиражаються, як хочуть. Мене, яка звикла то до шкільної форми, то до ділового стилю, просто шокує іноді манера одягу школярів. Але дітям, звісно, подобається. Шведи – дуже міцна нація, тож ходити в холодну погоду в пуховику та шортах на голі ноги – для них нормально, мої дівчата, закутані з ніг до голови, дуже вирізняються.

По школі вчителі ходять у змінному взутті, менші діти – у капцях, старші – просто в шкарпетках. Чистота школи мене просто вражає.

Дуже важливим на уроках є обговорення інформації. Щоби зрозуміти причини виникнення будь-якого явища, діти вільно ставлять запитання і висловлюють свою думку. На уроках можна хоч лежати, якщо це комфортно. Є урок, на якому дивляться новини й потім обговорюють побачене.

Як я зрозуміла, пишуть мало, більше працюють із планшетами та ноутбуками. Усі книжки лишаються в класі, додому можуть узяти якісь видруки, але в жодному разі не рюкзак по 10 кілограмів з усім шкільним приладдям, як у нас.

Вивчають іноземні мови. Англійська – обов’язкова, її знають просто ідеально всі. На вибір дають німецьку, французьку або іспанську.

Домашніх завдань як таких немає. Знаю, що зараз клас старшої доньки робить презентацію про американські штати, усе це в школі у вільний час. Донька дивується, що ніхто не змушує й не вимагає, діти самі сідають і роблять, бо їм цікаво. Моя донька робила презентацію про Україну.

Коли я розмовляла з учителькою про домашні, вона спочатку щиро не розуміла, що я від неї хочу. Коли я пояснила, що таке домашнє завдання в моєму розумінні – вона була шокована, каже: «А навіщо стільки займатися дома? А коли в дитини вільний час? Це ж так вона зненавидить школу…».

Водночас учителі щиро дивуються рівню знань українських дітей. Можу зазначити, що українська програма явно масштабніша, але чи потрібна вся та інформація, яку дають в українських школах?

Я розумію, що повернутися в рідні школи для моїх дітей буде складно, не уявляю, як вони наздоганятимуть своїх однолітків у навчанні, коли звикнуть до шведських шкільних реалій. Але поки що мої діти біжать до шведської школи, обожнюють своїх учителів і нових друзів, які терпляче навчають їх своєї мови й роблять максимум для українських діток.

Катерина, італійська школа

Оскільки з документів у нас були тільки українські, а на італійські ми чекаємо досі, школа просто дала нам заповнювати анкету з моїх слів, що страшенно мене порадувало. В анкеті питали про харчові алергії та про продукти, що дитина не любить, щоби готувати їй тільки те, що сподобається.

Також мати має право надати контакти трьох осіб, які можуть забирати дитину. Якщо людини в цьому списку нема, хай то навіть рідний дядько, дитину не віддадуть. Отаке запобігання кіднепінгу.

У перший день дочка принесла повний портфель і ще два кульки подарунків. І це не просто на честь нас – подарунками зустрічають будь-кого новенького. Також їй подарували листівки всі класи, що дуже надихає. А далі почалися дива.

Моя мала дуже важко сприймала іноземні мови, а тут її навчили базових слів, а також математичних понять на рівні 1 класу за три шкільні дні. Сказати, що я була здивована, – це нічого не сказати. У класі є соціальний педагог, що супроводжує всіх дітей, тому школа відкрита для дітей з особливими освітніми потребами. Це не просто не дивно для них, а в порядку речей.

Зазначу про особливий підхід до навчання: вчителі залучають так багато сучасних технологій і молодіжних трендів, як тільки можна. Програма дещо слабувата, що на руку нам у сенсі адаптації, але, думаю, що це через те, що італійська школа 13-тирічна.

Трохи засмутила шкільна форма, котра дуже нагадує радянську: на цей клімат навесні й восени в ній нестерпно спекотно. Але порадувало, що я порушила це питання в батьківському чаті, посилаючись на відсутність шкільної форми в Україні, батьки підтримали й ми разом попросили адміністрацію про лояльність. Й адміністрація погодилась.

Багато шкільних матеріалів надає школа, програма цікава (наприклад, на природознавстві вони вирощують квасолю, змагаються, у кого краще й вище виросте. Моя перемагає, одразу видно: українка).

Школа працює з 8.30 до 16.15 (приблизно, деякі класи виходять о 16.10, деякі о 16.20), батьки зустрічають дітей на вулиці. Дитина показує вчителю пальцем на маму, мама махає рукою.

Тетяна, французька школа

Першою допомогою, яку я отримала від Франції, була саме школа для дитини. Адже для них дитина в школі (і мама, яка має вільні руки) – то святе. І школа обов’язкова з 3 років.

Було питання щодо класу, бо за віком син мав іти в їхній аналог 1 класу, але управління освіти дозволило, з огляду на ситуацію, зарахувати в аналог старшої групи садка (як він і ходив в Україні).

Директорка школи нас зустріла в костюмі пінгвіна (бо в цей день був карнавал) і тут я зрозуміла, що все буде добре. Те, що дитина не знає французької, нікого не здивувало й не злякало, вони мають спеціальний адаптаційний клас на кожній паралелі (не для українців, а для дітей не французького походження взагалі).

У класі 25–27 дітей на двох дорослих (вчителька + помічниця). Приміщення облаштоване як клас, але є мезонін для ігор. Решта так само, як у нас, – туалет і роздягальня на вході.

Розпорядок дня теж приблизно схожий на наш у садках. Зранку заняття, прогулянка, тоді обід. У якісь дні музика й фізкультура. Раз на два тижні – відвідування бібліотеки. Школа працює за системою, близькою до Монтессорі, тобто діти мають чималий вибір різноманітних занять і можуть їх вільно обирати. Є, звісно, й обов’язкові заняття, на кшталт, прописів чи математики.

Їдальня в іншому приміщенні через дорогу (взагалі це інші структура, яка окремо оплачується). Меню за повною французькою програмою – закуска, основна страва, сир, десерт. І з 3 років повний комплект сервірування, включно з ножем. На десерт буває – морозиво!

Після обіду охочі можуть полежати, подрімати в спортзалі на матах, але це не обов’язково і триває 30–40 хвилин.

Школа працює з 8.20 до 16.30, крім середи й вихідних. Група подовженого дня – зранку і ввечері, а середу забезпечує «центр розваг» за окрему плату. Мені все покриває мерія, як і їдальню, але ми користуємося тільки заняттями до обіду в середу.

З незвичного – багато виходів за межі школи. Щотижня заняття на стадіоні на іншому кінці містечка. Щомісяця якась автобусна екскурсія (в такому випадку просять супроводжувати 2–3 батьків із класу). Це все насправді дуже безпечно організовано.

У перший тиждень учителька трохи жалілася, що син не слухається, скаче в приміщенні (можна тільки на вулиці). Але потроху ми то все проговорили й розібралися в правилах. Зараз претензій практично немає, зрідка якісь дрібниці.

Взагалі правил досить багато, але вони логічні й зрозумілі. І в межах цих правил діти вільні.

P.S. Ще один «шок-контент» – можна зі соплями по коліно, кашлем і температурою до 38. Не можна з кон’юнктивітом, блюванням, поносом, ну й температурою під 39. Жодних довідок від лікаря теж не треба, просто попередити, якщо дитини не буде, і виходити, якщо симптомів немає 24 години. Якщо хвороба супроводжується температурою – на другий день зробити домашній тест на ковід. Також треба робити тест, якщо хтось у класі захворів на ковід (про це повідомляють на електронну пошту й за цим листом можна отримати безплатний тест в аптеці).

Анжеліка, польська й німецька школи

Мабуть, уже маючи досвід навчання моєї дитини в Польщі та Німеччині, можу розповісти про явні відмінності української та європейської освіти.

Зараз моя дитина навчається одночасно в німецькій гімназії та у своїй українській школі онлайн.

Перша відмінність і, звісно, найбільш визначна – це педагоги.

У європейських школах керівник та всі вчителі виявляють до кожної дитини повагу. У Німеччині – плюс приязність. На учнів не підвищують голос, немає наказного тону та команд «сіли-встали». Дітям під час уроку дозволяється перепитувати, уточнювати, підходити ближче, щоб уважніше розглянути… Кожний учитель на уроці допоможе, підтримає.

Друге – це програма. У німецькій гімназії в старших класах лише по 5-6 уроків на день. Деякі предмети йдуть парами. Плюс, іноді буває ще один урок, найчастіше останній, самопідготовки. Дзвінків немає. Уроки не нормовані за часом, але не більше 40 хвилин. Деякі, класичні в нас предмети, суміщені. Математику не ділять на алгебру та геометрію. На уроці німецької вивчають літературні твори, одночасно навчаючись правопису. Обов’язкове вивчення двох іноземних мов: англійська та ще одна на вибір між російською, французькою та латиною. Домашніх завдань немає. Але бувають групові проєкти, які можна виконувати після занять і не в школі.

Третя відмінність – актуальність знань. Відсутність марної інформації, зубріння правил, віршів, переписування параграфів із підручника до конспекту. Навпаки, отримані під час уроків знання можуть стати в пригоді. Наприклад, на уроці біології під час теми про вагітність докладно обговорювався кожен спосіб застосування контрацептивів. Неймовірно для української освіти, але на наступному уроці біології, під час вивчення венеричних захворювань усі учні практично навчалися надягати презервативи. На дерев’яні фалоси, звісно. Під час вивчення таких делікатних тем ні вчитель, ні учні не червоніли, не комплексували. І вульгарних жартів не було. Уроки минули звичайно.

Четверте – релігія. На відміну від України в європейських країнах школа від релігії не відокремлена.

У Польщі моя дитина відвідувала католицьку школу. Приймаючи її, директор поцікавився віросповіданням та звільнив від уроку релігії. У Німеччині директор одразу запропонував на вибір релігію чи філософію.

П’яте, і теж важливе – це ставлення дітей до школи. Їм подобається! У школі комфортна вільна та дружня атмосфера. Навчання не напружує, навчання легке, а частіше ще й цікаве.

Ну, і шосте – звісно, відсутність батьківського комітету, робочих зошитів, поборів, штор…

 

 

«Пролісок» планують приєднати до «Сонечка»

Минулого тижня у Лісовому обговорили питання щодо реорганізації (шляхом приєднання) Лісівського закладу дошкільної освіти «Пролісок» до Сварицевицького закладу дошкільної освіти «Сонечко». З жителями села, працівниками Лісівського садочка спілкувалися заступник голови міської ради Микола Кухарець, староста Сварицевицького старостинського округу Степан Гольц, начальник відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Дубровицької міської ради Ніна Стасюк. Ніна Іванівна роз’яснила ситуацію, яка виникла у Лісовому:

– Станом на 1 вересня у Лісовому буде лише п’ять дітей, які зможуть відвідувати дошкільний заклад. Народжуваність у селі знизилася. Не передбачається збільшення кількості вихованців і на наступні роки. За минулий рік на утримання Лісівського дошкільного закладу було виділено близько 646 тисяч гривень. Таких коштів, щоб утримувати заклад дошкільної освіти для кількох діток, наразі у міській раді нема. Зараз є важливі витрати на оборону. Оптимізація освітньої мережі неминуча.

Сварицевичі сьогодні мають хороший дошкільний заклад, є всі умови для діток, є умови й для запровадження інклюзивної форми навчання. Матимуть змогу батьки з Лісового віддавати дітей і у ясельну групу, у Лісовому такої можливості не було. Дякуємо Богу і Збройним Силам України, що ми можемо обговорювати таке питання. Все має бути зреалізовано на те, щоб дітки з вашого села мали комфортні умови виховання, здобуття дошкільної освіти. У Лісівському садочку діяла різновікова група.

Я знаю, що у ваш садочок вклали душу і Люба Володимирівна, і Ольга Григорівна, і батьки. Але час вимагає змін. Чому стоїть питання саме приєднання? Ми хочемо вирішити можливість працевлаштування працівників закладу. Педагоги отримають роботу у сварицевицькому садочку, обслуговуючий персонал, на жаль, ні. У «Сонечку» є такі фахівці, які працюють на неповну ставку. І набирати нових людей (не педагогів) туди нема можливості. Якби у Лісовому було більше дітей, то у Сварицевичах можна було б відкрити п’яту групу. Може дасть Бог, з часом дітки будуть. Зараз чимало сімей виїхало. Але радує перспектива. У Сварицевичах є приміщення для п’ятої групи: ліжечка і все необхідне. Додам, що у «Сонечку» поставили нового котла. Там буде тепло.

Довозити діток у Сварицевицький садок буде шкільний автобус. У дорозі про малечу дбатимуть педагогічні працівники, а може буде ще й працівник з супроводу.

Переважна більшість присутніх на цих зборах висловилася за приєднання «Проліска» до «Сонечка». Остаточну крапку у цьому питанні поставить сесія Дубровицької міської ради.

Багато питань колись було щодо реорганізації школи у Лісовому. Багато думок. Але натепер ми маємо шкільний автобус, і комфортну дорогу до Сварицевич. Зараз хтозна, чи вдалося б втілити в життя ці важливі питання, війна вносить свої корективи.

На цій зустрічі жителі села ставили питання щодо графіка руху шкільного автобуса. Наголошували, що після Лісового шкільний транспорт заїжджає у Бродець, а це додаткова дорога для школярів. Ніна Іванівна запевнила, що цей графік буде переглянуто.

Батьки та вчителі вболівають, щоб у Лісовому не закрили б бодай початкову школу. На думку вчителів і мам, найкраще наймолодшим школярикам вчитися у рідному селі. Та й збереження початкової школи для Лісового – це важливий момент для життя мальовничого поліського села. Щодо початкової лісівської школи, то Ніна Іванівна пояснила, що вона працюватиме. У Лісівській школі навчатиметься з першого вересня 23 діток. Є три повноцінні класи, спортивна зала, досвідчені вчителі. Отож, за словами Ніни Іванівни, якщо не станеться форс-мажорних подій, цей заклад у наступному навчальному році буде діяти.

Люба КЛІМЧУК.

 

 

Наша спільна українська родина поповнилася ще однією молодою сім’єю. Днями у Дубровицькому РАЦСі на рушничок щастя стали наші земляки Олександр та Марина.

«Ми всі щиро радіємо за вас. Хай Бог благословить на щасливу долю і на многії літа.

Я знаю, Сашко недовго буде вдома. Спеціально відпустили на кілька днів з передової для реєстрації шлюбу.

Але вірю, він повернеться з ПЕРЕМОГОЮ.

Наші молодята, дякуємо за сюрприз! На війні також є для них місце. Живіть в парі довго та щасливо!», –такими словами привітала молодят в Фейсбуці керівник Орв’яницького центру культури та молоді Олена Чернецька.

 

 

 

у небо йдуть найкращі

загинув молодший сержант

Добринський Сергій Володимирович.

 

«Так боляче втрачати найгідніших синів України. На жаль, нова трагічна звістка сколихнула нашу громаду – 2 червня у боях поблизу н.п Комишуваха Луганської обл. героїчно загинув за свободу і незалежність України наш земляк – Добринський Сергій Володимирович.

Молодший сержант після отримання виклику у військкомат, без страху і вагань став на захист рідної землі.

Не шкодуючи себе, мужньо обороняв Україну від російської навали, до останнього подиху боровся за свободу українського народу, у бою з російськими окупантами.

Світлий спомин про Сергія назавжди залишиться у наших серцях. Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі.

Нехай Господь допоможе рідним та близьким нашого славного воїна перенести біль утрати. Вічна Слава Герою, віддавшому життя за Україну!

Герої не вмирають!», – таке співчуття опубліковано на сайті Дубровицької міської ради.

«Сергій народився і виріс в Соломіївці в багатодітній працелюбній сім’ї. Він був наймолодшим серед чотирьох братів-красенів. Закінчив Орв’яницьку середню школу. Відслужив строкову службу в м. Мукачево.

Одружився, виховав дві доньки, але, на жаль, не дочекався онуків.

Дуже любив своїх доньок і молодших сестричок-двійнят.

Коли ж війна прийшла у наш спільний дім, отримав виклик у військкомат. Він не ховався, не відмовлявся. Він пішов захищати всіх нас. Він, як і всі ми, мріяв про перемогу і будував плани на майбутнє. На жаль, не судилось...

Спи спокійно, наш дорогий Герою.

Вічна подяка і шана за твій подвиг.

Співчуття матусі – Надії Трохимівні, дружині, донькам і всій родині, друзям і побратимам», – згадує про Героя його землячка Людмила Берестень.