Працюють як єдиний незламний організм

Продовжуємо розповідати про наших земляків-волонтерів. Зараз до цієї благодійної діяльності долучилося багато вихідців Дубровиччини.

Наша газета неодноразово писала про Ельвіру Яцуту, очільницю ГО «Мистецьке об’єднання «Стендаль» у Луцьку та одну з організаторок найбільших фестивалів, форумів і культурних подій Волині. Зараз Ельвіра – активна волонтерка.

Вона активно працює у волонтерському центрі допомоги ЗСУ «Ангар», який допомагає усім, хто цього потребує. Діє «Ангар» з першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну. Волонтерами стали актори аматорського театру «Гармидер», луцькі фотографи, журналісти й небайдужі волиняни, варто відзначити, що багато з них – випускники Волинського національного університету імені Лесі Українки. Про випускницю вишу Ельвіру Яцуту з гордістю написали на сайті університету.

У центрі допомоги «Ангар» наша землячка займається логістикою.

Ельвіра зазначила, що вона займається волонтерством ще зі шкільної парти. В 11 класі допомагала готувати у рідній Дубровиці газету «Наш край», а потім в університеті волонтерила на різних фестивалях («Форум видавців», «Бандерштат»). Перші роки діяльності ГО «Стендаль» – волонтерство в культурі. З 24 лютого Ельвіра Яцута працює в команді волонтерського центру «Ангар» разом із колегами та друзями з театру «Гармидер», БФ «Співдружність-Волинь». Як підкреслила Ельвіра, багато хороших людей об’єдналися  у волонтерстві спонтанно і ситуативно, а зараз працюють як єдиний незламний організм.

«Варто пам’ятати, що волонтерство – це не лише віддавати свій час і моральні/фізичні ресурси, – розповідає наша землячка. – Це унікальна можливість знаходити своїх людей у всіх сферах, у всіх містах і на (без перебільшення) континентах. Волонтер проходить усі етапи: від неймовірного запалу – до нескінченної втоми. Але отримує значно більше. Кожен – щось своє».

– Моя діяльність склалася неочікувано, – зазначила Ельвіра. – Ми з Русланою Порицькою (співзасновниця театру «ГаРмИдЕр») маємо багато знайомих за кордоном і почали їм писати прохання про допомогу. На початках це була гуманітарна допомога, яка надходила тоннами: одяг, харчування, медицина тощо. Нам допомагали й знайомі люди/організації, й зовсім нові. Звідкись бралися контакти, ширилися мережі. Але згодом почастішали запити від військових про конкретні потреби. Оскільки на той момент в Україні вже нічого з потрібного не було, ми почали шукати в Європі. Так виокремилися два напрямки у волонтерському штабі «Ангар», яким займається наш «міжнародний відділ». Ми співпрацюємо з міжнародними організаціями, приватними особами щодо надання ними гуманітарної чи фінансової допомоги, шукаємо за кордоном прицільно необхідні тактичні речі, закуповуємо (тому постійно збираємо кошти), доставляємо в Луцьк, а потім до військової частини. Серед таких – турнікети, кровоспинний засіб «Целокс», тепловізори, квадрокоптери тощо. Більшість міжнародних організацій не готові покривати витрати для допомоги військовим, вони більше зосереджені на запитах цивільних чи шпиталів, з якими ми теж працюємо. Польща, Нідерланди, Німеччина, США, Австралія, Чехія, Сакартвело, Швейцарія, Естонія, Португалія, Канада, Швеція – географія нашої співпраці.

Наша землячка відповіла журналісту і на запитання про скандали на Волині із гуманітаркою. Ельвіра підкреслила:

– Коли стався перший скандал, до нас дзвонили закордонні партнери й питали, чи це не ми. Вони, мабуть, уявляли, що в Луцьку один чи два штаби. Ми їх заспокоїли – у нас зі звітністю завжди все чітко і прозоро. Завдяки цьому нам продовжують довіряти (і довіряти свої благодійні внески зокрема). Для кожного в «Ангарі» важлива наша репутація загалом і кожного особисто. Наш штаб – це сукупність людей, які мають бекграунд громадської чи іншої публічної діяльності. І зараз це працює нам на користь і довіру. Ми робимо все, аби наше ім’я залишилося чистим. Тому до нас часто повертаються міжнародні організації, які працювали з усіма, а зараз кажуть: «Будемо тільки з вами». Є багато людей, які просять, щоб про них не писали, для них важливо, щоб було підтвердження, чи допомогу справді передали тим, хто потребує. А бувало, що благодійники уточнювали: «Ми на фото бачили, що не всі наші чотири ящики покладені в машину». Хоча тоді якраз всі чотири ящики й відправили, а один з них просто не потрапив у кадр.

Для Волинської служби новин Ельвіра Яцута розповіла про своє ставлення до російської літератури:

– Якщо говорити про російську літературу, то вона закінчилася для мене шкільною програмою. Мені цікавіше читати лауреатів Букерівської чи інших премій, а росія давно не може нічого запропонувати нового. Мені здається очевидним, що нам не потрібна російська культура. Але люди часом не хочуть відкривати нове, вони до цього не готові. Після текстів Янагіхари чи Фленегана, ти не можеш повернутися до пушкіних, толстих і т.д. Щобільше, ця література виростила вбивць і гвалтівників. Що ми можемо в ній почерпнути?!

Після війни наша землячка планує вивчити нову мову, отримати водійські права, здобути нові професійні навички. Щиро бажаємо Ельвірі успіхів у її волонтерській діяльності та Перемоги – нам усім!

Люба Клімчук.