Навіть квіти стають зброєю

Війна та квіти – речі несумісні. Перша сіє смерть, а в других проростає життя. Втім під час війни квіти виявляється можуть життя й вберігати. Розповім про чудову благодійну справу  ще однієї нашої землячки. Тетяна Якимович – власниця квіткової майстерні в Рівному. До війни квіти були її натхненням, а після 24 лютого – стали її зброєю. Принаймні так зветься акція, завдяки котрій Тетяна збирає кошти на тепловізори для ЗСУ. Але про все по порядку.

Таня Якимович родом з самобутнього та мальовничого села Сварицевичі. В дитинстві була навіть Кустом, коли туди приїжджали поляки знімати фільм про унікальний поліський обряд. Тож прихильність до природи й квітучої краси закодована у її генах. Тим паче у родинному домі завжди був розмай квітів. Таня виросла в сім’ї педагогів. Тато – вчитель біології. Колись колекціонував кактуси і звідусіль привозив цікаві екземпляри. Батьки в її душу посіяли захоплення й повагу до рослин. І насіння це проросло буйним квітом любові. Коли стала студенткою, у її маленькій кімнаті теж завжди було багато вазонів. Бо без них житло здавалось пустим, незатишним. І куди б вона не переїжджала, везла з собою всіх своїх зелених «улюбленців».

Тетяна за освітою провізор. Чимало років працювала спочатку в аптеці, а потім медичним представником. Але зрештою квіти взяли верх. І майже три роки тому вона разом з дружиною брата Мирославою створила майстерню «Квіткарка». Тетяна сама займається поставкою. Замовляє рослини напряму з Нідерландів. Тож такого розмаїття оригінальних, нетипових екземплярів, як у її майстерні, ще треба пошукати. Запитую, яка ж рослина – улюблениця моєї співрозмовниці? Тетянина відповідь дивує: «Та, яка вмирала, а ти її забрала додому, виходила і вона стала зеленою красою. Ось ця і стає, мабуть, найулюбленішою». У квіткову справу дівчина вкладає всю свою душу, ентузіазм та креатив.

«Я часом ловлю себе на думці, коли лягаю спати, що треба чимпошвидше заснути, аби зранечку знову щось робити, думати,  шукати, забирати. Кожна поставка квітів – це такий адреналін. Кажуть, що людина ні дня не працює, якщо займається улюбленою справою. Це зараз про мене. Хоча звісно за красивою картинкою часто ховається чимало роботи та турбот. Я чітко знала, що хочу.  Створювала нашу майстерню з прагненням, щоб тут панувала філософія максимальної любові до квітів. Що б це був передусім клуб любителів рослин. І атмосферне, затишне та комфортне місце для наших гостей. А коли робиш щось зі щирістю та самовіддачею, то все виходить», – зазначає квіткарка.

Широкомасштабна й варварська війна зламала плани, поставила на паузу звичне життя. Вона увірвалась в дім українців несподівано і трагічно. Це спочатку вибило землю з-під ніг Тетяни. Та біль, злість і невимовне бажання підтримати наших воїнів в боротьбі з агресором змусили її, як і тисячі інших людей, зібратися і діяти. Робити те, що вміла найкраще – дарувати людям красу. А квіткової краси в майстерні тоді була величезна кількість, бо прийшла поставка весняних рослин до восьмого березня. Тому ідея благодійної акції «Квіти – наша зброя» народилась сама собою.

«Люди брали квіти, а натомість залишали будь-яку символічну суму, хто скільки міг. Вони рано чи пізно перецвіли і довелося б їх викинути. А так могли подарувати комусь гарні емоції. Хоча я спочатку сумнівалась, чи це на часі, чи доречні квіти під час війни. Але клієнтам ця ідея сподобалась Людям була хоч якась віддушина та крапля нормального життя. Всі гроші йшли на потреби ЗСУ. Таким чином я назбирала на перший тепловізор. Коли квіти, закуплені до восьмого березня, закінчились, благочинцям за їхню активність та грошову допомогу почала дарувати інші рослини. А тим, хто скидав гроші на картку, надсилала вазони поштою.  В результаті вдалось зібрати 98 тисяч гривень. За них ми придбали три тепловізори. От-от купимо четвертий. Два відправили на Харківщину, а ще один служить воїнам в нас на кордоні. Також шиємо медичні сумки та балаклави. Цим займається сестра чоловіка. Вона з Харкова приїхала. А ми допомагаємо коштами на закупівлю тканини».

На цьому Тетяна не зупиняється. Й надалі продовжуватиме акцію «Наша зброя – квіти», доки буде в тому потреба. Вірить, що перемога зовсім близько.

«Україна – це люди. І з такими неймовірними людьми ми незламні і непереможні, – переконана квіткарка. – Українці навіть не підозрювали, що можуть бути настільки сильними і єдиними. Україна після війни буде державою, якою захоплюватимуться. Насправді нею вже захоплюються. І неодмінно вона буде квітучою. І ми в тому числі над цим працюємо».

Леся Кузьмич.