Гарний настрій теж має смак

Будь-яка справа приречена на успіх, якщо до неї додати старань та душі. А душевності та працьовитості нашому жіноцтву не позичати. Всюди завзяті господині встигають – і за домашніми приглянути, і в городі навести лад, і в ліс гайнути по дикороси.  Ще й поміж цього викроюють час для улюбленого заняття. В кожної воно своє. Декому, наприклад, до снаги перетворити звичайне захоплення кулінарією на справжнє мистецтво. Про одну з таких майстринь солодких витворів сьогодні розповімо.

 

Ця мініатюрна дівчина зовсім не схожа на людину, котра багато випікає й дегустує солодощів. Проте сторінка Галини Подик у соціальних мережах – це естетичний рай для ласунів. Там сила-силенна короваїв, тортів, імбирного печива та тістечок.  Смачних, вміло оздоблених, а головне – зроблених з любов’ю. Рахунок кондитерки вже давно перевалив за кілька сотень десертів. Втім вона скромно каже, що досі майстринею себе не вважає, просто займається цією справою для душі. Та результат її солодкої творчості – говорить сам за себе.

А почалось все з дитинства, з улюбленої маминої смакоти. В її батьківському домі в Нивецьку зажди смачно пахло випічкою. Мама залюбки чаклувала на кухні і тішила рідних. На кожне свято та день народження презентувала торт з відповідним оформленням.  Інтернету тоді не було, тож цікаві рецепти відшукувала в газетах та журналах. Маленька Галя за цим кулінарним процесом  захоплено спостерігала. А згодом  й собі бралась допомагати. Інколи було більше шкоди,  ніж  користі від тої помочі. Та це запалу дівчинки не зменшувало. В п’ятому класі твердо вирішила – в майбутньому стане кондитером. А після дев’ятого – вступила до Сарненського училища. Про цей заклад в дівчини найтепліші спогади. Тут їй дали основу знань в кулінарній справі. Випускною роботою майбутньої кондитерки став десятикілограмовий торт у формі замку. Часу, нервів й зусиль на нього було затрачено чимало, та результат того вартував. Оцінку отримала відмінну.

Відразу після училища Галина вийшла заміж і поринула в сімейне життя. Молода пара звила родинне гніздечко в Залішанах (звідти родом чоловік). У вирі повсякденних клопотів довелось на трохи відкласти свою солодку мрію. І лиш після народження першої донечки взялась за її втілення.

«Декрет у багатьох відкриває нове дихання, спонукає шукати себе, – каже  співрозмовниця. – Отак і я надумала знову випікати торти. Спочатку – для своїх близьких, а згодом і на прохання знайомих. Звичайно, не все вдавалося відразу. Мої роботи були далеко неідеальними. Однак у будь-якій справі головне – терпіння та бажання вчитись. І це бажання привело мене на майстер-клас до знаної у нашому краї кондитерки Оксани Клюйко. В неї переймала навики випікання короваїв, тортів та квіткового декору. І як бонус – отримала заряд натхнення від людини, яка живе своєю справою. Після навчання, напевно, для проби випекла цілий мішок борошна. Таким чином «набивала руку» у виготовленні короваїв. Їли їх всією родиною, бо вдома я з дітьми й чоловіком з такою кількість не справлялись».

Скільки відтоді довелось наготувати смачної краси, Галині важко злічити. Найбільше із замовлень, яке спадає їй на думку – 24 кілограми короваїв і 10 кілограм тортів за 5 днів. Для молодої кондитерки – це був справжній виклик, який вона гідно прийняла. Практично не спала, бо у мами трьох маленьких діток й інших клопотів вдосталь – лише поспівай робити. Але таки справилась вчасно.

«Всі роботи для мене, наче діти. За кожну хвилююся. Хочеться, щоб добре смакувало і виглядало гарно. Можу по кілька діб просидіти над однією. Якщо щось мені не буде подобатись, то собі не дозволю таке віддати людям. Обов’язково перероблю. Весь процес – від випікання до оформлення – захоплює. Це як своєрідна магія, коли береш звичайні продукти (борошно, яйця, масло) і перетворюєш їх на солодкий виріб. При чому з одних й тих самих складників можна «начаклувати» геть різні десерти. Втім кондитерська «магія» – це точна наука, тут не можна нехтувати пропорціями, температурою, часом. Десь помилишся – і вся праця нанівець. Тому ця справа не завжди легка, але вона приносить мені неабияке задоволення, надихає й дає можливість втілювати фантазії. А коли мої роботи подобаються людям – це вдвічі приємніше. Радію, як замовники, скуштувавши торт чи коровай, телефонують і дякують. Всім відомо, що солодке піднімає настрій і дарує гормон щастя. А робити людей трішки щасливішими – дуже приємно».

Помічників Галині не бракує. Обидві доньки, семи й дев’яти років, охоче доєднуються до народження смаколиків. Зняти пробу з крему, оцінити новий рецепт, який придумала мама, прикрасити десерт чи зліпити солодку фігурку – все їм цікаво. А от головним дегустатором готових смаколиків стає синочок. «Намагаюся встигати все –  реалізовувати себе і як мама трьох діток, і як кондитер. Щоправда, мамою доводиться бути вдень, а кондитером – здебільшого вночі. Сім’я – найбільша моя цінність і найкраще досягнення. Коли рідні люблять, розуміють та підтримують, це додає снаги й натхнення. З чоловіком ми вже 11 років у шлюбі, нещодавно відзначили чергову річницю. Саме йому на тридцятиріччя я колись зробила перший свій мастичний торт. Він тоді мріяв про нову машину, от я йому й презентувала торт у вигляді синьої «Ниви». Завжди стараюсь втілити солодкі мрії своїх близьких. Жодне свято в нас не проходить без десертів».

Раніше кондитерка захоплювалась вишивкою. Це в неї від мами Олени, вона – вправна вишивальниця, натворила власноруч вишитої краси для всіх онуків та дітей. А в Галини зараз на це бракує часу. Головним улюбленим заняттям залишається створення десертів.

«Хотілося б звісно більше творити, серйозніше цим займатися. Про це завжди мріяла. Але поки такої можливості не маю, бо мешкаю у віддаленому селі. Далеко не всі хочуть їхати за десертами в Залішани. Тому це заняття радше для душі, ніж для заробітків. Та покидати його не збираюсь. Нині вчусь, здобуваю досвід, наступаю на власні граблі. Поки майстринею себе не вважаю, я скоріше кондитер-любитель. Втім переконана, що важливо у кожному ділі не боятись експериментувати, постійно пробувати щось нове, а найголовніше – любити те, чим займаєшся».

З такими думками складно не погодитися. Бо й справді, якщо людина насильно змушує себе щось робити, то навряд чи це принесе бажаний результат. Швидше – кепський настрій та розчарування. Тому варто займатись тим, що окриляє, що приносить радість, наприклад, фантазувати над дивовижними десертами.