«Через Миляч на Жадень три рази скачу на день»

 

Моя подорож до села Жадень Миляцької територіальної громади Сарненського району (колишній Дубровицький район) пролягала дорогою непростою – були цілі ділянки, довжиною в кілометри, де маршрутку хитало й кидало. Вона петляла так, наче дорога була серпантинова: то тулилася майже попід плотами, то їхала просто посередині – водій шукав, як проїхати тихіше, щоб людей в салоні не потравмувати. Швидкість на цих ділянках була така, що можна пішки маршрутку обігнати. Трапляються ділянки, де асфальтівки взагалі немає, вона вибита до грунту.

Та кого я здивую такою дорогою? Вона на Рівненщині не одна така. Об’єктивності заради, треба сказати, що «лід рушив»: радіє душа, милується око, коли їдеш трасою «Старокостянтинів-Городище», де нині проводяться масштабні роботи з капітального ремонту. Проте, як не міряй «середню температуру по палаті», кожному хворому болить своє… Так і з дорогою – жителі сіл Біле, Лугове, Миляч, Жадень, Переброди, Удрицьк хочуть бачити дорожньо-будівну техніку на своїй дорозі. Підтвердження тому, що ділянка дороги від Білого до Жадені – найбільший головний біль цих сіл, я почула із вуст Федора Хлебовича, Миляцького сільського голови, Олега Гребеневича, старости Жадені та людей, з якими довелося спілкуватися біля двох сільських крамниць у центрі села. Особливо «гаряче» говорив водій маршрутки «Дубровиця-Жадень» Михайло Цапко:

– Уявіть собі, що я через Миляч на Жадень три рази скачу на день, – в цікаву рифму склав Михайло Петрович свою щоденну водійську роботу. – Таке враження, що керівництву громади ця проблема не болить. Вже могли б засипати ці ями, якби кожен начальник по відерцю щебеню привіз. Чому не добиваються, щоб зремонтували ділянки цієї дороги, адже такої аварійної  вже точно на Дубровиччині немає більше? Я тут і бачка бив, і колеса скручувало, і чого тільки з автобусом не траплялося. Точно так б’ють свої автівки жителі цих сіл. А як швидкій чи пожежній вчасно доїхати?

На моє зауваження, що ремонт доріг – це величезні кошти, мільйони гривень, яких у бюджеті маленької поліської громади немає, люди казали, що треба добиватися коштів від держави. І вони мають рацію. Рада повідомити жителів названих сіл, що дехто помиляється, вважаючи, що в їх громаді немає господарів-керівників, які б добивалися ремонту дороги. Депутати сільради на чолі з сільським головою прийняли свого часу рішення про виділення коштів на виготовлення проєктно-кошторисної документації.

– Дорога державного значення Т-1809 «Переброди-Дубровиця» (23-29 км) в жахливому стані, вона давно потребує ремонту, – каже  голова Миляцької громади Федір Хлебович. – Іще одна дорога – Т-1823 «Удрицьк-Жадень» не витримує жодної критики. Ми виготовили власним коштом проєкт їх капітального ремонту, витратили 470 тис. грн. Тепер очікуємо, коли цей проєкт включать в фінансування, не просто очікуємо – добиваємося й сподіваємося, що нас почують.

Схоже, жителям Миляцької громади таки є на що сподіватися. Ось що відповіли у Службі автомобільних доріг у Рівненській області на мій запит щодо проєкту Миляцької громади:

«Служба автомобільних доріг включила ці дві дороги до переліку пропозицій на фінансування у 2022 році. Наразі документи передано до Укравтодору та Кабінету Міністрів України для вирішення питання по суті. Кошти на ремонти доріг державного значення виділяються через постанови КМУ».

Ну, це ще не синиця в руках – але вже журавель в небі. І от думається мені: як же важливо, щоб у Києві (у Верховній Раді) була людина, яка вміє й хоче лобіювати наші з вами інтереси.

 

Оксана СЛОБОДЗЯН, власна кореспондентка газети «Вільне слово».