Заради щастя донечки народила чужого сина

 

З Оленою ми познайомилися в одному з автобусів, який курсував з Рівного до Зарічного. Трішки спізнилася, зайшла в автобус останньою і присіла біля симпатичної (як мені видалося) студентки. Вона у навушниках із заплющеними очима слухала музику. Автобус рушив. За годину одній із пасажирок стало зле. Чоловік попросив водія зупинитися, щоб його дружина вийшла і ковтнула свіжого повітря. Моя сусідка зняла навушники й промовила: «Отак і я, як виношувала другу дитину, то токсикоз мене не полишав довго».

– Маєте двох діток? – перепитала я. – Ви щаслива мама, а на вигляд ще зовсім юна…

– Ні, мамою мене кличе лише донечка, а менша дитина – не моя. Вірніше, я народила її для інших людей. Зараз хлопчик живе в німецькій сім’ї. Йому три роки. Він – не мій, він – чужий син.

Вловивши мій здивований погляд, моя співрозмовниця зробила паузу, а потім сказала, що була сурогатною мамою. Таких жінок називають «сурмамами». По дорозі з Рівного 30-річна жінка, жителька одного з сіл колишнього Дубровицького району розповіла мені свою життєву історію.

Батька не стало, як Олені (ім’я героїні змінено) було 10. Мама поїхала на заробітки та й знайшла собі там чоловіка, а дівчинка залишилася з бабусею. «До себе мене мама ніколи не кликала, у неї була нова сім’я, у якій підростали два моїх брати. Я закінчила школу і професійний ліцей у сусідньому райцентрі». Бабусиної любові для дівчинки не бракувало, але бракувало материнської. Коли в 19-ть Олені освідчився хлопець із сусіднього села, вона погодилася стати його дружиною, не зважаючи на те, що 22-річний Юрій ніде не працював, як кажуть, перебивався тимчасовими заробітками. Весілля не робили, лише розписалися. Молодят знову ж таки прийняла у своєму домі бабуся Олени. Вже за рік вона казала дівчині, що розчарована її коханим. Молодий чоловік приходив додому напідпитку, рідко брав до рук крихітну донечку. А з часом почав проявляти агресію навіть до бабусі. Молода дружина подала на розлучення. За рік, що жили окремо, чоловік ні разу не допоміг з коштами на доньку. «Фактично я жила на бабусину пенсію. Але якось Юру забрав на роботу до лісу його кум. Він приїхав до нас і сказав, що хоче почати все спочатку, – ділилася потаємним жінка. – Я вирішила спробувати щастя з Юрою ще раз, хоч бабуся мене дуже відмовляла».

Хоч і важко було на бурштині, в молодої сім’ї з’явилася гарна копійка. Зняли будинок неподалік від бабусиної хатини, навіть придбали стареньке авто, прикупили гарного одягу. Щастя тривало три роки. Бригада розпалася, а зекономлені долари швидко «розліталися». Чоловік часто відлучався у «важливих» справах. Одного дня він зізнався дружині, що заборгував велику суму, вірніше програв у автоматах. Гроші треба було віддати терміново. Юрі на телефон навіть вночі поступали погрози. Він переконував жінку, що ось-ось його знову візьмуть на добре оплачувану роботу до лісу. А якось приїхали ввечері до хати сильні хлопці, викликали Юру і сказали, що дають кілька днів, аби віддав борги. Перелякана Олена пішла у позички. Куми, двоюрідні сестри, впливовий односелець позичили потрібну суму. Розрахувалися з боргом чоловіка, і через кілька днів коханий зник у невідомому напрямку, тільки матері написав, що шукає роботу у Києві.

Звісток про чоловіка не було. Олена повернулася до бабусі. Маленька донечка на руках і борги, борги. Молода мама пробувала шукати роботу, однак важко було із заробітками у селі. Влітку виручали чорниці, восени – журавлина. А взимку – хоч плач. У розпачі молода жінка напитувала і напитувала варіанти заробітків, але гідної роботи не знаходилося. Пропонували торгувати за мінімальну зарплату, однак Олена порахувала, що їй треба працювати десятиліття, аби тільки віддати борги, а донечка ж підростала.

Якось у телефонній розмові з колишньою одногрупницею, яка працювала у Києві, наша землячка дізналася про сурогатне материнство. Олену зацікавило те, що протягом року можна було заробити чималі гроші й не треба було надовго залишати донечку. «Мене ніби накрило, – розповідала Олена, – я вирішила, що доля мені дає шанс». У той же вечір вона пішла до сусідки, попросила в інтернеті виписати кулінарні рецепти, а сама знайшла кілька телефонів київських клінік, які запрошували жінок стати сурогатними матерями. «Щойно зайшла на їх сайт, – розповіла Олена, – як вискочило віконце і фото консультанта, мені запропонували залишити номер телефону. Я так і зробила. Наступного дня зранку зі мною зв’язався фахівець клініки. Про свій задум я розповіла бабусі, й вона мене підтримала, бо знала, у якій ситуація я перебувала. Вона щодня бачила мій розпач».

Через кілька днів молода жінка поїхала до Києва. У столиці вона пройшла повне медичне обстеження. Це були найрізноманітніші дослідження крові, інші аналізи, обстеження терапевтом, гінекологом та психіатром. Її дані внесли до бази даних сурогатних матерів. Дуже скоро знайшлася німецька пара, яка захотіла скористатися послугами поліської красуні. «Добре, що колись я офіційно розлучилася з Юрою, інакше на сурогатне материнство треба був би його дозвіл. А так я все вирішувала сама, – додала моя співрозмовниця, – головна вимога, щоб у майбутньої сурогатної матері вже була своя дитина. Це свідчить про можливість материнства, бажано, щоб це була здорова жінка від 20 до 35 років».

Чи спілкуються клієнти клініки із сурогатними матерями своїх дітей? Як розповіла Олена, це залежить від їх бажання. Хтось взагалі бажає не зустрічатися жодного разу, а є й такі, хто навіть після народження дитини не розриває зв’язок з сурмамою.          Олена ніколи не бачила батьків дитини, яку виношувала. Всі розрахунки з молодою жінкою провела клініка.

На які жертви довелося піти? Сурогатні мами після запліднення приймають велику кількість ліків. Це гормональні засоби, які «обманюють» організм таким чином, ніби вагітність природна. Як зазначила моя співрозмовниця, це великий мінус у сурогатному материнстві. Адже гормони згодом можуть вплинути на будь-який орган. Олена каже, що в результаті у неї дуже постраждало волосся. Довелося коротко підстригтися, відрізати прекрасну косу. Загалом, як каже Олена, з самого початку вона поставилася до цієї вагітності як до заробітку, щоб не «прикипіти» душею до новонародженого немовляти. Жінка каже, що по-своєму любила цю дитину, однак зовсім не так, як колись очікувала свою прекрасну донечку. А ще Олену переслідував страх, що потенційні батьки відмовляться від дитини, яку вона виношує… Жінка навіть бачила такі сни й прокидалася дуже перелякана. Не раз у клініці вона користувалася порадами психолога. Олені виділяли щомісячно кошти – на харчування, яке мало бути дуже збалансованим, на одяг для вагітної, на проїзд і всі необхідні витрати. «Я отримувала по триста євро щомісячно, мала народжувати в березні. Перед тим, на початку зими бабуся попросила сестру, аби я два місяці пожила у неї, в одному з сіл Рівненського району. Всім казали, що я поїхала у Київ на заробітки. Якоюсь мірою це так і було.

Не раз вагітною їхала нічним автобусом до Києва, доїжджала дуже стомлена, а в клініці ще й вистоювала чергу. Ніхто з сурогатними мамами не панькається, – додала жінка, з 32 тижні вагітності клініка винаймає сурогатним матерям квартири у Києві». Олена мешкала в однокімнатній квартирі з жінкою з Черкас.

Хлопчика моя співрозмовниця народила у пам’ятний день – 8 березня. Як розповіла моя Олена, їй показали дуже гарну дитину, вагою у три з половиною кілограми. В ту мить у душі жінки щось перевернулося. Але Олені навіть не дали погодувати немовля, бо це було прописано у договорі. Лактацію «гасили» медикаментозно.

«Все це стерпіла заради донечки й власного спокою, заради матеріального добробуту, – зазначає жінка. – Основну суму за сурогатне материнство я отримала наприкінці програми – це 12 тисяч євро». Олена розрахувалася з боргами. Згодом, за порадою бабусі, вона вступила на заочне навчання до Рівненського вишу. Зараз жінка працює в обласному центрі на двох роботах, винаймає невелику квартиру, навчається. У магазині, де трудиться жінка, з отриманням диплому їй гарантують гарне підвищення. «Часто їду до бабусі, вона моя опора, вона дивиться за онучкою, скільки б грошей я не заробила, моє головне багатство бабуся. А ще у моєму житті з’явився гідний хлопець, однак заміж я не поспішаю…».

Ось така історія звичайної поліської дівчини, яка змінила свою долю завдяки нестандартному рішенню.

Що побачила я в очах співрозмовниці, як прощалася з нею, виходячи з маршрутки? Мені важко сказати про настрій Олени, я все-таки не психолог. Але суму у нашому діалозі було достатньо. «Все буде добре», – промовила я до молодої жінки, взявши рукою її за плече.

– Вибачте, – додала співрозмовниця, – наговорила вам, а якщо чесно, то збрехала про село, куди їду і своє ім’я. Навіть не знаю, чому так зробила. Десь у глибині душі досі соромлюся свого вчинку. «Нічого страшного, – зауважила я, – це просто життя, я вас розумію, кожен по-своєму пише книгу своєї долі». Вона усміхнулася і додала, що на душі їй стало легше. А потім резюмувала: «Я знаю, що хлопчик щасливий, бо він був дуже бажаним…».

Ця зустріч трапилася ще два роки тому. Згодом від знайомої я почула розповідь про односелицю, яка стала сурогатною мамою. Спочатку я подумала, що це Олена. Але багато інформації не збігалося, я зрозуміла, що це інша жінка. Українки здатні на все – на фізичні й моральні тяготи заради майбутнього рідних дітей.    А як, на ваш розсуд, чи варто йти на такі кардинальні кроки?

Люба КЛІМЧУК.

 

Довідково:

Сурогатне материнство – допоміжна репродуктивна технологія, при застосуванні якої в зачатті й народженні дитини беруть участь три людини: 1) генетичний батько – особа, яка надала свою сперму для запліднення і згідна після народження дитини взяти на себе обов’язки батька; 2) генетична мати – особа, яка надала свою яйцеклітину для запліднення і згідна після народження дитини взяти на себе обов’язки матері; 3) сурогатна мати – жінка дітородного віку, що погодилася на оплатній або безоплатній основі виносити й народити дитину від генетичних батьків і не претендує на роль матері даної дитини.

Відповідно до частини другої статті 123 Сімейного Кодексу України, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком і жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

У світі є багато країн, де ця процедура заборонена національним законодавством. Серед них - Франція, Швеція, Угорщина, Німеччина, Ісландія, Італія, Японія, Швейцарія, Пакистан, Саудівська Аравія, Сербія. У деяких країнах за порушення заборони настає кримінальна відповідальність.

Є країни, де сурогатне материнство дозволене, але майбутнім батькам заборонено сплачувати винагороду сурогатній матері за послугу виношування та народження дитини. Такі обмеження, покликані захистити права сурогатної матері і дитини від незаконної експлуатації та торгівлі людьми, законодавчо закріплені в Австралії, Канаді, Великій Британії, Нідерландах, Бельгії. Тому громадяни цих країн і їдуть по омріяне батьківство саме до України.

Є ще один привабливий момент – наша країна пропонує цю послугу за порівняно невеликі гроші й без бюрократичного контролю з боку держави. Фактично все відбувається за цивільно-правовим договором, виконання якого контролюється самими його сторонами.

Сурогатне материнство є гріхом, адже «порушує Божі Закони, закони природи і закони людської моралі», та пов’язано з невірою. Про це заявила глава Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик) в ефірі телеканалу «Академія», передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

На переконання глави Синодального відділу УПЦ «Церква і культура», питанням щодо заборони сурогатного материнства в Україні, в першу чергу, мають займатися законодавці, але голос Церкви має бути почутим. «Нас всіх сколихнув той випадок, коли ми побачили безліч маленьких громадян незрозуміло яких держав, дітей незрозуміло яких батьків, – відзначила ігуменя Серфаима, згадавши про скандал із 46 немовлятами у столичному готелі приватної клініки, народженими сурогатними матерями-українками. – Ця проблема тепер стала помітна всьому нашому суспільству, всі ми врешті-решт зупинилися біля порога – що там далі, за цим інститутом сурогатного материнства, яке насправді багато років підпільно діяло в Україні. Забороняти чи не забороняти – нехай про це думають законодавці, але, звичайно ж, ми хочемо, щоб заклик Церкви був почутий, і жінки не йшли на це».