Талант: зупинити прекрасну мить

 

12 липня відзначали Міжнародний день фотографа. На Дубровиччині працюють майстри, які віддали фотосправі десятки років життя, як наприклад, Анатолій Кібук і Василь Колотуша. Це люди-митці, професійні фотографи, які розпочали свій трудовий шлях із роботи у фотостудії Дубровицького побуткомбінату. Відомий у нашому краї й фотограф Віктор Батан. А сучасність відкрила імена фотографів молодшого покоління Дубровиччини – Валентини Красько з Бережниці та Ірини Ракович з Сельця. Хтось фотограф-професіонал, хтось фотограф-любитель, а є й такі, хто став робити прекрасні світлини лише завдяки сучасному телефону.

 

Так-так, сьогодні переважна більшість із нас, маючи сучасний телефон, певною мірою дотична до цього свята. Дуже часто у соціальних мережах зустрічаю світлини наших земляків (не професійних фотографів), які не поступаються у красі, композиції, якості фотографіям фахових майстрів фотосправи. Як на мене, фотографія – це мистецтво зупинити мить, а гарна світлина здатна зробити цю мить вічною. Для справжнього фотографа довкілля є первинним. Ти приймаєш світ таким, яким він є, усвідомлюючи лише, що він може бути іншим.

Про сьогодення чудового поліського Нивецька розповідає у своїх дописах у мережі «Фейсбук» талановита і мудра жінка Валентина Семенчук. Вона висвітлює цікаві події у селі, фотографує людей і природу рідного села. У кожній світлині відчувається душа авторки й любов до рідного краю. Особливо щемно переглядати фото тим людям, хто перебуває далеко від рідного дому. Такі світлини, як ковток чистого повітря. Попросила пані Валентину розповісти про себе і своє захоплення фотографією.

Пані Валентино, познайомимося ближче, розкажіть нашим читачам про себе.

Народилась у Нивецьку, – розповіла творча і талановита жінка, – закінчила місцеву восьмирічку, а середню освіту здобула у Дубровицькій школі №2. Згодом було навчання в Дубнівському культосвітньому училищі. Закінчила цей заклад з відзнакою, але, на жаль, не вступила до інституту. Потім не раз про це жалкувала. Після училища прийшла працювати у Нивецьку бібліотеку. Робота мені дуже подобалась. До бібліотеки завжди приходило багато і дорослих, і маленьких читачів. Ми проводили різні масові заходи, я всіляко зацікавлювала односельців до читання. З приходом у наше життя комп’ютерів, телефонів кількість відвідувачів бібліотеки поступово зменшилась. Отоді я вирішила відвідувати своїх читачів вдома. Скільки цікавого для себе я побачила у нашому селі, у затишних оселях нивечан. Скільки талановитих людей живе у нашому краї! В когось – дуже цікава скриня, в іншого – квіти, є у селі багато прекрасних вишивок на полотні, перкалі, вишиті картини. До Дня села організовувала такі виставки, що сама ними милувалася. Я пропрацювала в нашій сільській бібліотеці 35 років. На жаль, попала під скорочення. І зараз сповна не розумію чому. Мені не соромно за свій трудовий шлях, адже я у роботу вкладала душу і серце: за власні кошти переробила грубку, поставила пластикове вікно.

Завжди очікую на ваші фото, які так гарно передають настрій Нивецька…

Як була молода, то мало помічала красу навколишнього світу. А от в років сорок ніби очі відкрились. Йду і зачаровуюся красою ріднокраю, стала помічати найменші квіточки, кущики, неба синь, райдугу і все-все довкола. Діти на день народження подарували мені телефон з камерою, і моєму щастю не було меж. Фотографувала все, що впадало в очі й серце. А коли зареєструвалась на «Фейсбук», тоді в мене з’явилась можливість ділитися цією красою з друзями. Мені приємно, що маю можливість розповідати про чудовий Нивецьк і його прекрасних мешканців людям. Дякую Богові за красу нашого світу, за можливість її бачити й зупиняти миті.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.