З Батьківщиною

в серці

 

Традиційно в останню неділю червня в Україні відзначають День молоді. Це свято енергії, молодості  та завзяття пройде для кожного по-своєму. Когось воно застане вдома, когось на польських заробітках, а хтось в цей час буде на бойовому посту. Молодь завжди була рушійною силою змін та перетворень. Вона брала  активну участь у подіях Євромайдану. А нині молоді волонтери і військові оберігають та захищають свою державу на фронті. З одним із таких захисників сьогодні хочемо познайомити читачів. Олександр Пінчук з Берестя вже майже рік перебуває в зоні бойових дій. На наше прохання він розповів про свою службу та військові будні.

 

Багато молодих хлопців намагаються всіляко уникати служби в армії, а тим паче війни. Що тебе спонукало піти захищати Батьківщину? Розкажи про свій шлях до війська.

Я з 16 років хотів стати військовим. В 11 класі ми проходили невеличкий польовий збір із викладачем «Захисту вітчизни». І там, на диво, мені все вдалося. Під час вступу до університету думки про військову службу тимчасово відійшли на другий план. Знову задуматись про це змусили події 2014-го – Революція Гідності, а згодом і війна на Сході. В цих умовах рівень та престиж армії почав зростати. У 2016 році на базі нашого ВУЗу створили кафедру військової підготовки. Я та мій одногрупник, дізнавшись про це, наступного дня не тільки самі подали  документи, а й агітували знайомих  для вступу туди. Через два роки закінчив кафедру, прийняв присягу на вірність Українському народу і отримав звання «молодшого лейтенанта». Розпочати військову службу виявив бажання у лавах прикордонників. Проте в цей час ми стикнулися з новим для нас лихом – COVID-19. В результаті всі сфери життя поставив «на паузу» карантин. Тому не склалося. Спроба номер два: 48 арсенал у місті Калинівка, що на Вінниччині. Але мене відмовили від цього. А через декілька днів я вже мав на руках відношення та всі необхідні документи для підписання контракту з окремою механізованою бригадою. Вона є бойовою і в той час планувала вихід в район проведення Операції Об’єднаних Сил. Наразі вже 11 місяців поспіль знаходжуся саме тут. Скоро додому…

Таких нині мало, хто йде за велінням серця. Це колись було почесно відслужити, зараз же «розумніший» той, хто «відкосив». Вважаєш, що кожному чоловіку треба через це пройти, стати на захист своєї землі?

Я думаю, що навіть якщо примусово відрядити людину в район виконання завдання чи загалом на військову службу – це не буде мати позитивного результату. Краще набирати до лав Збройних Сил мотивованих людей. Гроші – це також мотивація. Але з боку держави варто переглянути політику фінансування та заохочень, взяти приклад із армії США, де кожен наступний закінчений курс додає  $100-200 до заробітної плати. Чи варто пройти? Важко сказати. Не всі зможуть на власні очі бачити те, що їх лякає навіть під час перегляду теленовин. Тому знову ж таки, кожен повинен займатися своєю справою. Якщо особисто не береш участі в житті армії власної держави, то можна зробити свій вклад за допомогою волонтерів, які часто їздять до військових на Схід.

Які обов’язки виконуєш в зоні ООС?

Проходжу службу на тій же посаді, яку отримав під час підписання контракту влітку 2020-го – офіцер штабу механізованого батальйону. Важко оцінити всі обов’язки, адже  щодня вони можуть бути іншими. Більшість роботи пов’язано із картами та документацією. А окрім цього несу службу як черговий батальйону. Інколи вдень, інколи вночі, а подекуди й цілодобово. Ніколи не знаєш, що очікувати від кожного телефонного дзвінка по «тапіку» (польовий телефон – авт.). Зазвичай в нас все добре, але деколи ворог не спить і намагається спровокувати підрозділи, які несуть службу безпосередньо на лінії бойового зіткнення,  пострілами зі стрілецької зброї. Такі методи недієві. Ми звикли, тому не піддаємося цьому і адекватно реагуємо. Зважаючи на домовленості тристоронньої контактної групи, заборонено відкривати вогонь, хіба що у відповідь і лише із дозволених видів зброї. Варто зазначити, випадків, коли ми порушили ці домовленості, не було!

На мою думку, якщо ніхто із нас не буде робити вклад в розвиток та перемогу, то ніякий Міністр закордонних справ, Міністр оборони чи Президент не зробить це замість нас. Лише рішучі дії дадуть плоди.

Бачити сюжети по телевізору, читати новини – одне. А відчути все безпосередньо – зовсім  інше. Якою ти побачив війну зсередини? Бо ж у тилу ми не завжди усвідомлюємо всього масштабу і всієї трагедії.

Насправді за майже рік перебування тут я зробив висновок, що все далеко не так, як висвітлюють ЗМІ на «великій землі». Інколи  все в рази гірше, аніж показують, а інколи й перебільшують. Але все дійсно не так, як здається, як бачимо, сидячи на дивані з філіжанкою кави в руках.

Що у зоні бойових дій найважче?

Ця ротація проходить в режимі тиші, тому не довелося зіткнутися із чимось серйозним. Хоча й частенько відвідував позиції на лінії зіткнення. Противник маскується, але помітити можна. Ходять, будують щось, але наші підрозділи пильно несуть службу, не піддаються на «робочий» настрій противника. Адже в бліндажі можуть чекати ті, хто прагне постріляти або ж піджидає ворожа диверсійно-розвідувальна група.

Найважче не фізично, а морально. Морально, тому що я приїхав сюди саме з дому, а не з академії. Важко було звикнути до режиму, обстановки. Але з часом «втягуєшся» і здається  ніби ти тут провів не декілька місяців, а пів життя. Ніби все це нормально і так повинно бути. Додому звісно хочеться, але чекаємо відповідного розпорядження, а тоді вже у відпустку.

Який момент за час служби найбільше врізався в пам’ять, перевернув свідомість або став для тебе уроком?

Служба – це новий урок щодня. Постійно щось пізнаєш. Спочатку навчаєшся сам, а згодом навчаєш інших. Кожна людина особлива – як за своїм характером, так і за посадою. Тому спілкуючись, завжди можна дізнатися нове. Наприклад, мав невеличкий досвід попрацювати із радіозв’язком. Час від часу проводяться радіотренування, а  одного дня випала така нагода й мені. Справився на тверду «четвірку». Наступного ж разу все вийшло на «відмінно». Тому можу сказати, якщо щось спершу і не вдається, далі обов’язково вийде, якщо не опускати руки.

Моментів, які запам’яталися, багато. Але чогось особливого виділити не можу  або не хочу. Це не робота в офісі, про яку можна розповідати все…

Нещодавно наші волонтери приїжджали на Схід. Бачила, що і тебе з побратимами навідали...

Так, недавно зустрічався з волонтерами, які завітали з наших країв. Привезли багато всього, в тому числі чимало листів від учнів шкіл. Приємно, що не забувають! Звісно, не хочеться, аби підростаюче покоління бачило все, що тут відбувається. Тому ми робимо все задля перемоги. Разом зі мною служать дуже багато земляків з Дубровиці, Орв’яниці, Залужжя, Зарічного, Сарн...

На початках армія жила саме завдяки волонтерам та небайдужим. Яке наразі забезпечення у війську? Який побут та умови  проходження служби?

Наші волонтери цього разу привезли багато продуктів, які розділили порівну між всіма. А взагалі, на мою думку,  забезпечення з боку держави стало значно кращим порівняно із 2014-15 роками. Знову ж таки варто врахувати й перебіг бойових дій того часу. Раніше ситуація могла бути гіршою  за умови неможливості доставки продуктів через обстріли або не були достатньо організовані логістичні питання через часту передислокацію підрозділів.

Власне, зараз завжди є фрукти, якщо ж нема, то маємо йогурти. Завжди свіжі овочі, якщо пора року дозволяє. Якщо ж це зима – консервація. Але найголовніше, що всього вистачає. Особливу увагу варто приділити кухарям, які працюють ледь не цілодобово. На посту люди міняються, а кухар – один.

В загальному, побут організовано добре. Постійно є підвіз води, тому й душ функціонує практично щодня. На деяких позиціях військовослужбовці збудували навіть баню (парилку), а в бліндажах цілі каміни ручної роботи. Кожен облаштовує побут для себе.

Який бойовий дух, настрій у хлопців на сьомому році війни?

Бойових дух особового складу на високому рівні. Більшість вже не вперше на Сході, тому прекрасно знають, куди приїхали, для чого і  що тут робити.

Кажуть, що служба змінює, декого ламає. Як вона змінила тебе за цей час?

Ламає людей не армія, а власне уявлення, яке рідко коли збігається із реальністю. Хтось, йдучи в армію, очікує, що щодня буде стріляти із танка, а він всього лише піхота і орудує  лопатою. Можливо звучить дивно і не серйозно – всього лише якась там лопата… Але не варто забувати, що «чим глибше вкопаєшся – тим довше житимеш». Безпека перш за все. Героїзм – це залишитися живими, дожити, виховати дітей щирими українцями!

Якими емоціями і переживаннями живе молодь на службі?

Не всі можуть різко переключитися від звичного життя до окопного. Проте, всі розуміють, що від них вимагається, виконують задачі і знають, що відпустку проведуть так, як спланують. Тому голову ніхто не опускає. Радіють тому, що мають і чекають повернення з перемогою.

Роками українці сперечаються з приводу строкової служби. Як вважаєш, чи варто перейти на контрактну армію?

На мою думку, краще зробити повністю контрактну армію. Один професіонал може замінити відділення строковиків! Тому лише професіонали і лише контрактна армія.

Скоро День Конституції – національне свято, в яке багато говорять про державність та патріотизм. Що особисто для тебе ховається за цим словом – патріот? Який сенс вкладаєш у нього?

Говорити про патріотизм варто не лише на державні свята, а мати в серці!

Кожен, хто підписав контракт, повинен пам’ятати слова, які він прийняв для себе не лише на час служби, а й на все життя: «…сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України».

А День Конституції України – єдине державне свято, закріплене в самому Основному законі. Ми повинні любити те, що ми маємо і бути частинкою цього.

Коли перебуваєш у самому епіцентрі подій, чи є сподівання на швидкий прихід миру?

Звісно, є сподівання, що все зміниться на краще. Все стане на свої місця. Але, на жаль, люди, які постраждали внаслідок цього,  вже не зможуть спокійно одного ранку встати і не пам’ятати того, що вони пережили. Багато хто постраждав фізично, ще більше – морально. Якщо все так і продовжуватиметься, ми отримаємо ще тисячі жертв…

Говоримо ще й напередодні Дня молоді. Що побажав чи сказав  би молодим людям?

Можу сказати те, що вони можуть спокійно гуляти з коханою чи друзями, відвідувати навчання чи улюблену роботу, спати дома поки спокійно. Ми їх захищаємо! Все буде Україна!

 

Спілкувалась Леся КОНДРАТИК.