Володимир Кушнір:

«Кожен учень – наша радість»

 

З директором Дубровицького НВК «Ліцей-школа» напередодні першовересня відверто говоримо про тенденції в роботі навчального закладу, шляхи, способи та мотивацію до навчання.

 

Який настрій в переддень Дня Незалежності у Володимира Кушніра – директора ліцею, депутата міської ради, дубровичанина, батька трьох дітей і просто українця?

Настрій – піднесений, в душі багато патріотизму,  справдилися сподівання – школа змінюється, вона стає оазисом розвитку дитини, за підтримки держави.

Ми бачимо позитивні зміни, ми бачимо вільний простір для душі, для роздумів, для творчості, ми бачимо можливості жити й працювати в Україні. День Незалежності – це свято, це велике родинне дійство. Хотілося б, щоб воно пройшло патріотично і запам’яталося на наступних десять років. Думаю, що через десятиліття ми будемо говорити про успішні результати в розвитку країни, нашої громади, будемо планувати, що робити далі, аби вона була ще більш успішною.

Багато талановитих випускників Дубровицького ліцею заробляють на шматок хліба в Польщі. Зустрічаючи їх, ви відчуваєте дух патріотизму у їх серцях?

Більше тисячі випускників Дубровицького ліцею не повернулися жити і працювати до Дубровиці. Вони йдуть навчатися в мегаполіси, знаходять собі роботу, живуть там. Виходить так, що ми не маємо наслідковості у нашому місті. Хотілося б навчати й дітей тих батьків, які були нашими ліцеїстами. Зараз таких учнів – це невеликий відсоток. У переважній більшості на навчання приходять нові діти, ми їм також дуже раді. Але відрадно, коли є і генетична наслідковість. Люди не повертаються на малу батьківщину, нема роботи і нема можливості заробляти так, як у великих містах чи інших країнах. Польща – це все-таки дорога до Європи. Простір відкритий. Якщо зайти на сайт роботодавців, то вакансій чимало є і в Україні, просто молодь не хоче працювати за запропоновану оплату. В Польщі отримують набагато більше, але там потрібно і працювати в рази більше. Там набагато вищі вимоги до роботи, потрібна неабияка витривалість. Це вибір кожного, де і як заробляти. Непогано, що він є, цей вибір. Песимізму в очах молоді я не бачу. Будь-які зміни в позитивних пріоритетах для молодої люди – успішні. Людина їде у Польщу, вона змінює ситуацію, обстановку, вливається в нове середовище і тоді визначається, як жити далі. От як в Німеччині? Там, здобувши середню освіту, молодь не спішить у виші, молоді німці їздять по світу, шукають роботи різного характеру, знайомляться з дорослим життям, а потім вирішують, яку обрати професію. Після тридцяти багато німців здобуває вищу освіту, потім – робота та житло, а вже згодом – одруження. У нас часто навпаки. Але ця тенденція (європейська) вже курсує по Україні. Кожен має право шукати себе.

Ліцей – це маленька держава?

Так, однозначно. Колись пригадую, як був прийом закладу, так про ліцей сказав Сергій Киркевич, тодішній голова РДА, зауваживши, що це – держава в державі. Тут свої правила, символи, своє життя. Ще не до кінця ця держава збудована. Зрештою, це безперервний процес. Дуже хотілося б мати зв’язок поколінь – випускників і теперішніх учнів. Хотілося б, щоб наші випускники були зразком для теперішніх поколінь учнів. Ми запрошуємо випускників, щоб вони розповіли про свій шлях до успіху. Хочемо, щоб учні зрозуміли, що не все вирішують гроші. Деякий час немодно було навчатися, але натепер ставлення до здобування освіти змінюється, на щастя. І престиж ліцею зростає зараз. Це радує. От цьогоріч ми набрали на 50 учнів більше, у порівнянні з минулим навчальним роком. У нас тепер буде три перших класи, це 75 першокласників.

Загалом, першого вересня сяде за парти у нас 650 здобувачів освіти. Коли я прийшов працювати у цей заклад, то тут навчалося 350 дітей. Зрозуміло, що я радію таким змінам. Кожен новий учень для мене – велика радість. Часто до нас приходять учні з інших навчальних закладів, як в центр реабілітації. Десь в іншій школі щось не склалося в стосунках з іншими учнями чи вчителями. Такі діти йдуть до нас за підтримкою, ця підтримка переростає в любов. Ми стаємо однією сім’єю. Але бувають і такі випадки, коли діти йдуть з ліцею. Це трапляється з різних причин, так само трапляються певні соціальні стосунки у нас, які не влаштовують учнів і їх батьків.

Скажу чесно, коли підписую наказ про відрахування, то це розриває душу. Складно переживати, що вже нічого не можна зробити, бо остаточне рішення про перехід в інший навчальний заклад вже прийнято батьками й дитиною. Інколи таке трапляється через складність в адаптації, чимале навантаження у старшій школі. Вчителі хочуть навчити старшокласників все і відразу, багато домашніх завдань, складні теми. Іноді приходить дитина з іншого навчального закладу і не може справитися з об’ємом завдань, на жаль. Навіть окремим відмінникам це непросто. Тоді вони повертаються у свою школу.

Хочу наголосити, ми завжди готові, у разі потреби, допомогти подолати дитині цю адаптаційну стежку. Буває й особистісні стосунки між учнями викликають проблеми, але наша мета робити так, щоб діти відчували, що вони всі рівні у ліцеї. Хочу звернутися до батьків, якщо ви відчуваєте, що у дитини виник певний дискомфорт від навчання чи перебування у ліцеї, то передусім не приховуйте цього. Ми повинні разом шукати шляхи розв’язання проблем, починаючи від класного керівника, психолога, вчителів-предметників і до директора. Ми – одна родина. Багато приділяємо уваги особистісним стосункам між учнями, це важливо для загальної атмосфери у закладі.

Чи бувають у вашому закладі конфлікти між вчителями й учнями?

Так, бувають. Я завжди підтримую учнів в такій ситуації, бо вони ще навчаються. А вчитель – це той, хто навчився і навчає інших. Вчитель, знаючи психологію і педагогіку, не повинен допустити конфлікту. Відкривши двері школи, педагог має відкинути всі проблеми сімейного та побутового характеру. У навчальний заклад треба йти з позитивом і посмішкою. Тоді успіх гарантований. Вчитель – це актор і він повинен успішно зіграти свою роль, бо від цього залежить, як зіграє його трупа.

Розкажіть про ваш вчительський колектив.

У нас працює сімдесят педагогів, ця цифра трішки коливається. Є 16 вчителів, які працюють за контрактом. Цьогоріч звільнилися 5 вчителів, які завершили трудову діяльність. Є молоді, які прийшли на роботу. Найважливіший чинник у підборі кадрів для мене –професіоналізм педагога, вміння організувати освітній процес. Середня наповнюваність класів у нас – 25 учнів. Є класи, де по 29, 30 учнів. Тобто кількість дітей у класі гранична, ми доходимо до межі максимального наповнення. Педагогам треба докладати максимум зусиль, щоб освітнє середовище у кожному класі зробити яскравим, успішним, якісним. Коли вчитель не може цього зробити, то незалежно від віку (чи йому 32, чи 48, чи 57) слід зробити висновок, що це середовище не його. Трапляється, що люди приростають до роботи й вважають її частиною себе. Я не жандарм і не вчитель вчителів. Педагог отримує диплом про вищу освіту, він має кваліфікацію, підвищує її, є курси, є атестація. Оце контроль для вчителя. Я взяв собі за правило відвідувати тільки нестандартні, цікаві заняття, які породжують творчі ноти для цікавих проєктів. Є коло заступників, які відвідують інші уроки. Я відвідую нову українську школу, старшу, наприклад, десятий клас. Я дивлюся на основні моменти розвитку, щоб зрозуміти на що зосереджуватися в перспективі. Даю вчителю простір для польоту, адже прихід сторонньої людини на урок - це дискомфорт. Ми контролюємо уроки, прослідковуємо розвиток педагога і не заважаємо працювати.

І все-таки як Ви особисто складаєте думку про процес навчання. От приходять батьки й кажуть, що їх і дітей не влаштовує викладання того чи іншого уроку. Як Ви на таке реагуєте?

Батьки – це замовники освіти. Буває, що вони звертаються з проханням змінити вчителя. Це пряме спілкування батьків і директора. Ми шукаємо внутрішню причину проблеми, бо ж буває конфлікт вчителя й одного учня. Урок – це жива артерія. У ліцеї спілкуватиметься 650 учнів, близько ста педагогів, не виключено, що можуть виникати різні питання. Це природно. У нас бувають різні життєві випадки. Трапляється так, що ми змінюємо вчителя на прохання батьків.

Ви викладаєте фізику у старших класах. Що скажете про теперішніх старшокласників?

Теперішні випускники – це відкрите, щире молоде покоління, яке хоче жити у суспільстві, де є все…

 

А фізику вони хочуть вчити?

Фізика – це непроста наука, так було завжди. Вона потребує великих зусиль, по-перше, особистих якостей (наполегливості) плюс знання математики і тоді фізика буде зрозуміла. Фізика - це система, над якою потрібно багато працювати. Без зусиль нічого не дається, зокрема і фізика.

У 2027 році буде введене профільне навчання. Ми цього чекаємо. Коли теперішні учні четвертокласники НУШ перейдуть в десятий, то й тоді будуть кардинальні зміни в освіті старшої школи. Буде трирічне навчання у старшокласників, і шість предметів вони вивчатимуть. Зараз у старшій школі вивчається 15 предметів. Ми й зараз нашу освітню програму у старшокласників робимо такою, щоб максимально викладалися предмети, які будуть неохідні учням під час здобуття вищої освіти. Адже є частина предметів, які не відіграють визначальної ролі у майбутній освітній траєкторії випускника. От, наприклад, на фізматі наголос робимо на фізиці, математиці та англійській мові.

 

Чи задоволені Ви, як директор, успіхами випускників із ЗНО з математики?

Я не задоволений результатами ЗНО з математики. Пояснюю це відсутністю відбору учнів у математичний клас.

Наразі конкурсного зарахування у профільні класи не існує, є набір усіх охочих. Керуємося інтересами учнів. Приходять діти у профільний клас і з часом деякі розуміють, що обрали не свій напрямок. У кожному профільному класі є близько 25 відсотків школярів, які з часом розуміють, що потрапили не на той напрямок. Хотілося б кращих результатів ЗНО з математики, безсумнівно. Але головне, щоб наші випускники були успішними в майбутньому, суспільно-інтегрованими, потрібними і корисними. Можливо, хтось і не склав так, як хотів, математику, але є людськість, є ставлення до життя і розвиток людини.

Ваша донька йде до першого класу. Що обрали Ви –навчання за програмою «Інтелект» чи НУШ?

Так, донечка Соломія у нас – першокласниця. Ми віддаємо її на навчання за програмою «Інтелект». Це система дає величезний розвиток для дитини. Вона глибоко продумана, пройшла експериментальний тур і ліцензована Міністерством освіти України. Коли йшлося про впровадження нової української школи, то передбачалося, що в ній 80 відсотків займатиме програма «Інтелект». Трошки не так склалося. Ми випустили вже четвертокласників, які навчалися за програмою «Інтелект». Ми бачимо їх розвиток, їх відмінність. Тому ми з дружиною, як батьки, надали перевагу «Інтелекту». Будемо купувати щомісячно зошити, а підручників у нас не буде. Протягом літа готували донечку до навчання в «Інтелекті». Мені подобається цей напрямок й тим, що діти у малому віці освоюють всі життєві ресурси через практичний аспект навчання. Географія, математика, мова вивчається комплексно, наприклад, як подорож, життєва пригода.

 

Ви набираєте три перших класи, один з них буде навчатися за програмою «Інтелект». А якби було більше охочих батьків віддати дітей на навчання за цим напрямком?

Ми зробили б два таких класи, без проблем, вчителі пройшли б відповідні курси. У нас зараз йде до школи четверте покоління «Інтелекту». У рік старту нової української школи, ми клас «Інтелект» не набирали, бо сподівалися, що в новій українській школі й буде 80 відсотків «Інтелекту». Рік випав. Я думаю найбільший результат ми побачимо, коли діти, які навчаються за цією освітньою програмою підуть на олімпіади. Тоді буде видно результат. Діти, які навчаються за цією програмою, у спілкуванні, комунікації, вмінні орієнтуватися значно активніші. Загалом я вважаю, що теперішнє покоління долає бар’єри у спілкуванні, комунікація у них вільна. Це головне. Це люди нової генерації. Це – майбутнє України.

Ваш заклад перейшов на самофінансування. Як Вам живеться у новому просторі?

Я відчув дуже багато відповідальності. Раніше про проблему можна було написати у відношенні до управління освіти, а тепер все господарство, весь комплекс – сфера моєї відповідальності, починаючи від мийних засобів, крейди й до зарплати вчителів. Нині широкий спектр відповідальності у директора. Формування штатів на мені. Я повинен забезпечити навчальний процес, аби на все вистачило коштів. Ми відразу замінили на енергоощадні всі лампочки (закупили їх на 5 тисяч гривень), ми утеплились, у нас побудовано нову котельню, ми маємо належне енергозабезпечення. Це одна з основних умов належного функціонування. Світло у нас включається на рух, а не горить постійно. Таке господарювання дає коефіцієнт успіху. Самостійне управління – це той момент, коли всі повинні думати. Нам вдалося заощадити, ми купили столи для учнів. Цьогоріч нам держава дала кошти на 45 парт. А у ліцей прийшло 75 першокласників. Отож тридцять столів купили за власний кошт. Ми акумулювали кошти, бо маємо право самотужки визначатися, що нам найбільш потрібно. Ми витратили кошти задля потреб першокласників, а за цим, своєю чергою, надійдуть кошти з бюджету в ліцей. Адже на навчання одного учня держава виділяє близько 35 тисяч гривень, отож ми додатково отримаємо понад мільйон коштів на розвиток закладу, на заробітну плату вчителів та інше.

До Вас йдуть навчатися і школярі молодшої ланки з навколишніх сіл…

Так, у нас навчаються дітки з Колок, Бережок, Берестя, Сельця. На жаль, не всіх можемо забезпечити підвозом, бо маємо один шкільний автобус, який робить кілька рейсів. Утримання автобуса і відповідальність за нього лежить на закладі.

У зв’язку з освітньою реформою через кілька років у громаді буде значно менше ліцеїв (закладів, де буде 11 класів). У Вас може значно зрости кількість учнів. Вам це посильно?

Звичайно. Ми маємо 2,7 гектара території. Можемо приєднати до себе інші заклади й працювати як комплекс (дошкільна освіта, гімназія, ліцей). Мене не лякає цей момент. У технічних документах ліцею значиться 7 тисяч 400 метрів квадратних площі, він розрахований на 1296 учнів. Це дані з технічного паспорта, 1996 року, коли заклад вводили в експлуатацію. У нас є 40 класних приміщень, які розраховані на 30 дітей кожен. На сьогодні така тенденція розміщення дітей неможлива, бо при кількості 28 учнів і більше є поділ класу на групи.

Я радий, що зараз держава дає ресурс у початковій школі на оновлення меблів, технічних засобів, це поступово перейде аж до старшої ланки. Неможливо розвивати освітянські заклади лише коштом громади, бо громади у нас мають різні спроможності. Нашій громаді однозначно треба державна підтримка в освіті й, слава Богу, вона є. Часто вважають, що ліцею не треба початкова школа. Я бачив у Європі комплекси, де діток набирають на навчання з тьох років і це окреслює цілісний пріоритет.

Держава цьогоріч виділила на ліцей значну суму коштів. Куди їх буде потрачено?

З 2017 року заклад перебуває у стадії реконструкції. Реконструкція включає утеплення, заміну даху та вікон, побудову нової котельні, благоустрій, розбирання аварійного приміщення басейну, будівництво спортивних майданчиків з гумовим покриттям, волейбольного, баскетбольного майданчиків, полив нашого стадіону, поле 20 на 40 зі штучним покриттям має бути побудоване, асфальтовано територію й облаштовано пішохідні доріжки, проект масштабний, на суму сума 59 мільйонів гривень. Освоєно 25 мільйонів, на черзі – 33 мільйони, частина з яких має надійти згідно із програмою «Спроможна школа для кращих результатів». В області три навчальні заклади бере участь у цій програмі. Цей проєкт вимагає співфінансування. Є гарантійний лист голови міськради Богдана Микульського. Вдячні, що Богдан Михайлович нас підтримує. Десять відсотків від загальної суми має скласти співфінансування з міського бюджету. У 2021 році за цією програмою у ліцеї має бути зреалізовано 17 мільйонів 770 тисяч гривень. Планується розбирання басейну, асфальтування території, облаштування ходових доріжки та огорожі. Ми маємо створити безпечне освітнє середовище. Зрозуміло, що результат від цього проєкту є і буде. Взяти хоча б питання енергоефективності – новий дах, нові віка, котельня. Для учнів та колективу створено комфортні умови. З часом ліцей буде закладом обласного рівня. Поки що до нас можуть прийти всі учні, а з 2027 року буде конкурс при вступі в ліцей після 9 класу.

Що скажете про рік дистанційного навчання, майже рік.

Ми провели цей процес добре. Були онлайн-зустріч і з вчителями на гугл-платформах, педагоги писали гугл-тести, викладали відео уроків. Це не навчання у вайбер-групах. Тепер є різні ресурси для навчання. Це вимагає відповідної підготовки педагогів. Цьогоріч обласне управляння освіти за кошти державної субвенції закупляє освітянам ноутбуки. Для нашого закладу заплановано 22 ноутбуки. В разі потреби дистанційного навчання ця техніка буде використана в онлайн-платформах різного характеру. Диджиталізація освіти - це день сьогоднішній. Зрозуміло, жодна технологія не замінить живого спілкування між педагогами та учнями, але ми зараз повинні навчити дітей вчитися. Педагог має бути координатором руху у світі знань, а не бути просто лектором. Сьогодні втілюється тенденція, коли діти йдуть у клас і вже обізнані з темою, це технологія випереджувального навчання.

У Вашому кабінеті багато грамот, подяк. Кожна знакова для Вас?

Звичайно. Час біжить швидко, є досягнення, є результати. От є грамоти підписані шанованим Василем Івановським, а вже й людини поміж нас нема. Є відзнака від Федора Якубовича. Є від Ігоря Тимошенка, який успішно працює в обласній владі. Багато керівників помічали й помічають наші успіхи. Все пройшло через мою душу. Пригадую, батьки у 2002 прийшли записувати дитину до ліцею, а я працюю лопатою ще й на висоті. Батьки запитали про директора, а я порадив їм прийти наступного дня. І вже у кабінеті вони мене впізнали. Часто працюю разом з колективом зовсім, як кажуть, не за профілем. Грамоти й подяки – це спільна робота колективу. У нас вже є два дипломи Рівненської МАН за перші місця серед закладів по успішності у захисті наукових робіт, неодноразово ставали суперзакладом. Я очолюю заклад 18 років, це великий відрізок. Не вірю думкам і очам, що стільки часу пройшло вже тут. Я постійно в русі, в роботі, як і мої колеги. Ці відзнаки – це наше життя.

Чи можна скласти ЗНО без репетиторів?

Звісно, можна. Просто слід вчитися, працювати щодня. Можна схаменутися напередодні ЗНО і шукати репетиторів, щоб наздогнати згаяне. Репетиторство – це мій біль. Ще раз підкреслю, у нас достатньо навчальних ресурсів, годин для старшокласників, аби добре підготуватися до ЗНО. Головне – постійно працювати.

Забираєте мобільні телефони у дітей на уроках?

Ні. Даємо право користуватися телефоном на уроках у разі потреби, наприклад, як калькулятором чи картою. Телефон може відігравати корисну роль, якщо учень знає, коли їм правильно користуватися. Така заборона проблеми не вирішить. Діти мають розуміти, коли телефон у користь.

Як будете відзначати першовересень?

Це старт. Старт має бути дієвим, енергійним, цілеспрямованим. Таким і буде цей день, попереду рік роботи. Хай нам всім щастить.

Розмовляла Люба КЛІМЧУК.