* 5 вересня – День підприємця

 

«Цілеспрямованість – запорука успіху»: історія підприємця Віктора Гумена

 

 

У першу неділю вересня Україна святкує День підприємця. Це більше, ніж професія. Підприємець – це людина, яка здатна ризикувати, досягати, бути готовою до змін, наполегливо працювати та рухатися вперед. Він, мов серфінгіст, що у безмежному океані можливостей шукає свою хвилю. Балансуючи серед ризиків, створює робочі місця та платить податки, наповнюючи бюджет нашої країни в її непростий час. Так влучно змалював цей фах знаний у Дубровиці підприємець Віктор Гумен. У бізнесі він вже майже 15 років. За цей час його «ЕЛВІК» виріс з невеликої  сімейної справи до сервісного центру, що надає широкий перелік послуг. Відтак, про життєвий шлях Віктора Васильовича, його захоплення та приводи для гордості – у нашій розмові.

 

Пане Вікторе, спершу розкажіть, в якій родині народилися?

Народився у сім’ї робітничої інтелігенції. Тато мій був інженером лісового господарства, а мама – лаборантом харчової промисловості. Виріс у Сарнах, тож – корінний поліщук. Часом питають, звідки я, через прізвище. Гуменів в Україні не так і багато. Найбільше їх у Степані, що на Сарненщині, і, здається, ще на Полтавщині.

Яку стежку обрали після того, як залишили батьківський дім?

Після закінчення школи вступив до Рівненського педінституту. Звісно, я ніколи не думав, що колись стану підприємцем. До педагогічного вишу мене привело прагнення до пізнання нового. Вважаю це потрібною рисою у нашому світі, що швидко змінюється. А тоді був початок 90-их. Комп’ютери хіба по телевізору можна було побачити. Тож я почав шукати щось пов’язане з цією для того часу диво-технікою. А в педінституті  якраз отримали IBM-комп’ютери першого класу і облаштували лабораторію. От я й подумав – піду на вчителя математики та інформатики і матиму нагоду освоїти нову техніку.

На п’ятому курсі одружився. Після закінчення вишу наша молода сім’я потрапила до Дубровиці. Міська третя школа тільки розбудовувалася і потребувала кадрів. Так  ми почали працювати там вчителями. З дружиною поставили в закладі перші комп’ютери. Це була вітчизняна техніка, потужність якої викликала б зараз хіба посмішку. Але для того періоду  це було супердосягнення – комп’ютерний клас у школі!

Кажуть, колишніх вчителів не буває…

Мабуть, погоджуся  з цим. Вчитель – це особлива професія. Справжній вчитель має проникнутись цією роботою, цим покликанням.

Я працював вчителем математики та інформатики 2,5 роки. Скажу відверто: мені навіть зараз іноді сниться, як веду уроки. Напевно, тому, що це мені подобалося, це було моє, і в мене справді виходило. Але обставини життя змусили шукати інших шляхів. Кінець 90-их був непростим для України: педагогам затримували зарплату на місяці. Так я пішов на співбесіду до податкової, яка саме утворилася у нас в районі.

Доволі кардинально змінили професійний вектор. Що взяли для себе з досвіду роботи на держслужбі?

Мені в податковій поставили завдання: візьмуть на роботу, якщо змонтую комп’ютерну мережу. Звісно ж, такої практики не мав, але пообіцяв, що справлюся. Допомогло бажання вчитись.

У податковій пропрацював понад 10 років. Це був колосальний досвід. По-перше, це робота з людьми і вона геть не пов’язана з благочинністю. Податкова збирає податки, і це мало кому подобається. По-друге, я спостерігав державну машину зсередини, бачив, як працюють державні механізми, зокрема по наповненню бюджету. Я вдячний друзям та колегам по роботі за той величезний досвід, який отримав за роки роботи в податковій службі.

Кожна велика справа проростає з маленької мрії. З чого почалась Ваша історія як підприємця?

Багато можна сказати поетичних слів про мрії. Але будь-яке починання, мені здається, базується передусім на бажанні жити краще і забезпечувати свою сім’ю. Власне це для мене й послужило поштовхом для зміни професії. Завдяки службі зайнятості, пройшов курси підприємця, захистив бізнес-план. Він, до речі, зайняв третє місце в області на конкурсі бізнес-планів. Так стартувала наша справа.

З чого ми з дружиною розпочали? Знову ж таки – з інновацій. Це був 2007 рік. В Україні лише знайомилися з електронним документообігом. Впроваджувалися ці інновації зі скрипом. Я вивчив цю сферу, пройшов відповідне навчання, уклав договір з розробником рішення. Ми почали надавати послуги фірмам та підприємцям із подачі звітів та документів до державних служб у електронному вигляді. Знімали невеличку кімнату і там набирали звітність. Звичайно, не все одразу легко вдавалося. Спочатку люди були  просто не готові до новацій, не розуміли, що це економить їх час та кошти. Це зараз бухгалтер не уявляє своєї роботи без електронної звітності, а тоді це було в новинку.

Коло клієнтів ширилося, ми почали постачати комп’ютерну техніку, в тому числі бюджетним організаціям та школам. З часом виникла потреба у її обслуговуванні – так з’явилася сервісна служба нашої компанії.

Чим наразі займається «ЕЛВІК»? Це вже не лише продаж та ремонт техніки…

Ми пережили кілька криз, були різні моменти. У 2015-му взагалі стояло питання про закриття фірми. Війна, зниження купівельної спроможності... Все це впливало на бізнес. Дуже підкосив й локдаун. Але ми пережили це, повністю зберігши персонал.

Зараз «ЕЛВІК» – зовсім не той, що був навіть кілька років тому. Нині надаємо цілий ряд послуг, що стосуються інформаційних технологій. Адаптуємо можливості сучасності до потреб наших клієнтів. Це електронний документообіг і обслуговування парку техніки організацій, відеоспостереження і послуги з кібербезпеки, автоматизація магазинів, закладів харчування і навчання персоналу, а ще – надаємо консультації щодо оптимізації роботи бізнесу. За понад 10 років роботи ми маємо десятки втілених  проєктів на Дубровиччині, в області та за її межами. Працювати з підприємцями цікаво: ти спостерігаєш, як розвивається бізнес в Україні, щось переймаєш для себе, навчаючи інших. І знаєте, попри поширений настрій, що все пропало, що все погано в Україні – ти бачиш і спілкуєшся з людьми, які рухають країну. Це справжні підприємці, які творять не лише для себе, а й для громади, створюючи інфраструктуру та робочі місця. Це дуже надихає і зміцнює віру в наших людей та у майбутнє України.

А, до речі, чому саме «ЕЛВІК»?

Все дуже просто. В основі назви компанії перші літери наших з дружиною імен: «ЕЛ» – Олена, Єлена; «ВІК» – Віктор. Це вийшло спонтанно, хотілося компактну, звучну назву, яка була б пов’язана з нами.

Що зрозуміли за час ведення бізнесу? Яку власну формулу успіху вивели?

Мабуть, одним з ключових елементів успіху є цілеспрямованість. Якщо немає мети, до якої йдеш, то це лише беззмістовна прогулянка. А коли є  ціль, є розуміння, куди рухаєшся, що робиш та для чого – тоді успішно запускаються механізми реалізації твоєї мети. Звичайно, дуже важливою є послідовність. Займаючись тривалий час певною діяльністю, ти накопичуєш  безцінний досвід, а знання та навички перетворюють тебе у фахівця та експерта.

Як це – бути підприємцем в наш час?

Це дуже бадьорить, змушує бути постійно в тонусі, накладає чимало зобов’язань і заразом мотивує рухатися вперед. В Україні бути підприємцем непросто. Чомусь, останнім часом, у нас поширюють образ жадібного бариги-підприємця. При цьому забувають згадати, за рахунок кого наповнюються бюджети усіх рівнів і хто сьогодні забезпечує пенсійний фонд. В Україні дуже нестабільна законодавча база, яка часто змінюється, а тотальна фіскалізація може просто знищити дрібний бізнес.

Що наразі вважаєте своїм найбільшим досягненням?

Я безмежно горджуся колективом «ЕЛВІКу». Це – моя друга сім’я. Завдячуючи тому, що підібралася така команда фахівців та прекрасних людей, ми змогли втілити багато ідей та реалізувати цілий ряд проєктів.

Також ми пишаємося нашими бізнес-клієнтами, які розбудовують нашу громаду та наповнюють її бюджет. 

Погоджуєтесь, що за кожним успішним чоловіком стоїть любляча дружина?

Так, моя Олена Василівна – це мій надійний резерв натхнення та мотивації. Були моменти в житті, коли без її підтримки, напевно, не було б прийнято багато ключових рішень, які власне формували становлення бізнесу і його розвиток. Надзвичайно важливо мати близьку людину, яка тебе розуміє і за потреби критикує.  Підказка збоку особливо цінна, за що я їй безмежно вдячний.

В нас прекрасна донька і ми нею пишаємося. Вона давно переросла своїх батьків. Це, мабуть, наше найбільше досягнення.  Спочатку Яна навчалася на міжнародних відносинах у Польщі, потім ще додатково опановувала дипломатію та напрямок кібербезпеки, який визначила для себе основним. Працювала в ОБСЄ та Європейській комісії, а зараз – у Брюсселі, координатором з кібербезпеки в корпорації «Microsoft».

Поділіться рецептом сімейного добробуту, адже ви у парі вже майже три десятки років.

Якщо бути точним, ми разом 27 років. Познайомилися ми у педінституті. Одружилися, ще будучи студентами. Повага, довіра, підтримка та любов – це основа відносин. Почуття – та визначальна сутність, яка єднає, не залежно від етапів життя і кількості  прожитих в парі років. Не менш важливими є спільні цінності. Хоча по характеру ми зовсім різні – вона більше вогонь, а я вода –  незримий зв’язок об’єднує нас.

Ви затятий футбольний вболівальник. Ваші дописи про футбольні матчі цікаво читати навіть тим, хто далекий від спорту. Звідки така любов до цієї гри?

Я сам грав у футбол, ганяв у м’яча ще з молодших класів. Не полишав це заняття і в юності, а у старшому віці виступав на полі  за ветеранів. Зараз часом хочеться побігати, але травма, на жаль, не дозволяє. Вважаю, що кожен чоловік повинен мати хобі. Футбол – одне з моїх захоплень. Я дуже ретельно спостерігаю за тим, що робиться у футбольному світі. Є в мене власні уподобання як в Україні, так і за кордоном. Бажання поділитися і висловити своє ставлення до того, що відбувається, реалізується в дописи.

Знаю, що Ви ще й мисливець.

Ген мисливця, добувача, мабуть, закладений у кожному з чоловіків. Мисливцем я став понад 10 років тому. Не азартний і в трофеях я далеко не успішний. Я радше мисливець, охочий до спілкування з природою: надихатись лісовим повітрям, походити,  поспостерігати, чогось навчитися від друзів. Мисливство – це теж своєрідне захоплення.

Знаходите своє натхнення і в подорожах?

Так! Кожна подорож змінює, повертаєшся з чергової мандрівки іншим. Новий досвід, враження, пізнання чогось нового, знайомство з новими людьми та країнами. За це я й люблю подорожувати. А ще –  це можливість змінити обстановку. Особисто для мене, поїздки  дають новий імпульс, новий  заряд натхнення. Коли цей імпульс згасає, виникає бажання знову кудись помандрувати. Подорожувати надзвичайно цікаво, і в теперішній час це абсолютно доступно. Просто треба поставити ціль та вибрати час – і все стає реальним. Подорожі – це не просто наша сімейна традиція, це потреба. Ми з дружиною любимо мандрувати автомобілем, разом проїхали дорогами Польщі, Німеччини, Румунії та Болгарії. Подорожуючи автомобілем, ти отримуєш усю повноту емоції від поїздок, детально відмічаєш особливості нової країни.

А яких власних життєвих принципів не зраджуєте?

Я завжди намагаюсь дотримуватись послідовності. Якщо маю певні переконання, то стараюсь діяти так завжди. Ще  один з принципів – це повага. До людей, до своєї справи, до думки та вчинків інших.

І наостанок Ваші побажання колегам...

Залишатися оптимістами та постійно вчитися. В наш час, коли все стрімко змінюється, саме навчання і вміння адаптуватися до обставин є важливими для розвитку бізнесу. Зараз не можна вести справи так, як навіть 3-5 років тому. Змінюється світ, попит, вимоги, реалії, самі люди змінюються. А от знання та навички – завжди цінуються.

Друзі-колеги! Хай нестримним буде потік вашої життєвої енергії! Хай у безкрайньому океані можливостей ви завжди будете на переможному гребені вашої хвилі! Хай успіх та вдача завжди будуть вашими компаньйонами! Добра, щастя та міцного здоров’я бажаю вам та вашим родинам!

Запитувала Леся КОНДРАТИК.