Якби соняшники

могли говорити

 

Дубровиця

Вже другий рік 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. 27 серпня біля фасаду Дубровицького будинку культури відбувся тематичний захід «Іловайськ». Дуже зворушливо про ті трагічні в новітній історії України події говорив міський голова Богдан Микульський. З шаною і любов’ю було покладено квіти до могил та пам’ятних знаків загиблих захисників України! 6 років тому, 29 серпня 2014 року, відбувся прорив української групи військ з російського оточення в Іловайську, де проявився масовий героїзм добровольців і військових, проте саме в ті дні Українська армія зазнала найбільших людських втрат за весь період війни – 366 вбитих, більше 400 поранених. Ващишин Олег Анатолійович, Ярмоліч Олександр Миколайович, Охмак Іван Миколайович, Мазур Віталій Віталійович, Пляшко Федір Петрович, Колесник Юрій Олександрович, Борсук Іван Іванович, Абрамович Максим Олександрович… У цьому переліку ще тисячі таких, як вони, українських воїнів, що віддали своє життя, захищаючи батьківщину. Молитвою, добрим словом, щирими словами згадали Героїв, які боролися і віддали життя за долю України і наше майбутнє, в багатьох населених пунктах Дубровиччини. Господь відкрив перед ними двері раю, бо пішли вони на небо нескореними...

 

селець

Щороку 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за батьківщину. Вони нагадують про одну із найкривавіших подій російсько-української війни – Іловайську трагедію: бої, що розгорнулися під містом Іловайськ Донецької області у ході війни на сході України у серпні 2014 року. Саме в цей день загинув наш земляк Олег Ващишин із Сельця.

 

29 серпня 2014 року під час виходу сил АТО з оточення під Іловайськом російське керівництво порушило домовленості й ворожі збройні сили впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових. Таке віроломне вбивство кваліфікується міжнародним гуманітарним правом як воєнний злочин. Тоді полягло 366 українських воїнів, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Смертельний для наших захисників «зелений коридор» пролягав через поля із соняшниками. Саме під ними сотні українців поклали в боротьбі з ворогом свої життя на вівтар свободи, гинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Тож символом Дня пам’яті захисників України стала квітка соняха.

Із соняшниками в руках минулого тижня ми вшанували пам’ять нашого Героя Олега Ващишина. В цей день хотілося сказати слова особливої підтримки батькам полеглого Захисника, разом з ними пошанувати, пам’янути їх сина.

Керівник Селецького центру культури, туризму та спорту Оксана Довжик, завідувач будинку культури Микола Кравчук разом з місцевими школярами підготували літературну композицію «Пам’ятаємо і вшановуємо». Вона прозвучала у Селецькому будинку культури у виконанні місцевих школярів. Батьки Олега, його тітка Галина із щемом у серці слухали вірш Володимира Щура про наших полеглих бійців, кожне слово торкалося сердець рідних Героя.

Особливі слова, звертаючись до батьків, підібрав сільський староста Віктор Кузін:

– Шановні батьки, Євгеніє Іванівно та Анатолію Сергійовичу, ми дякуємо вам за сина, за нашого односельця, за нашого родича. Він виріс у мене на очах, разом з моїми дітьми, вони святкували дні народження, гралися, мріяли про майбутнє. Як прийшов час і покликала Батьківщина, Олег, не вагаючись, пішов її захищати. Бажаю вам, дорогі батьки, щоб Господь оберігав вас, був потіхою, мирного неба над нашою Україною, щоб діти підростали без війни. Бажаю вам всього найкращого і передаю вам слова підтримки від народного депутата Віктора М’ялика, який про вас завжди пам’ятає, допомагає і буде вас підтримувати надалі.

На сільському кладовищі разом з присутніми пам’ять про Олега вшанували працівники Дубровицького територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Соняшники для Воїна, спільна «Отче наш» і спогади, спогади, як роса на квітах.

Як розповіли батьки, Олега у 2014 покликали на навчання з територіальної оборони, які проходили під Рівним. Юнак разом із земляками був там із задоволенням. Ті, хто пройшов військову службу, на таких навчаннях впевнені та досвідчені. А незабаром Батьківщина покликала знову. «Син був мовчазним, як складав того разу рюкзак», – згадувала Євгенія Іванівна. Тепло попрощався з матусею, а за ворота проводив Олега батько. Зі слізьми в очах згадує Анатолій Сергійович, що Олег оглянувся, обвів очима хату і подвір’я й сказав: «Тату, я більше сюди не повернуся, я знаю. Тільки не кажи нічого мамі».

Люблячий син часто телефонував з фронту, але ніколи не розказував про бої, адже беріг материнське серце, оберігав спокій недужої неньки. Як мати запитувала, що то за незвичні звуки поряд, він відповідав, що просто хлопці займаються фізичною підготовкою і казав, що мусить переривати розмову.

«Дивилася парад в День Незалежності та плакала. Коли дівчинка йшла крізь історію, згадали й про Іловайськ, то це ж моя вічна рана, це мій біль і моя туга, – додала Євгенія Іванівна. – Так хочеться, щоб наша Україна змінилася, щоб вона стала такою, про яку мріяли всі, хто загинув. 29 серпня – день для мене щемний, але я вдячна всім людям, які не забувають Олега, які його пам’ятають, вшановують. Дай Боже, щоб закінчилася війна, щоб був мир і спокій на нашій українській землі. Всім матерям, хто втратив своїх кровинок, я зичу терпіння, спокою, бо наші діти вже на небесах. Я знаю, що мій Олег мене і всю нашу родину підтримує з неба. Це я точно знаю, тому що син, поки я не забрала його із Запоріжжя, мені часто снився, він хотів на рідну землю. Після перепоховання Олег не приходить до мене у снах. Значить, йому там добре біля Бога. Його душа заспокоїлася. Хочеться, щоб ці смерті наших дітей були не даремні. Хочеться, щоб всі люди у світі зрозуміли, що війна – це велика трагедія. Хіба буває щось страшніше і гірше від того, що гинуть діти? Не дай, Боже, нікому ховати своїх дітей. Це дуже велика трагедія. Здається, говориш, смієшся, а серце все одно плаче. Ця рана невиліковна. Кажуть, що час лікує. Ні, час не лікує. Просто я навчилася жити з цією раною. Просто людина звикає до болю».

Яке ставлення з боку суспільства тепер до членів родин загиблих? Шануємо родини Героїв, але буває, що часто ми чуємо розповідь про зневажливе ставлення окремих водіїв до батьків загиблих, до самих захисників і щоразу кожна історія пробирає до серця. Як розповіла Євгенія Іванівна, бувало й вона ловила на собі невдоволений погляд окремих водіїв, яким доводилося надавати їй пільгу при перевезенні. І це дуже зачіпає материнське серце. Хочеться елементарного – розуміння і шани до пам’яті Героїв. Повага до їх батьків – це частина такої шани.

«Є питання, яке ставлю собі практично щоночі: «Хто відповість за Іловайськ, за те, що наших дітей поховали з документами, як невідомих? Ми шукали Олега рік, шукали скрізь, була надія, вона жевріла, а мій син місяць лежав в Запоріжжі в морзі, а вже потім його там поховали. Згодом мені віддали документи, які син мав при собі. Кров на військовому квитку досі у мене перед очима. Як дітей з документами можна було ховати як невідомих? Це питання мене їсть зсередини, чого така халатність тоді була у ставленні до полеглих?» – зі слізьми в очах додала Євгенія Ващишина.

До речі, під час перебування на фронті, мама передала Олегу з дому документи, що син є опікуном хворої бабусі. Захисник міг повернутися додому, але ці документи він так і не віддав командуванню. «Мамо, я носив-носив ці папери у рюкзаку, вони потріпалися, я їх викинув», –сказав син у телефонній розмові.

24 серпня в День Незалежності й день народження молодшого брата Максима, Олег мріяв несподівано прийти у відпустку. Напередодні Іловайських подій батьки вислали сину посилки, щоб смаколиками домашніми поласував і міг почастувати друзів. Мамині гостинці згодом забрали з пошти побратими Олега, вони так й не дочекалися адресата.

8 жовтня 2015 року Олега провели в останню путь понад дві тисячі земляків. Його перепоховали у рідному Сельці. Мати їздила в Запоріжжя на упізнання сина.

Простому, красивому, доброму, щирому хлопцю з Полісся – Олегу Ващишину присвячують вірші, проводять вечори спогадів на його честь. Син своєї Матері, син землі поліської, син України став одним із 366, чиї душі піднялися в небо серед соняшників й назавжди зацвіли соняшниками. Ні, не одним, бо кожен з цих Героїв – гордість і біль України.

Люба КЛІМЧУК.

 

Уклінно подякували за героїзм Героям з Дубровиці Федору Пляшку та Максиму Абрамовичу.

Іван Охмак загинув 2 лютого 2015-го під час мінометного обстрілу, виконуючи бойове завдання з усунення пошкоджень зв’язку в базовому таборі під Дебальцевим.

 

Молитвою, добрим словом згадали Героя Івана Борсука, який віддавав життя за долю України і наше майбутнє.

 

Вшанування пам’яті Юрія Сокола, Захисника України, випускника Людинської школи, який загинув в зоні АТО.

 

Працівники Залузького центру культури, туризму та спорту разом з дітками відвідали могилу Олександра Котяша, старшого сержанта, який загинув 24 жовтня 2018 року від кульового поранення, перебуваючи в Краматорському прикордонному загоні, відділі прикордонної служби «Калинове».

 

Світла пам’ять Олександру Ярмолічу із Велюні, який загинув 31 січня 2015 року в місті Щастя Луганської області.